Выборы как форма непосредственной демократии (ref12027)

Посмотреть архив целиком

25



ПЛАН



Вступ 3

Глава 1. Загальні положення інституту виборів 5

  1. 1.1. Вибори як форма безпосередньої демократії 5

1.2. Історичний розвиток інституту

виборів в Україні 7

1.3. Поняття та основні принципи виборів 9

1.4. Види виборів та виборчих систем 10

Глава 2. Принципи виборчого права в Україні 15

2.1 Суб’єктивне й об’єктивне виборче право 15

2.2.Принципи суб’єктивного виборчого права 16

Глава 3. Застосування виборчого законодавства в Україні 19

3.1.Відповідальність за порушення

виборчого законодавства України 19

3.2.Ефективність застосування й шляхи покращення

виборчого законодавства у сучасній Україні. 20

Висновки 25

Список посилань 26

Список використаної літератури 28

Анотація 29





















Вступ

На сучасному етапі реалізації задач по удосконаленню системи державного керування, з врахуванням прийнятої 28 червня 1996 р. Конституції України, на перший план виступає науково-обґрунтована концепція формування правової держави.

Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.

Першою в історичному плані була саме ця форма народовладдя. В умовах первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях — у вигляді народних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, які громадянами, а подекуди і людьми не вважались, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усіх вільних громадян, в ідеалі, повинна була забезпечувати прийняття рішень, які відповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні. Класичним прикладом народних зборів як форми прояву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.[1]

Із розвитком та ускладненням суспільних відносин класичні зразки прямого народовладдя внаслідок значного зростання кількості населення держав стало важко, а то і неможливо здійснювати з суто технічного боку. Крім того, народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересів панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм прояву безпосередньої демократії.

За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло суспільних відносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальні правила і вимоги до процедури виборів, та норми, які регламентують активне виборче право, зафіксована у розділі III "Вибори. Референдум" та у розділі XI "Місцеве самоврядування" Конституції України. Норми, які закріплюють пасивне виборче право, вміщено у розділах Конституції, присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів.

Метою цієї роботи перш за все є детальний аналіз принципів виборчого права в Україні. Для розкриття проблеми розуміння виборів, у роботі поставлені наступні задачі: розгляд основних виборчих систем і ознайомлення із розвитком інституту виборів в Україні. Важливою задачею є розгляд виборчого процесу та його стадій й відповідальність за порушення виборчого процесу



Завданням даної роботи є визначення ролі інституту виборів у суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація, аналіз, співвідношення і взаємодії інституту виборів з іншими соціальними й правовими інститутами , їх функціонування в умовах різних політичних режимів, та викладення і закріплення виборчого права у нормативно-правових актах. У цьому дослідженні здійснена спроба порівняння точок зору різних авторів по вище перерахованих питаннях. З метою найбільш детального і повного висвітлення основних аспектів представленої теми та об'єктивного аналізу проблем.









































1.Загальні положення інституту виборів

1.1.Вибори як форма безпосередньої демократії

Чинна Конституція України визначає, що носієм су­веренітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається, за Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує всебічне і повне народовладдя.

З правової точки зору, народовладдя означає прина­лежність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповід­но до його суверенної волі в інтересах як всього суспіль­ства, так і кожної людини й громадянина. Визнання на­роду верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поді­ляючи ні з ким своєї клади, здійснює її самостійно і не­залежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природним пра­вом, а відтак народний суверенітет — невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5 Конституції України, ніхто не може узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати консти­туційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадо­вими особами [2].

Залежно від форми волевиявлення народу розрізня­ють інститути представницької і безпосередньої демо­кратії.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5 Конституції), Консти­туція України надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відобра­женням суспільно-політичної практики незалежної Ук­раїни. Таким чином, влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасного конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що установча влада українського народу є первинною щодо всіх гілок державної влади, які похідні від народного суверенітету [3]. Вищими форма­ми безпосереднього здійснення народом влади визначе­но вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й коор­динування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Закономірно, що третій розділ чинної Конституції України “Вибори. Референдум”, присвячений безпосередньому на­родовладдю, зокрема, його пріоритетним формам — ви­борам і референдумам, є наступним після розділів пер­шого і другого Конституції України, де визначаються загальні засади конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи та обов'язки людини й громадянина.

У наступних IV, V, VI, XXI розділах Конституції Ук­раїни визначаються повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо призначення виборів та референдумів в Україні, ініціювання рефе­рендуму, здійснення суб'єктивного пасивного виборчого права громадян України, формування Центральної ви­борчої комісії, судового захисту виборчих прав громадян України тощо, які також входять до механізму реалізації прямого народовладдя.

У сучасній науковій юридичній літературі немає єд­ності щодо розуміння безпосередньої демократії. Най­більш загальновідомим у попередні часи було визначен­ня, що дав В. Ф. Коток, який під безпосередньою демо­кратією розумів ініціативу й самодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прийнятті державних рішень, а також пряму участь у реалізації цих рішень, здійсненні народ­ного контролю[4].

На думку М. П. Фарберова, "пряме народовладдя означає пряме волевиявлення народних мас при розроб­ці й прийнятті державних рішень, а також їх пряма участь у впровадженні цих рішень в життя, здійсненні народного контролю"[5].

Г. X. Шахназаров розуміє під безпосередньою демо­кратією порядок, при якому рішення приймаються на основі прямого і конкретного волевиявлення всіх грома­дян [6]. Досить часто в науці конституційного права вжи­ваються загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участь народних мас у вирішенні справ держави і суспільства.

М. Ф. Чудаков визначав, що "безпосередня демокра­тія — це суспільні відносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс засобів участі громадян в управлін­ні справами держави і суспільства, в результаті чого воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обо­в'язкової допомоги обраних (призначених) в державні органи представників впливає на формування державної політики і її здійснення, а також створює представниць­ку систему і вирішальне впливає на її функціонування"[7].

З точки зору сучасних російських учених Ю. А. Дмитрієва, В. В. Комарової, "безпосередня демократія стано­вить собою суспільні відносини, що виникають у про­цесі розв'язання певних питань державного та суспільного життя суб'єктами державної влади, право­мочними виражати їх суверенітет шляхом безпосеред­нього владного волевиявлення, яке підлягає у загаль­ному виконанні (в масштабах питання, що вирішується) і не потребує будь-якого затвердження"[8].

В.Ф.Погорілко вважає що найбільш адекватним сучасному розвиткові суспіль­них відносин могло б виступати наступне визначення безпосередньої демократії. “Пряме народовладдя — це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні пред­ставницьких органів державної влади та органів місце­вого самоврядування і безпосередньому прийнятті влад­них рішень з передбачених Конституцією та законами України питань”[9].

Наукою конституційного права питання форм реалізації безпосередньої демократії розробляється досить давно, проте єдності в тому, що все ж таки вва­жати формами безпосередньої демократії, поки що не­має. Залежно від власного розуміння прямої демократії сучасні вчені включають до її системи ті чи інші форми. Зокрема, Г. X. Шахназаров визнає тільки вищі форми безпосередньої демократії — голосування і референдум[10]. В.Ф.Коток зараховував до форм безпосередньої демо­кратії революції, з'їзди, наради трудящих, вибори у представницькі органи влади, імперативний мандат (на­кази виборців, звітність депутатів перед виборцями, пра­во відкликання депутатів), референдум[11]. М. П. Фарберов вказує (поряд з іншими) на наступні форми народовлад­дя: наради трудящих з питань державного управління, звітність депутатів та інших посадових осіб перед наро­дом, робітничий контроль над виборами, сільські сходи, народні зібрання, всенародні обговорення найважли­віших законопроектів і обговорення проектів рішень місцевих рад[12]. За радянських часів іноді відкремлювали як особливий вид демократії здійснення влади народу через громадські організації.

Мабуть найбільш слушним є підхід, запропонований вченими Ю.А. Дмитрієвим і В.В.Комаровою, який полягає в тому, що формами прямої демократії вважаються тільки ті її прояви, які інституюють безпосереднє власне волевиявлення госпо­даря повноти державної влади — народу. Ні листи, ні звернення громадян, ні громадські організації не вира­жають суверенітету народу, не інституюють його безпо­середнє державно-владне волевиявлення.

Отже, беручи за системотворчий критерій право народного суверенітету, до системи прямого народо­владдя треба включити референдуми і вибори, як ос­новні форми, а також народні обговорення, плебісцити, відкликання депутатів, загальні збори населення. Ви­ділення цих форм прямого народовладдя має досить об'єктивний характер, вони можуть застосовуватись у різних правових системах, різних сферах суспільного життя.[13]

Вибори як най­давніша форма прямого народовладдя, що передбача­лась, зокрема, в Європі вже у перших конституціях як спосіб обрання структур парламентського типу, застосо­вуються і зараз у більшості країн світу, то інші форми безпосередньої демократії використовуються вибірково і не всюди.


1.2.Історичний розвиток інституту виборів в Україні

Виборність на території сучасної України існувала ще до виникнення держави. Елементи виборності спо­стерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Провід у цих племенах належав кращим людям, які обиралися. Це були переважно представники визнаних родів, що здобули пошану своєю діяльністю. Вони збиралися на "віче" — ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни та миру.

З утворенням і зміцненням Київської держави прин­ципи виборності набули загального характеру, хоча пуб­лічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з існуванням Гетьманської держави, Запо­різької Січі і Слобідської України. Їм притаманна одна й та сама форма державного управління — демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Всі державні інс­титуції без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, що має назву "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вільностей війська Запорожського", на­званий Конституцією України 1710р. гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищого представницького органу тих часів — Генеральної Ради.

Особливе місце в історії становлення інституту ви­борності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української На­родної Республіки. Норми Конституції Української На­родної Республіки, що формували засади виборчого пра­ва України на той час, разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну віху в історії відродження демократичних основ виборів до ви­щих представницьких органів.

Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У її розвитку простежуються такі періоди: перший — з 1917 до 1936—1937 рр., другий — з 1936 до 1985 рр., третій — із 1985 до 1990 рр.

Основними ознаками першого періоду становлення "пролетарської" виборчої системи були: запровадження виборів на принципах не загального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритому голосуванні; існування в законо­давстві відкритого переліку політичних, соціальних, еко­номічних, релігійних цензів щодо виборчих прав; відсутність встановленої законом системи про­ведення виборів і підрахунків голосів; вибори проводи­лись аналогічно з виборами до партійних органів; відсутність систематизованого законодавства; заснування спе­цифічних форм контролю за проведенням виборів, непередбачених законодавством, з боку партійних і ре­пресивних державних органів та інше.

Започаткування другого періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язане з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчій системі цього періоду властиві наступні ознаки: 1) вибори проводились на принципах загально­го, рівного і прямого виборчого права при таємному го­лосуванні; 2) підрахунок результатів виборів здійснював­ся фактично за мажоритарною виборчою системою аб­солютної більшості; 3) законом встановлювались умови дійсності виборів; 4) ліквідовувалися виборчі цензи, що існували раніше, окрім передбачених в законі; 5) встано­влювалось коло суб'єктів висунення депутатів тощо.

Останній третій період радянської виборчої системи почав­ся у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого за­конодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990 рр. можна назвати перши­ми демократичними, або , напівдемократичними виборами в СРСР.

Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На сучасний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1) Конституція України; 2) система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депу­татів України"; Закон "Про вибори Президента Украї­ни"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; За­кон "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим"; 3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон "Про грома­дянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мови" та ін.; 4) положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес.

Отже, становлення інституту виборів в Україні прой­шло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що ук­раїнська нація здійснила свій внесок до скарбниці за­гальнолюдських надбань, таких як безпосередня демок­ратія, свобода тощо.[14]


1.3.Поняття та основні принципи виборів

Найбільш поширеною формою прямого народовлад­дя є вибори, які на відміну від інших його форм — ре­ферендумів, плебісцитів, постійно і періодично застосо­вуються у більшості країн світу. Шляхом виборів фор­муються різні органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. З дослідженнями суспільних відносин останніх років пов'язане визначення професора М. Ї. Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу[15]. В.В.Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання повнова­жень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосу­вання уповноважених осіб при умові, що на кожний от­риманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати[16]. Фран­цузький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання кваліфікованих юридичних свобод задля цілі провести призначення"[17]. В.В.Кравченко дає таке визначення виборів – це спосіб формування органів державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих голосів за умов коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більше кандидатів”[18]. В.Ф.Погорілко вказує що у загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів дер­жавної влади або місцевого самоврядування шляхом го­лосування[19].

За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв реальної волі народу, процес вияв­лення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оп­тимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватися і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу за­дається насамперед суспільний (або публічний) і полі­тичний характер інституту виборів.

Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійс­нюється конституювання та відтворення органів дер­жавної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.[19]

За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповнова­жених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.

Отже, вибори в Україні — це передбачена Консти­туцією та законами України форма прямого народовлад­дя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного го­лосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Соціальне призначення виборів :

  1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування.

  2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. Як підкреслює Г.Майєр, вибори – це “єдиний акт, в якому політична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати , до того ж в обов’язковій з позиції права формі, державну волю”[20].

  3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства.[21].


1.4. Види виборів та виборчих систем

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне яви­ще. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це наймасовіший процес, який знає право[22].

Залежно від підстав можна розрізняти кілька кла­сифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійс­нюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, кому­нальними, адміністративними): вибори до представниць­ких органів місцевого самоврядування (сільських, се­лищних, міських, районних у містах, районних, облас­них рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники наро­ду, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у міс­тах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передба­ченого Конституцією і законами України для функціо­нування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що прово­дяться в разі дострокового припинення строку повнова­жень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, ко­ли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищ­них, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депу­татського мандата або дострокового припинення повно­важень депутата чи сільського, селищного, міського го­лови на підставах і в порядку, передбачених Консти­туцією України і законами України.

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бува­ють:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дост­рокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визна­ченому Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце пору­шення виборчого законодавства, які вплинули на під­сумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів розріз­няють такі виборчі системи:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна система є найстарішою серед вибор­чих систем. Назва її походить від французького majогіtе, що означає "більшість". Мажоритарною вважається сис­тема визначення результатів виборів, завдяки якій депу­татські мандати (.один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість го­лосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажо­ритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості. При застосуванні ма­жоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатоман­датних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатоман­датні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Ук­раїні.

За умов запровадження мажоритарної системи відносної більшості обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кіль­кості набраних голосів двома або більше кандидатами, законодавством традиційно вико­ристовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур.

Недоліком мажоритарної системи відносної біль­шості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голо­си виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює се­редні і малі партії. З прийняттям нового масиву вибор­чого законодавства нині в Україні запроваджується ма­жоритарна система відносної більшості частково на пар­ламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних де­путатів України"[23], 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ви­бори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"[24] вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажори­тарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті.

На противагу означеній мажоритарна система абсо­лютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Перевага означеної системи — в її потенційному де­мократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрача­ються. Недоліком системи є її не результативність. Голо­сування за цією системою передбачає, як правило, по­вторне голосування або повторні вибори. Оскільки ак­тивність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим спо­собом, яким долається не результативність системи абсо­лютної більшості вже в першому турі виборів, є альтер­нативне голосування, при якому виборці голосують за одного кан­дидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсо­лютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетво­рень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості пе­редбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану біль­шість голосів виборців. Кваліфікована більшість вста­новлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього по­лягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна сис­тема. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

При пропорційній системі депутатські мандати роз­поділяються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого ок­ругу. При застосуванні цієї системи округи завжди бага­томандатні.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види про­порційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Пор­тугалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за спи­ски партії, що обирає, а й робить помітку навпроти но­меру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає мож­ливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою префе­ренцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персоналії. в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю по­долати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обстави­ною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає ви­борчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відве­дених для окремого списку, є загальною кількістю голо­сів, отриманих за цим списком, завжди залишаються де­кілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий кое­фіцієнт, що отримується після голосування шляхом ді­лення в кожному окрузі окремо загальної кількості по­даних голосів на кількість місць на заміщення (запов­нення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома ос­новними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість не представлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим спис­ком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чи­ном отримує найбільше середнє, отримує наступне міс­це і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після го­лосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерлан­дах — 0,67, Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10 %. В Україні за но­вим парламентським виборчим законодавством — 4 %.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибо­ри системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або не­обхідно досягти компроміс між принципом представ­ництва у парламенті різних політичних сил та стабіль­ністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в мо­дифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажо­ритарному методові голосування при застосуванні і про­порційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає пере­дачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному ви­борчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що вибор­ці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для запов­нення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що вибо­рець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переваж­но модифіковану пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, пере­дбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших канди­датів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представниць­кого органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом є парламент Німеччини, де нижня палата — Бундестаг — наполовину обирається за мажоритарною системою, а наполовину — за пропорційною. Такі ж чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

В Україні також парламент обирається на основі за­гального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-про­порційною системою. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 — в одномандатних виборчих округах на ос­нові відносної більшості, а 225 — за списками канди­датів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному вибор­чому окрузі на основі пропорційного представництва.[25]


2. Принципи виборчого права в Україні


Принципи виборчого права – це умови його визнання та здійснення , які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади . Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних міжнародно-правових документах.

Так, ч.3 ст.21 Загальної декларації прав людини встановлює: “Воля народу повинна бути основою влади Уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми що забезпечують свободу голосування”[26].

В ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права записано: “Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації… і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах що проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців…”.[27]


2.1.Суб’єктивне й об’єктивне виборче право

В юридичній літературі виборче право інтерпретується у двох значеннях – об’єктивному і суб’єктивному.

Об’єктивне виборче право – це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборчих органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

  1. Він більшою мірою (в порівнянні з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

  2. Значна частина його норм є полеволентними, тобто такими що одночасно відносяться до двох та більше галузей права;

  3. Переважна більшість його норм є процесуальними нормами.

Норми інституту виборчого права встановлюють принципи виборчого права; вимоги, що відносяться до виборців та кандидатів; порядок утворення та діяльність виборчих органів; процедуру реєстрації та висування кандидатів; статус виборців та інших суб’єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборчої агітації та голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джерелами інституту виборчого права є:

  • Конституція України

  • Закон "Про вибори народних депу­татів України"; Закон "Про вибори Президента Украї­ни"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; За­кон "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим".

  • Міжнародні договори, де встановлено загальновизнані стандарти щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. До них, зокрема відносяться Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948р.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954року, ратифікована УРСР 22 липня 1954р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963р.; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р., ратифікований УРСР 19 жовтня 1973р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990р. та інші.

Суб’єктивне виборче право – це закріплене конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. [28]


2.2. Принципи суб’єктивного виборчого права

У ст. 71Конституції України закріплюються такі принципи суб’єктивного виборчого права :

  • принцип вільних виборів;

  • принцип загального виборчого права;

  • принцип рівного виборчого права;

  • принцип прямого виборчого права;

  • принцип таємного голосування.

Треба зазначити, що Конституція України закріплює принципи виборчого права як універсальні, вони відносяться до всіх видів виборів, а їх проголошення як конституційної основи виборчої системи свідчить про справді демократичний характер формування виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування України та є вагомою передумовою демократизму конституційного ладу, свідченням реального народовладдя.

Принцип вільних виборів.

Принципи вільних виборів є загально визнаними у світі і відповідають міжнародним стандартам чи ознакам демократичних режимів. Він означає що кожний виборець самостійно без будь-якого зовнішнього впливу вирішує: брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати то в якій мірі. Так, у законі України “Про вибори народних депутатів України” (від 18 жовтня 2001р.) зазначається:

  1. Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.

  2. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється. [29]

З цього випливає відсутність обов’язкового вотуму – юридичного забов’язання виборців брати участь у голосуванні: при визначенні результатів виборів не враховується яка частина виборців взяла участь голосуванні. Саме по собі ухиляння від участі у виборах згідно з принципом вільних виборів не тягне за собою будь-якої юридичної відповідальності.

Принцип загального виборчого права.

На сучасному етапі конституції більшості країн проголошують загальне виборче право, яке однак обмежується рядом вимог цензорів, яким повинен відповідати громадянин задля отримання права участі у виборах. Так, під загальним виборчим правом іноді розуміють таке виборче право, яке необмежено лише прямим майновим цензом[30]. Наприклад, М.Дюверже дає таке визначення загального виборчого права: “це таке виборче право, яке необмежене ні якими умовами, пов’язаними з майном чи здібностями. Це не означає, що всі члени нації мають право голосувати.”[31]. У багатьох країнах помітні тенденції розширення виборчого корпусу. Так, у деяких країнах виборче право було надано громадянам, що мешкають за кордоном (1985р. – ФРГ, 1991р. - Швейцарія). В окремих країнах право участі у виборах отримали іноземці, що мешкають на території країни визначений строк й сплачують податки.

Принцип загальності виборчого права в Україні означає, що активне виборче право громадян, тобто право обирати, відповідно до ст. 70 Конституції мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18-ти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. У частині 3 ст.6 закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів" вказується що здійс­нення виборчого права зупиняється для осіб, які за ви­роком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Ви­борче право є універсальним для всіх видів виборів в Україні.

На відміну від нього пасивне виборче право грома­дян, тобто право бути обраним, залежить від виду ви­борів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції та ст. З За­кону "Про вибори народних депутатів України", народ­ним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраний депутатом громадя­нин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановле­ному законом порядку.

Президентом, відповідно до ст. 103 Конституції, мо­же бути обраний громадянин України, який досяг трид­цяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх десяти перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не мо­же бути обрана Президентом більш як на два строки підряд.

Депутатом сільської, селищної, міської рад може бу­ти обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-ти років, постійно проживає або працює на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Принцип рівного виборчого права

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тоб­то кожний виборець впливає на результати виборів од­наково.

Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих округів з приблизно од­наковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва окремо для кожного виду виборів, ство­рення рівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями, при проведенні перед­виборної агітації тощо.

При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольо­ру шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Україні виборці завжди мали по одно­му голосу, незалежно від виду виборів. Відтепер стано­вище змінилось. На виборах народних депутатів Украї­ни, наприклад, кожний виборець має два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатному загаль­нодержавному виборчих округах.

На виборах Президента України кожен виборець має один голос.

Принцип прямого виборчого права

Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сіль­ських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

У ст.4 закону про вибори народних депутатів України вказується що:

Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Принцип таємного голосування

Принцип таємності голосування означає, що конт­роль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим, що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень запов­нюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетеня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а та­кож уповноважених осіб, представників партій, вибор­чих блоків партій, що беруть участь у виборах.[32].

У ч. 3 і ч.5 ст. 42 закону «Про вибори Президента України» зазначається:

  1. Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях, де обладнуються в достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлюються виборчі скриньки таким чином, щоб виборці при підході до них обов'язково проходили через кабіни або кімнати для таємного голосування. Вхід у кабіни або кімнати для таємного голосування, вихід з них, а також шлях від них до виборчих скриньок повинні бути в полі зору членів дільничної виборчої комісії, кандидатів і довірених осіб кандидатів та офіційних спостерігачів.

  2. Відповідальність за організацію голосування, забезпечення таємності волевиявлення виборців, обладнання приміщень і підтримання в них належного порядку покладається на дільничні виборчі комісії. Виборець може перебувати в приміщенні для голосування лише протягом часу, необхідного для голосування.



3.Застосування виборчого законодавства в Україні

3.1.Відповідальність за порушення виборчого законодавства України


Однією із гарантій реального здійснення вільного волевиявлення народу є встановлена законом юридична відпо­відальність за порушення виборчого законодавства, до того ж в кожному з базових виборчих законів містяться загальні статті, якими запроваджується інститут відпо­відальності за порушення виборчого законодавства, а свою юридичну регламентацію цей інститут отримує відповідно в чинному адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавстві.

Так. у Кодексі України про адміністративні право­порушення міститься ст. 186-2, що передбачає адміні­стративну відповідальність за певні порушення законо­давства про вибори Президента і народних депутатів. Цією статтею встановлюється, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів, опублікування або по­ширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата у Президенти чи депутати, а також агітація за або проти кандидата в день виборів тягнуть накладання штрафу від трьох до шести офіційно встановлених міні­мальних розмірів заробітної плати.

Видача членам дільничної виборчої комісії вибор­чого бюлетеня для голосування за іншу особу тягне на­кладення штрафу до п'яти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Втручання в роботу виборчих комісій, що перешкод­жає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстра­цією кандидатів у Президенти або депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям за­гальних підсумків виборів тягне накладення штрафу від трьох до шести офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

До адміністративної відповідальності відповідно до частини першої і третьої цієї статті може бути притягну­та будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, якщо во­на психічно здорова. Нести відповідальність за порушен­ня передбачені ч. 2 цієї статті, мають тільки спеціальні суб'єкти — члени виборчих комісій.

Кримінальні правопорушення, пов'язані з порушен­ням виборчого законодавства, належать до злочинів, які посягають на суспільні відносини, пов'язані з формами, завданнями, змістом діяльності держави і посягають на політичні права громадян: права брати участь в управ­лінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Зазіхання на виборчі права громадян можуть мати місце на будь-якій стадії виборчого проце­су, тому кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за порушення виборчого законодавства, є бланкетними (відсилочними): їх застосування потребує уточнення змісту статей, посилань на базові закони про вибори.

Кримінально-правовим захистом забезпечується на­самперед здійснення виборчих прав. Ст. 127 Криміналь­ного Кодексу України передбачає, що перешкоджання здійсненню громадянином України його виборчих прав або роботі виборчої комісії, вчинене з метою вплинути на результати виборів, карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. Ті ж діяння, вчинені шляхом підкупу, обману, або поєднані з пошкодженням майна або з застосуванням насильства до громадянина, який здійснює свої виборчі права, або члена виборчої комісії чи їх близьких родичів, або з погрозою застосува­ти таке насильство чи знищити майно, а так само вчи­нені за попереднім зговором групою осіб або членом ви­борчої комісії чи іншою посадовою особою з використан­ням влади або посадового становища караються позбав­ленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Ст. 128 Кримінального Кодексу України за такі зло­чини, як неправомірне використання виборчих бюлете­нів, підлог виборчих документів або неправильний під­рахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів, що виражається у видачі членом виборчої комі­сії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, або видачі виборцю виборчих бюлетенів (ви­борчого бюлетеня) інших виборців карається позбавлен­ням волі на строк до п'яти років. Підлог, тобто виготов­лення виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачений законом, вне­сення до виборчого документа за відомо неправдивих ві­домостей або будь-яка інша його підробка, а так само використання за відомо підробленого виборчого доку­мента чи виготовленого у спосіб, не передбачений зако­ном, караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. Ці ж дії, але вчинені членом виборчої діль­ниці або іншою посадовою особою, а так само за відомо неправильний підрахунок голосів або за відомо не­правильне оголошення результатів виборів караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.

Ще один вид злочину - умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законо­давством України виборів - карається позбавленням во­лі на строк від одного до трьох років. Ті ж діяння, вчи­нені членом виборчої комісії або іншою посадовою осо­бою з використанням влади чи посадового становища, караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права займати певні посади чи за­йматися певною діяльністю на строк до п'яти років.



3.2.Ефективність застосування виборчого законодавства у сучасній Україні, шляхи покращення.

На сучасному етапі розвитку України, як молодої демократичної, правової та соціальної держави постає дуже багато проблем пов’язаних із застосуванням законодавства та швидким переходом країни від однієї системи до іншої. Особливо це стосується реалізації таких прав громадянина як участь в управлінні державними справами, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо. Тому необхідний ретельний контроль за виконанням законодавства, насамперед виборчого.

Вважається доречним на прикладі виборів у народні депутати, та виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів що відбулися в Україні у 2002 р. розглянути на скільки ефективно застосовується існуюче законодавство та його недоліки.

Щодо недосконалості законодавства, то можна відмітити тенденції його значного покращення. Наприклад: багато положень “старого” закону “Про вибори народних депутатів України” (1997р.) були визнані неконституційними, тому необхідним було прийняття та затвердження нового закону. Але ще до прийняття закону ВРУ, голова ЦВК М.Рябець вказував не недоліки у “новому” законі які як він вважав могли поставити під загрозу зриву парламентські вибори 2002 року.

Одним з головних недоліків закону можна вважати – положення про формування окружних виборчих комісій. На цьому етапі партії ставляться в нерівні умови. Згідно із “новим” законом участь у формуванні окружних комісій можуть приймати тільки ті партії, які перемогли на останніх парламентських виборах. Інші ж партії такої можливості не мають. Більш того, може статися, що ті, хто має право увійти в окружні комісії, взагалі не будуть приймати участі у виборчому процесі чи, в силу визначених об’єктивних умов не будуть зареєстровані ЦВК як учасники виборчого процесу. Також не зрозуміло хто буде представляти в окружних комісіях кандидатів з мажоритарних округів, які взагалі користуються тими самими правами що і партії.

Ще одна проблема – довжина виборчої компанії. Зараз скоротити виборчу компанію до 90 днів, після того, як вона займала півроку, нереально. Але процес скорочення строків її проведення треба починати. М.Рябець ще у грудні 2001 року казав: “Я вважаю, що є усі можливості вкластися у 120 днів. Чи потрібно 40 днів на висування кандидатів у депутатів та збору підписів? Цю роботу можна виконати максимум за 25 днів. Практика виборі Президента показує, що перші підписні листи почали поступати вже через два тижня після видачі бланків. ”

Після того як вибори відбулися у пресі з’явилися такі вислови М.Рябця:
Вибори, що відбулися на Україні, показали, що діючий у країні виборчий закон не ідеальний. Після завершення виборів у парламент необхідно працювати над удосконаленням Закону "Про вибори народних депутатів України". Виправлень вимагає порядок формування окружних і дільничних виборчих комісій, необхідно переглянути також положення про голосування по відкріпних посвідченнях.”

Глава ЦВК України відзначив, що недільні вибори в парламент показали недосконалість даного механізму. Це привело до масових порушень під час виборів, коли на територіях ряду округів голосували люди з інших територій, заявив Рябец.

Недосконалість закону відзначають і спостерігачі від Держдуми РФ. Голова делегації спостерігачів від парламента Росії Александр Салий заявив, що в деяких моментах проявилася недосконалість Закону про вибори. Він, зокрема, відзначив, що у виборчому процесі брали участь дуже багато маргінальних політичних партій і блоків, що тільки ускладнювали роботу виборчих комісій і дезорієнтували виборців.

Крім того, депутат Держдуми відзначив недосконалість системи формування виборчих комісій і відсутність юридичної відповідальності за те, що члени комісій можуть піти з комісії, не підписавши протоколу.

Ці недоліки у законі “Про вибори народних депутатів” дали про себе знати через числені порушення що відбулися в процесі голосування.

Так Financial Times Deutschland вказує що ще в п'ятницю в західно-українському Івано-Франківську був застрелений кандидат у депутати. У неділю був побитий британський спостерігач. Міжнародні спостерігачі висловлювали критичні зауваження. Андреас Гросс, віце-президент ПАСІ, говорив у понеділок про багаторазове голосування і переповнені виборчі дільниці. Гросс повідомив про намір просити президента про підтримку нової місії спостерігачів після остаточного підрахунку голосів - незвичайний крок для спостерігачів на виборах.

ИД “Комерсантъ” доповідає що у Києві багато місцевих жителів не зуміли проголосувати через наплив виборців з відкріпними талонами. Виборці під час чекання підвозу нових бюлетенів, відмовлялися голосувати взагалі. У столиці України, за даними ЦВК, була відзначена найнижча активність виборців - явка виборців склала менш 50 відсотків. Голова ЦВК України Михайло Рябец раніше заявив на прес-конференції в Києві, що свідоцтв про порушення, що могли б істотно вплинути на результати виборів у парламент, у комісію не надходили. За його словами, протягом усього минулого дня в ЦВК надходили повідомлення від політичних партій і блоків про порушення в ході голосування. Однак, підкреслив Михайло Рябец, мова йшла про окремі порушення, що не носили масового характеру.

За даними Комітету виборців України, найбільш типовими порушеннями були затримки з відкриттям виборчих дільниць, а також включення в списки "мертвих душ". На одній з ділянок у Києві багато бюлетенів виявилося не проштампованими, тобто по суті недійсними. А в ряді столичних округів були зафіксовані спроби продати виборчі бюлетені.

Популярним видом порушень на нинішніх виборах можна назвати розкриття сейфів з бюлетенями до прибуття офіційних спостерігачів. Про це повідомив у неділю на прес-конференції на "гарячій лінії" Всеукраїнського суспільного моніторингового комітету голова наглядацької ради Фонду регіональних ініціатив Сергій Рудик. Як передає УНІАН, він відзначив, що такі випадки були зафіксовані, зокрема, на виборчій дільниці №10, №18, №36 у Нікополеві, Рудик додав, що з 7 ділянок міста Києва, що він об'їхав сьогодні ранком, по чотирьох зафіксовані ті ж випадки. За словами Рудика, у суспільну приймальню Фонду регіональних ініціатив надійшла інформація, що в Макіївці Донецької області на виборчій дільниці в середній школі №72 округу №53 члени комісії в 10.00 кидали пачки бюлетенів в урни, і це бачили виборці.

Він також повідомив, що Фонд регіональних ініціатив має інформацію з двох джерел про завезення на одну з ділянок м. Краматорська Донецької області великої кількості фальшивих бюлетенів, додавши, однак, що не може назвати точної кількості завезених бюлетенів. За його словами, у мікроавтобус "Газель", у якому їх привезли, "при бажанні" можна помістити близько 100 тис бюлетенів.

Рудик також повідомив, що в Одесі пройшла інформація про те, що органи державної влади негласно дали команду рахувати голоси виборців не на ділянках, як це передбачено законодавством, а в округах. Якщо це відбудеться, відзначив Рудик, то різниця в результатах голосування може складати близько 12%. Він додав, що про випадок в Одесі вже сповіщені представники ОБСЄ й інших структур, що спостерігають за ходом виборів в Україні.

Рудик також додав, що зафіксовано випадки ведення агітації в день виборів і напередодні. Зокрема, 30 березня на телеканалі "Тет" у 18-18.45 проводила виборчу агітацію Наталя Вітренко. Фонд також зафіксував випадок ведення агітації в Ужгороді і Донецьку блоком "За єдину Україну!". Ще одним типовим порушенням на цих виборах, за словами Рудика, є масове використання "мертвих душ". Такі випадки, відзначив він, зафіксовані, зокрема, у Нікополеві , Донецьку і в м. Боярці. На кожній з ділянок, за його словами, нараховується 25-50 "мертвих душ".


Дрібних порушень на виборах 2002 року було настільки багато, що навіть складалися “рейтинги най популярніших порушень, виявлених у ході виборів”.

За результатами порушень, виявлених на виборчих дільницях України, Фонд регіональних ініціатив склав рейтинг самих популярних порушень:

Лідирує в списку порушень кількість проголосовавших по відкріпних талонах - 17%.

Перешкоджання роботі спостерігачів - 16%.

Приховування бюлетенів керівниками виборчих дільниць - 14%.

Спроба підкинути в урни для голосування зайві бюлетені - 13%.

Незаконне ведення агітації під час голосування - 12%.

Порушення умов для нормальної роботи виборчих дільниць - 8%.

Внесення у виборчі списки померлих і осіб, що не проживають по зазначених адресах - 5%.

Однак не дивлячись на таку ситуацію Угорська газета "Непсава" у своєму коментарі відзначає: Спостерігачі, що прибули на Україну з різних країн, стали в ході виборів свідками грубих порушень існуючих правил. На кількаразові порушення прав виборців вказав і відповідальний за права людини представник українського парламенту. І, проте, недійсними минулі вибори вважати не можна.
А Польська газета "Мова посполита" продовжує тему: Минулі вибори ще не були зразковими, однак це були вже треті вибори, що відбулися в незалежній українській державі, що усе швидше розвивається і набирає силу
.

Офіційна реакція Президента України Леоніда Кучми на вибори:

31 березня завершився важливий етап у житті українського народу і нашої держави: парламентські вибори, якими країна жила протягом останніх місяців, відбулися. Сердечено дякую за те, що ви не залишилися байдужими до долі України - до власної долі і скористалися своїм конституційним правом обирати представницьку владу.Активність, продемонстрована вами, вселяє оптимізм, свідчить про високу цивільну свідомість і відповідальність нашого народу.

Зроблений вами вибір, - це той вищий вердикт, що не підлягає оскарженню.

Він підлягає виконанню.

Ви видали мандат довіри тим, хто, на ваш погляд, його заслуговує.

Це - ваша воля, що ніким не може бути поставлена під сумнів.

Сподіваюся і розраховую, що голос кожного з вас буде врахований.

Найважливіше сьогодні - як цим голосом розпорядяться політики і політичні сили, що за результатами виборів будуть представлені у Верховній Раді.

Хотів би подякувати міжнародних спостерігачів за те, що вони відгукнулися на моє запрошення прибути в Україну. Їхня присутність і надані їм широкі можливості для виконання своїх обов'язків є ще одним свідченням відкритості нашої держави, його прагнення розвивати відносини з усіма країнами на принципах взаємовигідного співробітництва і взаємоповаги.

Виражаю також подяку всім тим, від кого залежав хід виборів - членам виборчих комісій усіх рівнів, представникам і спостерігачам від учасників виборчого процесу - за їхній професіоналізм, толерантність і принциповість. Усе це спососбствовало тому, що парламентські вибори 2002 року в Україні відбулися по вищих демократичних стандартах, прийнятим у цивілізованому світі.

Вибір України у всім своїй політичній і ідеологічній розмаїтості зводиться до простим і зрозумілим кожному цінностям: незалежність, стабільність, процвітання.

Призиваю всі політичні сили усвідомити відповідальність перед волею народу і консолідувати свої зусилля заради її перетворення в життя.”


Отже, не зважаючи на всі порушення що відбулися під час виборів та деякі недоліки у законі можна впевнено сказати що Україна із кожним роком все більше наближається до проголошених у діючій конституції принципів, одним з котрих є безпосереднє народовладдя!



.





























Висновки


Після детального розгляду вказаної вище теми можна із впевненістю сказати що виборче законодавство України одне з найбільш розроблених у світі, хоча як і кожне має деякі недоробки, які ще подолають наші законодавці; воно відкриває широкі можливості для цивільної ініціативи і суспільного контролю, знаходиться на рівні міжнародних демократичних стандартів, в ньому визначений широкий спектр прав і свобод людини й громадянина. За основу формування органів державної влади покладені принципи прямого народовладдя. Існують широкі перспективи розвитку безпосередньої демократії.

У цій роботі я ставила для себе наступні цілі - перш за все, детальний аналіз принципів виборчого права в Україні. Розгляд основних виборчих систем і ознайомлення із розвитком інституту виборів в Україні, розгляд виборчого процесу та його стадій й відповідальність за порушення виборчого процесу

Завданням даної роботи є визначення ролі інституту виборів у суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація, аналіз, співвідношення і взаємодії інституту виборів з іншими соціальними й правовими інститутами , їх функціонування в умовах різних політичних режимів, та викладення і закріплення виборчого права у нормативно-правових актах. У цьому дослідженні здійснена спроба порівняння точок зору різних авторів по вище перерахованих питаннях. З метою найбільш детального і повного висвітлення основних аспектів представленої теми та об'єктивного аналізу проблем.

Проте, представляється, що в самий найближчий час законодавцям необхідно вирішити наступні насущні задачі:

1) найбільш повне впровадження інститутів народовладдя і демократії у законодавство України;

2) просування по шляху будівництва цивільного суспільства, залучення усе більшого числа членів цього суспільства в процес демократичних перетворенні, ,досягнення в органах державної влади і місцевого самоврядування збалансованого представництва інтересів різних соціальних груп населення;

3) упровадження при підготовці і проведенні виборів і референдумів передових інформаційних технологій, облік у регулюванні виборчих процесів новітніх інформаційних явищ з метою захисту конституційних прав і воль громадян;

4) недопущення використання суб'єктами виборчого процесу негативних виборчих технологій, підвищення відповідальності за порушення права громадян на здійснення влади, посилення механізмів захисту виборчих прав.

5) забезпечення судового і суспільного контролю за організацією підготовки і проведення виборів , своєчасним визначенням результатів виборів і їхнім опублікуванням, підвищення довіри населення до результатів виборів і референдумів, укорінення в суспільній свідомості категорій причетності і відповідальності за діяльність виборних органів.


Список посилань


  1. Маклаков В.В. Избирательное право и избирательные системы буржуазных и развивающихся стран. - М., 1987.

  2. Конституция Украины от 28 июня 1996 г.

  3. Тодика Ю. Н. Конституционное право Украины отрасль права, наука, учебная дисциплина: Уч. пособие. - Харьков, 1998.-с.99-100.

  4. Коток В. Ф. Проблемы развития непосредственной демократии в Советском государстве: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 1965. - С. 3.

  5. Фарберов Н. П. Демократия развитого социалистического общества. – М., 1975. - С. 19.

  6. Шахнатаров Г. X. Социаистическая демократия. — М., 1974. — С. 137.

  7. Чудаков М. Ф. Правовое проблеми участия личности в осуществ-лении непосредственной демократки в СССР : Дис. ... канд. юрид. на­ук. - Харьков, 1982. — С. 35

  8. Комарова В, В., Дмитриев Ю. А. Референдум в системо народовла-стия. — М., 1995. — С. 28.

  9. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 2002. – С.290

  10. Шахнатаров Г X. Социалистическая демократия.— М., 1974. — С. 137

  11. Коток В. Ф. Проблемы развития непосредственной демократии в Советском государстве: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 1965. . — С. 16.

  12. Фарберов Н. II. Проблеми теории социалистического государства и права. — М., 1977. — С. 9.

  13. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 2002. – с.292.

  14. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 2002. – С.294

  15. Корнієнко М. І. Виборче законодавство для органів місцевого са­моврядування // Політолог, вісн. — Вип. 1. — К., 1993. — С. 18.

  16. Маклаков В. В. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : Учеб. в 4 т. — Т. 1—2/ Под ред. Страшуна Б. С. — М., 1996. - С. 318.

  17. Прело М. Конституционное право Франции. — М., 1987. — С. 399.

  18. Кравченко В.В. Конституційне право України. – К., “Атіка”,2000. – С.108

  19. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 2002. – с. 296

  20. Государственное право Германии. В 2-х томах. Том 1. – М.:Институт государственного права РАН, 1994. – С. 121

  21. Кравченко В.В. Конституційне право України. – К., “Атіка”,2000. – С. 109

  22. Государственное право Германии. В 2-х томах. Том 1. – М.:Институт государственного права РАН, 1994. - С. 297

  23. З а к о н У к р а ї н и Про вибори народних депутатів України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 51-52, ст. 265 )

  24. З а к о н у к р а ї н и Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 3-4)

  25. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 2002. – с312

  26. Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948р.

  27. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р.

  28. Кравченко В.В. Конституційне право України. – К., “Атіка”,2000. – С. 110-111

  29. З а к о н У к р а ї н и Про вибори народних депутатів України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 51-52, ст. 265 )

  30. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран. Учебник. М., «Юстицинформ», 2001. – С. 149

  31. Duverger M. Institutions politiques et Droit Constitutionnel. – 1965. – P.89.

  32. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 2002. – С.304




































Список використаної літератури


Законодавча база

  1. 1.Конституция Украины от 28 июня 1996 г.

  2. 2.З а к о н У к р а ї н и Про вибори народних депутатів України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 51-52, ст. 265 )

  3. З а к о н у к р а ї н и Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 3-4)

  4. З а к о н У к р а ї н и Про вибори Президента України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 14, ст.81 )

  5. Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948р

  6. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р.


Підручники
  1. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 2002.

  2. Кравченко В.В. Конституційне право України. – К., “Атіка”,2000.

  3. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран. Учебник. М., «Юстицинформ», 2001.


Наукова література
  1. Маклаков В.В. Избирательное право и избирательные системы буржуазных и развивающихся стран. - М., 1987.

  2. Тодика Ю. Н. Конституционное право Украины отрасль права, наука, учебная дисциплина: Уч. пособие. - Харьков, 1998.

  3. Коток В. Ф. Проблемы развития непосредственной демократии в Советском государстве: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 1965.

  4. Фарберов Н. П. Демократия развитого социалистического общества. – М., 1975.

  5. Шахнатаров Г. X. Социалястическая демократи. — М., 1974.

  6. Чудаков М. Ф. Правовое проблеми участия личности в осуществ-лении непосредственной демократки в СССР : Дис. ... канд. юрид. на­ук. - Харьков, 1982

  7. Комарова В, В., Дмитриев Ю. А. Референдум в системо народовла-стия. — М., 1995.

  8. Фарберов Н. II. Проблеми теории социалистического государства и права. — М., 1977.

  9. Корнієнко М. І. Виборче законодавство для органів місцевого са­моврядування // Політолог, вісн. — Вип. 1. — К., 1993.

  10. Маклаков В. В. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : Учеб. в 4 т. — Т. 1—2/ Под ред. Страшуна Б. С. — М., 1996.

  11. Прело М. Конституционное право Франции. — М., 1987.

  12. Государственное право Германии. В 2-х томах. Том 1. – М.:Институт государственного права РАН, 1994.

  13. Duverger M. Institutions politiques et Droit Constitutionnel. – 1965.



Анотація

Вашій увазі буде надана робота, написана на тему «Вибори, як форма безпосередньої демократії».

Метою цієї роботи насамперед є детальний аналіз принципів виборчого права в Україні і здійснення безпосереднього народовладдя.

Для розкриття проблеми розуміння теми, у роботі поставлені наступні задачі: визначення ролі інституту виборів у суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація, аналіз, співвідношення і взаємодії інституту виборів з іншими соціальними і правовими інститутами , їхнє функціонування в умовах різних політичних режимів, і викладу і закріплення виборчого права в нормативно-правових актах. У цьому дослідженні здійснена спроба порівняння точок зору різних авторів по вище перерахованих питаннях. З метою найбільш детального і повного висвітлення основних аспектів представленої теми й об'єктивного аналізу проблем. У роботі детально і всебічно розглянуті поняття безпосередньої демократії .

Був проведено детальний аналіз міжнародної й української законодавчої бази по зазначених питаннях.

Зроблено аналіз періодичних видань із приводу питань цієї роботи.

Робота складається з чотирьох розділів. У першому розглянуті загальні положення інституту виборів, у другому принципи виборчого права в Україні, у третьому визначається відповідальність за порушення виборчого законодавства, у четвертому ефективність застосування виборчого законодавства в сучасній Україні, шляху його поліпшення.


Summary

To your attention there will be a given work written on a theme «Elections, as the form of direct democracy»

The purpose of this work first of all is the detailed analysis of principles of the suffrage in Ukraine and realization direct people-legal. For disclosing a problem understanding of a theme, in work the put following tasks: definition of a role of institute of choices in public life of the man and state in general. Classification, analysis, parity(ratio) and interactions of institute of choices with other social and legal institutes, their functioning in conditions of different political modes, both statement and fastening of the suffrage in the people-legal certificates(acts). In this research the carried out attempt of comparison of the points of view of the different authors on the above listed questions. With the purpose of the most detailed and complete illumination of the basic aspects of the submitted theme and objective analysis of problems. In work in details concepts of direct democracy also are comprehensively considered.

The detailed analysis of the international and Ukrainian legislative base on the specified questions was carried out(spent).

The analysis of the periodic editions concerning questions of this work is made.

The work consists of four sections. In first the general provisions of institute of choices, in the second principles of the suffrage in Ukraine are considered, in third the responsibility for infringement of the selective legislation, in the fourth efficiency of application of the selective legislation in modern Ukraine, way of his(its) improvement is defined(determined).







Случайные файлы

Файл
76925-1.rtf
37334.rtf
15087-1.rtf
55473.rtf
92152.rtf