Уголовное право: необходимая оборона и крайняя необходимость (121012)

Посмотреть архив целиком

Одесский Государственный Университет

Николаевский Учебный Центр




Контрольная Работа

По Уголовному Праву





Студента гр. 217

Шнейдерис Е. Л.









Николаев, 1998 г.


  1. Каковы условия правомерности необходимой обороны ?

  2. Что такое мнимая оборона ?

  3. В чем отличие необходимой обороны от крайней необходимости ?


Необхідна оборона

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.


Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (Ст. 15 КК).

Практикою застосування уголовного законодавства та наукою уголовного права винайдено два види умов правомірності

Заподіяння шкоди в стані необхидної оборони:

  1. Умови, що стосуються властивостей нападу;

  2. Умови, що стосуються властивостей захисту;

Заподіяння шкоди буде визнано правомірним, якщо напад був:

а) Суспільно небезпечним – тобто загрожував тяжкими наслідками – у сфері важливих суспільних цінностей – життя, здоровя, властності, державного керування і т. ін. При цьому напад не обовязково повинен бути злочином, досить і того, що він був реально небезпечним – загрожував тяжкими наслідками.

Звідсі виходить, що необхідна оборона не можлива:

  • проти правомірних дій посодових осіб (працівників міліції, судових виконавців і т. ін.), яки не є суспільно небезпечними;

  • при нападі неосудного, про що завідомо знає той, хто захищаєтсья, інакше – підпавший нападу, має право захищатися за првилами крайньої нгеобхидності;

  • при нападу тварин (якщо вони нападают самі) і можливо, якщо їх направляют власники чи інші люди.

Необхідно оборона не допускється проти того, хто діє в стані необхидної оборони (як і під час провокації необхідної оборони).

Провокацією необхидної оборони називют таки дії, яки вчиняються з метою викликати на себе напад, щоб потім була можливість дати гідну відсіч (помститися), посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони.

За правилами необхідної оборони нападаючий і обороняючий себе (чи інших осіб) ніколи неможуть помінятися місцями.

б) Наявним – тобто уже роспочатим, чи який неминуче повинен початися, ось-ось почнется.

Але стану необхідної оборони немає, якщо напад ще не розпочався (бо немає необхідності в заподіянні шкоді), а також і тоді, коли напад уже явно закінчився (бо немає потреби в захисті).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 року пояснив що “… стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільного небезпечного посягання, але і при наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з’ясування цього необхідно враховувати поведінку нападаючего, зокрема спрямованість умислу, інтенсівність і характер його дій, що дає підставу особі яка захищається, спримати загрозу як реальну”.

в) Якщо напад був дійсним – тобто дійсноїснуючим.






Уявна оборона


Не дійсний, уявний напад – це наслідок помилки того, не вірно оцінив обставини події заподіяв шкоди тому, хто фактично не нападав. Такий випадок в уголовному праві називається уявною оборону.

Відповідальность за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони, вірішується так:

  1. Відповідальність не настає, якщо захисник сумлинно помилялся, тобто при таких обставинах він не міг усвідомлювати своєй помилки.

  2. Відповідальність настає на загальних підставах, якщо захисник міг з оценки обставин події усвидомити свою помилку, якби він був трпохи обачнішим і уважнішим.

  3. Відповідальність настає за перевищення меж необхідної оборони, якщо заподіяна шкода була б такою и при наявності нападу.


Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, спричиненого суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.


Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.


Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця.


Крайня необхідність


Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода (Ст 16 КК).


Заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності не є суспільно небезпечним і не має складу злочину, оскільки таки дії спрямовани на захист більш цінних благ та інтересів особи, чи держави.


Крайня необхідність – це це випадок зіткнення двох інтересів, яки в рівною мірою охороняються законом, і в якому заради збереження більш важливого інтересу, заподіються шкода меншому інтересові.


Крайня необхідність – суб’єктивне право кожної людини. Для деяких осіб вона є також і юридичним обов’язком (пожежники, лікарі, працівники МВС). Ці особи не мають права ухилятись від своїх обовязків посилаючись на стан крайної необхидності.


Крайня необхідність та Необхідна оборона мают багато загального:

  1. заподіяна шкода і в тому і другому разі є правомірною;

  2. там і там захищаються особисти та громадськи інтереси;

  3. кожен з ціх інстітутов є субєктивним правом кожної людини.


Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності полягає в таких ознаках:


  1. Небезпеку, що вимагає потребу захисту в стані необхідної оборони створюють суспільно не безпечні дії фізичної особи, а небезпеку крайньої необхідності – дії людей, сіл природи, тварин, фізіологічні процеси і т. ін.

  2. В стані необхідної оборони шкода спричиняється нападаючому, а в стані крайньої необхідності – непричетним до події третім особам.

  3. Заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхидності правомірне лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. При необхідній обороні такої умови немає.

  4. Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна шкода була меньшою відвернутої. Заподіяна при необхідній обороні шкода може бути і більшою ніж відвернута.

  5. На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає лише при наявності сукупності всіх його умов. Відсутність хоча б однієї з ціх виключає стан крайньої необхідності.

  6. Згідно із ст. 445 Цівільного кодексу України особа, що заподіяла шкоду в сані крайньої необхідності зобов’язана відшкодувати потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обовязок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна.


ЗАДАЧА 1.


Степанов, услыхав ночью, что кто-то ходит по чердаку его дома, зарядил ружье и выйдя во двор, крикнул: «Кто там?». Неизвестный, спрыгнув с чердака, спрятался за угол дома, а затем бросился на Степанова. Последний выстрелил в него и убил. Убитым оказался Гусев, ранее судимый за кражи.


Это типичный случай необходимой обороны. Так как Степанов не знал и не мог предвидеть целей и намерений ранее судимого Гусева, он действовал в целях защиты своего жилища и защиты своей жизни, не является превышением мер необходимой обороны, т. к. Степанов выстрелил после того, как Гусев бросился на него.

Согласно со ст. 15 УК УкраиныКожна особа має право на необхідну оборону.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту

інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи,

інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного

посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії

були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення

посягання.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів

чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для

захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб,

відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.