Політологія, як наука (118053)

Посмотреть архив целиком















Політологія як наука



План:


Поняття та критерії політології

Функції політології

Структура політології

Зв'язок політології з іншими науками

Зростання ролі і значення політології

Використана література



Поняття та критерії політології


Поняття – наслідок усвідомлення істотних характеристик конкретних політичних суб’єктів, об’єктів та подій. Наприклад, демонстрація, нейтралізація, депутат, адміністрація, державний орган, вибори, ротація, вето, імпічмент, гасло, лідер, армія, служба безпеки, нота протесту, заява, заклик, провокація і т.д.

Категорії політології (грецьке категорія – ствердження) – загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв’язки на рівні політичних процесів та явищ: держава, влада, громадянське суспільство, інтереси, політична участь, політична діяльність, еліта, лідерство, реформування, революція.

Чіткої межі між поняттями і категоріями звичайно не існує. Ми її вбачаємо у тому, що поняття відображають політичне життя на рівні конкретних подій, проявів та їх характеристик, а категорії – на рівні процесів та явищ. Відсутність чіткого поділу між поняттями і категоріями проявляється і втому, що у різних контекстах одним і тим же терміном ми можемо оперувати і як поняттям, і як категорією. Наприклад, термін „революція” ми можемо розуміти як поняття, маючи на увазі лише найістотнішу характеристику – корінну ломку суспільного устрою; а можемо під ним розуміти і цілий історичний процес, що передбачає зіткнення інтересів суспільних груп, виникнення політичної кризи, що переростає у соціальну катастрофу, боротьбу за владу, трансформацію соціальної структури і таке інше.

За характером відображення політичного життя, чи його окремих сторін Категорії можна розділити на: загальні, структурні, функціонування та розвитку.

Загальні (інші назви: базові, інтегративні) – це категорії, що застосовуються для відображення таких всеохопних процесів та явищ як політика, влада, демократія, суверенітет.

Структурні, категорії, пов’язані з об’єктивацією політичних явищ, процесів, принципів, норм у конкретних організаційних формах: політична система, держава, громадянське суспільство, партія, рух, організація і т.ін.

Функціонування, категорії, що відображають взаємодію суб’єктів та об’єктів політики: політична діяльність, політичний процес, політичне явище, політичний конфлікт, політична боротьба.

Розвитку (точніша назва: „категорії зміни ”), категорії, що відображають якісні зміни у політичному житті, та механізми їх реалізації: демократизація, пауперизація, революція, реформування, еволюція, конвергенція. Поряд з поняттями та категоріями, наслідком пізнавальної діяльності кожної науки є система закономірностей.

Що стосується існування закономірностей, то в політології сформувалися два протилежні підходи. Підхід, сформований позитивістами полягає у запереченні суспільних закономірностей. Мовляв істинне знання – це те, яке може бути перевірене, верифіковане емпірично. Оскільки ті чи інші тези, твердження про функціонування суспільства емпіричним шляхом у переважній більшості випадків не можна перевірити – то як можна говорити про закономірності, про науковість суспільствознавства в цілому, чи його окремих відгалужень. Підхід постпозитивістів, гегельянців, структуралістів є протилежним: закономірності існують, що наука розпочинається там, де можна виявити причинно-наслідкові зв’язки. При цьому підкреслюється, що в політології, як і в суспільних інших науках, закономірності проявляються не жорстко, у кожному конкретному випадку, як це має у природі. Наприклад, під яким би яблуком не опинявся І.Ньютон, воно неодмінно падало б йому на голову, відповідно до дії закону гравітації. У суспільстві дія закономірностей має статистичний характер. Вони проявляються з високою імовірністю, як тенденція, у більшості випадків, але не в кожному конкретному. Наприклад, історія неодноразово підтверджувала закономірність щодо неспроможності крайніх політичних сил довго протриматися при владі, але фашистам у Німеччині, як крайнім правим, це вдавалося робити протягом 12 років, а більшовикам/комуністам, як крайнім лівим, це вдавалося аж протягом 72 років.

По-друге, закономірності функціонування суспільства проявляються не автоматично, а внаслідок вольової, цілеспрямованої діяльності людей. Наприклад, всім зрозуміло, що корупція руйнує суспільство в економічному, соціальному, етичному, культурному – усіх аспектах. Але щоб подолати корупцію, потрібні вольові, цілеспрямовані дії усього суспільства.

Загальні закони, тобто причинно-наслідкові зв’язки існують: у світі політичного буття. Назвемо хоча б деякі з них:

Утворення правової держави можливе тільки на базі розвиненої економіки.

Високорозвинене громадянське суспільство є підмурком стабільних політичних режимів.

Рівень політичної культури визначає характер політичного режиму. „Кожний народ має такий уряд, на якій він заслуговує” (К. Клаузевіц).

Гарантією демократизму й стабільності політичної системи є: чітка регламентація легальної боротьби за владу, існування інституції опозиції, поділ влад, наявність важелів стримувань і противаг.

Крайні не можуть прийти до влади без зовнішньої підтримки.

Поміркованими у політиці можуть бути тільки господарі.

Еліта міцно утримує владу при опорі на соціальні верстви.

Найнебезпечніший час для уряду – час, коли він приступає до реформ. Дуже часто народ, що без нарікань терпів найсуворіші закони, не мириться з набагато слабшими проявами політичного тиску, якщо сприймає їх як несправедливість (Алексіс де Токвіль).

Гарантією демократичності режиму є середній клас.

Закон „циркуляції еліт” В. Паретто.

– „Залізний закон олігархізації” Р. Міхельса.

Закони взаємодії виборчої і партійної систем М.Дюверже.


Функції політології


Під функціями політології ми розумітимемо ті ролі, які виконує політична наука стосовно суспільства.

Усю сукупність функцій політології можна об’єднати у кілька груп:

  1. Академічні (інші назви: „теоретичні”, „гносеологічні”). Їх призначення полягає у науковому осягненні світу політики. Серед них виділяють:

    1. Описову. Її сутність полягає у фіксуванні проявів політичного життя та їх емпіричному описанні.

    2. Пояснювальну – забезпечує виявлення причинно-наслідкових зв’язків у сфері політики; пояснює причини виникнення фактів, процесів та явищ, закономірності їх функціонування, еволюції й трансформації.

    3. Критичної перевірки ідей, гіпотез, концепцій, теорій. Дана функція здійснюється двома шляхами: а) теоретичних прорахунків (зіставлення, перевірки аргументації, фальсифікації гіпотез); б) експериментальних випробувань (пробні вибори, умовні призначення, ділові ігри).

    4. Методологічну. Полягає у доборі, розробці, запозиченні прийомів, методів накопичення та обробки даних.

  2. Прикладні (інструментальні). Призначенням даної групи функцій є застосування отриманих знань у політичній практиці, звичайно, з метою отримання якнайкращих політичних результатів. До цієї групи належать:

    1. Нормативна. Випрацьовує вимоги до поведінки політичних суб’єктів, функціонування політичних інституцій, закладів, установ, визначає зміст, алгоритм політичних процедур.

    2. Організаційна. Сутність даної функції полягає у розробці рекомендацій стосовно влаштування конкретних політичних заходів.

    3. Прогностична. Її нерідко визначають як головну функцію будь-якої науки, чи науки загалом. Адже зрештою наука потрібна людям для передбачення наслідків своєї діяльності, моделювання політичної дійсності у майбутньому.

  3. Світоглядні. Дана група функцій дозволяє соціальним суб’єктам усвідомити себе у поточному політичному просторі й часі, визначити свої перспективи відповідно до актуальних ціннісних координат.

    1. Функція політологічного просвітництва. Маються на увазі не політична пропаганда й агітація, головне завдання яких прищепити населенню думку про доцільність, необхідність кимось визначених заходів, нав’язуваної лінії поведінки. Функція політології – поширення знань, за допомогою яких громадянин сам отримає можливість розібратися у сучасних йому політичних перипетіях, визначити що добре, що погано.

    2. Ідеологічна. Орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей та норм. Теоретично обґрунтовує інтереси суспільства загалом, окремих його соціальних одиниць, а також пояснює марність чи й шкідливість фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій.


Структура політології


Основними елементами внутрішньої структури політології є історія політичних вчень, теорія політики (або фундаментальна політологія) і прикладна політологія.

Історія політичних вчень досліджує виникнення, утвердження, еволюцію політичних поглядів, ідей, теорій протягом таких етапів існування державно організованого суспільства як Стародавній світ, Середньовіччя, Відродження, Новий, Новітній часи.

Центральною складовою політики є теорія політики. Вона відображає сучасне осягнення політики як цілісного предмету. У її рамках виділяють: концепції політики і влади; теорії політичної системи і процесів; концепції політичної участі й політичного лідерства; теорію еліт; теорії формальних і неформальних інститутів політики; теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики.


Случайные файлы

Файл
121226.rtf
116344.rtf
ref-14282.doc
103898.rtf
116492.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.