Політологія як наука і політика як суспільне явище (118052)

Посмотреть архив целиком









Тема: «Політологія як наука і політика як суспільне явище»



План:


Вступ

1. Політика, як теорія і соціальне явище

2. Предмет політології, її функції

3. Методи політології, категорії, закони та принцип політичної науки

4. Суб’єкти і об’єкти політики

5. Основні функції політики

Висновок

Використана література


Вступ


Політичні знання та культура політичної поведінки необхідні кожній людині, незалежно від її віку та професії. Кожна людина вступає у взаємодію з іншими людьми, партіями, суспільними організаціями та державою і без політичної освіти людина стає об’єктом манiпулювання.

Утворення демократичного суспільства неможливе без відповідної політичної культури, бо від активності більшості громадян залежить доля країни, доля всіх її громадян .

Політична наука займає одне із значних місць у сучасному суспільствознавстві. Її велике значення визначається першорядною роллю політики у житті суспільства. Протягом усієї історії людства політика і, насамперед, держава дуже суттєво впливали на долі країн та народів, а також на буденне життя людини.


1. Політика, як теорія і соціальне явище


Політична наука тісно пов'язана з політикою, витікає з неї, так чи інакше аналізує різні аспекти політичного життя. Термін "політика" походить від давньогр. роlis (місто-держава) та його похідних роlitike (мистецтво управління державою), роliteia (конституція). Тобто ці поняття вказують на державу як на одну з центральних категорій політики, а точніше - політичної науки, і як такі вони беруть свій початок від Платона та Аристотеля, які тісно пов'язували політику з державою. У більш загальному вигляді політика - це особливий вид людської діяльності, пов'язаний з одержанням і здійсненням влади, насамперед державної. В літературі зустрічаємо і більш конкретні визначення політики, а саме, що це сфера відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема здобуття, утримання і використання державної влади.

На різник етапах, розвитку суспільствознавства помітний внесок у

дослідження політики внесли Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн, Т. Джефферсон, А. Токвіль, М. Вебер і багато інших мислителів минулого. Західна політологія розглядає три послідовні сфери, в яких політика являє інтерес для політолога:

  • політика, що визначається як курс, на основі якого приймаються рішення, заходи щодо формування і вдосконалення завдань;

  • політика, яка розуміється як конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення ведуть боротьбу за здобуття державної влади;

  • політика, яка розглядається більш широко, а саме як мистецтво управляти людьми.

Суспільство як об'єкт політики являє собою органічну єдність, а не механічну сукупність усіх сфер суспільного життя. Ця єдність народжується насамперед взаємопроникненням економіки і політики. Визначальну роль в їх єдності посідає економіка, яка виступає щодо політики її матеріальною основою. Політика проявляє себе або повинна проявляти як свідоме використання економічних законів. Звідси можна зробити важливий висновок про те, що політик повинен знати ці закони, оскільки "ми можемо стільки, скільки знаємо" (Ф. Бекон). Лише та політика реалістична, яка відображає нагальні інтереси трудящих, насамперед виробників матеріальних благ. Без правильного політичного підходу до економічних проблем жоден клас, жодна соціальна група, політична партія, "партія влади" чи будь-кого не утримає свого панування. Водночас політичний підхід не означає штучної політизації економіки. Його сенс полягає, принаймні, у двох аспектах:

забезпечити її науковий аналіз з точки зору об'єктивних законів суспільного розвитку, а не окремих, нехай і найвидатніших, особистостей чи груп людей;

дотримання громадянської відповідальності за вирішення економічних питань.

Тим самим політика виступає засобом вирішення економічних питань в умовах переходу до цивілізованих ринкових відносин. Порушення вказаних вимог неодмінно призводить до негативних наслідків, затягування процесу виходу із гострої економічної кризи, в якій опинилася наша країна. Передусім ніяк не визначимося, кому віддати перевагу в наділені владними повноваженнями. Практика підтвердила порочність гасла "політика - командна сила". Віра у всесилля політики веде до суб'єктивізму, свавілля, авантюризму, більше того, до політичних провалів.

Політична боротьба, що нині точиться у верхніх ешелонах влади української держави навколо втілення радикальної економічної реформи, приватизації та ін., - закономірне явище. Вона є відкритою, відбувається на очах у широких мас. Відкритість допоможе знайти істину. Люди повинні

знати, як робиться політика. Справді, "політика повинна бути справою народу".

Доречно нагадати, що протягом кількох десятиліть політичне керівництво колишнього Союзу не було зацікавлено в тому, щоб люди розуміли, як "робиться" політика. Це не могло не призвести і призвело до відчуження широких мас від політики, політичної влади. Політичні рішення, які вироблялись у верхах, сприймались людьми як такі, що пройняті непересічною мудрістю вищого керівництва. Насправді ж у цих рішеннях містилася чимала частка волюнтаризму, суб'єктивізму, а часто й некомпетентності. Поряд з економікою більш чи менш істотний вплив на політику справляють інші фактори: культура, мораль, традиції, географічні, соціально-демографічні, соціально-психологічні умови та ін.

Політика як наука і як мистецтво. Політика виступає одночасно і як наука, і як мистецтво політичного керівництва. Як наука політика виходить із законів суспільного розвитку, із суворого наукового аналізу суспільно-політичного життя й, отже, невіддільна від теорії, яка відображає ці закони і служить методом аналізу дійсності. Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною стороною соціальних процесів. Вона пов'язана насамперед з умінням політика працювати з людьми і полягає в його здатності вибрати форми участі мас у політичному житті, які відповідали б даному етапу суспільного розвитку і рівню її політичної культури і політичної свідомості. Характер, зміст і результати діяльності політика, політичного лідера, його успіхи і невдачі залежать від багатьох факторів, і насамперед від рівня його підготовки, знань, досвіду, інтуїції, кваліфікації, ідейних і політичних орієнтацій, від уміння і здатності аналізувати і прогнозувати хід подій.

Політика - творення цілісне, органічне. В ній немає якихось самостійних, відокремлених сфер чи компонентів, які існують незалежно одна від одної. І мова йде не лише, наприклад, про єдність зовнішньої і внутрішньої політики, а й про такі її аспекти, як науково-технічна політика, екологічна, військова, культурна, національна і т. д., які взаємопов'язані і взаємозумовлені конкретно історичною системою економічних інтересів і відображають складний і суперечливий вузол суттєвих завдань і проблем.

Для того, щоб скласти більш чи менш повне уявлення про політику, слід керуватися принципами її наукового визначення. До таких принципів належать такі:

  • єдність соціально-класового і загально-людського. Згідно з цим принципом загальнолюдські інтереси в умовах цілісного і взаємозалежного світу вище соціально-класових, а кожна класово орієнтовна дія в середині країни чи на міжнародній арені тільки тоді національна, коли вона відповідає національним і загальнолюдським інтересам;

  • принцип демократизму. Його суть полягає в тому, що кожний громадянин повинен бути поставлений у такі умови, щоб він міг брати участь і в обговоренні законів держави, і у виборі своїх представників, і в проведенні державних законів у життя. Демократизм - необхідна умова, подолання відчуження людини від політики;

  • гуманізм політики. Політика, повинна базуватися на одному з основних, загальнолюдських ідеалів - соціальній справедливості;

  • моральність політики. В наші дні, в умовах плюралізму, особливу значущість набуває моральність політики, її етичний характер. При вирішенні конфліктів не можна допускати збройного втручання, не випробувавши політичних методів.

Риси політики. Політика - це: сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення й протиборства; спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, значущому й обов'язковому; рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть реалізувати свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства; засіб єдності і цілісності суспільства; чинник становлення людини як вільної, унікальної і не повторної (див.: Політологія: Курс лекцій / За заг. ред. Т.С. Дзюбка. - К., 1993. - С.50).

У політиці виділяють чотири рівні суб'єктивності:

  • цілісна, організована, велика суспільна група. Йдеться про групу людей, яка утворилася на основі етнічної або соціально-класової диференціації. Це може бути нація, суспільний клас, населення якої-небудь території, демографічна група тощо;

  • організація великої суспільної групи. Це державні інститути, партії, профспілки, народні фронти, жіночі й молодіжні рухи та ін. Такі організації відіграють роль зачинателів, керівників і виконавців політичної діяльності, а також виступають як безпосередній суб'єкт політики;


Случайные файлы

Файл
132755.rtf
~2.DOC
4620-1.rtf
147457.rtf
122622.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.