Політичне лідерство (118578)

Посмотреть архив целиком















Реферат

з дисципліни: "Політологія"

Політичне лідерство


Зміст контрольної роботи


1. Лідерство як соціальний феномен 3

2. Визначення лідерства 7

3. Теорії і концепції лідерства 9

4. Типи лідерства 11

5. Лідери і стиль поведінки 14

6. Культ особи 16

7. Функції лідера 19

8. Політичне лідерство в Україні 21

Список використаної літератури 24



1. Лідерство як соціальний феномен


Лідерство присутнє там, де є влада, організація і люди. Не можна стати лідером в ізольованому від інших середовищі. Слово "лідер" (англ. leader) означає "ведучий", а це передбачає існування "ведених". Всередині еліти окремі її представники відрізняються від інших явно більшим впливом на суспільство і своїх колег. Виникає необхідність визначення відмітних властивостей лідера, які можна подати в такому визначенні: лідер є особа, яка здійснює постійний і вирішальний вплив на суспільство, державу чи організацію. В цій дефініції наведені три масштаби впливу лідера. Інші ступені впливу на навколишнє мікро - і макросоціальне середовище не роблять особу лідером.

Інститут лідерства покликаний до життя появою складних за своєю організацією систем, які ґрунтуються на взаємодії різнорідних і протилежних соціально-економічних, політичних і духовних інтересів та їх носіїв (індивідів, груп, організацій). Лідерство пов'язане з пошуком оптимальних і ефективних способів управління соціальними процесами.

Політологія розглядає лідерство як один із найважливіших елементів механізму регулювання відносин індивідів, соціальних груп та інститутів у сфері політики і досліджує цей феномен у трьох основних аспектах:

сутність лідерства, яке обумовлене соціальними потребами;

роль лідерства у функціонуванні політичних систем;

типологія політичного лідерства.

Інтерес до лідерства і усвідомлення цього соціального, а точніше, соціопсихологічного феномена сягає античних часів. У Конфуція лідерство закладене в його патріархальній концепції держави та є ієрархізованим "згори-вниз". За принципом "виправлення імен" кожен отримував своє місце в соціальній системі відповідно до реальності, кожен отримував своє ім'я відповідно до статусу, що має. Безумовним лідером виступав Імператор - Син Неба, правитель Піднебесної. Далі йшли "кращі", "вищі", "старші" і т.д.

Згідно з Платоном, лідером є природжений філософ, оскільки він привносить ідеальне в земні форми буття і тому виступає дійсним творцем історії. Геродот, Плутарх, Ксенофонт, Светоній вбачали в монархах, героях і полководцях справжніх вершителів історичних доль народів. У "Паралельних життєписах" Плутарх на великому фактографічному матеріалі розвинув платонівську традицію зображення ідеального образу лідера. Светоній у праці “Життя дванадцяти цезарів” поклав початок традиції зображення зворотного боку політичного лідерства і навів образні порівняльні характеристики римських імператорів.

В античності і середньовіччі переважала ідея богообраності лідерів на відміну від простих смертних. Н. Макіавеллі переніс проблему політичного лідерства зі сфери уявного і бажаного в площину реальних соціальних відносин. У трактаті "Володар" і в праці "Роздуми про першу декаду Тіта Лівія" він визначив природу, функції і технологію лідерства, заклавши цим основи подальших досліджень у цій галузі. Н. Макіавеллі дав узагальнений образ лідера як правителя, який згуртовує і презентує все суспільство, реалізує свою владну енергію для підтримання соціального порядку. Його рекомендації стали своєрідним дороговказом у хащах політики для плеяди лідерів наступних поколінь.

В основі лідерства, за Макіавеллі, лежить прагнення до влади, а володіння владою означає здобуття багатства і привілеїв. Він з прагматичних позицій оцінює притаманне будь-якому індивіду прагнення до влади. Ця властивість не пов'язана з особистими чеснотами чи недоліками, а діє подібно об'єктивному закону, який не залежить від волі і свідомості людей. Правитель, який прагне успіху, повинен враховувати психологію оточення: сила на стороні лідера, коли він знає особливості способу мислення, моральні принципи, достоїнства і вади людей.

Функції лідера, згідно з Макіавеллі, обумовлені його рольовим статусом у суспільстві: це забезпечення стабільності, інтеграція різнорідних інтересів в ім'я цілісної держави, мобілізація громадян на здійснення загальнозначущих інтересів.

Технологія лідерства в нього синтезує вміле поєднання заохочення і покарання; він створив оригінальну "рецептуру" і дозування обох технологій. Заохочення ефективні лише у випадку виконання свого призначення, їх доцільно роздавати "малими дозами". Покарання, навпаки, краще застосовувати у "великих дозах".

В узагальненому вигляді теорія лідерства Н. Макіавеллі ґрунтується на чотирьох змінних:

влада лідера базується на підтримці його прибічників;

у взаємодії "правитель - піддані" обидві сторони повинні ясно уявляти, що можуть очікувати один від одного;

лідер повинен мати волю до політичного виживання;

правитель за будь-яких обставин має залишатись взірцем для наслідування за своїми особистими якостями.

Н. Макіавеллі виводив характер лідера із взаємодії є правитель - піддані". Мудрий лідер поєднує в собі якості лева - силу і чесність, і якості лисиці - містифікаторство та майстерне лицедійство. Таким чином, його природжені якості доповнюються набутими навичками і властивостями.

Ф. Ніцше дав біологічне обгрунтування феномена лідерства: лідер стоїть вище повсякденності соціального середовища і постає людиною-лідером, надлюдиною. Ніцшеанське вчення про лідерство - це абсолютизація людського прагнення влади, причому утвердження дійсно аристократичного прагнення влади здатне виростити когорту небагатьох, що покликані забезпечити нарощення здорових життєвих начал. "Найдосконаліші" екземпляри, за Ніцше, здатні створити аристократичні держави - теплиці високої культури і сильної породи людей.

Кастовий, ранговий порядок у Ніцше усуває "людей з натовпу" із політики і владних відносин, оскільки вони мають рабське прагнення влади, яке означає інстинкт занепаду і волю до смерті. Він розрізняє в кожному "здоровому" суспільстві три різні, хоча вони й мають взаємний потяг, фізіологічні типи зі своєю власною "гігієною" і сферою застосування:

геніальні люди - деякі (це лідери);

виконавці волі геніїв (напрошується порівняння з Платоном);

маса посередніх людей.

В уявленнях Ніцше про надлюдину відображена дарвінівська ідея про еволюцію біологічних видів.

Французький соціолог Г. Тард (1843-1904) доводив, що основним законом соціального життя є наслідування лідеру його послідовниками. Більшість не здатна до самостійної соціальної творчості. Єдине джерело прогресу суспільства - це відкриття, здійснені ініціативними і оригінальними особистостями.

У марксизмі політичний лідер виступає послідовним, свідомим і вмілим виразником волі класу, тобто відіграє стосовно класу допоміжну, службову роль.

З. Фрейд висунув положення про нерозв'язну суперечність між статевим потягом і цивілізацією. Терміном "сублімація" він позначив процес переключення енергії афективних потягів на мету соціальної діяльності і культурної творчості. При цьому психологічна енергія не витрачається повністю і обертається неврозами, тому найчастіше невротиками бувають неординарні люди.

Неофрейдисти поділяють суспільство на психічно нормальних людей, не здатних до творчості (у цьому полягає парадокс), а лідерів відносять до невротиків. Багато хто з них пережив у дитинстві крах надій і в подальшому компенсував комплекс неповноцінності жорстокою боротьбою за самоствердження і за владу. Історія наводить приклади в особі Робесп'єра, Наполеона, Рузвельта, Сталіна, Гітлера та інших.



2. Визначення лідерства


У політології, навіть за наявності спільності вихідних позицій, лідерство трактується неоднозначно, отримує найрізноманітніші характеристики і знаходиться на межі кількох наук - політології, психології, економічних теорій, антропології тощо.

Феномен лідерства прямо пов'язаний з реалізацією влади в тих чи інших масштабах. Але лідерство - це особливий вид влади, що відрізняється власною специфікою. Лідерство - це персоніфікований епіцентр влади, направлений лише в одному напрямку - згори вниз, а носієм виступає не більшість, а одна людина чи група осіб. Тріумвірат чи дуумвірат у Римській імперії, "тройки" в період сталінізму, "колегіальне" управління епохи Хрущова чи Брежнєва - приклади групового чи псевдо групового лідерства з обов'язковим впливом згори вниз. Заслуговує уваги "колективне керівництво" в СРСР: після смерті В. Леніна воно в само визначилось" у триголовому вигляді - спочатку його здійснювали Зинов'єв, Каменєв і Сталін, потім - Маленков, Берія, Хрущов, їх змінили Хрущов, Булганін, Мікоян, епоха "застою" висунула нову "трійцю" в особі Брежнєва, Підгорного і Косигіна. Конституція СРСР 1977 р. підпирала одноосібного лідера; варто згадати, що лідер якобінців Робесп'єр провів через Конвент закон про пошанування лідера.

Лідерство є не що інше, як управлінський статус із властивою йому обов'язковою функцією прийняття рішень. Така інтерпретація лідерства обумовлена структурно-функціональним підходом до аналізу суспільства як ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Винятковість лідерства полягає в здатності спрямовувати і організовувати колективну поведінку членів суспільства. Будь-яке рішення лідера завжди є доленосним, навіть коли воно не дуже масштабне. Рішення президента СІЛА Ф. Рузвельта в 1933 р. (політика "нового курсу") і рішення генсека М. Горбачова у 1991 р. (розпуск КПРС) - рішення-антиподи. Вони однаково резонували на всі соціальні сфери, але мали протилежний результат.


Случайные файлы

Файл
32815.rtf
9641.doc
3059.rtf
124509.rtf
13083.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.