Лобізм в політиці (117834)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


ВСТУП

1. СУТНІСТЬ ЛОБІЗМУ ТА ЙОГО ІСНУВАННЯ У ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ

2.ФОРМИ І МЕТОДИ ЛОБІЮВАННЯ

3. ЛОБІЗМ – НЕУЗАКОНЕНА УКРАЇНСЬКА РЕАЛІЯ

4. ФОРМИ І СПЕЦИФІКА ЛОБІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

5. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ

6. ПЕРЕДУМОВИ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП


Групи інтересів та групи тиску існують упродовж всієї історії людство, з тих пір коли почали складатись системи влади. Специфічність конкретної групи інтересів проявляються в тому, що, по-перше, саме конкретний інтерес відрізняє цю групу від інших суб’єктів господарської діяльності, по-друге, що ці інтереси можуть виходити за межі норм, правил, навіть закону, по-третє, що вони повинні мати можливість представити свої прагнення державним структурам. Специфічність інтересу є одним із базових ознак групи. Інша характеристика – можливість реалізувати свій інтерес.

У багатьох країнах світу діяльність лобістів легалізовано і вони відіграють значну роль у формуванні політики. Зокрема, професор В. Согрін у своїй „Политической истории США” (Москва, 2001) зазначає, що роль груп інтересів в американській політиці протягом останньої третини двадцятого століття зросла. На відміну від електорату, який реалізує свої політичні права лише під час виборів, групи інтересів беруть участь в політичному процесі безперервно. Без їх участі не приймається жоден законодавчий акт, вони перманентно впливають на всі гілки державної влади. З огляду на свою реальну політичну вагу і вплив на політичну владу, вони можуть стояти в одному ряді з двопартійною системою і державою.

Тим не менше не можна однозначно стверджувати, що лобіювання отримало належне врегулювання в усіх країнах. Умовно, усі іноземні держави можна поділити на чотири групи: для перших характерне існування законодавчого регулювання лобізму (наприклад, США, Канада, Японія); у країнах другої групи є закони, що регулюють певні аспекти лобізму (наприклад, Кодекс етики лобістів у Франції чи Положення “Про реєстрацію союзів та їх представників у Бундестазі” у Німеччині); до третьої групи відносимо країни у яких немає відповідного правового регулювання, але тривають активні дискусії чи обговорюються проекти законодавчих актів (наприклад, активно обговорюється ця проблема у Італії, Швеції, Польщі, Казахстані, Росії та ряді інших державах); до четвертої групи – ті, у яких ця проблема не привертає належної уваги суспільства та політиків (Україна).

Незважаючи на відносну новизну для політичного лексикону терміну «лобізм», це явище існувало і в радянській політичній системі. У цей час сформувалися традиції лобіювання, які були прийняті, практично без змін, новою українською політичною системою. Серед них – широке використання особистих зв’язків і незаконних методів, відсутність реальної конкуренції інтересів, абсолютна непрозорість механізму лобіювання. Донедавна саме поняття лобізму в нашому суспільстві носило негативний відтінок, а назвати людину лобістом було рівносильно докору в закулісних методах впливу. На Заході існування професійних і громадських лобістських організацій – коректні методи впливу на законодавчу і виконавчу владу, і ставлення до них у суспільства і населення цілком лояльне.



1. СУТНІСТЬ ЛОБІЗМУ ТА ЙОГО ІСНУВАННЯ У ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ


Депутати, особливо вибрані, як в Англії, за мажоритарними округами, за визначенням, представляють інтереси своїх виборців разом з інтересами підприємств, різних товариств певного округу. Однак не всі здатні постійно нагадувати депутатам про свої інтереси, деякі навіть не підозрюють про те, що в них є інтереси і їх можна перед кимось обстоювати. Для цього й існують лобісти, робота яких полягає в тому, щоб збирати різноманітні інтереси й за невелику винагороду повідомляти про них депутатам.

Друга особливість — лобіст переконує не якихось там «своїх» депутатів, а всіх депутатів парламенту, тому що рішення приймає більшість. Тобто головна робота лобіста полягає в тому, щоб переконати законодавців: від політичного рішення на користь тієї чи іншої групи нічого страшного не станеться.

Власне, в цьому й полягає економічна шкода лобізму — з його допомогою групи інтересів отримують абсолютно невиправдані переваги, замінюючи конкуренцію політичним процесом. Водночас складно відокремити власне лобізм від звичайної (і передбаченої посадою) роботи депутата. Адже феномен лобізму грунтується на тому, що депутат є водночас і представником (тобто має обстоювати інтереси тих, кого представляє), і законодавцем (тобто повинен ухвалювати закони, дія яких стосується всіх без винятку). Знайти баланс у цій дилемі вдається не завжди. Очевидно, це одна зі статей витрат у прейскуранті під назвою «ціна демократії». Зрештою, пропозиції лобістів проходять усі необхідні процедури, їх відкрито й публічно обговорюють (іноді впродовж кількох років), а потім ставлять на голосування. Кому не подобається — той не голосує. Демократична процедура не порушується від того, що законопроект потрапив у парламент від лобістської контори.

Тепер звернімо увагу на такий простий факт — про уряд не йдеться. Це й не дивно. У демократичних країнах (у яких тільки й може існувати явище лобізму) уряд виконує лише ту роботу, яку йому доручив на виборах народ. Якщо до уряду прийде лобіст і переконає його робити не те, що він обіцяв, а те, чого хочеться лобісту, принципи демократії буде порушено. Виконавча влада обирається для реалізації своєї програми (і саме такі повноваження дає їй виборець), законодавча — для законотворчості загалом. Тому лобізм у законодавчій владі природний, а у виконавчій називається корупцією. У Сполучених Штатах ці дві гілки влади існують абсолютно роздільно, і тому тут узаконено лобістські контори. А ось у Європі, де виконавчу владу формує парламент, до лобізму ставляться прохолодніше, оскільки уряд де-факто — частина парламенту, тому й лобізм від корупції тут відокремити складніше. Щоправда, і в таких країнах існує лобістська діяльність, але вона не має здебільшого, на відміну від Америки, професійного характеру. Так — помітингували, вибили щось і розійшлися...

Отже, в результаті маємо визначення: лобізм — це спосіб комунікації груп інтересів із законодавцями, властивий переважно Сполученим Штатам Америки.

Утім, напевне можна сказати одне — будь-який лобіст, хоч у якій країні він мешкає, перебуває поза органами влади. Лобіста-депутата чи лобіста-міністра не може бути за визначенням. Зрозуміло, що й депутат, і міністр обстоюють чиїсь інтереси чи то за переконанням, чи то тому, що так треба. Проте в будь-якому разі ці інтереси чітко окреслені. Чужих інтересів нам не треба. Натомість лобісту все одно, інтереси якої групи обстоювати. І якщо чесно, зовсім не зрозуміло, яка користь виборцю від депутата-лобіста, який сьогодні проштовхує одне, а завтра — інше.

Під маркою лобізму у нас фігурує все, що завгодно, лише не його класична, перевірена демократією модель. На заході лобізм є важливим елементом демократії, узгодження інтересів, інструментом зворотного зв’язку між державою і групами інтересів соціуму. Суб’єктами лобізму в США є всі корпорації, спілки підприємців, професійні асоціації, громадські організації. Вони обов’язково мають підрозділи, які нараховують кілька десятків і навіть сотень співробітників, спеціалізуються на просуванні інтересів. Групи інтересів активно користуються послугами найманих лобістів, юридичних і пропагандистських фірм.

Вирішальне значення у політичному житті США мають в основному дві політичні партії: Республіканська і Демократична, утворені ще в ХІХ ст. Республіканці виступають у внутрішній політиці за скорочення фінансових соціальних програм (асигнування на освіту, охорону здоров'’, житло, допомога безробітнім), а у зовнішній політиці вимагають значного скорочення фінансової допомоги іншим країнам. Демократи займають протилежні позиції. Обидві партії не мають постійних програм – вони приймають лише передвиборчі маніфести, та й те головним чином у рік виборів президента, не мають постійного членства (членами партії вважаються всі, хто голосував на виборах за кандидатів даної партії). Заявку на лідерство в партії робить перед виборами той чи інший відомий політик, як правило сенатор чи губернатор штату.

Також великий вплив на політику США, особливо економічну, мають підприємницькі союзи, які діють у різноманітних формах (галузеві і національні асоціації, торгівельні палати та ін.).

Дуже значною силою в США є лоббісти, які діють при Конгресі. Це представники фірм, банків, громадських об'єднань, які ставлять собі за мету сприяти чи перешкоджати прийняттю певного законодавства в інтересах тих осіб чи організацій, яких вони представляють. В США діє закон про лоббізм 1946р., який зобов'язує їх зареєструватися в клерків Конгресу і повідомити, чиї інтереси вони представляють, хто фінансує їх діяльність і яким є їх особистий гонорар.

У США лобізм є професією, що закріплена на законодавчому рівні. В “Акті про відкрите лобіювання” терміном “лобіст” визначається особа, яку найнято клієнтами за фінансову або іншу винагороду задля надання послуг, що включають більше ніж один лобістський контакт.

Сьогодні у законодавстві США лобіювання чітко визначено. В останньому законодавчому акті США щодо лобістів про свою діяльність поставили у більш жорсткі рамки: регламентовано лобізм з боку “груп інтересів” іноземних держав тощо.


Случайные файлы

Файл
96402.rtf
162842.rtf
95890.rtf
58870.rtf
153553.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.