Моральна активність особистості (129911)

Посмотреть архив целиком













РЕФЕРАТ

Моральна активність особистості



Мораль і інші соціальні явища як «особливі види виробництва», підлеглі „його загальному закону" [46]. За останніми науковими знахідками (В. Малахов, Т. Аболіна, Н. Зотов) її можна розглядати як виробництво специфічних цінностей і як складну систему духовно-правових відносин, що виникають між членами суспільства і постійно здійснюються у процесі їх спільної діяльності на основі конкретних нормативно-ціннісних орієнтацій. Діюча природа людини в індивідуальній формі втілює її спосіб буття, соціальну сутність, визначення якої такі ж багатогранні, як сама людська дійсність і різні види людської діяльності [37]. Поза діяльністю особа обов'язково випадає з конкретних соціальних зв'язків, переходить в дещо, що не має цінності — беззмістовний абстракт. Тільки в якості реального суб'єкту моральної діяльності, прямо взаємодіючи з іншими партнерами і групами в окремих ситуаціях, вона стає взірцем і життєздатним носієм моральних цінностей і відносин. Водночас моральна цінність, власне, діяльності людини може бути з'ясована лише в контексті її моральних відносин з іншими.

Проблема моральної активності особистості здавна привертала до себе увагу філософів, етиків. Ще Аристотель стверджував, що вище благо людини є діяльністю душі згідно з найкращою і найбільш повною доброчинністю протягом всього її життя, а вчинок досить добропорядний, якщо здійснюється свідомо правомірно і ради її самої згідно устрою душі [42]. Пізніше стоїки і християнські богослови, а в свій час Паскаль, Берклі, Юм, Хатчесон, Шефтсбері, Лейбніц абсолютизували спонтанну моральну активність душі всупереч реальній поведінці людини. На противагу цьому, англійські та французькі матеріалісти ХVП-ХVШ ст., Фейєрбах і революціонери-демократи в XIX ст. підкреслили вирішальне значення довкілля і виховання у формуванні мислення людини і моральної практики у якості форм і критеріїв її моральності. Кант протиставив загальній легальності вчинків і їх наслідків внутрішню моральність образу мислення людини у боротьбі зі злом, що набуває усвідомлення свого обов’язку; Фіхте побачив моральне значення людини в її свідомій і вільній дії на основі суб'єктивної необхідності, виходячи з чистої совісті, і не турбуючись про можливі наслідки [80]. Бажаючи подолати етичний суб'єктивізм, натуралізм і споглядальність, Гегель показав моральну діяльність у діалектичній взаємозумовленості загального і єдиного, об'єктивного і суб'єктивного, зовнішнього і внутрішнього. Не в прекраснодушній совісті, формально чесних намірах або словесному визнанні обов’язку полягає істинна добропорядність; дійсним є самосвідомість, вчинки, в яких відкривається моральна субстанція [46]. Але абстрактно-спекулятивний підхід до проблеми моральнісної активності людини заважав Гегелю виявити її реальні земні початки і соціальну сутність. К. Маркс вважав, що в ієрархії видів людської діяльності і форм зв’язків вагомими є трудова предметна практика і економічні відносини, на основі яких народжуються самосвідомість як рефлексія над ними. У матеріальному виробництві, – писав він, між людьми складається „істинний суспільний зв'язок", який „виникає не внаслідок рефлексії, а виступає як, безпосередній продукт діяльного здійснення індивідами свого особистого буття [120]. “Більшість етиків сьогодні вважає, що моральні зв'язки є вторинною, формою ідеологічних (і соціально психологічних) відносин, які створюються, трансформуючись спочатку через свідомість людей, включаючи рефлексивну самосвідомість як суб'єктивний збудник їх поведінки. Людина за своєю природою є самодіяльною і самосвідомою суспільною істотою, у тому розумінні, що вона ставиться до самої себе як до існуючого живого роду, як до істоти універсальної і тому вільної [120]. Дякуючи самосвідомості, її життєдіяльність набуває свідомого і вільного самодіяльного характеру, і, особливо, це відноситься до її моральнісної діяльності. З іншого боку, „яка життєдіяльність індивідів, такі вони й самі” [120], така і самосвідомість, яка в ній формується і, в якій вона відображається. Тому для вільного розуміння наявності і ролі моральної самосвідомості у житті людини необхідно виявити специфіку моральної діяльності останньої. Категоріальний статус розуміння "моральна діяльність" вперше в етиці спробував обґрунтувати О.Г. Дробницький. Теоретичним аналізом і втіленням у наукову сферу даної категорії плідно займались С.Ф. Анісімов, Л.М. Архангельський, В.І. Бакштановський, В.А. Блюмкін, М.І. Боровський, В.А. Василенко, А.А. Гусейнов, Л. Драмалієв, Ю.В. Согомонов, А.І. Титаренко, Ф.Н. Щербак і інші. Водночас частина етиків (Н.Д. Зотов, Н.Н. Крутов, Б.О. Ніколічев, Р.В. Петропавловський, К.А. Шварцман, В.Н. Шердаков і інші) надає перевагу термінам, „моральна активність”, моральна поведінка. На їх думку, останні більш адекватно виражають моральну сутність особистості. Деякі з них в основному заперечують цілеспрямованість діяльного підходу до дослідження моралі. Так, поняття моральної діяльності ставиться під сумнів з тієї причини, що діяльності, співставленій із соціальним суб'єктом, характерні спеціально-предметне призначення, фіксування і операційні засоби існування. Моральні прояви онтологічно є принципово іншими. Іменування їх діяльності може мимоволі спонукати до розгляду моралі за типом діяльності і складати умови для поєднання морального з позаморальним. Отже, не поняття „моральна діяльність", а „моральна активність” більш придатне для позначення поведінкових проявів моралі.

Здається, нема необхідності протиставляти моральну активність і поведінку моральній діяльності, адже між ними є і спільність, і відмінність. Моральна поведінка, моральна діяльність за своєю сутністю – прояви соціальної активності як універсальної форми вільного діяльного світо- і самоставлення людини. Моральна активність складає продуктивну сутність моральної діяльності, поведінки, позиції особистості. Все це протиставлене пасивності людини, характеризуючи її бездіяльність, інертність, споглядальність, споживання. З іншого боку, моральнісна діяльність – то найбільш адекватний і ефективний спосіб реалізації моральної активності, яка виступає як міра моральної дієздатності, енергії, вольового напруження і цілеспрямованості, ініціативи, наполегливості і самостійності суб'єкту. Однак ступінь і форми моральнісної активності можуть широко варіювати – від безініціативного, в'ялого виконання обивателя до самовідданого морального мистецтва громадянина, від безрезультативної показової моральності або цинічно антисуспільного активізму до безмежного героїчного ентузіазму в ім'я добра. Моральнісна активність може обмежуватись лише духовною сферою, виражаючись в правдивому моральному аспекті, докорах сумління, не реалізованих в цілеспрямованій діяльності, реальних вчинках.

Співвідношення моральнісної діяльності і поведінки також виступає в різних аспектах. Частина психологів (А.Н. Леонтьєв, В.А. Петровський, В.А. Ядов і інші), розглядаючи в діяльності субстанцію людської активності, поведінку трактує як її зовнішню форму, виходячи з того, що одній і тій же діяльності можуть відповідати різні способи поведінки і, навпаки, в однаковій поведінці проявляється різна за змістом діяльність. У „Словнику з етики" моральнісна поведінка визначається як сукупність всіх вчинків людини, що мають моральне значення, незалежно від змісту і ступеня пізнання їх спонук, а в моральну діяльність включаються лише цілеспрямовані і морально мотивовані дії. Г.Н. Гумницький же в загальному виключає поведінку з моральнісної діяльності, яку відносить до духовного процесу морального вибору в психіці суб'єкту [52]. Інші етики пропонують моральну поведінку розглядати як моральнісну діяльність у широкому розумінні. Поряд з цим, деякі із них визнають особисту моральнісну діяльність у більш вузькому значенні, бачачи її специфіку у вільному свідомому виборі і утвердженні етичних цінностей, формуванні моральних якостей свідомості і поведінки людини засобами морального виховання, перевиховання і самовиховання, моральних оцінок і самооцінок, рефлексії, докорів сумління і так далі [9].

Дійсно, моральнісна діяльність, як правило, лише теоретично може бути виділена із багатоманітної людської життєдіяльності в її аксіологічному і деонтологічному аспектах (подібно до того, як і моральні відносини абстрагуються із сукупності суспільних відносин в якості їх специфічної грані). У такому розумінні моральнісною є будь-яка суспільно значуща (хоча не завжди цілком морально визначена) діяльність, мотиви, цілі, засоби і результати якої підлягають оцінюванню з позиції добра і зла, оскільки вона спрямована на благо, чи на шкоду окремим особам, групам, суспільству. Хоча моральнісна діяльність і включає в себе окремі виважені рухи і дії, в цілому вона виступає як система навмисних морально регулюючих вчинків. На відміну від морально значущої за об'єктивними результатами поведінки, яка може бути суб'єктивно безцільовою і немотивованою, моральна діяльність – морально цілеспрямована і мотиваційно зумовлена.

У цілісній багатофункціональній моральнісній діяльності особистості можна логічно виявляти необхідні моменти навчальної (моральне виховання і самовиховання), пізнавальної (засвоєння соціально-морального досвіду і морального самопізнання), оцінюючої (вибір ціннісних орієнтацій, моральна оцінка інших і себе), комунікативної (спілкування з іншими і з самим собою) речей, кожна з яких в певних умовах стає домінуючою чи навіть виступає як особливий вид діяльності. Так, комунікативний аспект моральнісної діяльності стає стрижневим, адже „об'єктами" останньої є інші суб'єкти спілкування, а всі вчинки індивіда, навіть здійснювані самотньо (аутокомунікація), передбачають реальних (чи уявних) партнерів, з якими він цілеспрямовано взаємодіє. Ряд психологів і соціологів розглядають спілкування як специфічну діяльність, в якій реалізується „суб'єкт-суб'єктне" ставлення людини до людини, як до себе подібного і рівного [6]. Саме в цьому значенні міжособистісне спілкування перетворюється в міжсуб’єктну діяльність, пов'язану з духовно-практичною „обробкою людей людьми" які „створюють один одного" [18], як носіїв моральних цінностей. Разом з тим моральні відносини виступають і як „суб'єкт-об’єктні ", оскільки кожний їх учасник у певному аспекті може бути об'єктом пізнавально-оцінюючої і практично-здійснюваної діяльності для інших і самого себе.


Случайные файлы

Файл
159448.rtf
30571.rtf
66076.rtf
142025.rtf
17877.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.