Відносини академічної й прикладної науки. Типи соціальних психологів (129090)

Посмотреть архив целиком















Відносини академічної й прикладної науки. Типи соціальних психологів



Проблема методу, і в першу чергу лабораторного експерименту, навряд чи знайшла б настільки голосне звучання, якби мова йшла тільки про внутрішні справи соціально-психологічної науки. У дискусіях про лабораторний експеримент чітко "чутний" підтекст, суть якого в питанні про практичну значимість академічних (тобто знову ж виконуваних переважно в лабораторіях) досліджень, про правдивість отриманих даних, про межі їх можливої генералізації, екстраполяції на соціальну дійсність, про соціальну доцільність академічної науки.

Ці питання були поставлені самим реальним життям, в іншому випадку університетська наука могла б рухатися по колишньому шляху нескінченно довго.

Своєрідність сформованої в цей час ситуації в тім, що критиці за схоластичність, схематичність, відірваність від практики піддається експериментальний метод, що був затверджений в американській соціальній психології Куртом Левиним, що вважав, що саме цей строго науковий метод дозволить глибше проникнути в таємниці людського поводження й тому забезпечить більше ефективне рішення соціальних проблем.

Для Левина, однак, експериментальний метод був аж ніяк не самоціллю, а всього лише засобом, способом, інструментом пізнання, тобто займав належному методу місце. Він уписувався в більше широку концепцію "дослідження в дії", або практичного дослідження. Переважна більшість робіт Левина по вивченню расових забобонів, поводження підлітків, типів лідерства, відносини домогосподарок до нових продуктів і т.д. ставиться саме до цього виду. Принципи такого роду досліджень лягли в основу діяльності створеного їм в 1945 р. Дослідницького центра по вивченню групової динаміки при Масачусетському технологічному інституті, з якого згодом вийшло більшість робіт з динаміки групових процесів.

Левин був глибоко переконаний, що соціальний психолог як громадянин не тільки повинен сприяти рішенню проблем того суспільства, у якому він живе, не тільки як учений, що володіє спеціальними знаннями, може це робити, але, що більше важливо, він не може пізнати свій об'єкт - соціальне поводження інакше, як намагаючись змінити його.

Саме ця орієнтація на реальний мир і позиція активного втручання забезпечили роботам К. Левина неминуще значення. Важливо також відзначити, що він, чітко усвідомлюючи обмеженість повноважень соціального психолога в процесі соціального перетворення, був далекий від ілюзій про те, що соціальний психолог може по своїй волі розв'язувати соціальних проблеми, будучи сам повністю залежним від вартих над ним інститутів влади. Однак навіть при цих обмеженнях практичне дослідження представлялося йому більше перспективним, хоча б тому, що воно вирішувало неподоланну й понині проблему контингенту випробуваних, котрими зараз, як ми вже говорили, є в переважній більшості студентів.

Соціально відповідальна позиція Левина глибоко імпонувала американським дослідникам. Однак вони досить своєрідно неї трансформували. Вихолостивши з її ціннісний, глибоко гуманістичний пафос, що зложився в кращих традиціях європейської соціально-філософської думки, вони, з одного боку, розвили прагматичну, утилітарну спрямованість підходу Левина, з інший же - канонізували експериментальний метод. У підсумку теорія й практика виявилися розірваними на дві відособлені області: мало практичну, тобто погану теорію (точніше, набір теорій) і поверхневу, еклектичну практику. У цей час розрив між цими двома аспектами науки усе більше підсилюється, незважаючи на спроби звертання до соціально релевантних проблем.

Нерівномірно йшло і їхній розвиток. На думку Мак Девіда й Херери, нерівномірний розвиток відбивається на нагромадженні екстенсивного, описового знання про організовані малі групи, про установки й процеси міжособистісної перцепції й атракції при недостатньо розвитий теорії. У той же час, незважаючи на більшу соціальну значимість, відчувається серйозна недостача знань про такі феномени, як масові соціальні рухи, неорганізовані юрби й складні політичні системи.

По суті після смерті Левина до кінця 60-х років, тобто протягом 20 років, "дослідження в дії" практично не проводилися, хоча зовнішні показники, у тому числі такі важливі, як розміри асигнувань, на перший погляд, говорять про зворотний. Так, наприклад, за даними А. Каплана й Нельсона, федеральні витрати на соціальну психологію в 1968-1971 р. зросли з 116 млн. дол. усього до 141 млн. дол. в області так званих фундаментальних досліджень, але з 134 до 257 млн. дол. - в області прикладних досліджень. Однак при ближчому розгляді виявляється, що ці прикладні дослідження лише вважаються в більшості випадків такими, тобто вони аж ніяк не можуть претендувати на статус "дослідження в дії". Це, зрозуміло, не означає, що соціальні психологи не знаходили свого застосування в практичній сфері.

Мова йде про іншому: про зовнішню правдивість академічних досліджень, про їхній внесок у практику. Образно говорячи, якщо провести аналогію з теоретичною фізикою, чи були зроблені в області соціальної психології за 20 років які-небудь відкриття, які настільки ж революціонізували практику, як відкриття властивостей напівпровідників, лазера й т.д.? Відповідь на це питання може бути тільки негативним.

Якщо врахувати, що саме з такими претензіями протягом тривалого часу виступала соціальна психологія, обіцяючи зрівнятися із природничими науками, і що в ряді випадків дійсно давалися рекомендації, що приносили відчутні результати, то стане зрозумілим тиск суспільної думки й претензії суспільства до соціальної психології наприкінці 60-х років, коли американське суспільство вступило в смугу більших випробувань.

Не випадково тому, що в ці роки на перший план висунулася проблема соціальної доцільності. Вона обговорювалася в різних аспектах: як проблема зв'язку фундаментальних і прикладних досліджень, як проблема зв'язку теорії й практики, як проблема підготовки спеціальних кадрів, що можуть забезпечити трансляцію теоретичних знань у практичні рекомендації, і т.п.

Велика кількість статей, книг, семінарів і конференцій, присвячених цим темам. У ході цього колективного самоаналізу було висловлено багато цікавих і глибоких думок. Більшість із них можна згрупувати навколо наступних питань: чому зложилося таке положення, що потрібно зробити для його виправлення, що може й чого не може зробити соціальний психолог у цьому плані.

Завдання, що ми спробуємо вирішити надалі викладі, формулюється так: з'ясувати, у якому ступені аналіз проблеми соціальної релевантності соціальної психології в США, зроблений самими американськими критиками, розкриває об'єктивні причини її виникнення й відповідно які перспективи її дозволу.

Треба визнати, що значна кількість цих об'єктивних причин не представляє в цей час секрету для американських учених. Цілком виразно й чітко вони виявили й перелічили багато методологічних вад розвитку соціальної психології в США, у ряді випадків торкнулися досить гострі проблеми, фактично створили яскраві колективні автопортрети американських соціальних психологів-теоретиків і практиків як продукту конкретного соціокультурного контексту. Якщо підсумувати в певному порядку всі ці об'єктивні фактори, то зложиться наступна картина.

Методологічні вади. Більшість із них (відсутність єдиної теорії, перекручена розуміння соціального, абсолютизація лабораторного експерименту й т.п.) уже відомо з попереднього аналізу, тому обмежимося коротким перерахуванням їхніх наслідків для рішення проблеми соціальної психології.

Практику важко орієнтуватися в теоретичному матеріалі, оскільки в цьому плані соціальна психологія являє собою, по вираженню Синджера й Гласса, "теоретичний базар". Тому практик у своїй роботі змушений комбінувати найрізноманітніші теоретичні концепції. Коли ж сам теоретик береться показувати, на що здатна психологічна наука, доводити практичну значимість своїх теорій і досліджень, він виявляє, що "усього цього не так вуж і багато".

Основне джерело даних для соціального психолога, "його робоче місце-лабораторія"; знання, які він одержує, - це знання про поводження "абстрактних людей в абстрактних ситуаціях". Цілком зрозуміло, що "психологія гомогенних індивідів" мало що може повідомити про складності реального життя. Інакше кажучи, зовнішня вірність експериментальних даних не витримує критики.

Однак у силу ряду відомих обставин метод лабораторного експерименту перетворився в самоціль. На думку Каплана, тут набув свою дію закон, названа їм "Законом інструмента". "Якщо, - говорив він, - хлопчикові дати молоток, він негайно почне бити їм по всьому, що попасеться. Так і соціальний психолог, опанувавши тим або іншому методу, наївно думає, що, застосовуючи його до будь-якої проблеми, він може її цілком ефективно вирішити способом, що полюбилися йому,".

Випробувані в лабораторії й звичайних людях - це різні контингенти. Вони відрізняються тим, що перші, як правило, студенти, вихідці з "середнього" класу, в експерименті вони пасивні, готові виконати будь-які вказівки експериментатора, вони - жертви підходу, "вони вільні діяти, але не вільні не діяти", у той час як другі в польовому, "проблемному" дослідженні - це представники пригноблених груп (расових, економічних і т.п.), вони активні, ставляться до психологів з підозрою й ворожнечею, вільні діяти або не діяти.


Случайные файлы

Файл
148663.rtf
143929.rtf
Tab1.doc
162400.rtf
REFERAT.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.