Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства (117869)

Посмотреть архив целиком





















Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства



План:



1. Зміст і сутність політики та політичного життя в суспільстві

2. Політологія як наука, її категорії, закономірності та методи

3. Функції політології як науки

4. Політика як мистецтво



1. Зміст і сутність політики та політичного життя в суспільстві


Що таке політика та політичне життя? Який вид діяльності, відносин між людьми називається політикою? У чому полягають її найбільш суттєві риси, без яких політичні відносини просто не виникають?

Політика (гр. politike – мистецтво управління державою) – це одне з основних явищ у системі інших важливих сфер життя суспільства: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної тощо. Термін політика завдячує своїм виникненням твору видатного мислителя античного світу Арістотеля про державу, правління й владарювання, що мав назву «Політика». Саме з цього періоду майже до кінця ХІХ ст. політика традиційно трактувалася як учення про державу. І лише за нової доби розвиток політичної думки та положень про державу завершився виділенням цілої системи наук про державу та їх відособленням від політичної науки.

Розглядаючи питання про специфіку політики як важливого феномена життєдіяльності суспільства, треба коротко спинитися на розкритті причин її виникнення, становлення, розвитку, на з’ясуванні умов та чинників, без яких її поява взагалі була б неможливою. Для цього важливо передовсім розглянути питання, до якої сфери життєдіяльності належить політика, з яких причин і як вона виникла. І тільки після цього можна буде розкрити її сутність і якісні відмінності від інших феноменів суспільного життя, її вплив на них і на суспільство в цілому.

Політика належить насамперед до сфери духовного життя суспільства, до сфери усвідомлення людьми свого ставлення один до одного, до себе, до світу. Її виникнення було зумовлене цілою низкою об’єктивних чинників у різних сферах суспільного життя, але насамперед – у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Вона виникає в період переходу від первіснообщинного життя суспільства до цивілізації.

У цей період кровно-родинні відносини первісного суспільства, звичаї, традиції, сила суспільної думки втрачають значення визначальних регуляторів взаємовідносин між людьми, між спільнотами. Це зумовлюється тим, що вже всередині первісного суспільства на підставі ускладнення та зростання потреб, удосконалення засобів праці, підвищення її продуктивності відбувається відособлення виробника в процесі виробництва; природне «прикріплення» виробника до певних засобів виробництва та виконання ним певних видів праці, спеціалізація праці; виникає сім’я, яка стає суб’єктом виробничої і (в цілому) соціальної діяльності; обмін проникає всередину общини, що призводить до можливості привласнення результатів чужої праці, виникнення майнової нерівності, боргової залежності, можливості використання чужої робочої сили.

Складні процеси диференціації всередині первіснообщинного суспільства зумовили потребу в посиленні інтеграційних процесів у всіх сферах його життя. Кожна з відносно самостійних сторін життя могла функціонувати вже тільки у взаємозв’язку з усіма іншими його сторонами. Інтеграційні процеси зумовлюють зміцнення взаємозв’язків поміж всіма сторонами життя суспільства, поміж суспільством і природою, поміж соціальними суб’єк­тами, їхніми інтересами, сприяючи становленню суспільства як цілісної системи.

Інтегрованим виразом усіх суспільних відносин є суспільний устрій, основу якого становлять панівні в даному суспільстві економічні відносини та інститути, що повинні забезпечувати його функціонування та розвиток. Роль суспільного устрою в житті суспільства полягає передовсім у тому, що він визначає для даного конкретного суспільства загальний спосіб і характер його життєдіяльності. Він виконує регулятивну функцію стосовно всіх інших сторін суспільного життя.

Як відомо, економічні відносини – це відносини між людьми в процесі виробництва, що зумовлені їхнім відношенням до засобів виробництва та результатів праці й утілюються в конкретно-історичних формах власності, у способах поєднання робочої сили зі знаряддями праці, у формах обміну діяльністю, що визначається суспільним поділом праці і відмінностями місця (становища) осіб, груп, класів у системі виробництва, у формах розподілу, обміну, споживання.

Економічні відносини, будучи соціальною формою, в якій і з допомогою якої здійснюється виробництво, стають водночас передумовою його поступального розвитку. Саме вони справляють величезний вплив на всі інші відносини історичних спільностей людей – сімейно-шлюбні, побутові, міжособистісні, на відносини суспільства й особистості.

Усвідомлення суб’єктами залежності їх життєдіяльності від характеру економічних відносин і від суспільного устрою в цілому знаходить свій вираз у політичній і правовій свідомості. Але політична свідомість не обмежується тільки розумінням залежності людей від характеру економічних відносин. Оскільки економічні відносини справляють визначальний вплив на всі інші сфери життєдіяльності, то політична свідомість виступає як усвідомлення соціальними суб’єктами свого ставлення до всіх сторін життя суспільства через економічні відносини.

Економічні відносини не визначають автоматично особливості життєдіяльності людей. Але вони справляють величезний вплив на специфіку суперечностей у суспільстві, на характер взаємовідносин між соціальними суб’єктами. Ось чому в політиці, де центральним питанням постає питання про владу, остання не є самоціллю, а лише засобом або для захисту суспільного ладу з його конкретними економічними відносинами, або для його повалення й заміни іншим.

З розкладом первіснообщинного ладу і з переходом до цивілізації відбулося не тільки класове розшарування суспільства, а й загострення суперечностей поміж соціальними суб’єктами через посилення існуючих відмінностей у відношенні до засобів виробництва та результатів праці. Відбулося поглиблення й загострення суперечностей між інтересами різних соціальних суб’єктів.

Водночас суспільний поділ праці, соціальна диференціація й посилення нерівності у володінні засобами виробництва і засобами задоволення життєвих потреб створили можливості для вияву таких негативних людських рис, як жадібність, заздрість, нестримна гонитва за багатством, намагання домогтися його будь-якими засобами.

Відтак виникає потреба в новій організації суспільства. Формування цієї нової організації пов’язане з розробкою особливих правил, норм, настанов, законів, спрямованих на регулювання відносин між людьми, а також зі створенням відповідних органів, інститутів, які б забезпечували виконання цих правил, норм, законів і регламентували поведінку людей у суспільстві.

Так відбувається становлення публічної влади, головним органом здійснення якої стає держава. На цьому рівні розвитку суспільства індивіди перестають бути членами роду, носіями його рис, а стають громадянами, життєдіяльність яких віднині здійснюється в межах розроблених суспільством норм, законів і під контролем суспільства, насамперед – держави.

Отже, місце колишніх кровно-родинних зв’язків і відносин займають якісно нові відносини – політичні, які активно впливають на всі інші. Відтак політика виникає як результат об’єктивно зумовленого суспільного поділу праці, зміни характеру відношень людей до засобів виробництва і результатів праці (виникнення приватної власності), утворення в суспільстві соціальних суб’єктів з різними інтересами, зміни форми обміну, споживання. Політика виникла як сфера суспільних відносин, що забезпечує погодження, регулювання, реалізацію інтересів людей за допомогою влади.

Діяльність держави як усередині країни, так і за її межами та ставлення до цієї діяльності класових сил з цього часу стали визначатися поняттям «політика». Уже набагато пізніше, під час бурхливого розвитку демократичних процесів, коли з’явилися нації, а згодом політичні партії та масові суспільні організації, кожна з яких виражала інтереси та настрої багатьох людей, політика набуває нового змісту.

Політика виражає докорінні інтереси різних соціальних спільностей, партій, держав і цілі, якими вони керуються. У всіх сферах, де здійснюється політика, вона має багато форм вияву. Теорія виділяє дві великі, тісно пов’язані одна з одною сфери політики – внутрішню та зовнішню. Водночас багатоманітність реального життя дає змогу і навіть зобов’язує виділяти у внутрішній і зовнішній політиці більш вузькі, але дуже важливі

сфери, такі як: економічна, соціальна, національна, політика розвитку народовладдя, культурна політика тощо.

Зрозуміло, що багатоплановість такого важливого суспільного явища, як політика, потребує виокремлювання та розгляду й інших більш конкретних сфер діяльності. Наприклад, тільки у сферу економічної політики входять такі її складові, як науково-технічна, структурна, аграрна, фінансова, інвестиційна, зовнішньоекономічна. Необхідно назвати й такі сфери політики, як економічна, демографічна, кадрова, національна, молодіжна тощо. Кожна з них може бути предметом самостійної теорії політики.

Різнобічними є також сфери й напрямки зовнішньої політики, які зумовлюються діючими на міжнародній арені групами держав, політичними, громадськими та іншими суспільними об’єднаннями.

Теорія політики, зрозуміло, не обмежується лише виокремлюванням та оцінкою основних сфер політики, розкриття її структури та завдань. У політиці необхідно бачити зв’язки між її сферами, їх взаємовплив, взаємодоповнення та механізм їх здійснення. Її важливо розглядати не тільки з погляду структури, а з урахуванням функціональних, тимчасових, довготривалих та інших її аспектів.

Еволюційний розвиток політики засвідчує незмінність її фундаментальних засад. Навіть якщо вони в далекій перспективі й зазнають змін, то тільки разом із реформуванням усієї системи організаційних та регулятивно-контрольних сфер суспільства. А щодо перспективи зникнення політики, як про це мріяли соціалісти-утопісти, то бурхливий сьогоднішній розвиток політичних процесів робить цю перспективу зовсім нереальною навіть у гіпотетичному майбутньому. Якщо колись і не буде держави, що теж проблематично, політика неодмінно залишиться з тими самими суспільними функціями, але з іншими суб’єктами. Такими соціальними суб’єктами можуть бути асоціації, вільні самокеровані угруповання в межах громадянського суспільства тощо. Але цілком очевидно, що політика як засіб організації й регулювання життя суспільства неодмінно збереже своє значення. Аналізуючи стан і перспективи розвитку людства, не можна не дійти висновку, що нині найбільш актуальною проблемою політики є її демократизація, гуманізація, наближення до злободенних запитів суспільства і вирішення їх через його (суспільства) прогрес та оновлення. Кількість і складність таких завдань із розвитком людства зростає. Ось чому дальшою перспективою розвитку політики буде її ускладнення, посилення її ефективності та відповідальності. Без усвідомлення цієї методологічної засади не можна зрозуміти зміст та характер політичного життя суспільства.


Случайные файлы

Файл
32537.rtf
Max Rob.doc
181972.rtf
kooper.doc
61312.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.