Демократія, свобода, рівність (117672)

Посмотреть архив целиком
















Реферат з основ демократії

Демократія, свобода, рівність


Найважливішою цінністю та ідеалом демократії є свобода - особиста, політична, національна, мовна, культурна. Класичне визначення свободи дав К. Маркс. Він писав: «Свобода є право робити все те і займатися всім тим, що не шкодить іншому. Межі, в яких кожен може рухатися без шкоди для інших, визначаються законом подібно до того, як кордон двох полів визначається межовим стовпом».

Щодо політичної свободи, то цікаве визначення її дав Дж. Локк: «Свобода людей в умовах існування системи правління полягає у тому, щоб жити відповідно до сталого закону, загального для кожного у цьому суспільстві й установленого законодавчою владою, яка створена у ньому; це свобода чинити за власним бажанням у всіх випадках, коли цього не забороняє закон, і не бути залежним від непостійної, невизначеної, невідомої волі іншої людини...». Схожу інтерпретацію знаходимо і у Ш. Монтеск’є: «...Політична свобода полягає зовсім не в тому, щоб робити те, що хочеться. У державі, тобто в суспільстві, де є закони, свобода може полягати лише у тому, щоб мати можливість робити те, чого належить хотіти, і не буде примушеним робити те, чого не належить хотіти...».

Проблеми демократії і свободи досліджувалися з найдавніших часів. Так, Аристотель писав: «Основною засадою демократичного ладу є свобода. На загальну думку, тільки за цього ладу всі громадяни користуються свободою, оскільки до неї, як стверджують, прагне будь-яка демократія. Однією ж з умов свободи є почергові слухняність і володарювання. Справді, засада права за демократії полягає в тому, що рівність у ній здійснюється на підставі кількості, а не чесноти. І коли розуміти демократичне право саме так, то верховна влада в демократії має зосереджуватися в руках народу. І те, що буде схвалено більшістю, повинно вважатися остаточним рішенням, і воно вважатиметься справедливим. Говорять, що всі громадяни повинні користуватися рівними правами; цим пояснюється й те, що в демократичних державах злидарі мають більше верховної влади у своїх руках, ніж заможні, - адже злидарі становлять більшість, тому й верховну силу має рішення більшості».

Видатний німецький публіцист і критик XIX століття Карл Людвіг Берне писав: «Немає людини, яка не любила 6 свободи; але справедливий вимагає її для всіх, несправедливий - лише для себе». Історичний досвід підтверджує, що свобода може успішно розвиватися, поглиблюватися і розширятися лише в лоні демократії, що буттям свободи є демократія, що рівень демократизму, досягнути суспільством, визначає і ступінь свободи цього суспільства та його членів. У свою чергу свобода є не пасивним зліпком демократії, вона є активним стимулом її розвитку. Поняття свободи і свободи особи має суперечливий зміст, зумовлений ідеологічними принципами, моральними ідеалами та устремліннями. Гегелю вдалося сформулювати висновок, що «всесвітня історія є прогрес у свідомості свободи, прогрес, який ми повинні пізнати в його необхідності».

Свобода особистості - ключова, визначальна, первинна цінність щодо всіх закономірних правил і свобод. Демократія - форма і процес втілення невідчужуваних прав і свобод громадянина, що отримує правове закріплення у Конституції і конституційних законах. Конституціоналізм - юридична база демократії. Свобода перебуває у прямій залежності від економічної системи суспільства, таких економічних факторів, як приватна форма власності, вільний ринок і вільна конкуренція. Тільки високий ступінь розвитку цих факторів, тільки економічно розвинуте суспільство може бути гарантією реалізації прав і свобод громадян. Напевно, мають рацію дослідники, які визначають пряму залежність між часткою сукупного суспільного продукту, що припадає па душу населення, і ступенем розвитку демократії. Дійсно, не існує абсолютних стандартів рівня валового національного продукту на душу населення, але він повинен бути достатньо високим і прогресуючим. Про цс переконливо свідчить приклад України. За оцінками американської аналітичної компанії, Україна має один із найнижчих рівнів економічної свободи. Наші сусіди у цьому переліку - Бангладеш, Того, Сурінам, Ємен, Екваторіальна Гвінея. Аналогічну позицію паша країна посідає за іншими показниками. Так, за даними щорічного звіту ООН, за індексом людського розвитку з-поміж 175 країн світу Україна посідає 102-е місце, її сусіди у цьому списку - слаборозвинені країни Африки. Українська держава несе безпосередню відповідальність за бідність більшості своїх громадян. Свободу і добробут народу корумпована і слабка держава не може забезпечити.

На жаль, більшість українців не відносять свободу до найважливіших життєвих цінностей. Більше того, багато хто вважає, що саме відсутність диктатури, жорсткого порядку і твердої руки є причиною зубожіння населення і вкрай низького рівня життя. За результатами дослідження Центру ім. О. Разумкова, 57 % громадян України згодні жити у тоталітарній державі з високим рівнем життя і лише 14,8 % - в умовах свободи і демократії, але з нижчим рівнем життя. Природне прагнення більшості українського народу просто вижити у нинішніх екстремальних умовах, коли індекс падіння життєвого рівня сягнув критичної позначки, не лише знижує соціально-політичну діяльність суспільства, а й викликає апатію, розпач, песимізм.

Нужденні люди - це невільні люди. Демократія і бідність народу - несумісні. Таке розуміння випливає ще з традиції соціальної філософії, яку заклали Арістотель, мислителі епохи Просвітництва, Монтеск'є, Кант. Вони стверджували, що за будь-якої форми демократії дії окремих людей, соціальних груп, а також інститутів влади мають бути спрямовані на досягнення загального блага і узгоджуватися при цьому з певними цінностями і моральними нормами. Свобода від злиднів і бідності - один із принципів демократії. Тільки стійкий економічний прогрес відкриває шлях до демократичного розвитку.

Водночас свобода в істинному сенсі у своєму потенціалі не має нічого політичного і соціально руйнівного - навпаки, є умовою, гарантією вільного суспільства і міцної держави. При цьому не можна протиставляти свободу і владу. У зв'язку з цим Б. Кістяківський слушно наголошував, що права людини і громадянина чи особисті та громадянські свободи утворюють лише основу і передумову того державного устрою, що притаманний правовій державі. Як і будь-яка держава, правова держава потребує організованої влади, тобто тих інститутів, що здійснюють різні функції влади. Зрозуміло, що правовій державі відповідає цілком визначена організація влади.

Для сучасної демократії надзвичайно важливе співвідношення, взаємозв'язок свободи і рівності. «Цілком можливо, - писав Алексіс де Токвіль, - уявити собі ту крайню точку, в якій свобода і рівність перетинаються і поєднуються... Хоча люди, не будучи цілковито вільними, не можуть бути абсолютно рівними і хоча, відповідно, рівність у своєму крайньому вияві збігається зі свободою, проте є поважна підстава бачити відмінність між цими поняттями»''1. Демократична рівність робить можливим, ймовірним обмеження та ймовірно знищення свободи. Але тільки ймовірним. Тобто, хоча рівність і є принципом демократії, вона є загрозою для свободи, яка включає і особисте невід'ємне право власності. Ці фундаментальні ідеали, що суперечать один одному, завжди загострюватимуть внутрішні колізії демократії. Ця проблема хвилювала й античних мислителів. Аристотель ставив запитання: «Яким же чином досягти цієї рівності? Чи потрібно статки п'ятисот осіб поділити між тисячею так, щоб ця тисяча могла зрівнятися у правах із п'ятистами? Чи, навпаки, не слід установлювати рівності таких осіб, але, зберігши поділ за статками, узяти потім порівну із числа п'ятисот і з числа тисячі й передати в їхні руки верховну владу в справах, пов'язаних з обранням посадових осіб і суддів? Виникає запитання: чи буде такий державний лад задовольняти повною мірою засади справедливості при демократії, чи скоріше він буде ближчий до справедливості у тому разі, коли верховна влада належатиме всьому народові?».

Демократія не може існувати поза виключним рівнем соціальної, економічної і політичної рівності. У свою чергу ця рівність, так суттєва для демократії, загрожує свободі. Демократія потребує рівності, однак рівень рівності, необхідний для існування демократії, несе ймовірність несвободи і можливість переродження демократичного режиму навіть у форму деспотії. Тобто реально тенденція така, що демократичні системи прагнутимуть до самознищення, заміщення авторитарним режимом, при цьому за ухвалення і підтримки з боку народу. У політиці й науці існує радикальна думка, згідно з якою економічний розвиток країни краще забезпечується авторитарною владою, ніж демократичною. Так, на думку Ш. Шміттера і Т. Карла, на початкових стадіях демократія «не обов'язково є ефективнішою, ніж інші форми правління. Це пояснюється тим, що демократія не є ефективнішою в адміністративному сенсі, її здатність до прийняття рішень може бути ще меншою, ніж у режимів, які вона змінює, хоча б тому, що сам процес прийняття рішень уповільнюється через необхідність консультуватися з великою кількістю діючих осіб». Тому в період переходу від авторитаризму до демократії вона може принести не більше порядку, стабільності, економічної ефективності, ніж у тих авторитарних режимах, на зміну яким вона приходить. Проблема автократичного й олігархічного правління особливо гостро постала у посттоталітарних державах, у тому числі в Україні. Тут йдеться не про закономірність, а можливість подібного за наявності цілої низки додаткових чинників: відсутність усталених демократичних традицій, політична й економічна нестабільність, що дає змогу легше маніпулювати суспільною свідомістю, соціальною нерівністю тощо.


Случайные файлы

Файл
17130.rtf
132356.rtf
13328.rtf
148313.rtf
122180.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.