МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ


Кафедра економіки підприємства




SHURA19@YANDEX.RU













з дисципліни «Внутрішній економічний

механізм підприємства»

студента ї групи, -го курсу

спеціальності “Економіка підприємства”

заочної форми навчання







Викладач:











РІВНЕ – 2004


ЗМІСТ

сторінка

  1. Питання № 3. Горизонтальний та вертикальний поділ праці
на підприємстві ..................................................................................... 3
  1. Питання № 40. Формування та розподіл прибутку виробничого

підрозділу підприємства ....................................................................... 7

  1. Питання № 60. Оплата праці як головний стимулюючий чинник .. 10

Література .................................................................................................. 12





Номер залікової книжки – 984002.

Варіант контрольної роботи № 2.

























  1. (3) Горизонтальний та вертикальний поділ праці на підприємстві.


Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва й галузі

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особ­ливості цього явища.

По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть по­казані історичні етапи розвитку поділу праці.

По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними яви­щами — в межах одного підприємства. Це певна система суспіль­ної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудо­вої діяльності в процесі розвитку суспільства.

По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного вироб­ництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбу­вається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що ви­робники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Розвиток поділу праці поглиблює товарний обмін, стає важли­вим процесом розвитку ринкової економіки.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша – це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось може координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Рівні управління. Великі організації мають потребу у виконанні дуже великих обсягів роботи. Це вимагає розподілу праці на горизонтальну й вертикальну.

Горизонтальний принцип поділу праці - це розміщення робітників на чолі окремих підрозділів, відділів. Вертикальний принцип поділу праці - це створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації.

Робітників поділяють на три категорії:

1. Робітники нижчої ланки (операційні працівники). Сама численна категорія.

Вони здійснюють працю та контроль за виконанням виробничих завдань, за використанням ресурсів (сировини, устаткування, кадрів). До молодших робітників відносяться лінійний працівник, токар, швачка, майстер, завідувач лабораторією і т.п. Робота робітників нижчої ланки є найрізноманітнішою, характеризується частими переходами від одного виду діяльності до іншого. Ступінь відповідальності працівників нижчої ланки не дуже висока, іноді в роботі присутня значна доля фізичної праці.


2. Робітники середньої ланки.

Вони контролюють роботу працівників нижчої ланки і передають оброблену інформацію для працівників та керівників вищої ланки. До даної ланки відносяться: завідувачі відділом, виконроби, декан і т.д. На працівників середньої ланки лягає істотно велика частка відповідальності.

3. Робітники вищої ланки. Сама нечисленна категорія. Вони відповідають за розробку й реалізацію стратегії організації, за прийняття особливо важливих для неї рішень.

До працівників (керівників) вищої ланки відносяться: президент компанії, міністр, ректор і т.д. Робота керівника вищої ланки є дуже відповідальною, тому що фронт роботи великий, а темп діяльності напружений. Їхня робота, в основному, полягає в розумовій діяльності. Вони постійно повинні приймати управлінські рішення.

Поділ праці, як уже зазначалось, є важливим чинником подолан­ня суперечності між безмежними потребами й обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх еко­номічних ресурсів, зокрема, тих, які обмежені природою і не віднов­люються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.

Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробни­чих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.

Економічною формою поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі.

Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.

Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання.

Отже, спеціалізація обумовлює об'єктиві у необхідність то­варного обміну між членами суспільства.

Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удосконалення виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціалізації, так звана самозабезпеченість у господарстві, породжує неефективність виробництва. Як зауважують американські економісти Стенлі Брю і Кемпбел Макконел в своїй «Економікс», «людина, яка береться за все, може бути досить яскравою особистістю, але вже продуктивністю праці вона явно не відзначається». Які переваги забезпечує спеціалізація виробництв?

  • По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це по­в'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безпе­рервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдоско­наліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання тех­нологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

  • По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати го­ловну продуктивну силу — людину на основі врахування її індиві­дуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають до­статніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

  • По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків лю­дина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

  • По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особ­ливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

  • По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості.

Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі негативні наслідки. У ряді випадків спеціалізація в промис­ловості робить працю робітників монотонною і нудною. Робітнику протягом дня, місяця, року треба виконувати одноманітну роботу — закручувати гайки або монтувати якусь одну деталь.

Уникнути монотонної праці можна іноді за допомогою автомати­зації, впровадження промислових роботів. Однак не в усіх випадках це можливо. Позитивні результати має і зміна виду праці.

Недоліком спеціалізації економісти називають також залежність суспільства від спеціалізованих працівників. «Страйки докерів або водіїв вантажних автомашин здатні дуже швидко привести до не­стачі товарів», — зазначають Кемпбел Макконел і Стенлі Брю.

Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і галузя­ми, іноді дуже важко врахувати. Виникають непередбачені дисп­ропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних під­приємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продук­ції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розви­ток виробництва.


Случайные файлы

Файл
64065.rtf
143444.rtf
14614.rtf
69511.rtf
186505.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.