Діалектика і проблеми взаємин людини і політики (117685)

Посмотреть архив целиком














Реферат

з політології

Діалектика і проблеми взаємин людини і політики


Проблема "людина і політика" існує з того часу, коли людина (за Аристотелем) стала людиною політичною, тобто усвідомила, що її життя залежить не лише від неї самої, а й від того, у який спосіб на нього впливають інші люди.

Об'єктивно політика пронизує всі сфери існування суспільства, безпосередньо або опосередковано впливає на зміст життя всіх громадян. І це природно, бо людина тією чи іншою мірою залежна від усього, що відбувається в суспільстві. Можна не бути політиком вищого ешелону, середнього рівня або просто соціально активним громадянином, але багато реальних змін у житті всього суспільства безпосередньо залежать від соціального статусу, поведінки, позиції, як кажуть, рядового громадянина. Так буває під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки, у процесі масових громадських, політичних акцій — маніфестацій, мітингів, пікетів тощо. Тобто політичний процес залежить від поведінки, дій, позицій навіть окремого громадянина, а не лише від політика вищого рівня. Особливо помітно це виявляється під час радикальних суспільно-політичних змін, перебудовчих процесів, коли виникає потреба мати, образно кажучи, єдину інтегральну думку, точку зору нації, народу, усіх громадян країни. Згадаймо бодай події останніх років в Україні — референдум з питання про незалежність, соборність України, парламентські, президентські вибори, акції громадського протесту або підтримки.

Участь громадян у політичній діяльності, як і звичайний інтерес до політики, зумовлений багатьма обставинами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних обставин належать реальний стан суспільних відносин, соціально-економічне, політичне становище у країні, а до суб'єктивних — рівень політичної культури, громадянської свідомості, підготовленості конкретних громадян до політичної діяльності. Про це йтиметься далі, а поки що варто визнати і взяти як домінанту точку зору, що проблема "людина і політика" досить складна, неоднозначна, однак завжди актуальна.

Насамперед цю проблему варто розглядати в контексті реального стану конкретного суспільства, відносин, які в ньому склалися й існують.

Перше. Незадовільний соціальний стан, соціальний захист не лише окремих громадян, а й великих соціальних груп, класів призводить до того, що рівень політичної активності представників таких груп, як і груп загалом нині далеко не однаковий. Згадаймо масштаби участі у процесах державотворення ще три — п'ять років тому інтелігенції, особливо творчої, або соціальну, політичну активність, яку останнім часом демонструють шахтарі.

Так чи інакше, але глибоко проаналізувати причинно-наслідкові аспекти такої активності — завдання складне, але цікаве, актуальне. Друге. Саму по собі політичну діяльність, участь у ній громадян не можна розглядати лише як проблему односторонню, тобто що вона дає для вирішення загальнодержавних проблем. Не менш важливо, що, зокрема, дає така діяльність особі, конкретній людині, як сприяє формуванню її громадянської позиції. Адже відомо, що рівень політичної активності громадян прямо залежить від їхньої політичної культури, з одного боку, і від рівня демократизму у суспільстві — з іншого. Це питання особливо актуальне для постсоціалістичних країн, де демократичні процеси лише починають розвиватися.

Розглядаючи проблему суспільної свідомості, політичної активності громадян, варто враховувати не лише реалії сьогодення, а й історію, генезис, історичні джерела формування політичної свідомості українства. "Політизація сучасного світу, — зазначає український політолог Б. Гаєвський, — викликала до життя віками існуюче в народі бажання безпосередньо брати участь у політичній діяльності, взяти на себе турботу про власний добробут, який створюється не лише засобами продуктивної праці у сфері матеріального і духовного виробництва, а й за допомогою політики". Такий стан справ надто характерний і для України у її нинішній суспільно-політичній ситуації.

Загалом виокремлюють три основних типи взаємин (відносин) людини і політики або ставлення людини до політики.

Перший — пов'язаний із залученням людини до політики, коли людина займає більш-менш активну громадсько-політичну позицію, виявляє активну політичну поведінку. У такому разі людина намагається вирішити власні проблеми через відповідний вплив на систему політичної влади.

Другий тип відносин відчуження, або аномія, — характеризується розривом зв'язків людини з політичною владою. Людина зосереджусться головним чином на реалізації власних приватних інтересів. Норми, що регулюють суспільне життя, за різних обставин втрачають свій вплив на людину, людина піддає їх сумніву.

Третій тип відносин характеризує повне злиття людини і політичної структури, підпорядкування особистого життя її потребам, ритму змін. Для такої ситуації властиве розчинення індивідуального життя в політичному. В остаточному підсумку формується специфічний тип авторитарної особи.

Політика як відображення певних суспільних явищ неповторна, бо неповторними є і самі ці явища, і люди, які беруть в них участь. Інакше кажучи, викликає великий інтерес питання особливостей політичної діяльності окремо взятої людини — поєднання загального й особливого в такій діяльності. І все-таки на перший план виступають проблеми, пов'язані з мотивами, стимулами, що спонукають до політичної діяльності, тобто чому та чи інша людина цікавиться і бере участь у політичних діях і процесах.

Аполітизм, байдуже ставлення до політики значної кількості людей — проблема складна і глибока. Підтвердимо це таким прикладом. Відомо, що для сучасної України чи не найактуальнішим є питання відродження власного національного виробництва. І не просто його відбудови, а відбудови на вищому технологічному й організаційному рівні. Отже, для цього потрібні не лише висококваліфіковані, високопрофесійні спеціалісти, а саме фахівці з відповідною мотивацією, з відповідною самодисципліною, організаторськими здібностями. Останні якості виховуються через формування національної самосвідомості кожного громадянина. Без цього нам вкрай важко буде не те що вдосконалити виробництво, а й відродити його, підняти на рівень передових технологій і технологічних процесів.

Нажаль, бездуховність, яка запанувала в українському суспільстві, набирає загрозливих форм, особливо у молодіжному середовищі. Самозадоволення, агресивна байдужість, зневажливе ставлення до знань, науки, інтелекту, до людей розумової праці можуть обернутися національною трагедією. Такі ситуації історії добре відомі. Сподівання, що всі ці вади, зокрема молоді, як, до речі, і дорослих, зникнуть тоді, коли стабілізується соціально-економічне становище суспільства, даремні й нереальні. Без цілеспрямованого виховання соціально активного громадянина нам не обійтися. І тут серйозно постає проблема політичної культури окремого громадянина, нації, народу. З огляду на зазначене у так званий перехідний період конче важливою є потреба створити засади для самодіяльності, саморозвитку громадян, насамперед, звичайно, працездатних. Що ж до молоді, то вона потребує першочергового — створення відповідних стартових умов, авансування свого розвитку і життєвого становлення. Отже, державні інституції, громадські структури, усі, кому болить доля молодих, мають підтримувати інноваційну, творчу діяльність молоді, її громадських організацій і об'єднань. Саме це сприятиме формуванню в молоді активної громадянської позиції, відчуття своєї значущості для суспільства, високої політичної культури. Це однак зовсім не означає, що не потребують уваги ціннісні орієнтації громадян (у тому числі дорослого населення), у яких вже сформувалися ідеали, визначилися ціннісні життєві орієнтації. Більшість цивілізованих народів живуть у сталих політично демократичних суспільствах і користуються природним правом на свободу людини, обмежену відповідними законами, спрямованими на незаперечення права на свободу інших людей. Однак є чимало народів, які поки що позбавлені умов життя у демократичних цивілізованих суспільствах. Звичайно, руйнування колишніх тоталітарних структур не може не призвести і до кризових явищ у суспільстві, бо передбачити розвиток історичних подій не завжди здатна навіть найкраща соціальна теорія. Заідеологізована ж свідомість владних соціальних структур потребує осмислення політико-культурного аспекту в побудові суверенної держави. Відомо, що історико-політична свідомість найбільш суперечлива в різних соціальних групах населення, а також у різних етнографічних регіонах країни. Вивчаючи проблему "людина і політика", варто постійно мати на увазі цей та інші аспекти, зокрема такий: у трактуванні проблеми "людина і політика" є дві основні традиції.

Перша пов'язана з наданням особі визначальної ролі у вирішенні найскладніших політичних проблем. Особливо помітно вона проглядалася наприкінці XIX — на початку XX ст., коли велися гострі дискусії навколо ролі видатних письменників (Л. Толстой, А. Чехов, М. Горький та ін.), пролетарських, більшовицьких вождів (В. Ленін, Й. Сталін, Л. Троцький та ін.).

Друга традиція — протилежна, пов'язана зі значним приниженням і взагалі запереченням ролі особи в політиці.

Очевидно, істина — посередині. Багато здібних і талановитих поліпі к і її без відповідної підтримки мало чого вартують. Водночас правильно й те, що середовище висуває, впливає на формування і діяльність політика. Цікавою, зокрема, є і така думка: роль особи у Політиці відповідна тому, як середовище сприймає те, що вона йому пропонує (американський політичний психолог Ф. Грінстайн).


Случайные файлы

Файл
61743.rtf
2049-1.rtf
177085.rtf
175936.rtf
11138.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.