Державне регулювання та підтримка підприємництва в Україні (121981)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ



Shura19@yandex.ru
















На тему: “Державне регулювання та підтримка

підприємництва в Україні”













Виконав: студент курсу, групи ,

факультету “Економіка підприємства”

спеціальності “Облік і аудит”





РІВНЕ - 2003


Державне регулювання та підтримка

підприємництва в Україні


Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарсь­кого права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає про­мислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Сьогоднішні реалії життя в Україні вимагають радикального оновлення курсу реформ. Зміни можуть здійснюватися чи самими ринковими силами, які визначають обличчя країни, і тоді роль держави полягатиме в згладжуванні негативних наслідків чи докладатимуть (в межах ринкової парадигми розвитку) наполегливих зусиль з метою цілеспрямованого реформування економіки.

Цивілізовані взаємовідносини між державою і підприємцями повинні мати взаємо доброзичливий, вимогливий та економічно й соціально вигідний характер. Звісно - ці відносини не були і не можуть бути рівними і безхмарними. Однак державне втручання мусить розглядатися господарчими суб'єктами всіх рівнів не просто як складова частина ринкового господарства, але насамперед як об'єкт власного економічного інтересу. Планування того, як отримати користь з державного регулювання, стає також компонентом діяльності менеджерів з вироблення стратегії менеджменту та маркетингу фірми. Більше того, можна стверджувати, що не існує такої сфери регулювання, де воно не відбувалося і його дії не були б спрямовані фірмами на дискредитацію конкурентів, применшення їхніх переваг для одержання високих прибутків. Можна впевнено стверджувати, що суб'єкти малого і середнього бізнесу не є пасивними об'єктами державного регулювання. Практика свідчить про активне пристосування підприємницького середовища до втручання держави в економіку. Підприємництво не лише намагається використати це втручання собі на користь, але й активно впливає на сам процес регулювання. Щоправда, питання полягає в тому, наскільки цей взаємозв'язок є результативним, суспільно-корисним.

Державне регулювання намагаються використати в своїх інтересах ті, хто безпосередньо займається формуванням економічної політики, в тому числі, й у сфері розвитку підприємництва. Фахівці, причетні до цього процесу, раціональні у своїй поведінці та виборі рішень і діють відповідно до власних інтересів, що є складовими у накопиченні їхнього політичного капіталу.

Уряд України з метою досягнення політичних цілей нерідко здійснює регулювання всупереч вектору економічного розвитку. А це знижує ефективність державного регулювання, робить його непослідовним, деструктивним, а подекуди просто згубним для розвитку окремих секторів національної економіки.

Саме державне регулювання підприємництва супроводжується великими фінансовими витратами. Хоча воно є не лише економічним феноменом, причому не тільки в їхній організаційній гармонізації, але й також у аспекті використання державних ресурсів та ініціатив на користь підприємницьких структур або їхніх груп. Не тільки господарчі суб'єкти є об'єктом впливу з боку держави, але, що головне, сама держава стає об'єктом впливу з боку малого і середнього бізнесу.

Керуючись власними приватними інтересами, підприємницькі структури, як державні, так і недержавні, постійно конкурують між собою за вплив на державні структури, розподіл ресурсів, за можливість отримання державної підтримки.

З цього випливає те, що держава, обираючи методи регулювання, використовує приватні засоби, а загальногосподарська заданість державного регулювання перетікає певною мірою в його приватну реалізаційність. З іншого боку, якщо зауважити, що держава - це немонолітне явище, де присутні різні інтереси, течії, тенденції та різні сили тиску, то державне регулювання являє собою складний суспільно-приватний інтерес, який не має достатньо певного ані суспільного, ані приватного розв'язання. Тобто можна впевнено говорити про конкуренцію, яка характерна не тільки для підприємницького (базисного) середовища, але й про її наявність у господарській надбудові, на рівні державного господарювання, саме в межах макрорегулювання.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права на­лежить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у про­дукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його пра­вовою основою.

Порядок створення діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець своїм статутом.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарсько­го законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інсти­тут має певну сукупність економічних, організаційних і юри­дичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих о ознак, систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфікова­но визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організацій­ною ланкою народного господарства України. Ця організа­ційна ознака кваліфікує підприємство) як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єдну­ють свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основ­на ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого, — від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство — це господарю­ючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт по­лягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудо­вим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює вироб­ничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін гос­подарюючий говорить, що підприємства належать до комер­ційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань гро­мадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як то­варовиробника. Юридичний аспект даного визначення по­лягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї госпо­дарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст. 27 Закону «Про підприємства в Україні»).

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господар­ського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також виз­начає межі спеціальної правоздатності підприємства як юри­дичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» спеціально зазначає обов'язкові і альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно — основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або повного господар­ського відання). Це майно юридичне відмежоване, як пра­вило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кош­ти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші — на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'яз­ки) як господарюючого суб'єкта, з другого — зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підпри­ємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєст­рації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому зако­ном порядку для здійснення господарської діяльності з ме­тою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, ро­ботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.