Демократія як форма організації суспільства (117671)

Посмотреть архив целиком













Реферат



ДЕМОКРАТІЯ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА


Термін «демократія» у перекладі означає «народовладдя». Він народився близько 2,5 тисяч років тому у старогрецьких Афінах. Сьогодні немає одностайності з приводу авторства цього терміну. Одні вважають, що до громадсько-політичної лексики його ввів Фукідід, інші – Геродот. Однозначною є лише відповідь на питання: хто першим почав розвивати ідею про громадську рівність? Це був Протагор.

Проте уже за часів Протагора, Фукідіда і Тразимаха це поняття витлумачувалося по-різному. Усю різноманітність витлумачень демократії можна згрупувати у декілька традиційних теорій демократії.

Теорія безпосередньої демократії – стверджує гомогенність, збіг інтересів носіїв влади і підвладних. Розглядає демократію як лад, за якого в управлінні беруть участь всі та безпосередньо через опитування, тощо. Найкомпактніше зміст безпосередньої демократії передав 16-й президент США А.Лінкольн у формулюванні «Демократія – це правління народу , через народ, і для народу.»

Проте навіть у етнічних, демократичних Афінах цей ідеал так і не був втілений. Адже демос становив меншість жителів. До числа суб’єктів політичних рішень не включали опору – теж вільних громадян, а тим більше, рабів.

Однак проблема демократичної єдності суспільства має не тільки кількісний, але і якісний вимір. Ось що писав глава відомої у XVIIIст. гетингенської школи славістів А. фон Галер про порядки у Запорозькій Січ: «У ній всі рівні, і голос недосвідченого молодика має ту ж вагу, що і голос сивочолого воїна, який 50 років брав участь у війнах свого народу і як полководець не раз приводив його до перемоги.»

Нарешті чисельне примноження суспільства дуже ускладнює та робить занадто дорогими форми прямої, безпосередньої демократії.

Варто додати, що ускладнення суспільного життя веде то того, що для вирішення суспільних справ уже недостатньо практичного досвіду, здобутого у труді та боях – потрібні спеціальні знання, спеціальна підготовка.

На цей аспект проблеми вказала теоретикам історична практика початку Нового часу: Реформація а слідом за нею і Англійська революція проголосили знову (після епохи середньовіччя) божественне право народу на правління. Але у ході революції це божественне право було використане для встановлення диктатури. Нарешті теорія безпосередньої демократії не вирішує проблеми охлократії, влади натовпу. Вона взагалі ігнорує проблему тиску на відповідальних громадян і влади маргіналізованих та люмпенізованих верст суспільства. Так які своїм проводирем обирають «человека из народа», Шарикова, а Сократа примушують випити цикуту.

Наукова критика ідеї безпосередньої демократії привела до виникнення ідеї представницької демократії, репрезентованої депутатами, парламентами. Теорія представницької демократії – розглядає демократію не як владу народу, а як владу за згодою народу: коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників.

Як певний компроміс між названими теоріями було запропоновано теорія плебісцитарної демократії. Її прихильники пропонують найвагоміші питання суспільного життя вирішувати всенародним голосуванням. Питання ж поточного управління суспільними справами вирішувати через обраних представників.

Незважаючи на варіант плебісцитарної демократії, ідея демократії розвивлося насамперед у рамках теорії представницької демократії.

На ґрунті представницької демократії сформувалися такі традиційні теорії демократії як: теорія конституційної демократії. Відповідно до її засад коли владу здійснюють виборні представники. Спочатку навіть малися на увазі феодальні володарі. Проте ця влада обмежена конституцією, яка встановлює межі повноважень, захищає права меншин і громадян.

Теорія конкурент демократії, в свою чергу, тлумачить демократію як конкуренцію владних інтересів із пріоритетом більшості і гарантуванням прав меншості

У її межах сформувалася:

а) Теорія плюралістичної демократії - згідно з якою, політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними та іншими угрупованнями, кожне з яких через свої групи тиску впливає на формування політичного курсу, проте жодне не має монополії на владу.

б) Теорія елітарної демократії - розглядає демократію, як наслідок конкуренції владних еліт, що виборюють мандат народу на управління суспільством і, виборюючи його, мусять правити в інтересах народу.

в) Теорія корпоративної демократії. Вона визнає наявність центрів сили поза державною владою. Проте їх діяльність є конструктивною із точки зору впливу на формування і проведення політики, якщо корпорації не конкурують, а ієрархічно підпорядковані одна одній і знаходяться під контролем держави.

Усі перераховані теорії конкурентної демократії передбачають конкуренцію за владу чи із носіями влади.

Оригінальною стосовно них є теорія поліархії, запропонована Р.Далом, замість єдиного центру суверенної влади він пропонує множинність таких центрів, жоден із яких не може бути повністю суверенним. На його думку, система диспестної (розсіяної) влади є набагато ближчою до недосяжного ідеалу демократії, ніж демократичними механізмами встановлена влада не багатьох, що завжди ближче до диктатури.

Якщо усі попередні теорії турбувалися, насамперед, проблемою участі громадян у здійсненні влади, тобто політичними правами і свободами, то теорія ліберальної демократії на передній план виводить повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади, тобто громадянські права і свободи. Її гасло «правління не через людей, а через закон, який і стоїть на варті особистих прав, не допускаючи втручання держави у особисте життя».

Проте втілення у життя ідеї ліберальної демократії не забезпечило liberte, eqalite, fraternite. Як виявилося, на заваді цьому стала свобода приватної ініціативи, підприємницької діяльності.

Як наслідок, в опозицію ліберальній, сформувалася теорія соціальної або економічної демократії. Її провідний принцип – безпосереднє залучення до ухвалення економічних рішень тих, хто бере участь у виборчому процесі.

В умовах боротьби за голоси виборців визріла теорія партисипітарної демократії. Іншим акцентом є розширення політичної участі нижчих верст. Щоб нейтралізувати антидемократичні, охлократичні потенції нижчих верст (які дозволяють легальним шляхом прийти до тиранічного правління), вони пропонують підносити їх загальнокультурний і загальноосвітній рівень, прищеплювати основи політичної культури.

Усі ці теорії розвивалися у межах пошуку відповіді на питання «хто повинен правити».

І наштовхувалися на ряд труднощів. Всіх цих теоретичних труднощів можна уникнути, каже К. Поппер, якщо відмовитись від питань «хто повинен правити» і замінити його чисто практичними питаннями «як повинне здійснюватись правління» і « як найкраще влаштувати державу, щоб від нікчемних правителів можна було позбавитись без кривавих наслідків, без правопорушень».

Свої роздуми К. Понер завершив словами: «І коли ми кажемо, що кращим відомим нам рішенням є конституція, яка дозволяє більшістю голосів розпустити уряд, ми не стверджуємо, що більшість завжди права. Ми навіть не кажемо, що вони зазвичай праві. Ми кажемо, що це недосконала процедура – краща із винайденого до цих пір. Унстон Черчілль якось пожартував , що «демократія – гірша з усіх форм правління, за виключенням усіх інших»».

Принципи демократії:

  1. Принцип народного суверенітету. Визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади. Цей принцип втілюється насамперед через участь народу у виборах, референдумах, через використання народом своїх політичних і громадянських прав і свобод.

  2. Принцип представництва передбачає делегування повноважень обраним представникам. Принцип є відображенням суспільної потреби у ефективному, професійному управлінні суспільними справами та потребі захистити обраних фахівців від охлократичних неконтрольованих і насильницьких домагань.

Принцип передбачає тимчасове делегування повноважень гідним у морально-етичному плані та придатним у професійному плані. Якщо 2 останні умови не реалізуються, діє механізм відкликання обраних представників.

  1. Виборність органів влади.

  2. Громадянський консенсус - принципова згода основної маси громадян дотримуватися норм, у межах яких здійснюється управління обраною владою. Цей принцип є надзвичайно вагомим при здійсненні влади у демократичному суспільстві. Адже у ньому громадяни мають більше можливостей ухилитися від виконання непопулярних приписів влади, ніж у неї – примусити громадян підкоритися вимогам.

  3. Мажоритаризм - право більшості на реалізацію своєї позиції. В усіх демократичних суспільствах громадяни вільно приймають рішення за принципом більшості.

  4. Право меншості на власну позицію. Влада більшості не завжди є демократичною. Ніхто, наприклад, не назве чесною і справедливою таку систему, у якій 51 % гнобить решту 49 % в ім’я поглядів більшості. У демократичному суспільстві влада більшості включає в себе гарантії особливих прав людей, які у свою чергу мають захищати права меншин – етнічних, релігійних , політичних чи просто тих, хто програв у змаганнях навколо спірного законопроекту. Права меншості не залежать від доброзичливості більшості і не можуть бути скасовані голосами останніх, тому що люди з правами народжуються . ці права захищаються тому, що демократичні закони й інститути охороняють права не більшості і не меншості, а усіх громадян.


Случайные файлы

Файл
130701.rtf
38589.rtf
26149-1.rtf
76144-1.rtf
129888.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.