Політична влада у світі та в Україні (118543)

Посмотреть архив целиком

План


  • Влада як суспільний феномен

  • Політична влада і її основні риси

  • Політична влада в Україні


Поняття «влада» має багато сенсів і різноманіт­них підходів до їх розуміння. Французький дослід­ник влади Мішель Крозьє порівнює владу з тхо­ром, про якого всі знають, що він десь утік, але якого ніхто не бачив. Можна виділити ряд підходів до розуміння влади, які відображені у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі.

У вітчизняній літературі влада розуміється у трьох значеннях:

1) як відносини командування і підпорядку­вання у суспільній групі, державі й суспільстві;

2) як вольовий елемент, який виражається у здатності* одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам;

3) як інститут, тобто організована установа, здат­на забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.

У зарубіжній літературі щодо розуміння влади можна виділити чотири напрями: "біхевіористський, тел­еологічний, інструменталістський, структуралістський.

Біхевіористський напрям, розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших лю­дей. Цей підхід ґрунтується на вченнях Фрідріха Ніцше, Бертрана Рассела, Берреса Скінера·. Згідно з цим напря­мом, прагнення до влади є атрибутом людської екзистенції. Більшість людей не здатна бути ініціатором будь-чого, але зате має необхідність у контролі над собою з боку інших осіб. Отже, біхевіористське розуміння влади передбачає її психологічне, а не інституціолізоване походження.

Телеологічний напрям, представником якого був Толкотт Парсонс, інтерпретує владу як засіб досягнення пев­них цілей, запланованих результатів. Згідно з цим напря­мом, влада існує для того, щоб реалізувати важливі суспільні цілі, вона є засобом обміну, тобто її віддають тим політикам, які найбільш ефективно можуть задовольнити базові по­треби соціальної спільноти. В такому розумінні влада по­дібна до грошей, не володіє безпосередньою корисністю, а є лише символом, з допомогою якого люди можуть придбати безпеку, порядок і соціальну підтримку взамін на добро­вільне підпорядкування владі, встановленим нею нормам, обмежуючи свої права, вгамовуючи свої пристрасті. Влада, як і всяка інша річ, є засобом ринкових відносин і здобу­вається через жорстку конкуренцію.

Інструменталістський напрям тлумачить владу як набір певних інструментів, з допомогою яких вона здійсню­ється. На думку Олвіна Тоффлера, базовими інструментами влади є сила, багатство і знання. Якщо в минулому домі­нували сила й багатство, то в сучасному інформаційному суспільстві домінують знання. Однак О. Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громад­ського контролю може перетворитися на засіб владного ма­ніпулювання людьми.

Структуралістський напрям розглядає владу як структуру відносин між керівниками і підлеглими, що ґрунтуються на співвідношенні винагород і покарань. Залежно від того, як функціонує система стимулів між владою і соціальними групами, забезпечується механізм розв'язан­ня конфліктів, стабілізації суспільства.

Влада це складний суспільний феномен, який проявляєть­ся на всіх рівнях суспільної ієрархії (міжособистісних взає­модій, у групах, організаціях, інститутах), включає як пси­хологічні, так і інституціолізовані форми впливу на людей. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включає такі елементи:

1) наявність у відношеннях влади двох партнерів — окремих осіб, організацій тощо;

2) наказ того, хто здійснює владу, вираження ним своєї волі щодо того, до кого застосовується влада (наказ може супроводжуватися погрозою санкцій у випадку непокори);

3) підкорення наказові;

4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає на­каз, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати.

Отже, влада — це можливість і здатність одних соці­альних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і

авторитету.

Прагнення влади є системним мотивом людини. Ніцшеанська традиція стверджує, що владний мотив, тобто праг­нення контролювати інших людей, впливати на "їхню волю, переважає у людини, а Б. Скінер, навпаки, — що більшість людей проявляє бажання бути підвладними. Владні моти­ви можна розділити на егоцентричні й соціоцентричні. При домінуванні соціоцентричних мотивацій особа прагне до реалізації власних амбіцій, для неї пізнавальні і аффіліативні потреби не грають важливої ролі, а особа з соціоцентричною мотивацією прагне до реалізації суспільних цілей, задоволення своїх пізнавальних і аффіліативних потреб.

Будь-яка влада як засіб обмінних процесів має здатність втрачати свою ефективність, пересуватися у часі. Це явище ерозії влади (ЯЕВ). ЯЕВ має такі основні ознаки:

1) управлінські дії стають все менше ефективними;

2) чим вищий адміністративний рівень, тим сильніші тенденції до псу­вання влади (як сказав лорд Елтон, влада розбещує людину, а абсолютна влада розбещує абсолютно).

На ерозію влади діють такі фактори:

  • особистісні (ен­догенні) — інтереси людей, їх значення, міжособистісні вмін­ня;

  • середовище (екзогенні) — геополітичні умови, культурні традиції, суспільні установи;

  • процесуальні — динамічні ситуативні умови, пов'язані з успіхом чи невдачею особи.

Сутність особистісних факторів полягає в тому, що про­тягом певного часу радикально змінюються мотиви особи. Якщо на початку становлення своєї кар'єри особа була одержима благородними поривами, то досягнувнш владної вер­шини, вона живе для утримання влади, насолоджуючись її , перевагами. Особистісні фактори ерозії влади пов'язані з функціональною автономією, сильною кратичною мотивацією, стилем реалізації владних повноважень.

Чим вищий рівень владної ієрархії, тим більша віро­гідність її автономізації, що зрештою призводить до захоп­лення і задоволення керівників не від ефективності прий­нятих управлінських рішень, а від ритуалів, пов'язаних із здійсненням високовладного статусу.

Сильна кратична мотивація, що на перших порах є пози­тивною (бо кращими управлінцями, як свідчать соціологічні дослідження, є люди з сильною кратичною мотивацією), згодом стає патологічною у зв'язку з посиленням владної стабільності.

У стилі реалізації влади будь-якого керівника перева­жають як інноваційні, так і рутинні засоби. Однак зі змі­ною умов виникає потреба змінити форми управління, але не всі керівники здатні змінити свій стиль, відійти від звич­них способів мислення і дій. Це породжує догматизацію і рутинізацію процесу прийняття управлінських рішень. Цей процес особливо посилюється зі старінням керівників (геронтологічним синдромом), які не здатні мислити кате­горіями майбутнього, а лише минулого.

Середовище, або кратичний простір, що впливає на ерозію влади, характеризується такими ознаками: ступе­нем невизначеності, ступенем мінливості і ступенем склад­ності.

Ступінь невизначеності проявляється в тому, що мене­джери, політики приймають рішення в умовах дефіциту до­статньої інформації або її спотвореного характеру. Часто інформація спеціально селекціонується, щоб вона відпові­дала очікуванням керівних органів, або явно фальсифі­кується.

Ступінь мінливості полягає в тому, що в умовах швид­ких суспільних змін керівники не встигають приймати адекватні рішення, і тому вони стають більш консерватив­ними, ніж суспільні інститути.

Ступінь складності показує, що цивілізаційний розви­ток ускладнює суспільні відносини і обмежує розумові, чуттєві та вольові можливості людини", і тому управлінці, які приймали оптимальні рішення в простих ситуаціях, не можуть справитися із виконанням своїх обов'язків в складній суспільній системі.

На суб'єктів влади мають великий вплив процесуальні моменти (помилки, невдачі, успіхи). Часто невдача може загартувати керівника або послужити причиною його на­ступних невдач, а несподіваний успіх —·, призвести до ейфорії і в кінцевому результаті до різкого падіння.

При розгляді ерозії влади треба чітко відрізняти її об'єк­тивні причини від суб'єктивних інтерпретацій. Часто люди схильні правильні управлінські рішення, що не дають швид­кого успіху, трактувати як неправильні і вбачати псування влади там, де її справді не існує.

Критерієм оцінки ефективності влади чи її ерозії є раціональність прийнятих рішень, яка розкривається через відношення реалізованих і нереалізованих рішень до їх за­гальної кількості.

Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну (владу менеджерів, власників); духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів); інформаційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації); політичну; адміністративну; військову.

Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політич­ній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціолізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції держав­них органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіоз­них структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.


Случайные файлы

Файл
159473.rtf
145112.doc
56596.rtf
5109-1.rtf
Smuta.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.