Сутність, різновиди і перспективи класичної демократії (118276)

Посмотреть архив целиком
















Реферат з основ демократії

Сутність, різновиди і перспективи класичної демократії



Тисячоліттями вимірюється інтерес науки і людської спільноти до проблеми демократії. На шляху її розвитку і поглиблення людство зробило гігантські кроки. Проте демократія залишається предметом дедалі зростаючого інтересу вчених, політиків, громадян і в третьому тисячолітті. Особливо гостро ця проблема постала перед державами, в тому числі й Україною, які здійснюють модернізацію суспільства, перехід від авторитарно-бюрократичпих режимів до ефективних форм демократії. Це потужний стимул для наукових пошуків і визначення практичних інструментів демократичного перетворення суспільства. Необхідні неординарні зусилля вчених і політиків, щоб демократія в Україні стала реальністю, невід'ємним атрибутом суспільного розвитку.

Палкі заклики до демократичних перетворень суспільства лунають сьогодні як закляття, а слово «демократія» сприймається як аксіоматичне поняття. На жаль, людство досі не виробило єдиної теорії демократії. Це поняття належить до найбільш диференційованих і невизначених у сучасній політичній теорії. Відомий американський політолог Роберт Даль пише, що після стількох століть роздумів про політику теорія демократії продовжує залишатися досить непереконливою незалежно від того, розглядати її як етичну теорію чи як спробу описати реальний світ.

Тому перш ніж оперувати цим поняттям, треба максимально адекватно пояснити, що таке демократія.

Етимологія слова «демократія», тобто основне значення, походження й тлумачення, широко відома - народовладдя, коли джерелом влади визнається народ, якому вона повинна належати. Народовладдя в державі засноване на певній системі цінностей, свободі, рівності, суверенітеті народу, правах людини тощо.

В історичних дослідженнях слово «демократія» вперше згадується у працях Фукідіда, предметом дослідження якого був еллінський поліс. Державний устрій Періклових Афін для Фукідіда - ідеальна політія, а Перікл є нібито втіленням цієї ідеальної політії, де кожен громадянин рівний перед законом, а у політичному житті панує «аристократія духу». Періклу, вважають дослідники, належать такі слова: «Ми називаємо себе демократією, оскільки наше управління перебуває в руках багатьох, а не кількох». Водночас, за Фукідідом, істинна демократія потребує вождя, якому народ вірить.

Державний устрій у Сократових «Законах», як зазначав Арістотель, не схожий ні на демократію, ні на олігархію, а посідає проміжне місце і має назву політії. До її складу входять тільки ті, хто наділений правом носити зброю. Коли законодавець вважає, що така форма устрою найпридатніша для найбільшого усуспільнення, то, мабуть, він не помиляється. Політія у «Законах» Сократа не містить складників, а тільки ознаки олігархії та демократії, причому остання схиляється теж у бік олігархії. Це зрозуміло з того, як утворюються державні інституції. Те, що посадові особи визначаються за жеребом з обраних, робить цей спосіб схожим на демократію та олігархію. Однак ті, що тільки багаті громадяни зобов'язані брати участь у народному зібранні, призначати урядовців і провадити державні справи, а решта громадян позбавлена цього, уподібнює таку форму правління до олігархії. А ще Сократ хоче, щоб більшість урядовців призначалася з багатих людей, а на найвищі посади - особи з найбільшим майновим цензом.

Існувало багато подітій (міст-держав) з демократичною формою правління, але иайдокладніші відомості щодо функціонування вважаються політіями, а ті, що схиляються в бік олігархії, - аристократіями, а демократичним устроєм - той, за якого влада зосереджується в руках вільнонароджених, а олігархічним - той, за якого вона належить багатим. Коли ж править більшість в інтересах загальної користі, то така форма відома під назвою, спільною для всіх форм державного устрою, - «політія». Він наводить декілька видів демократії й олігархії. За словами Арістотеля, демократія - це такий устрій, коли вільнонароджені й неімущі, що становлять більшість, матимуть владу в своїх руках. Засадою аристократії він вважав чесноти, олігархії - багатство, демократії - свободу. «... Свобода і рівність - характерні риси демократії».

На думку Арістотеля, демократичний устрій надійніший, ніж олігархічний, і зазнає менше потрясінь. Адже саме в олігархічному устрої приховуються зародки майбутніх чвар - між самими олігархами та між олігархами й народом. У демократичних же державах буває тільки один вихід незадоволення - проти олігархії; сам проти себе народ не бунтуватиме. Політія, яка спирається на панування середніх прошарків, стоїть ближче до демократії, ніж до олігархії, а політія з усіх форм державного устрою найнадійніша. 3 найдавніших часів демократія вважалася однією з основних форм правління. Арістотель виділяв їх шість, класифікуючи за двома групами: три правильні форми - монархія, аристократія і політія; три форми, що відхиляються від правильних, - тиранія як противага монархії, олігархія - аристократії, демократія - політії. Демократія на відміну від політії (правління більшості, обраної на основі певного цензу, яка турбується про загальне благо) є правлінням неімущої більшості задля власного блага. Для демократичного устрою характерні такі ознаки: всі посадові особи обираються з усього складу громадян; всі управляють кожним, узятим окремо, і цей останній, коли до нього дійде черга, панує над усіма; органи влади заміщуються за жеребом або всі без винятку, або за винятком тих, котрі вимагають особливих знань і досвіду; заміщення посад не зумовлено або зумовлено зовсім невисоким майновим цензом, ніхто не може перебувати на одній посаді двічі, за винятком тільки небагатьох посад, пов'язаних з військовими справами; всі органи влади або всі, де це можливо, - короткочасні; судова влада належить усім, і судді обираються з усього складу громадян; повноваження суддів охоплюють усі справи чи більшість із них - найважливіші та найістотніші: прийняття звітів від посадових осіб, затвердження і розірвання державних та приватних угод. Народне зібрання є верховною владою в державі; жоден з органів влади таких повноважень не має у жодній справі чи принаймні має у дуже обмеженому колі справ; найголовніші ж державні справи вирішує зібрання. На підставі рівноправності багаті ні в чому не мають переваг перед неімущими, верховна влада належить не якомусь одному станові, а всім громадянам на засадах рівності й кількості. У такому разі в державі реалізуються принципи рівності й свободи. Справедливим буде рішення, прийняте більшістю. Прихильники ж олігархії вважають справедливим рішення, схвалене тими, хто володіє більшою майновою власністю, тому що приймати рішення треба, керуючись розмірами власності.

Автор часто посилається на принципи античної демократії, оскільки її досвід становить великий дослідницький інтерес, при цьому не проводячи аналогії із сучасною демократією, що увібрала все найкраще з людської цивілізації. Але потрібно враховувати і негативний досвід афінської демократії, що загинула не тільки після македонської навали, а й через внутрішні суперечності, породжені переоцінкою своїх успіхів, гординею та громадськими лінощами самих афінян. Не можна виключати подібне і щодо сучасного демократичного розвитку.

Слід зауважити, що виникнення демократії не знає точно окреслених географічних координат. Різноманітність форм демократії виявляється і нині - президентська республіка (США, Франція), парламентська республіка (ФРН, Італія), обмежені монархії (Велика Британія, Швеція, Данія, Норвегія).

Поняття «демократія» використовується не лише для характеристики форми державного устрою, а й як форма устрою будь-якої організації, де забезпечується рівноправна участь членів в управлінні й прийнятті рішень. Тобто демократичний характер відносин може бути присутній всюди, де є організація, влада та управління загальновизнаною цінністю демократії як форми держави є визнання народу найвищим джерелом влади, загальне виборче право, виборність (безпосередньо або опосередковано) органів державної влади, рівні права громадян, забезпечення прав меншості на власну думку, що знаходить відображення у принципах конституціоналізму.

Демократизація передбачає створення відкритого суспільства. Як пише Джордж Сорос, відкрите суспільство - це форма суспільної організації, яка забезпечує найвищий ступінь свободи особи відповідно до правил і норм, необхідних для функціонування суспільства. Це таке ефективне і «чисте» державне управління, влада закону, суспільство, на яке не тисне держава і яке забезпечує достатні можливості для функціонування громадянського суспільства і приватного сектора, незалежного від держави. Таке широке визначення відкритого суспільства збігається з визначенням демократії.

Демократію найчастіше тлумачать лише як функціонування політичної системи, тобто як проблему інституціональну. Менше уваги приділяється її державно-правовим аспектам, хоча функціонування політичних інститутів тільки надводна частина великого айсберга демократії.

Існує набір певних критеріїв, за допомогою яких можна оцінити ступінь розвитку демократії у тій чи іншій країні. Це насамперед вільні громадяни як головні дійові особи суспільного самоврядування; визнання всіх громадян рівноправними, рівень свідомості та активності громадян; повага до спільно прийнятих рішень і готовність неухильно їх виконувати. Справжня демократія - це такий політичний лад, де панує не тільки державна влада, а й громадянське суспільство, де суспільні відносний унормовані конституцією та законами. Переліченими характеристиками не можна обмежити сутність і зміст демократії, однак можна створити певний її образ. Над поглибленням понять демократії продовжують працювати науковці й політики.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.