Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування (118668)

Посмотреть архив целиком































Реферат


з політології


"Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування"




Витоки формування політичних партій України припадають на середину XIX ст. Першою політичною партією європейського зразка на українських землях прийнято вважати Руську українську радикальну партію, яку наприкінці 1890 р. організували відомі українські письменники, вчені та громадські діячі М. Павлик, І. Франко, Є. Левицький, Т. Окуневський, В. Охримович. Соціальною опорою партії визнавалося селянство, її програма містила мінімальні та максимальні вимоги. У 1899 р. з неї виділилося дві партії – Українська соціал-демократична партія та Національно-демократична партія. Якщо перша ставила собі за мету боротьбу за втілення ідей соціалізму, то друга добивалася об'єднання всього українського народу в єдиний національний організм на засадах політичної та культурної самостійності.

На східноукраїнських землях про партійне життя можна говорити з часу створення Революційної української партії (РУП), установчий з'їзд якої відбувся 11 лютого 1900 р. у Харкові. В 1902 р. з неї була утворена Українська народна партія, яку очолив М. Міхновський. Тоді ж від РУП відокремилися і народники (М. Шаповал, М. Залізняк), які приєдналися до партії есерів. У 1903 р. від РУП відкололася Українська соціалістична партія на чолі з Б. Ярошевським.

Восени 1904 р. була створена Українська Демократична партія (УДП). Програма даної партії містила як політичні парламентський ЛПД, автономія), Так і економічні ВИМОГИ (8-годинний робочий День, державна пенсія немічним тощо). Згодом із її лав вийшли представники радикального крила, які утворили Українську Радикальну партію (УРП), головою якої став Б. Грінченко.

Восени 1905 р. УДП та УРП провели об'єднавчий з'їзд і утворили Українську Демократичну Радикальну партію (УДРП), яка об'єднала значну частину національно-свідомих елементів. У грудні 1904 р. утворилася Українська Соціал-Демократична Спілка. Вона вийшла з РУП під проводом М. Меленевського та Лесі Українки, а в 1905 р. ввійшла до складу РСДРП на основі окремого статуту. Під час виборів до 1Державної Думи (1906 р.) вона проявила себе як русифікаторська організація.

У 1906 р. зі складу УНП виходить група автономістів, які заснували Українську демократичну партію, що проіснувала всього кілька місяців. У лютому 1907 р. свою програму прийняли українські соціал-революціонери. Вони вимагали скликання Українських Установчих Зборів. У цей час в Україні також діяли і терористичні революційні організації. Це «Оборона України», «Українська Народна Оборона». Існувало також декілька груп анархістів, активно на території України діяли і загальноросійські політичні партії. Влітку 1917 р. в Україні діяло понад ЗО політичних партій різних напрямів. До української Центральної Ради увійшли українські есери, соціал-демократи, соціал-федералісти, соціалісти-самостійники, українська демократично-хліборобська партія, які представляли всі частини політичного спектру. Перемога більшовизму в жовтні 1917 р. поклала край розвитку в Україні як парламентаризму, так і багатопартійності.

На західноукраїнських землях напередодні проголошення ЗУНР найбільш впливовими були три партії – Українська національно-демократична партія, Українська соціал-національна партія й Українська радикальна партія. На противагу партіям Центральної Ради галицькі партії були партіями парламентського типу. У лютому 1919 р. була створена комуністична партія Східної Галичини, хоча ідеологія більшовизму не мала тут широкого поширення.

Отже, вже на початку XX ст. в українському політичному русі намітилося дві тенденції – перша спрямована на захист національних інтересів, друга – соціальних. Перша розвивалася переважно в Галичині, друга – в Наддніпрянській Україні.

Поразка національно-визвольних змагань 1917–1920 pp. зумовила значні зміни в партійному житті, в першу чергу, на східноукраїнських землях, окупованих більшовиками. На західноукраїнських землях, окупованих Польщею, ситуація була дещо іншою, але теж загалом несприятливою для діяльності українських політичних партій.

У 1920 р. для боротьби з окупаційним режимом виникає Українська військова організація, яка стала засновником Української партії національної революції, котра пізніше об'єдналася з Українським національно-демократичним об'єднанням.

28 січня – 3 лютого 1929 р. відбувся І Конгрес українських націоналістів. У ньому взяли участь 28 представників всіх націоналістичних організацій. Конгрес схвалив політичну програму українського націоналізму й утворив ОУН. ОУН виходила з того, що лише суверенна Держава може забезпечити всебічні інтереси нації. її основними засадами були «всеукраїнство, наДПартІЙНІСТЬ І монократизм».

У 1926 р. після об'єднання галицьких радикалів із волинськими соціал-революціонерами утворилася Українська соціалістична радикальна партія (усрп), яка ставила собі за мету боротися за самостійну Трудову Республіку. На виборах до парламенту в 1928 р. вона здобула 8 посольських мандатів, що дало їй можливість сформувати партійну фракцію.

У 1925 р. було створене Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), яке відстоювало соборність та державність України. Перехідним етапом на шляху до досягнення кінцевої мети визнавалася Радянська Україна. Однак колективізація, голодомор і репресії у східній Україні змусили її відмовитися від радянофільства і перейти на про-, польські позиції. В 1938 р. УНДО виступило за автономію Західної України в складі Польської держави.

Українська соціал-демократична партія не мала помітного впливу. Після переходу керівництва партії на комуністичні позиції її діяльність була заборонена польським урядом. Частина її симпатиків перейшла до Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), а інша частина відновилися як соціал-демократична партія, увійшовши до складу Соціалістичного Інтернаціоналу. У 1938 р. КПЗУ була розпущена рішенням III Інтернаціоналу.

Після окупації Західної України більшовиками діяльність українських політичних партій фактично припиняється і відроджується, лише на початку 90-х pp. у період так званої «перебудови».

Головними гаслами «перебудови» стали гласність і плюралізм, що в трактуванні Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) означало дозвіл на певну свободу інакомислення в рамках соціалістичного ідейного вибору. Незважаючи на їх обмеженість, навіть цього виявилось достатньо, аби розбудити пригнічену суспільну активність громадян. Політична енергія мас, досі не задіяна в системі політичних інституцій СРСР, почала оформлятись організаційно. Спочатку дозована гласність і плюралізм у засобах масової інформації, потім створення політичних клубів і неформальних об'єднань, згодом – народних фронтів, а далі партій. Таким був шлях становлення багатопартійності в Україні.

Показово, що в період з 1987 р. до 1989 р. в Україні утворилося понад 125 громадсько-політичних клубів, груп та об'єднань.

Шукаючи відповіді на питання, чому в цей період активність громадян не вписалася в традиційні для радянської системи форми Громадської діяльності, можемо виділити наступну систему детермінант:

неможливість представництва групових специфічних інтересів у тодішній системі суспільних об'єднань, у якій інтереси розглядались на рівні великих соціальних груп, а їх природна різноманітність ігнорувалася;

– загальна криза політичної системи, яка знаходила свій прояв у кризі легітимності її політичних та державних інститутів, традиційної системи вартостей і особливо у кризі участі, оскільки зростаюча активність населення, його прагнення впливати на суспільно-політичне життя, на процеси прийняття політичних рішень не могли бути реалізовані в рамках традиційних громадських організацій. Нетрадиційні суспільні організації стали формою прояву зростаючої політичної та громадянської активності населення;

– зростаюча незадоволеність людей власним становищем у суспільстві, можливостями самореалізації та впливу на суспільні процеси сприяли привабливості нових суспільних утворень, які були закладені в механізмі їх функціонування – вільний вхід та вихід, вільне обговорення будь-яких проблем, самостійність первинних організацій;

– можливість реалізації в нових суспільних утвореннях потреби у спілкуванні на основі спільних інтересів.

Не в останню чергу ріст числа політичних об'єднань був зумовлений надмірною бюрократизацією держави, розчаруванням широких верств населення в офіційних владних структурах, які виявилися нездатними до ефективної управлінської діяльності. Багато з тих, що розчарувалися, шукали нових форм захисту своїх прав та інтересів, а це зумовлювало процес утворення нових секторів політичного життя.

Суттєвим фактором розвитку політичної самодіяльності мас були суперечності перебудовних процесів, які вели до поглиблення кризи влади та економіки, росту злочинності, загострення міжнаціональних, релігійних, мовних та інших стосунків. Все це викликало політизацію мас, збурювало опозиційну активність, яка зростає особливо стрімко в кризові періоди.

Надзвичайно великий політизуючий вплив на населення України мали вибори до Верховної Ради СРСР, які відбувалися в березні 1989 р. Це проявилось у бурхливих кампаніях по висуненню кандидатів у депутати, повній та прямій трансляції телебаченням найбільш відкритого і суперечливого за останні 75 років офіційного зібрання, утворення нового органу законодавчої влади, який оголосив своєю прерогативою контроль за державними органами (в т.ч. і кдб).


Случайные файлы

Файл
181205.rtf
186533.rtf
referat.doc
115754.rtf
126256.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.