Політичні кризи другої половини XX сторіччя (118613)

Посмотреть архив целиком

Політичні кризи другої половини XX сторіччя


Термін «боргова криза» виник в 1982 р., коли нафтовидобувна країна Мексика заявила про те, що більше не в змозі виплачувати борги й хоче переглянути питання про свою заборгованість. Насправді, уперше боргова криза виявилася в 1980 р. у Польщі, що взяла багато позик в 1970-е рр., коли уряд Герека, зштовхнувшись із серйозними проблемами в області виплати боргу, як часткове рішення проблеми вирішило понизити зарплату. У результаті виникла «Солідарність». Польське комуністичний уряд потрапив в скрутний стан, оскільки став застосовувати в цій ситуації рекомендації МВФ, незважаючи на те, що МВФ до неї з таким проханням не звертався. Всім країнам, які опинилися у аналогічному положенні (не в останню чергу, африканським), МВФ рекомендував проводити зниження видатків (зменшення імпорту й скорочення виплат по допомогах соціального забезпечення) і збільшувати експорт (при збереженні низьких зарплат або їхньому зниженні за рахунок переорієнтації виробництва із продуктів внутрішнього користування на будь-які товари, які можна було відразу ж продати на світовому ринку). Засобами натиску, що задіє МВФ для проведення в життя його малоприємних дій, було припинення короткострокової допомоги всім урядам Заходу в тому випадку, якщо дана держава відмовлялася проводити що нав'язується МВФ політикові; через це (в умовах боргової кризи) виникала ймовірність державної неплатоспроможності. Одна за іншою африканські країни повинні були підкорятися цьому натиску, хоча ні однієї з них не вдалося з таким успіхом виплатити великий державний борг, з яким в 1980-х рр. виплатила його Румунія Чаушеску, до великої радості МВФ і великому невдоволенню румунського народу.

«Боргова криза» в Африці знайшов своє відбиття в багатьох важких проявах: голоді, безробітті, значному погіршенні інфраструктури, громадянських війнах і розвалі державних структур. На півдні Африки виниклі труднощі супроводжувалися дестабілізацією режиму апартеїду в ПАР, що доживали останні дні в боротьбі з давно що вже охватили континент визвольним рухом, - яке досягло Йоганнесбурга лише в 1994 р. Проте, ми не зможемо дати вірну оцінку труднощам, з якими зштовхнулася Африка в 1980-х рр., якщо будемо розглядати сформоване там положення у відриві від більше масштабних проблем економіки в цілому. Боргова криза, звичайно, мав місце й в інших регіонах миру, причому з погляду абсолютної величини заборгованості, він особливо сильно виявився в Латинській Америці. Боргова криза третього миру (і соціалістичного блоку) означав припинення надання нових позик цим країнам. І дійсно, було зовсім очевидно, що потік грошей в 1980-е рр. був спрямований з Півдня на Північ, але ніяк не у зворотному напрямку.

Проте, проблема прибуткового розміщення прибавочної вартості аж ніяк не зникла у зв'язку з відсутністю досить вигідних виробничих можливостей для вкладення капіталу. Крах позичальників в 1970-е рр. (включаючи африканські держави), поза всяким сумнівом, був проблемою самих позичальників, але разом з тим він створював серйозні проблеми для кредиторів, яким були потрібні гроші, щоб позичати їх іншим позичальникам. В 1980-е рр. вони знайшли двох нових цілком серйозних позичальників: найбільші корпоративні підприємства миру й уряд Сполучених Штатів.

Період 1980-х рр. запам'ятається в корпоративному світі як час високоприбуткових, але ненадійних облігацій і поглинання одних корпорацій іншими. Що ж тоді відбувалося? По суті справи, величезні гроші були вкладені в придбання корпорацій, головним чином для того, щоб переробити їхню структуру, продати прибуткові підприємства, а інші їхні підрозділи розформувати (звільнивши в ході цього процесу робітників). У підсумку виробництво не збільшилося взагалі, але зате неймовірно зросли борги за куплені корпорації. Слідством цього стало банкрутство багатьох промислових корпорацій і банків. Якщо вони були досить великими, коли ставало ясно, що банкрутства уникнути не можна, втручалися держави й «рятували їх», щоб уникнути негативних політичних і фінансових наслідків. У результаті цього процесу, як, наприклад, у випадку зі скандалом ощадно-позичкових асоціацій у Сполучених Штатах, ділки, що відвертали операціями з ненадійними облігаціями, на цьому сильно нагріли руки, а розплачуватися за це довелося американським платникам податків.

До величезного рахунку, що складалися із корпоративних боргів, як це мало місце в Сполучених Штатах, додався величезний борг військових. Період перебування у влади Рейгана врозріз із його власними широкомовними заявами, означав активне посилення державного втручання в економіку Сполучених Штатів і привів до значного збільшення чисельності бюрократії. В економічному плані при Рейгані був скорочений рівень федерального оподатковування для найбільш багатої частини населення (що привело до подальшого росту внутрішньої поляризації) при одночасному значному збільшенні військових видатків (що в якімсь ступені скоротило рівень безробіття). Але в 1980-е рр. Сполучені Штати в результаті численних позик стали випробовувати на собі ті ж самі проблеми, що й третій мир. Проте, тут була одна істотна відмінність: МВФ не міг нав'язати Сполученим Штатам ту політику, проведення якої він рекомендував іншим країнам. А самі Сполучені Штати не хотіли її собі нав'язувати по політичних причинах. І в ході цього процесу економічне становище Сполучених Штатів у порівнянні з їх найбільш сильними конкурентами (Західною Європою і Японією) постійно слабшало саме в чинність військової спрямованості американських інвестицій.

І саме в цей час у справу втрутився так званий крах комуністичних режимів. Ми вже відзначали, що початок цього процесу, пов'язане з утворенням «Солідарності» у Польщі, стало прямим результатом боргової кризи. По суті справи, соціалістичні країни зштовхнулися з тими ж самими негативними наслідками застою економіки, що й африканські держави: зниженням вражаючого рівня економічного росту протягом фази «А» кондратьєвського циклу; занепадом реального рівня життя якщо не в 1970-е, те в 1980-е рр.; погіршенням інфраструктури; зниженням якості державних послуг; і, головним чином, розчаруванням у вартим у влади режимах. Проявом цього розчарування в політичному плані стали політичні репресії, але суть його складалася в невиконаних обіцянках «розвитку».

У випадку СРСР загальні проблеми, з якими зштовхнулися всі соціалістичні країни, ускладнили суперечливістю ялтинських угод. Ялтинські угоди, були дуже точною домовленістю. Вони допускали риторичну боротьбу щодо віддаленого майбутнього, але в тім, що стосувалося сьогодення, установлювали повну визначеність, ця умова сторонам належало неухильно дотримувати. Для цього обидві сторони повинні були бути досить сильними, щоб контролювати всі залежні від них держави й своїх союзників. Здатність до цьому СРСР тепер була підірвана економічними труднощами, що виникли в 1980-х рр., а також, звичайно, ослабленням ідеологічних позицій, що почались в 1956 р. після XX з'їзду партії. Його проблеми ще більше загострилися у зв'язку з військовим боргом Сполучених Штатів, що усилили натиск на СРСР у плані необхідності збільшення військових видатків при усе більше виразному недоліку коштів. Проте, найбільшою проблемою для СРСР була не військова міць США, а військове й політичне ослаблення Сполучених Штатів. Відносини між Сполученими Штатами й СРСР були подібні туго скрученій гумовій стрічці. При ослабленні напруги стиску Сполученими Штатами зникало зчеплення цього тандема. У результаті Горбачов став запекло прагнути до зміни сформованого положення за рахунок припинення холодної війни, ослаблення вникнення справи країн Східної Європи й внутрішньої перебудови СРСР. Виконання цих завдань виявилося неможливим - принаймні, третьої з них, - і СРСР припинив своє існування.

Крах СРСР створив величезні, може бути навіть непереборні труднощі для Сполучених Штатів. Він звів нанівець залишки одного лише політичного контролю Сполучених Штатів над їх тепер що значно підсилилися економічними суперниками - Західною Європою і Японією. Хоча борг США перестав зростати у зв'язку із закінченням політики військових кампаній, внаслідок нової ситуації виникла нова гостра проблема відсутності можливостей для завантаження виробничих потужностей, що Сполучені Штати не можуть повністю вирішити й донині. І в ідеологічному плані крах марксизму-ленінізму остаточно підірвав віру в те, що проведені державою перетворення можуть істотно поліпшити економічний розвиток периферійної й напівпериферійної зон капіталістичної економіки. От чому в інших своїх роботах я доводжу, що так званий крах комуністичних режимів насправді був крахом лібералізму як ідеології. Однак лібералізм як пануюча ідеологія геокультури (підгостреної ще в 1968 р. і смертельно пораненої подіями 1989 р.) становив основу системи, будучи основним інструментом, за допомогою якого «утихомирювалися» «небезпечні класи» (спочатку робітничий клас європейських країн в XIX сторіччі, потім народи країн третього миру - в XX). Без віри в дієвість національного звільнення, замішаної на ідеології марксизму-ленінізму, у народів третього миру не залишається підстав бути терплячими, і довго зберігати терпіння вони не стануть.

На закінчення необхідно відзначити, що економічні наслідки закінчення курсу на військові кампанії стали дуже поганою новиною для Японії й Східної Азії. Їхня експансія в 1980-е рр. у значній мірі розвивалася як за рахунок того, що вони могли позичати гроші США, так і завдяки можливості їхньої участі в процесі злиття корпорацій, що тепер різко пішов на спад. Тому східно-азіатське чудо, що усе ще продовжує залишатися реальним, якщо розглядати його в порівнянні із процесами, що відбуваються в Сполучених Штатах, в абсолютному вираженні переживає серйозні труднощі.


Случайные файлы

Файл
18757.rtf
48027.rtf
55005.rtf
19934.rtf
39158.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.