Ідейно-політичні течії в Україні (117769)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

1. Ліві сили

2. Соціал-ліберальний напрямок

3. Неоконсервативний напрям

4. Націоналістична течія

Висновок

Список використаної літератури



Вступ


Вперше у науковий обіг поняття "ідеологія" ввів французький мислитель Д. де Тресі. Він тлумачив ідеологію як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та явищах свідомості через засади етики, моралі, політики. З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Американський учений Т. Парсонс відзначав здатність ідеології згуртовувати людей, а Д. Белл вважав, що ідеологія поєднує різні види емоційної енергії та спрямовує їх у політику.

Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. На думку К. Гаджієва, за допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії. Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об'єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. О.В. Лазаренко та О.О. Лазаренко вважають, що "функцією ідеології є також духовне відображення реального світу та створення перспективного проекту або начерку політичного простору". Ідеологія має три стадії розвитку. Перша стадія - найтриваліше - це стадія революційної боротьби, яка передбачає схематично такий цикл: рівень емоцій - рівень ідей - рівень дій. Друга стадія - це післяреволюційне відчуження. Третя стадія - зародження нової ідеології.

По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відповідати життєвим реаліям і опиратися на досягнення науки. Різні форми власності, політичний плюралізм, багатопартійність у демократичних державах передбачають й ідеологічне багатоманіття, конкуренцію різних ідеологій. Але жодна ідеологія в демократичному суспільстві не повинна бути державною, примусовою, офіційною, тобто виключається ідеологічний монополізм. Гасло "деідеологізації", активно проголошуване в Україні на початку 90-х років, не мало анархістського сенсу, а спрямовувалося проти ідеології тоталітаризму, проти того, щоб якась ідеологія нав'язувалася сім громадянам як обов'язкова [4].

Політична ідеологія – це система концептуально-оформлених уявлень ідей і поглядів на політичне життя, яке відбиває інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та ін.

Політичні партії України за ідеологічними орієнтаціями умовно можна поділити за такими напрямами:

  • комуністичний (лівий) – Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), Селянська партія України (СелПУ), Комуністична партія України (оновлена) (КПУ(о)), Всеукраїнське об’єднання лівих «Справедливість»;

  • соціально-ліберальний (лівоцентристський та центристський) – Соціал-демократична партія України (СДПУ), Соціал-демократичний союз, «Батьківщина», Ліберальна партія України (ЛПУ), Народно-демократична партія України (НДПУ), Партія «Реформи і порядок» (ПРП);

  • неоконсервативний (правоцентристський) – Народний рух України (НРУ), Український народний рух (УНР), Українська республіканська партія (УРП), Християнко-демократична партія України (ХДПУ), Республіканська християнська партія (РХП);

  • націоналістичний (право радикальний) – Українська національна асамблея та Українська національна самооборона (УНА – УНСО), Українська консервативна республіканська партія (УКРП), Організація українських націоналістів в Україні (ОУН), Соціал-національна партія України (СНПУ), Конгрес українських націоналістів (КУН).

У сучасному демократичному суспільстві партії слугують ланкою, яка поєднує громадян і владу, за допомогою партій громадяни виражають і захищають свої інтереси, і коригують напрямок суспільного розвитку [1].


Ліві сили


Ліві сили не є однорідними в ідеологічному аспекті й репрезентують як ортодоксальні комуністичні (марксистсько-ленінські) ідеї, так і соціал-демократичні. Основні ідеологічні цінності лівих ґрунтуються на таких ідеях: відновлення рад депутатів трудящих, скасування інституту президента; збереження пріоритету державної і колективної форм власності у змішаній економіці; адміністративний контроль за цінами; націоналізація приватизованих стратегічних галузей промисловості; усунення конституційним шляхом панівного «антинародного» режиму від влади; підтримка ідеї панславізму і православ’я; утворення конфедеративних відносин України з державами СНД з єдиним економічним простором і об’єднаними збройними силами; забезпечення російській мові статусу державної.

Ліві виступають також проти міжнародних фінансових корпорацій як таких, що пропонують руйнівний для української економіки варіант реформування, а також проти купівлі продажу землі, приватизації колгоспної власності. Серед лівих є розбіжності щодо міжнародної орієнтації: одні підтримують оновлений союз, інші – за тісну співпрацю в рамках СНД. Вони також різняться в поглядах щодо антикризових заходів уряду і тактики взаємодії з виконавчою владою.

На нинішньому етапі ліві переживають глибоку кризу, вони втратили домінуюче становище у Верховній Раді, з більшості перетворилися у меншість. Це спричинилося до появи у комуністичному русі нових організацій, які здебільшого орієнтуються на соціал-демократичні цінності та обстоюють ідею національної держави [1, с.].

Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:

Є досить багато прикладів українського комунізму, так би мовити орієнтованого на українську державність. Лівий рух в Україні практично завжди був основним. Адже УНР будувався представниками соціалістичного напряму. Винниченко, як ми знаємо, був соціалістом і досить радикальним соціалістом, так само ми знаємо, що був такий рух, і досить могутній, як націонал-комуністи, був Шумський. По суті, все українське «відродження» 20-х років — це відродження ліве. І такі люди, як Хвильовий, Микитенко, були українськими патріотами і дотримувалися лівих і навіть радикально лівих поглядів. Так що я не бачу ніякого протистояння між ідеєю лівого комуністичного руху і українським патріотизмом. Інша справа, що «наші» українські комуністи — це не стільки ліві комуністи, скільки продовжувачі традицій Радянського Союзу. І тому партія, яка у нас називається комуністичною, на чолі з незмінним Симоненком, насправді має мало спільного з марксистсько-ленінською ідеологією. А ось російські комуністи, типу Зюганова — передусім російські націоналісти і шовіністи, а потім вже комуністи. Я цілком допускаю існування комуністичних партій в українській державі, вважаю, що вони мають перспективу. На мою думку, тривалий час вони були і будуть однією із найсильніших, нині існуючих партій. В Україні дуже багато соціальних проблем, дуже багато людей, потерпілих від реформ, і вони ще довго будуть підтримувати комунізм. Крім того, ми чудово знаємо досвід Європи, де існують євро-комуністичні партії, і в ряді країн вони займають досить сильні позиції. І я думаю, що у нас вони будуть ще більш сильними, тому, що ми країна бідна. «Наша» комуністична партія може перетворитися в партію типу іспанської або, скажімо, колишньої італійської. [5]


Соціал-ліберальний напрямок


Лібералізм - це політична та ідеологічна течія, яка об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод. У широкій суспільно-політичний вжиток термін був введений на початку XIX ст. французькими просвітниками, а на середину XIX ст. сформувався як ідеологія та філософія. Засновниками лібералізму є Б. Констан та А. де Токвіль. До фундаторів ліберальної ідеології відносяться англійські мислителі Дж. Локк, А. Сміт, І. Бентам; французькі вчені - Ш.-Л. Монтеск'є, Ф. Гізе; німецькі - О. Кант, В. Гумбольт; американські - Т. Джеферсон, Д. Медісон та ін.

Серед українських мислителів ідеологію лібералізму розвивали М. Драгоманов Б. Кістяківський та ін.

Виникнення лібералізму пов'язано з розвитком капіталістичного способу виробництва, буржуазними революціями.

Основні ідеї лібералізму:

можливості людського розуму є необмежені;

індивідуальна свобода є найважливішою умовою реалізації творчого потенціалу особи;

рівність усіх громадян перед законом;

принципи політичного плюралізму;

розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову;

приватна власність, конкуренція, вільне підприємництво найважливіші рушії суспільного прогресу;

свобода думок, поглядів, переконань, совісті, слова;

ліквідація будь-якої регламентації державою економічного життя; • свобода вибору роду занять;

запровадження загального виборчого права.

На початку XX ст. у багатьох державах, в основі політики яких була ліберальна ідеологія, відбулася гостра економічна криза, в умовах якої ліберали переглядали деякі теоретичні положення і принципи свого вчення. В основу новоутвореної форми лібералізму неолібералізму - покладені ідеї англійського економіста Ц. Кейнса. Серед неолібералів - Ф. Хайєк, Дж. Гелбрейт, Р. Даль, Ф. Д. Рузвельт.


Случайные файлы

Файл
161490.rtf
18103-1.rtf
111707.doc
1976.rtf
100841.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.