Політичні технології (118048)

Посмотреть архив целиком

Політичні технології


В політичному житті людства виокремлюють два основні шляхи приходу до влади: насильницький – через диктатуру і тиранію і демократичний – через вибори. Іноді ці шляхи поєднуються або взаємодоповнюються. Відповідно, суб’єкт політичного процесу для досягнення успіху на виборах повинен володіти не лише особистими якостями, а й використовувати механізми впливу на громадян – потенційних виборців і конкурентів. Ці механізми отримали загальну назву – політичні технології.

Політичні технології — система послідовних дій і засобів, прийомів, методів, способів, процедур, які використовують суб’єкти політичної діяльності (особистості, політичні і суспільні групи, політичні партії, громадські об’єднання, групи тиску тощо) для досягнення необхідного політичного результату, реалізацію політичних цінностей та інтересів.

На практиці вони постають як сукупність методів застосування закономірностей політики, перетворення політологічної теорії в конкретні рішення, постанови, розпорядження.

Політичні технології поділяють на:

- демократичні та недемократичні,

- базові (що відображають погляди, дії великих груп або й всього населення, наприклад, опитування громадської думки, вибори, референдуми),

- другорядні (технології прийняття окремих політичних рішень, проведення окремих політичних акцій — зборів, мітингів, пікетування, маршів підтримки і протесту, маніфестацій);

- загальні (значною мірою стосуються інтересів багатьох суб'єктів політичного процесу);

- індивідуальні (властиві для окремих суб'єктів політики). Індивідуальні технології використовуються окремими політиками, громадськими, державними діячами (публічний виступ, участі. у бесіді, дискусії, розв'язанні конфліктів, виступ на радіо, телебаченні, пресі тощо).

Кожна з таких технологій має певні особливості використання, завдяки чому створюється відповідний імідж політика, його авторитет і популярність. Індивідуальні політичні технології обов'язково несуть відбиток особистих рис того, хто їх використовує. Загальними технологіями є технології прийняття політичних рішень, що стосуються максимально великої кількості людей (загальнодержавні, загальнонаціональні рішення) і технології виборчих кампаній. Але без знання специфіки, особливостей політичних технологій, вміння їх використовувати досягти успіху в політичній діяльності практично неможливо.

Використання політичних технологій завжди обумовлюється конкретними соціальними, політичними ролями, які постійно виконує суб’єкт політики, оскільки кожна окрема людина (особистість) завжди має відповідний соціальний статус, пов’язана з конкретними соціальними проблемами, впливає на їх розв’язання. Саме цим і обумовлені особливості, унікальність, іноді неповторність здавалося б одних і тих же політичних технологій.

Суттєвим і обов’язковим атрибутом, власне – механізмом, інструментом використання політичної технології є політична дія. При цьому виокремлюють психологічну установку (схильність до сприйняття тієї чи іншої ситуації, а вже потім – відповідної дії) і психологічну готовність до дії, досягнення очікуваного, прогнозованого результату. Під політичною дією розуміють процес, під час якого елементи структури, послідовно розвиваючись, передають нагромаджену інформацію та вироблені команди один одному з метою досягнення переваг у боротьбі за владу, її утримання, розширення та зміцнення.

Технологія прийняття політичних рішень — сукупність методів і послідовних дій різноманітних суб'єктів щодо свідомої постановки та досягнення цілей у сфері політичної влади. Розрізняють три основних етапи: підготовчий, етап постановки цілей та етап їх реалізації, який набирає форми політичного рішення. Технології прийняття політичних рішень є видом політичних технологій, складовою технології політики та системи політичного управління. Відтак ці технології можна розглядати як мистецтво політичної діяльності в умовах прийняття політичних рішень.

Процес прийняття політичного рішення має кілька етапів:

a) підготовчий (відбір і аналіз інформації);

б) розробки проекту рішення (проекту програми);

в) затвердження і прийняття до виконання рішення;

г) реалізації прийнятого рішення;

д) автономне існування результатів реалізованого рішення, поширення його наслідків.

Дотримання вимог усіх етапів може забезпечити прийнятому рішенню адекватність щодо ситуації. Це ще залежить і від компетентності тих, хто готує його, і ступеня врахування громадської думки, знання суспільно-політичної ситуації. Технології прийняття політичних рішень великою мірою зумовлені характером політичного режиму. За авторитаризму, тоталітаризму рішення приймають здебільшого в закритому, таємному режимі вузьким колом людей, не беручи до уваги точки зору опозиції. За демократичних режимів дбають про чіткість процедури прийняття політичних рішень, використовуючи компроміс, консенсус. Це сприяє уникненню соціальних, політичних конфліктів, забезпечує стабільний розвиток суспільства.

Головною метою політичної діяльності, політичної участі є здобуття, утримання і використання влади. В демократичних країнах політики змагаються на регулярно здійснюваних всенародні вибори. Залежно від того, яка виборча система (мажоритарна, пропорційна, змішана, куріальна) використовується в державі, суб'єкти політики обирають певні виборчі технології. Спробуємо дати визначення цьому поняттю, оскільки останнім часом воно широко використовується в лексиконі політиків, політтехнологів і журналістів, однак не існує єдиного погляду на його сутність та зміст.

Виборчі технології – система (сукупність) заздалегідь продуманих, намічених, тих, які використовуються (а також які вводяться інтуїтивно, спонтанно) заходів, кроків, планів, засобів, процедур, технічних, інформаційних засобів для успішного висунення кандидатів та їх обрання.

Виборча технологія – це сукупність засобів, методів і прийомів спеціально формалізованого й організованого впливу на електорат, що уможливлюють вплив на його електоральну поведінку і спонукають віддати голоси за певного кандидата чи партію.

Політична діяльність на виборах здебільшого починається з формування команди кандидата або іншого суб'єкта політичного процесу. Команда кандидата на виборах — це групи політичного аналізу, по роботі із засобами масової інформації, підготовки і поширення матеріалів, організації масових заходів, “швидкого реагування”. Починають передвиборчу кампанію з ґрунтовного аналізу політичної ситуації як у конкретному виборчому окрузі, регіоні, так і в країні. Аналізу підлягають історичні й географічні особливості, соціально-демографічний портрет; соціально-економічна ситуація; політичні сили та політичні орієнтації громадян (виборців); результати попередніх виборів (розстановка політичних сил); наявність впливових політиків, громадських діячів, неформальних лідерів; особливості засобів масової інформації; інформація про головних конкурентів тощо.

Відтак виробляють відповідну стратегію виборчої кампанії, беручи до уваги сильні й слабкі сторони суперників, ситуацію у виборчому окрузі, проблеми, які передусім турбують виборців, головні принципи, засоби проведення виборчої кампанії, створення іміджу кандидата тощо. Найчастіше стратегію виборчої кампанії вибудовують так, щоб підтвердити причетність кандидата до політичної сили, партії, блоку, владної структури, авторитетного лідера; створити певний ідеологічний контраст з іншими кандидатами, сформувати його позитивний імідж на тлі конкурентів, зробити ставку на відповідні суспільно-політичні структури, засоби масової інформації.

Політичний маркетинг.

Виборчі технології неможливо розглядати, не визначивши поняття політичний маркетинг. Існують люди, які мають товар, і люди, які мають гроші, і щоб отримати взаємне задоволення, вони мають зустрітися, а маркетинг сприяє тому, щоб між цими двома фігурами відбувся обмін товару на гроші.

Маркетинг ( від англ. мarket – ринок, збут) – це система заходів по управлінню операціями збуту і торгівлі, регулюванню ринкових процесів та вивчення кон’єктури і закономірностей функціонування ринку.

Класичний маркетинг виріс з об'єктивної потреби бізнесу контактувати з своїми споживачами, а маркетинг політичний обумовлений природною необхідністю спілкування влади і народу, держави і суспільства. А тому їх зустріч була неминучою. В політичному житті товаром вважають політичні партії, програми, думки, позиції; виборці виступають споживачами; політичні партії та лідери — підприємцями, що вивчають попит і задовольняють його, використовуючи для просування товарів і послуг спеціально.

Політичний маркетинг – сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно - політичну практику певних настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.

Предметом досліджень політичного маркетингу виступають виборчі кампанії, організація масових політичних та освітніх кампаній; діяльність ЗМІ; організація пропагандистської роботи; організація процесів лобіювання; робота із політичними партіями і громадськими організаціями.

Функції політичного маркетингу:

формування інформаційного банку, що охоплює дані статистики, різноманітної урядової та неурядової звітності, результати досліджень економіки, політики, психології, демографії тощо;

вироблення методів аналізу та обробки даних інформаційного банку, виокремлення ключових показників, що найповніше характеризують об’єкти та суб’єкти політики;


Случайные файлы

Файл
29155-1.rtf
34296.rtf
177874.rtf
4560.rtf
169722.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.