Технопарки в Європі та Україні (125613)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Вже третє десятиліття поспіль країни світу шукають шляхів переходу від сировинної економіки до економіки, базованої на інноваціях, поступово усвідомлюючи переваги людського ресурсу, тобто знань та нових ідей, над такими джерелами прибутку, як нафта, газ, метал і нерухомість.

Задля цього держави формують національні інноваційні системи (НІС) та працюють над кластеризацією власних економік, намагаючись забезпечити ефективне функціонування «трикутника знань» (освіта–наука–виробництво) саме в тих осередках на власній території, які здатні зробити ці держави конкурентоздатними на глобальному ринку. Таким чином, науково-виробничі комплекси, або ж технопарки, розміщені у певних виокремлених кластерах (локалізованих географічно комплексах виробництв, які спеціалізуються у певному секторі економіки), виявляються найуспішнішими.

Створення європейських технопарків – це не стихійний процес, а одна зі складових державної науково-технічної політики, спрямованої на прискорення й полегшення структури перебудови господарства на наукомістку основу.

Єдиної європейської моделі технопарків не існує. Найбільш типовим для більшості країн є технологічні парки інкубаторського типу, які часто називають інноваційними центрами, але й вони між собою відрізняються за розмірами, складом фірм-клієнтів, мірою прив’язаності до дослідницьких центрів.

Для досягнення нового якісного рівня виробництва й забезпечення інноваційного розвитку країна повинна активно використовувати механізми стимулювання науково-дослідних розробок, одним із яких є створення технологічних парків.

Технологічні парки є своєрідними каталізаторами, які повинні сприяти утворенню наукомісткого сектора промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства. Для країн з економікою перехідного типу розвиток технопарків і стає основою інноваційного механізму, що поєднує в єдиний потік генерування наукових ідей, прикладні розробки й реалізацію наукових результатів у виробництво. Аналіз світового досвіду використання наукових розробок для підвищення конкурентоспроможності продукції, вивчення особливостей створення технологічних парків, проблем їх функціонування є дуже актуальним і перспективним для країни. Це сприятиме стимулюванню інвестиційної активності та механізму ефективного використання науково-технічного, виробничого і кадрового потенціалу та може стати засобом стратегічних економічних перетворень.

Парадоксально, але факт, що саме кризові ситуації викликають бурхливий ріст технопарків. Коли на початку 80-х років райони Великобританії потерпали від кризи в текстильній та вугільній промисловості, Маргарет Тетчер прийняла рішення про створення в цих регіонах поблизу університетів технопарків. Зараз їх понад 40. Ставка на технопарки у Великобританії повністю себе виправдала.



Актуальність теми


Найважливішими процесами, що відбуваються у світовому господарстві з другої половини ХХ ст.. і радикально змінюють його, стали інтернаціоналізація і глобалізація міжнародних зв’язків.

Розвиток й використання наукового потенціалу набуває не тільки державного, а міжнародного значення. В усіх розвинутих країнах науково-технічна політика стає однією з основних частин економічного розвитку.

Технологічні парки - це найбільш масштабні інноваційні центри, у яких забезпечуються умови максимально сприятливі для науково-технічних інноваційних проектів, що виконуються спільними зусиллями наукових центрів і промисловості, це своєрідні вільні територіальні зони «високих технологій». Центром їхнього формування спочатку були університети, що як інфраструктурна складова частина організаційно були чинником інноваційного процесу. Навколо них зосереджувались промислові корпорації, науково-дослідні центри і лабораторії, обчислювальні центри.





Основними компонентами парку є: територія та будівлі; науково-дослідний центр із його кадровим та науковим потенціалом; промислові підприємства та фірми, то перетворюють науковий потенціал дослідного центру в ринкову продукцію; адміністративно-управлінська структура, то забезпечує функціонування всього комплексу як єдиного цілого; заклади інфраструктури підтримки - виробничої та побутової.

Основна ідея технопарків - комерціалізація наукових досліджень університетських, академічних та інших дослідних центрів, наукова продукція яких з допомогою інноваційних процедур доводиться до промислових та комерційних структур. Сьогодні у світі нараховується декілька сотень технопарків різних видів, більшість з яких зосереджено в США, Європі, Японії та Китаї, тобто в регіонах, що економічно найбільш вагомі та найбільш динамічно розвиваються.

Основне завдання парку - перетворити наукові розробки в товар, у корисну продукцію та вивести її на ринок зусиллями нових чи вже існуючих фірм, у тому числі дрібних та середніх.



Технопарки показали свою ефективність щодо скорочення циклу наука — виробництво — споживання. В умовах науково-технічного парку потрібно 3—5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще близько 2—3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку. Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети, приватні промислові підприємства, державні заклади), що входять до парку, позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближенню науки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій. Фірми, які входять до складу технопарків, виділяють кошти на оснащення навчальних закладів, залучають до роботи у своїх лабораторіях студентів та випускників університетів (рис.10.1).

Основні переваги науково-технічних парків:

інтеграція різних стадій інноваційного процесу;

промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок;

скорочуються терміни впровадження та поширення нововведень (новинок);

спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу;

створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій;

студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

Для управління технопарком створюється спеціальний орган управління, до функцій якого входять:

визначення функціональної структури технопарку;

приймання нових фірм у технопарк;

розміщення фірм у наявних приміщеннях та надання їм земельних ділянок під нову забудову на території технопарку;

здійснення контролю за відповідністю діяльності певних фірм завданням функціонування технопарку в цілому та виведення фірми за межі технопарку в разі її невідповідності профілю технопарку;

створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку



Історична довідка


Уперше словам "парк" у 1951 році названо інноваційний об'єкт у США (штат Каліфорнія, містечко Пало-Альто), де розташований один з найвідоміших і найбільших американських університетів - Стенфордський. Сюди після Другої світової війни повернувся з Гарварда професор електротехніки Фрезерів Тер-май, котрий став деканом інженерного факультету, а потім - віце-президентом закладу. Саме йому належала ідея використання частини університетських земель для створення компактної промислової зони, куди б можна було залучити фірми електронної та авіа космічної індустрії, що бурхливо розвивалися після 1945 року, в першу чергу - за рахунок військових замовлень федерального уряду. Територію було виділено і освоєно - підведено дороги, інженерні комунікації, зв'язок, побудовано та встатковано зручні промислові споруди. створено інфраструктуру сфери обслуговування.

Організації типу "наукові парки" довго лишалися специфічним американським феноменом. У 70-х вони почали з'являтися в Західній Європі, а в останнє десятиліття "паркова хвиля" охопила практично всі розвинуті держави світу і багато країн що розвиваються (Індію, Малайзію, Таїланд та ін.). Нині загальне число різноманітних парків нараховує тисячі. Функціонують і міжнародні асоціації цих організацій.

Перші європейські парки були створені у 1971 році в Шотландії при Единбурзькому університеті і в Карпусі Кембриджського університету. Сьогодні європейська інноваційна структура нараховує понад 1,5 тисячі різноманітних інноваційних центрів, у тому числі понад 260 науково-технологічних парків, яким властивий коротший термін становлення (був досвід, пророблені програми і бізнес-плани).


Технопарки Європи


Взірець європейської моделі організації цього процесу – найбільший технопарк Франції «Софія Антиполіс», розташований на Рів’єрі на площі більш ніж 2 тисячі гектарів. Тут в 1200 технологічних компаніях (близько 100 з них – іноземні) працюють 24 тисячі інженерів та вчених. Приблизно половина компаній займається дослідженнями, інша половина розвиває такі галузі, як інформаційні, агро- та біотехнології. Технопарк було побудовано на початку 70-х років не без допомоги французького уряду, який вклав у його розвиток приблизно 400 млн. франків (витрати приватного сектора склали вдвічі більше). Долучилася і Єврокомісія, яка прагнула зробити південь Франції науково-дослідницьким регіоном. Другим за значенням технопарком Франції є науковий центр у Монпельє, де сьогодні працює стільки ж компаній і десь 21 тисяча вчених та інженерів. Дослідження ведуться у трьох напрямках: медицина, інформаційні та агротехнології. Поштовхом до створення цього технопарку було формування за ініціативою держави спеціалізованих інженерингових і наукових інститутів. Крім того, на базі французьких університетів створено технопарки у Тулоні, Марселі, Моннольсі.


Случайные файлы

Файл
16242.rtf
115945.rtf
150794.rtf
11841-1.rtf
142053.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.