Ідеальна держава Платона (117767)

Посмотреть архив целиком

Міністерство фінансів України

Буковинська державна фінансова академія


Кафедра гуманітарних дисциплін


Реферат на тему:

Ідеальна держава Платона”






Виконала

студентка І курсу

групи МС – 13

Гайдиш Н.О.

Викладач:

Никифорук М.П.






Чернівці - 2006



Зміст

1.Вступ........................................................................................................3

2. Давньогрецький поліс як тип суспільного і державного устрою......4

3.Ідеальна держава Платона......................................................................6

4.Висновок..................................................................................................13

5. Використана література.........................................................................14



Вступ


Якщо глянути на політичну карту світу, то можна побачити, що наша планета складається з держав. На сьогоднішній час кожна держава намагається бути ідеальною. Протягом багатьох століть політики намагалися дати визначення та розтлумачити що ж таке ідеальна держава.

Нашу подорож у минуле, в історію політико–правової думки, неможливо уявити собі без тривалої «зупинки» на території Стародавньої Греції. Адже тут зародилась наука про політику. Саме тут з'явились РЕАЛІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ (на відміну від її міфологічних тлумачень), що, в свою чергу, спонукало до виникнення нового суспільно–державного устрою, до утвердження ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРАВЛІННЯ. Поява таких новацій значною мірою зумовлювалась специфікою суспільно–політичного ладу в давній Греції.

Своє бачення ідеальної держави висунув Платон. На противагу реалісту Сократу, грецький мислитель Платон (427–347 pp. до н. є.) розвинув у своїй філософії таку політичну надбудову, такий «ідейний каземат» (у формі утопічної концепції державного правління), виникнення якого ознаменувало початковий рух політичної теорії у напрямку, м'яко кажучи, далекому і від людської свободи, і від реально втілюваних можливостей державної влади. Сказане, звичайно, не означає, що творчу ідейно–політичну спадщину Платона слід оцінювати однозначно і то лише суто негативно. Зовсім ні. У ній міститься багато значних ідей із галузі гносеології (теорії пізнання), мистецтва, сфери культури тощо. Та й у теорії політики він залишив для нащадків щедрий ужинок аналітичного матеріалу, осмислення якого протягом століть і тисячоліть мало повчальне значення. Тим більше в галузі держави і права, політики


Давньогрецький поліс як тип суспільного і державного устрою.


Нашу подорож у минуле, в історію політико–правової думки, неможливо уявити собі без тривалої «зупинки» на території Стародавньої Греції. Адже тут зародилась наука про політику. Саме тут з'явились РЕАЛІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ (на відміну від її міфологічних тлумачень), що, в свою чергу, спонукало до виникнення нового суспільно–державного устрою, до утвердження ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРАВЛІННЯ.

Поява таких новацій значною мірою зумовлювалась специфікою суспільно–політичного ладу в давній Греції.

Країна тоді складалась із незалежних ПОЛІСІВ, тобто невеликих, інколи й зовсім крихітних, держав. «Поліс», нагадаємо, дослівно перекладається як «місто–держава». В його володіння входили місто і прилеглі до нього поселення. Полісна організація спиралася на економічний та політичний суверенітет*, який поширювався на всю полісну територію, передбачав для кожного громадянина можливість, а часто й обов'язок брати участь у вирішенні державних питань, у визначенні долі своєї батьківщини. Тим самим поліс виступає в історії як реальна єдність політичної структури і громадянського суспільства – єдність, що сприяла розвитку полісного патріотизму, духу рівноправності й свідомого виконання законів вітчизни, які, як правило, закріплювались у вигляді писаної конституції.

КОНКРЕТНІ ФОРМИ ПОЛІСНОГО УСТРОЮ ВІДЗНАЧАЛИСЬ ВЕЛИКОЮ РІЗНОМАНІТНІСТЮ, ПОВ'ЯЗАНОЮ З ТЯЖІННЯМ КОНКРЕТНИХ ДЕРЖАВ ДО ДЕМОКРАТИЧНИХ ЧИ ОЛІГАРХІЧНИХ СТРУКТУР. ЦЕ ВИЯВЛЯЛОСЬ НА ПРАКТИЦІ В РІЗНОМАНІТНОСТІ РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ МІЖ НАРОДНИМИ ЗБОРАМИ ГРОМАДЯН І ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ (У РИМІ ПІЗНІШЕ – СЕНАТОМ), ЯКА ІСНУВАЛА У КОЖНОМУ ПОЛІСІ.

Полісне життя у греків складалось так, що воно, здається, просто не могло не стимулювати розвиток суспільно–політичної думки. Його загальною рисою, починаючи з VII–VI ст. до н. е., була боротьба між родовою АРИСТОКРАТІЄЮ (це була спадкоємницька знать із сімей рабовласників) і торгово–ремісничими колами, які разом із значними прошарками селян складали основу ДЕМОКРАТІЇ. Залежно від переваги тієї чи іншої сторони державна влада у полісах набувала форми чи то аристократичного правління (наприклад, у Спарті), чи демократії (як в Афінах). При цьому існували й перехідні форми: олігархія, правління тиранів і т. д.

Соціальне «тертя» між аристократами і демократичними низами, політичне суперництво між ними часто «викрешувало» небезпечні іскри розбрату, з яких подеколи розгоралось і потім довго не вщухало полум'я внутріполісної чи навіть міжполісної війни (однією з них була хрестоматійно відома усім Пелопо–неська війна). Траплялось, правда, що гострі соціальні міжусобиці заганялись углиб суспільного життя, підступно тліли серед дрібних внутріполісних незгод, примушуючи інколи легко здригатись то «демос», то «арістос», аби потім зненацька – вулканоподібно – струсонути увесь поліс жорстоко–кривавим переворотом...

Але були й зовсім інші випадки. На рубежі VII–VI ст. до н. є. давньогрецький поліс дав незабутній політичний урок усій наступній світовій цивілізації. В Афінах, де низи зазнавали неабиякого гноблення з боку привілейованих верхів і де ось–ось мала б вибухнути запекла війна, обом класам вдалося уникнути насильства. Яким чином? Конфліктуючі сторони звернулись до одного розсудливого і мудрого афінянина з проханням... переглянути афінські закони. Це був, мабуть, найщасливіший політичний вибір з усіх тих, пам'ять про які зберегла людська історія! Це була перша в історії людства безкровна і мирна революція – ДОКОРІННЕ РЕФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА в умовах крайнього соціального напруження, що започаткувало шлях афінського народовладдя до класичної давньогрецької демократії. під владу емоцій. Політична істина стає могутнім фактором суспільного життя тоді, коли вона справді очищається від усяких пристрастей, а поміркованість, справедливість, мужність і розум – засоби такого очищення.


Ідеальна держава Платона


Платон – віртуозний давньогрецький констуктор базових ідей майбутнього тоталітаризму. На противагу реалісту Сократу, грецький мислитель Платон (427–347 pp. до н. є.) розвинув у своїй філософії таку політичну надбудову, такий «ідейний каземат» (у формі утопічної концепції державного правління), виникнення якого ознаменувало початковий рух політичної теорії у напрямку, м'яко кажучи, далекому і від людської свободи, і від реально втілюваних можливостей державної влади. Сказане, звичайно, не означає, що творчу ідейно–політичну спадщину Платона слід оцінювати однозначно і то лише суто негативно. Зовсім ні. У ній міститься багато значних ідей із галузі гносеології (теорії пізнання), мистецтва, сфери культури тощо. Та й у теорії політики він залишив для нащадків щедрий ужинок аналітичного матеріалу, осмислення якого протягом століть і тисячоліть мало повчальне значення. Тим більше в галузі держави і права, політики.

Не випадково двома найбільшими творами Платона стали книги, назви яких говорять самі за себе – «Держава» і «Закони». Політико–правова тематика досліджується і в інших численних платонівських діалогах, таких, як «Апологія Сократа», «Політик», «Крітій», «Протагор» та інші–усіх цих праць їх автор постає перед нами як великий філософ держави, права і політики. До його позитивних політико–правових здобутків слід зарахувати: характеристику тогочасних (полісних) форм держави, їх розгорнутий аналіз і класифікацію; високе поцінування Платоном ролі політичних знань у державному правлінні; похвала помірності і середньому достатку громадян; розвінчання хижацької природи міжполісних війн, їхньої агресивної спрямованості тощо. До цього ряду належить Платонова полеміка з софістами, розвінчування ним спекулятивних тлумачень державного правління, політичних софізмів.

Продовжуючи сократівські традиції, Платон ставився до демократії, до «принципу жеребкування» підозріло, він гостро засуджував «владу натовпу». Згідно з його думкою, натовп, який рветься у політику, неодмінно блукатиме там у пітьмі псевдоідей. Це завжди призводить до суцільної втрати моральних орієнтирів, до згубної переоцінки цінностей: «невігластво натовп називає освіченістю, розгнузданість – свободою, розпусту – прекрасним благодіянням, безсоромність – мужністю» («Держава», 561). Софісти ж, лукаві демагоги, потураючи забаганкам натовпу, посилюють ці ґанджі, одночасно перетворюючи його у «величезного і сильного звіра» («Держава», 493 в). Загалом же для людей, які живуть в умовах порочного державного ладу, стає характерним хибний вибір цінностей, ненаситне прагнення до псевдоблаженства: у полісах, де встановилася тимократія (влада честолюбців), це проявляється у нестримній пристрасті до воєнних успіхів, в олігархії– до багатства, в демократії– до безмежної свободи. Саме це, за Платоном, губить даний устрій. Таким чином, кожна негативна форма держави гине через внутрішні суперечності, властиві її власному принципу, через зловживання цим принципом.


Случайные файлы

Файл
154796.rtf
131846.rtf
33243.rtf
105158.rtf
86034.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.