Організація стратегічного планування на підприємствах (117923)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

Політичні думки й ідеї Платона

Політичні думки й ідеї Аристотеля

Політичні думки й ідеї Цицерона

Висновок

Література


Вступ


Історія політичної думки йде в глибоку стародавність, оскільки політичні ідеї народжуються разом з появою держави. Втім, потрібно усвідомлювати тому, що подібні міркування являють собою скоріше протополітику - так краще називати теоретичну діяльність попередників сучасної політичної науки.

Протополітика носила чітко виражений політичний характер. Це була практична наука, що прагне впливати на людське життя, освітити шлях людській практиці - найбільше її цікавили цілі й зміст людського буття й людської діяльності. Тому головним предметом її дослідження була держава як ідеальний зразок людського об'єднання, а в центрі її уваги завжди залишалася ідея загального блага. При цьому Аристотель, наприклад, вважав, знання, що спрямоване на з'ясування змісту людської діяльності, повинне бути практичним, тобто застосовним до життя, а тому в практичних науках не можуть використатися строгі (як у математику) методи доказу - практичне знання ніколи не може бути таким точним і визначеним, як теоретичне.

Виникнення політичної думки в історії цивілізації дискретно в часі й просторі. Цей процес нерозривно зв'язаний зі становленням перших держав як особливої організації влади. Людству треба було майже два тисячоріччя досвіду державного керування суспільством, перш ніж склалися можливості перших теоретичних узагальнень й висновків щодо політичного життя як особливої форми суспільних відносин.

Двохтисячорічна історія Римської держави - це величезний по своїх масштабах досвід політичного життя, що пройшов через зміну декількох форм правління, перевороти, народні повстання. Римські філософи інтерпретували ідеї своїх давньогрецьких попередників у дусі умов своєї країни. Цицерон (106-43 р. до н.е.) створив вчення про державу як публічно-правової спільності, запровадив поняття юридичної особи. Багато зробили для розвитку політичної думки Сенека, Епіктет, Марко Аврелій. Свєтоній своєю книгою «Життя дванадцяти цезарів» поклав початок традиції політичних портретів.

У перші сторіччя нової ери в межах Римської імперії розповсюджується християнство. Ранньохристиянські богослови мало цікавилися проблемами політики, уважаючи, що потрібно віддати «кесареві кесарево, а богові - богово». Однак до середини IV в. християнство стає державною релігією Рима й християнська церква починає розробку власних поглядів на політику. Одним з перших на її звернув увагу значний авторитет церкви Августин Блаженний (354-430 р.). Його трактат «Про град божій» містить міркування про державні й правові установи, які, як уважає автор, послані понад людині за гріхи його. Сформовані політичні відносини він називає «природним порядком людського життя», указуючи, що це тимчасове явище (до судного дня). Він вірить, що «град земний», де любов людини до себе доведена до презирства до бога, неминуче зміниться приходом «граду божого», де любов до бога доведена до презирства людини до себе.


Політичні думки й ідеї Платона


Одним з видатних мислителів античності був Платон (427-347 р. до н.е.). Свої політичні ідеї він виклав у діалогах “Держава”, “Політик”, “Закони”. Платон був об'єктивним ідеалістом: він думав, що сам по собі, об'єктивно існує вічний і незмінний світ ідей, а світ явищ являє собою лише його перекручену копію. Суспільство Платон розумів як відбиття вічних ідей, які існують незалежно від людей і навколишньої їхньої дійсності. Найбільш важливою й безпосередньою формою існування суспільства є держава. Філософ прагнув дати картину ідеальні суспільства й держави.

У праці “Держава” він намалював образ ідеального суспільства, що складається із трьох станів: правителів - філософів, воїнів-стражів, ремісників і хліборобів. Ієрархія станів заснована на їхній відповідності трьом початкам людської душі - розумному, розлюченому й діловому. Кожен стан зайнятий своєю справою: філософи-мудреці здійснюють справедливе правління, оскільки тільки їм доступно правдиве знання; стражи захищають суспільство, а ремісники й хлібороби створюють матеріальні кошти життя. Перші два стани не мають ні власності, ні родини.

Держава регулює все життя громадян аж до висновку шлюбу й народження дітей. Справжня чеснота - щире знання - можлива тільки при ідеальній державі. Такою державою Платон уважав сучасну аристократію - правління філософів-мудреців. Саме при ній можливий прихід до влади найкращих і шляхетних представників суспільства. Інші чотири форми держави - тимократія (правління військових), олігархія (правління заможних), демократія, тиранія - є недосконалими. Важливо відзначити, що Платон першим указав на взаємозв'язок політики, держави й соціальних змін (подолу праці, поява класів, нерівності).


Політичні думки й ідеї Аристотеля


Учнем Платона був Аристотель (384-322 р. до н.е.). Його вчення більш реалістичні, ніж вчення Платона, оскільки він узагальнив досвід функціонування 158 грецьких полісів. Свої висновки він виклав у роботі “Політика”.

Аристотель заперечував можливість існування ідеальної держави, тому що думав, що держава результат природного розвитку, а не божественного промислу. Філософ уважав місто - держава вищою формою спілкування людей, відбиттям сутності людини як “політичної тварини”, у якому закладене інстинктивне прагнення до спільного проживання, відбиттям чого є родина, громада й, нарешті, держава. Головна мета держави - досягнення “кращого життя”, загального добра для всіх громадян.

Держава Аристотеля менш єдино, чим у Платона. У неї є місце приватної власності, родині. По Аристотелю, держава - втілення справедливості, закону, сфера вираження спільного інтересу вільних громадян. Однак не всі існуючі форми держави здатні рівною мірою справедливо розподіляти блага відповідно до достоїнства осіб. Форми державного устрою Аристотель класифікував по двох критеріях: 1) кількість правлячих й 2) мети правління. Монархію, аристократію й политтю він уважав правильними формами, оскільки в них правителі переслідують загальне добро всіх громадян. Неправильні форми держави (тиранія, олігархія, демократія) служать корисливим інтересам правителів. Кращої формою держави Аристотель називав полиття - правління більшості, що володіє майновим й освітнім цензом. Полиття була конкретною формою втілення ідеї про змішаний режим, що втілює всі кращі риси аристократії (чеснота правителів), олігархії (багатство), демократії (воля). Говорячи сучасною мовою, полиття - це правління в інтересах середнього класу.


Політичні думки й ідеї Цицерона


Політичні ідеї давньогрецьких мислителів одержали свій розвиток у працях давньоримських учених і державних діячів, насамперед у Марка Туллія Цицерона (106-43 р. до н.е.) - знаменитого римського оратора, державного діяча й мислителя. З римських мислителів він заслуговує на особливу увагу. У його великій творчості значна увага приділена проблемам держави й права. Спеціально ці питання освітлені в його роботах «Про державу» й «Про закони». Цілий ряд політико-правових проблем розглядається й в інших його роботах (наприклад, у роботі «Про обов'язки»), а також у його численних політичних і судових розмовах.

Слідом за Платоном й Аристотелем він бачив у державі “справа народне”, вираження й захист спільного інтересу, загального надбання й правопорядку, втілення справедливості й права. Як й Аристотель, він зв'язував виникнення держави із внутрішньою потребою людей у спільному житті, а основою цього процесу вважав розвиток родини, з якої природно виростає держава. Сполучною чинністю, основою суспільства вільних громадян виступає право, закон.

У руслі традицій давньогрецької думки Цицерон приділяв велику увагу аналізу різних форм державного устрою, виникненню одних форм із інших, «круговороту» цих форм, пошукам «найкращої» форми й т.д.

Критерії розрізнення форм державного устрою Цицерон убачав в «характері й волі» тих, хто править державою. Залежно від числа правлячих він розрізняв три прості форми правління: царську владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Всі ці прості форми (або види) держави не досконалі й не найкращі, але вони, по Цицерону, все-таки терпимі й можуть бути цілком міцні, якщо тільки зберігаються ті основи й зв'язки (у тому числі - і правові), які вперше міцно об'єднали людей у силу їхньої загальної участі в державотворенні. Кожна із цих форм має свої переваги й недоліки. У випадку, якби стояв вибір серед них, перевага віддається царській владі, а на останнє місце ставиться демократія.

Переваги різних форм правління (благовоління, мудрість, воля), по думці Цицерона, можуть і повинні бути в їхній сукупності, взаємозв'язку і єдності представлені в змішаній (а тому й найкращої) формі держави. У простих формах держави ці переваги представлені односторонньо, що й обумовлює недоліки простих форм, що ведуть до боротьби між різними верствами населення за владу, до зміни форм влади, до їхнього виродження в «неправильні» форми.

Основний порок простих форм держави складається, відповідно до Цицерона, у тому, що всі вони неминуче, у силу властивої їм однобічності й нестійкості, перебувають на «стрімчастому й слизькому шляху», ведучому до нещастя. Царська влада, чревата сваволею єдиновладного правителя, легко вироджується тиранію, а влада оптиматів із влади найкращих (по мудрості й доблесті) перетворюється в панування кліки багатих і знатних. Хоча така влада й продовжує помилково йменуватися правлінням оптиматів, але на ділі, зауважує Цицерон, «немає більше виродливої форми правління, чим та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими». Відповідно й повновладдя народу, по оцінці Цицерона, приводить до пагубних наслідків, до «божевілля й сваволі юрби», до її тиранічної влади.


Случайные файлы

Файл
124429.rtf
86444.rtf
24886-1.rtf
1502-1.rtf
13490.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.