Становлення і розвиток політичної думки в Україні (118261)

Посмотреть архив целиком














Становлення і розвиток політичної думки в Україні (ІХ-XVIII ст.)


План:


  1. Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки.

  2. Політична думка в Україні за литовсько-польської і польсько-литовської доби (XIV - перша половина XVII ст.).

  3. Суспільно-політичні засади козацько-гетьманської держави і погляди Пилипа Орлика.

  4. Києво-Могилянська академія - центр української політичної думки.


Українська політична думка зародилась і розвивалась у контексті європейської політичної думки, яка справляла на неї визначальний вплив. Одним із важливих чинників розвитку української політичної думки були об'єктивні соціально-політичні процеси, що відбувалися в самій Україні. У центрі них перебувала проблема державності. З'ясування основних ідей і концепцій політичної думки України є важливою умовою розуміння сучасної української політичної дійсності. Доцільно виходити з джерел політичних і правових ідей, які дійшли у писаній формі (створені в період Київської Русі літописи, "слова", "повчання", "житія", різні збірники законів). Приймаємо цю точку зору, отже, поза розглядом залишаються первісні паростки політичної думки.

Раніше на території сучасної України у слов'янських племен були досить міцні спільності, встановлені відповідні відносини між членами цих спільностей: підлеглість, залежність, форми спілкування, право, обов'язок і т. д., а відповідно і первісні паростки політичних структур. Головним джерелом знань є міфи, перекази, легенди. Вони дають змогу уяснити суть і рівень культурного та соціально-економічного і політичною розвитку слов'ян. Для тогочасних політичних відносин було характерним:

досить сильний вплив родоплемінних відносин (відносини схильності і прихильності до роду, батьків, дітей, родичів).

Через малу захищеність від сил природи в переказах досить відчутний вплив слабості людини перед природою.

панувала так звана "міфологічна релігія", яка освячувала тогочасні стани і соціальні групи: воїнів, дружинників, смердів, рабів та ін. У ІХ-X ст. відбувся процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і формування Київської Русі як держави феодального типу. Рубіжною віхою у цьому процесі було прийняття християнства, що сприяло розширенню міжнародних релігійних і політичних зв'язків Київської держави, разом із якими на Русь прийшли здобутки європейської цивілізації в галузі філософії, права, історії, культури. Під їхнім впливом активізувалася давньоруська суспільно-політична думка.

Найважливіші пам'ятки політичної думки Київської держави це:

"Повість временних літ" (кінець XII ст.)

"Слово про закон і благодать" Іларіона (середина XI ст.)

"Правда Руська" (XI ст.)

"Повчання" своїм дітям Володимира Мономаха (XI ст.)

"Слово о полку Ігоревім" (XII ст.).

У Х-ХІІ ст. з'явилися перші літературні твори: "Слова", "Повчання", "Проповіді", які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також '"Патерики", "Житія святих", що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів. Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були

погляди на походження держави і князівської влади

правове регулювання суспільних відносин

стосунки між церквою і державою

проблеми єдності та суверенності політичної влади

об'єднання удільних князівств навколо великого князя київського,

самостійності й незалежності Русі

"Слово про закон і благодать"

митрополита Іларіона, наближеної до князя Ярослава Мудрого людиною, пресвітером княжої церкви у Берестові, якого в 1051 р. обрано першим Київським митрополитом руського походження. "Слово " написане й виголошене ним з нагоди закінчення будівництва собору св. Софії у Києві.

Вихідною проблемою "Слова" є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). Під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною - Новий. Закон це певна зовнішня настанова, що регулює примусовими методами діяльність людей на час до осягнення ними істини. Істина є певним внутрішнім контролером людської поведінки згідно з волею Божою. З часом закон змінюється благодаттю, водночас закон не протистоїть істині, його дотримання є шляхом до осягнення благодаті, а разом з нею - свободи.

Питання богообраності народів. За Старим Заповітом таким народом є лише іудеї, які залишившись в межах закону втрачають свою богообраність. Теза про рівність християнських народів незалежно від часу прийняття ними віри слугує Іларіону для доведення рівності Русі з Візантією.

Іларіон висловлює свої симпатії до монархії як форми державного правління. Влада зосереджується в руках одного правителя, є запорукою територіальної єдності і сили держави.

"Повість врем'яних літ"

Автор - монах Києво-Печерської лаври Нестор, перша редакція 1113 р. Автор користувався історичними джерелами інших європейських країн, руськими літописами, які не збереглися, твір доповнювався матеріалами інших авторів.

Одним із найважливіших питань у "Повісті..." є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами (низка аргументів, пов'язаних з історією походження і розвитку слов'янських племен).

Особлива увага приділяється обгрунтуванню законності й необхідності князівської влади, яка є винятковою (оповідання про закликання варягів), що ставить княжий рід у привілейоване становище щодо основної маси населення й санкціонує передання влади лише всередині княжого роду. Автор подає схему колективного володіння Київською Руссю князівським родом Рюриковичів. Включенням біблійної легенди про поділ Землі синами Ноя після потопу виправдовується роздрібненість руської держави.

Єдність руських земель розглядається передусім як духовна, котру забезпечує християнська церква. Політична єдність виявляється у єдності Київської Русі як спільної власності князів-братів, які мусять слухатися порад київського князя як старшого серед рівних..

"Руська правда"

Це перший писаний слов'янською мовою кодекс законів авторства Ярослава Мудрого (1019 - 1054)

"Правда Ярослава"

"Правда Ярославичів" (1073- 1076)

широка редакція "Руської правди" (початок XII ст.).

Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, осуджували злодіїв та вбивць. Головними цілями співжиття проголошувались особиста безпека і невід'ємність власності. За насильницькі дії визначали особливу плату до казни - штраф, можна було відкупитися грішми. Смертної кари не було. Пильно захищалася власність; за певних умов навіть виправдовувалось убивство злодія.

"Руська правда" регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми. Введені нею закони тривалий час регулювали суспільні відносини в Київській Русі і, як вважається, де в чому були гуманнішими, ніж сучасне законодавство.

Криваву помсту, що фіксувалась у "Правді Ярослава" у широкій редакції заборонено; встановлено колективну відповідальність сільської громади за вбивство княжих людей. Детально визначено обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодальне залежного населення, закріплено безправне становище холопів; вміщено розвинуті норми судочинства; розроблено питання спадкоємства

"Повчання" (бл. 1117)

Володимира Мономаха (1053-1125) - великого князя київського, якому вдалось на короткий час зібрати землі Русі під єдиним началом перед її остаточним розпадом на окремі князівства. Воно написане у формі заповіту - звернення Володимира Мономаха до своїх синів. В автобіографічній частині подається ідеалізована картина державної діяльності та ідеальний образ князя - правителя, який має керуватися християнськими заповідями, моральними нормами і принципами.

Крім моральних настанов, "Повчання" містить практичні вказівки щодо керівництва державою, управління підданими, правил поведінки з ними в деяких типових ситуаціях, зокрема під час війни.

За політичними традиціями слов'янства князь був також верховним суддею, тому Мономах звертає особливу увагу на дотримання закону та принципів справедливості й милосердя. При цьому князь не лише сам має бути справедливим і милостивим, а й вимагати цього від підлеглих.

"Слово о полку Ігоревім" (1187)

По смерті Володимира Мономаха посилився процес роздрібненості, князівські династії утверджуються в окремих землях, для яких Київ залишався лише духовним центром, авторитет якого поступово занепадає. Удільні князі, воюючи один з одним, частіше почали залучати до внутрішніх чвар озброєні загони сусідів - поляків, литовців, угорців, а найбільш небезпечними були набіги половців, яких ставили під загрозу саме існування держави.

Розповідаючи про похід новгород-сіверського князя Ігоря 1185 р. в половецький степ і його воєнну поразку, автор у поетичній формі робить спробу сформулювати ряд узагальнюючих висновків. Головну причину тяжкого становища Русі він убачає в міжусобній боротьбі руських князів (так зване золоте слово великого київського князя Святослава). Він говорить, що головна провина Ігоря та причина його поразки полягає в тому, що той пішов на половців "собі слави шукати", а не захищати інтереси всієї держави. Те саме чинять й інші князі, дбаючи лише про свої уділи, а не про державу в цілому. Для князя недостатньо бути вправним воєначальником, потрібно ще й уміти побачити загальнодержавний інтерес і підпорядкувати йому особистий.


Случайные файлы

Файл
referat.doc
162633.rtf
96905.rtf
13720.rtf
25825.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.