Сучасні світові ідеології (118281)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

НУ „Львівська політехніка”







Реферат з предмету: Політологія

на тему: „Сучасні світові ідеології”








Виконав:

ст. групи ЛТ-41


Прийняв:

Дзера М. М.

























Львів 2005


Зміст.

ст.

І. Ідеологія і політика 3

ІІ. Типи політичних ідеологій 3

  1. Лібералізм 3

  2. Ліберальний реформізм 4

  3. Соціалістична ідеологія 6

  4. Марксизм як ідеологія пролетаріату 7

  5. Демократичний соціалізм 8

  6. Консерватизм 10

  7. Неоконсерватизм 11


Ідеологія і політика.

Політична ідеологія є найбільш впливовим раціоналізованим (усвідомленим) елементом політичної свідомості, що робить вплив на ту або іншу політичну силу.

Термін «ідеологія» був введений французьким філософом і економістом Антуаном Дестют де Траси для позначення вчення про ідеї. З часу появи терміну в науці склалася безліч поглядів на явище ідеології. Представники французького матеріалізму писали про ідеологію, як і Антуан Дестют де Траси. У Франції при Наполеоні термін придбав негативний відтінок. Маркс і Енгельс вважали, що ідеологія представляє дійсність в спотвореному вигляді.

Ідеологічний простір завжди плюралістичний. В суспільстві одночасно існують різноманітні ідеологічні теорії. Функціонуючи, вони взаємодоповнюють одні одних, створюючи єдину ідеологічну систему. Навіть в тоталітарних режимах, де існує державна ідеологія, котра поглинає майже повністю духовне життя суспільства, функціонують контрідеології. Заборонені контрідеології все-таки кидають виклик даному стану.

Основні сучасні ідеології – лібералізм, соціалізм, націоналізм – виникли в умовах становлення і розвитку західноєвропейської цивілізації. Ці ідеології відображали реальні ті багатообразні конфлікти буржуазного розвитку. У них в максимальній мірі ввійшло вираження розуміння проблем сучасного суспільства основними соціальними прошарками і класами, і саме в цих ідеологіях соціальні групи отримали ясну самосвідомість.


Лібералізм.

В політичній історії Заходу виникнення лібералізму пов’язане з розвитком капіталістичного суспільства і співпадає по часу з періодом буржуазних революцій ХVIIIIХ ст. Теоретики класичного лібералізму Дж. Локк (1632-1704рр.), Адам Сміт (1723-1790рр.), Ш. Л. Монтеск’є (1689-1755рр.) виражали інтереси мас, що вели боротьбу з феодальною реакцією. Їх ідеї лягли в основу концепції демократії.

Центральне місце ідей лібералізму займає ідея індивідуальної свободи. Лібералізм відстоював цінність людської особистості ті її права на самостійне переслідування власного інтересу. Індивідуалізм в розумінні епохи Просвіти – це здатність затвердити себе як носія розуму, здатність перетворювати реальність в згоді з потребами розуму, зробити її гідною природи людини.

Ліберальна доктрина природних прав людини на життя, свободу, власність вимагала від суспільства надання особі максимальної свободи для самореалізації. Природнім і єдиним обмеженням такої свободи була свобода іншого індивіда.

Ліберальна теорія „суспільної угоди” засновувала суверенність народу як джерела влади і формування держави як угоди між народом та владою. Охорона власної безпеки і прав власності була першопричиною для соціальної угоди, згідно якої об’єднання людей в співтовариство і підпорядкування владі і є захистом їх безпеки і власності. Влада – лише опікун суспільних прав. Якщо влада не зуміла захистити права громадян, значить, не виправдала їх довіри та не може більше претендувати на підпорядкування зі сторони громадян.

Ідея опору деспотичній владі займала важливе місце в ідеології і політичній боротьбі ХVIIVIII віків. Думки лібералів в основному розходились у питанні про способи опору владі, яка перевищує свої повноваження. В цілому ж лібералізм признавав право на революційний спротив деспотизму і виправдовував не тільки революції в Англії та Франції, але й американську війну за незалежність.

Крім принципу управління зі згоди громадян, лібералізм обґрунтовував й принцип управління на основі закону. Ціллю держави є забезпечення верховенства права, вимогам якого вона сама має підкорюватись. Класичний лібералізм рішуче виступав за рівність громадян перед законом, захищав правові основи демократії та парламентаризму. Рівність в свободі по загальному закону – такий ліберальний імператив права.

В економічній області ліберали захищали принцип вільного робочого обміну, власної підприємницької ініціативи, конкуренції, засуджували протекціонізм, політичне втручання в економіку. Основну функцію держави ліберали того часу вбачали в охороні приватної власності, встановленні загальних рамок вільної конкуренції , охороні порядку і контролі за законослухняними громадянами, а також у захисті зовнішньополітичного суверенітету країни. Держава – це всього лиш „нічний вартовий”. Лозунг „Анархія плюс констебль” гарно відображала суть цієї точки зору.

Найбільш послідовну концепцію ліберальної демократії і конституціоналізму сформулював один із ведучих ідеологів американської буржуазної революції Т. Пейн. Пейн вважав державу необхідним злом: чим воно менше, тим краще для суспільства. Наділені невід’ємними правами, вільні і рівні від природи індивіди передують державі як у минулому, так і в сучасності та в майбутньому. Держава вважається законною і цивілізованою лише у тому випадку, якщо вона створена на основі активної згоди громадян, конституційно оформлена і зафіксована за допомогою парламентських представницьких механізмів. Таке представництво і така влада не мають яких-небудь особливих прав, вони мають лише обов’язки перед своїми громадянами.

У демократичному представницькому правлінні ліберали вбачали досить ефективний механізм захисту інтересів особистості та суспільства. Теоретики лібералізму, а саме, Дж. Локк і особливо послідовники Ш.-Л. Монтеск’є, обґрунтували принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, котрі повинні стримувати і зрівноважувати одна одну. Система стримувань і противаг розглядалась як перешкода до узурпації влади будь-ким, будь-то особа, партія, гілка влади або більшість. Демократична більшість, не обмежена нічим, також може стати деспотом, вважали ліберали. Тому в демократії повинен існувати центр опору демократії, тобто виборчому деспотизму більшості. Права меншості бути гарантованими. По суті справи, ліберали відстоювали право на політичну опозицію.

В духовній сфері лібералізм схилявся до терпіння та компромісу. Свобода думки та слова для ліберала вважалась найважливішим принципом життєдіяльності.

Лібералізм зіграв величезну роль у руйнуванні ідеологічних цінностей традиційного суспільства. Він затвердив новий демократичний символ віри:

  • індивідуалізм, який вбачає основну задачу суспільства та держави в забезпеченні кожному індивіду можливостей для розвитку його здібностей;

  • свобода, яка повинна забезпечуватись в рамках закону в максимально можливих межах для кожного індивіда;

  • рівність, як затвердження того, що всі люди рівні від природи і мають рівні права і можливості;

  • братерство, яке розуміємо як співпрацю людей у створенні успішного суспільства і відмова від використання своєї свободи на зло іншим.


Ліберальний реформізм.

Ідеологія класичного лібералізму почалась видозмінюватись у XIX віці. Лібералізм еволюціонував в сторону ліберального реформізму. Одним із перших серед ідеологів лібералізму, який побачив необхідність і перспективність цієї стратегії, був Дж. Ст. Мілль (1806-1877рр.), котрий вже у середині XIX віку вказував на необхідність гнучкої соціальної політики, направленої на вирівнювання тих нерівностей, котрими доля несправедливо наділила людство, але в рамках існуючого сьогодні порядку.

Під сумнів був поставлений і принцип невтручання держави у сферу ринкової економіки. Державне регулювання економіки і реформи стали розглядатись як необхідні умови вдосконалення суспільства і вирішення його протиріч.

Тенденція розвитку бурхливого реформізму стала помітною з 70-х років XIX віку. Реформами в області вибіркового стягнення податку на прибуток, розвитком антитрестового і трудового законодавства відзначений цей період у США, Англії, Франції, Німеччині. Втручання держави в економіку посилилось в роки першої світової війни і особливо в часи світової кризи (1929-1933рр.)

Величезний внесок у формування доктрини ліберального реформізму вніс англійський економіст Дж. Кейнс (1883-1946рр.). Його програма, сформульована під впливом світової економічної кризи, включала в себе активне втручання держави в соціально-економічну сферу, а саме, всебічне підвищення витрат держави, розширення суспільних робіт, інфляційну та циклічну податкову політику, циклічне балансування бюджету, досягнення балансу „попиту” та „повної зайнятості” та інше. Своє політичне втілення ліберальний реформізм по Кейнсу отримав у новому курсі президента Ф. Д. Рузвельта, завдяки чому США вийшли із економічної кризи та успішно здійснили глибоку економічну перебудову суспільства.

Зоряний час” ліберального реформізму в США приходиться на 60-і роки ХХ століття, на період правління адміністрації Дж. Кеннеді та Л. Джонсона. Ідеологами ліберального реформізму була висунута концепція „державного благоустрою”, котра показувала нову роль держави в соціальній сфері західних країн. Соціальна політика в капіталістичних країн стала важливою сферою діяльності держави, асигнування на соціальні потреби виросли в гігантських розмірах. Оптимістична цілеспрямованість ідеологів і політиків була зв’язана з успіхами науково-технічної революції та економічним ростом. Здавалось, що наступила ера технічних відповідей на соціальні питання, і економічний ріст при раціональній політиці вирішить, остаточно, соціальні питання і покінчить із бідністю.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.