Плюси і мінуси антиглобалізму (117987)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра політичних наук

















Реферат

Плюси і мінуси антиглобалізму







Студентки 431 групи

Кириченко І. В.



Викладач: доцент, кандидат

історичних наук

Бронніков В. Д.













Миколаїв – 2009



План



Вступ

Розділ 1. Антиглобалізм як ідейно-політичний феномен

  1. Витоки антиглобалізму

  2. Історія формування антиглобалізму

  3. Загальна характеристика антиглобалізму

Розділ 2. Антиглобалізм: стан і перспективи

  1. Переваги антиглобалізму

  2. Недоліки антиглобалізму

Висновок

Список використаної літератури





Вступ



В останнє десятиліття ми зіткнулися з таким явищем як глобалізм. Відповідно, сьогодні актуальним стає питання про антиглобалізм – як явище, що характеризує позицію людей, які протистоять глобалізму. Хоча самі представники антиглобалістського руху стверджують, що вони виступають не проти глобалізму, а лише за певну, оновлену форму глобалізму.

Антиглобалізм є досить специфічним явищем, представниками якого є ліворадикали і крайні праві, анархісти і профспілковики, комуністи і націоналісти. І всі вони говорять, що антиглобалізм — рух надкласовий, а в економічному сенсі спрямований на захист виробників реальних благ: робітників, підприємців, будівельників, фермерів, а також лікарів, викладачів, військових.

Антиглобалістський рух характеризується багатоаспектністю свого розвитку, має досить специфічну структуру, яка виявляється у відсутності централізації влади, тобто немає єдиного керівного органу.

Метою даної роботи є дослідження явища антиглобалізму, його переваг та недоліків.

Об’єктом дослідження виступає антиглобалізм як ідейно-політичний феномен.

Предметом дослідження є позитивні та негативні риси антиглобалізму.

Гіпотеза: антиглобалістський рух є наслідком виникнення та функціонування глобалізації.

Таким чином, можна виокремити наступні завдання:

розглянути витоки антиглобалізму;

дослідити історію становлення антиглобалістського руху;

розглянути поняття «антиглобалізм» як ідейно-політичний феномен;

визначити переваги та перспективи антиглобалізму;

визначити недоліки антиглобалізму;

довести, що антиглобалізм є результатом поширення глобалізації.

Розділ 1. Антиглобалізм як ідейно-політичний феномен



1.1 Витоки антиглобалізму



Початок ХХІ століття підтвердив існуючі в сучасному світі тенденції до розгортання глобалізації планетарного простору, а самі терміни «глобалізм» і «глобалізація» посіли чільне місце в інформаційних потоках більшості країн сучасного світу.

Але не всі сприйняли глобалізацію позитивно. Частина населення нашої планети розпочала активний протест проти глобалізму – так на політичну сцену вийшла нова, незнана досі сила, – антиглобалізм.

Що ж таке глобалізація? Загалом, узвичаєним є погляд на глобалізацію як на інтенсифікацію зв’язків взаємозалежності між державами. А. Вебер визначає її наступним чином: «глобалізація – втягування більшої частини людства в єдину систему фінансово-економічних, громадсько-політичних та культурних зв’язків на основі найновіших засобів інформатики та телекомунікації.

Глобалізація, згідно з визначенням американського дослідника Хелда Макгрю — це розширення, поглиблення та прискорення взаємозв’язків у світовому просторі в усіх аспектах сучасного людського життя. Вона втілює ідею інтегрованості країн у світове співтовариство та їх спільного розвитку [4, С. 7].

Однак постає ще одне важливе питання: що саме дозволяє нам вести мову про рівень, ступінь, розвиток глобалізацій них процесів, іншими словами, як визначити «індекс глобалізації». Оригінальним тут видається проект використання для цього підручників з історії. Мова йде про кількість згадувань у розділах, присвячених окремим країнам, назв інших країн, ТНК та міжнародних організацій.

Проте незалежно від ступеня залученості до глобалізацій них процесів більшість країн «третього світу» відчули на собі схожі наслідки глобалізації. Хоча їх дія сильно залежала від місцевої специфіки, проте можна виділити декілька загальних сфер їх дії. Саме тут з’являється можливість зрозуміти витоки антиглобалізму.

Першою з них є технічна. Вона не випадково поставлена тут на чільне місце. Разом з «експортом» небажаного виробництва Захід передав країнам «третього світу» численні технології (цей процес переважно відбувався в часи «холодної війни» і мав місце як з боку США, так і з боку СРСР), які хоч і вважалися застарілими, проте виявилися цілком достатніми для завдання відчутних ударів по Заходу. Таким чином, опоненти глобалізації отримали в свої руки засоби боротьби з опонентами.

Інформаційні наслідки глобалізації теж виявилися для Заходу несприятливими. Якщо ще у Кореї або В’єтнамі американські війська боролися лише проти ворожих армій, то вже в Іраку на боці супротивника ще одна армія – армія журналістів. США програли інформаційну війну тоді, коли почали вести бойові дії, оскільки зупинити інформаційний потік з того боку фронту не мали фізичної змоги.

Економічна сфера – за своєю роллю наслідки глобалізації у ній були також надзвичайно важливі, оскільки розвинені країни «експортували» й економічні кризи (криза 1981-85 рр. зруйнувала економіку Південної Америки; економічна криза в Азії 1997 р.; розвал економіки країн СНД, які користувалися порадами Міжнародного валютного фонду та Банку реконструкції; Аргентинська криза 2002р.) [5, С. 134].

Всі перелічені кризи в першу чергу давалися взнаки найменш розвинутим та найменш стабільним частинам світової економічної системи. Економічні системи США та Європи виходили з криз із найменш відчутними втратами – «велика депресія» та «велика інфляція» відійшли в минуле. Відповідно, можна зробити припущення, що провідні країни долають кризові ситуації за рахунок менш розвинених та бідніших держав.

Політична сфера. Як виявилося ще на прикладі Іранської революції, прозахідні режими вимагають постійної зовнішньої підтримки. Крім того, як свого часу не відбулася всесвітня соціалістична революція, так і всесвітня ліберально-ринкова революція не бажала розгортатися сама. Тому США та їх союзники змушені були втрутитися в цей процес, нав’язуючи свою політику і стандарти країнам світу.

Як можна побачити, у всіх перелічених сферах існує підґрунтя для опору глобалізації країн з боку країн, які розглядаються Заходом як суто сировинні придатки або військові плацдарми.

Існують два цілком протилежні погляди на «антиглобалістів».

Представники першого підходу розглядають їх як маргінальні групи, які сповідують ідеології неонацизму, реваншизму та анархізму. При цьому весь антиглобалістський рух не розглядається як цілісне явище, а членується на окремі елементи, що мають місце у різних країнах та відповідають їх конкретній специфіці. Так, антиглобалсти Італії і Німеччини згідно з цим підходом є представниками ідеологій анархізму та неонацизму. У Сполучених Штатах до лав антиглобалістів увійшли противники створення «світового уряду» та ті, хто вважає, що США мають зменшити свої витрати в інших країнах і зосередитися на власних проблемах (утилітаристський погляд на міжнародні відносини). В Російській Федерації антиглобалізм уособлюють прихильники ідеології «євразійства» та агресивні ісламісти. Слід також зауважити, що «євразійці» не лише протистоять Заходу, але й активно конкурують між собою. Зараз провідною є група О. Дугіна.

Загалом у цьому підході практично ототожнюються явища «антиглобалізму» та «ізоляціонізму».

У другому підході антиглобалізм розглядається як рух за зміну вектора глобалізації. Сам процес глобалізації визнається невідворотним, однак ті форми, в яких відбувається його протікання на сучасному етапі, визнаються неприйнятними. В цьому сенсі показовим є приклад «Форуму тисячоліття», який відбувся у травні 2000 року, учасники якого висловилися не проти глобалізації взагалі, але за таку глобалізацію, «яка б здійснювалася самими людьми та у їх власних інтересах». Хоча реалістичність таких прагнень викликає великі сумніви, вони дозволяють оформити новий погляд на рух антиглобалістів – це рух за альтернативу, а не екстремістські акції окремих груп неонацистського спрямування.

Саме на цьому ґрунті і відбувається основне зіткнення глобалізації і антиглобалізму [2, http://bibl.kma.mk.ua/index.php?m=1&b=21].



1.2 Історія формування антиглобалізму



Стосовно виникнення антиглобалізму літописці новітньої світової історії розходяться в точній даті, але сходяться в одному — новий рух народився в 90-х роках минулого століття.

Часто за точку відліку береться 1994-й, рік повстання індіанців мексиканського штату Ч’япас. Причиною повстання стали гігантські вирубування лісів, проведені в рамках створення вільної зони торгівлі зі США, а також намір створити на індіанських землях величезну промислову зону, куди входитимуть нафтопереробний комплекс, автошляхи й залізнична гілка. На думку повсталих, проект, що його влада назвала довгостроковою програмою регіонального розвитку, по суті, забрав би в аборигенів їхні землі, багаті, крім усього іншого, на нафту й уран. Керував повстанням Рафаель Гіллен. Це ім’я, втім, мало кому відоме, оскільки світ знає ватажка повсталих як субкоманданте Маркоса. Апогеєм повстання став виступ чотирьох командирів повстанців із трибуни мексиканського парламенту, з якої вони виклали сенаторам свої вимоги. Маркоса підтримали численні лідери і прибічники світового лівого руху, він став миттєво відомим, і його ім’я не сходило тоді зі шпальт преси й телеекранів. Результатом такого використання не стільки бойової, скільки пропагандистської зброї було виведення федеральних військ із території Ч’япасу й ухвалення парламентом закону про гарантії прав індіанців. Але успіхи ці мало допомогли повсталому населенню, і заколотники, що об’єдналися в сапатистську армію національного визволення, продовжили партизанську боротьбу. (Армію названо на честь Еміліано Сапати, національного героя Мексики, селянського вождя революції 1910—1917 років, розстріляного 1919-го.) Партизанів часто представляють як сепаратистів, котрі домагаються незалежності Ч’япасу, але ті стверджують протилежне — їхня боротьба спрямована на відновлення та захист національного суверенітету Мексики і є частиною світової антиліберальної революції. Можливо, саме Маркос став персоніфікованим символом нового антиглобалістського руху 90-х років, як став таким самим символом Че Гевара у революційні 60-ті.


Случайные файлы

Файл
12898.rtf
5285.rtf
2573.rtf
20809-1.rtf
71453.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.