Демократична консолідація як шлях зміцнення демократії (117663)

Посмотреть архив целиком










Демократична консолідація як шлях зміцнення демократії



Демократична консолідація розглядається як процес зміцнення й збереження демократії, що припускає вивчення основних факторів, що визначають стабілізацію демократичних режимів у цих країнах. У компаративній політичній науці одержав подальший розвиток цілий ряд теорій демократичної консолідації, сформульованих на емпіричному рівні. Систематизація літератури по компаративному аналізі процесів консолідації в транзитних демократіях різних регіонів миру дозволяє прийти до висновку про зміцнення в 90-х роках XX в. - початку XXI в. позицій інституціонального підходу (Institutionalism) і ослабленню впливу системно-структурного підходу, заснованого на теоріях модернізації й теорії розвитку (Developmentalism). Разом з тим, нова інституціональність відрізняється явною орієнтацією на включення в інституціональний дослідницький аналіз структурних факторів, насамперед компонентів системи цінностей і системи паттернов поводження, прийнятих у суспільстві, з одного боку, і в посиленні уваги до цих аспектів також й у рамках системно-структурного аналізу, з іншої. Результати проведених на цій основі досліджень становлять інтерес для розуміння співвідношення цивільного суспільства й політичної стабільності в країнах, що вступили на шлях демократизації.

Інтеграція структуралістського й інституціонального підходів супроводжується одночасно розбіжністю цих дослідницьких стратегій, що виражається надалі вдосконалюванні технологій як структуралістського, так й інституціонального компаративних підходів. У рамках структуралістського підходу, зокрема, відбувається й внутрішня диференціація, перерозподіл акцентів на дослідження тієї або іншої групи структурних факторів, що визначають процес демократичної консолідації. Традиційно пріоритет належав тривалий час дослідженню групи суспільно-економічних структурних факторів, пов'язаних з характеристиками економічного розвитку, тобто модернізації (Modernization), а саме, рівня добробуту країни; рівня індустріалізації; наявності середнього класу й робітничого класу; рівня й поширення утворення й урбанізації в країні. Зміцнення демократії й політичної консолідації зв'язувалося насамперед у впливом саме цієї групи факторів, значення яких було обґрунтовано першими розроблювачами теорії модернізації. Включення в групу суспільно-економічних факторів консолідації таких показників, як вага середнього класу, рівень утворення й ступінь урбанізації показує інтерес цієї категорії дослідників до питань взаємозв'язку демократизації й політичної консолідації з особливостями становлення цивільного суспільства, детермінованими специфікою його соціальної структури.

В 90-і роки XX в. продовжували зміцнювати позиції прихильників іншої традиції структурного аналізу, що дотримується точки зору про домінуючий вплив на процеси цивільного суспільства й процеси політичної консолідації факторів, пов'язаних з характеристиками політичної культури: толерантності (Tolerance); довіри (Trust); егалітаризму як прихильності нормам і цінностям рівноправності (Egalitarionizm); схильності до компромісу (Willingness to compromise). Більша частина дослідників відносить ці риси цивільної культури до протестантських суспільств у той час як суспільства, у яких переважають норми й цінності католицизму, ісламу або латиноамериканської культури, а також етнічно гетерогенні суспільства вважаються менш схильними до досягнення політичної консолідації. Тим самим політична стабільність і становлення цивільної культури представляються більше досяжними в етнічно гомогенних суспільствах і суспільствах із протестантськими традиціями в політичній культурі.

Представники системно-структурного підходу віддають належне значенню інституціональних і політичних факторів консолідації, думаючи необхідним дослідження цієї проблеми з урахуванням впливу процесів формування політичних інститутів й інститутів цивільного суспільства, а також інших політичних процесів як факторів прямого впливу, що визначають перспективи консолідації суспільств на демократичній основі, з одного боку, і структурних факторів непрямої дії, що опосередковано впливають на процес консолідації через вплив на характер і наслідки інституціональних перетворень і відповідних політичних процесів, з іншої сторони. Прихильників такого інтегрального підходу, проте відрізняє увага насамперед до розробки технологій структурного аналізу й проведенню відповідних досліджень впливу насамперед структурних факторів і детермінант консолідації, що приводить до зменшення значення інституціональних, політичних і культурних факторів консолідації в проведеному ними структурно-системному аналізі. У такому виді, зокрема, виконане компаративне дослідження Газеровські-Пауера, здійснене на матеріалі, представленому даними про 56 випадків (case-study) успішного або неуспішного демократичного транзиту в напрямку політичної консолідації в країнах Латинської Америки, Карибського басейну, Африки, Середнього Сходу, Азії й деяких інших регіонів миру в період 1980 - 1992 р. XX в.

За результатами дослідження авторами обґрунтований висновок про те, що з великої сукупності розглянутих факторів, а саме суспільно-економічних (валовий національний продукт - GOP; показники індустріалізації - валовий національний продукт у процентному співвідношенні й питома вага робочої сили; рівень університетського, загального й початкового утворення; рівень урбанізації; рівень розвитку торговельних зв'язків); факторів політико-культурного й етнічного характеру (співвідношення представників різних етнолінгвістичних груп, представників ісламу, католицизму, латиноамериканської політичної культури); факторів, що відбивають реальну економічну ситуацію (рівень інфляції, реальний ріст валового національного продукту); факторів інституціонального й політичного характеру (система президентської влади й т.п.) очевидний вплив на консолідацію суспільства здатні робити лише трохи факторів, а саме: а) суспільно-економічні детермінанти розвитку й модернізації, б) рівень інфляції, але лише на ранніх стадіях демократизації, в) зовнішнє оточення, представлене сусідніми демократичними країнами, що здійснюють трансмісію демократичних ідей, норм і властиво політичного тиску на процеси національної демократизації.

Ефект домінуючого впливу обмеженої сукупності структурних факторів отриманий дослідниками за допомогою технологій компаративного аналізу з використанням великої сукупності змінних (multivariate analysis), що корелюють насамперед із групою суспільно-економічних факторів розвитку й іншими зазначеними вище детермінантами політичної консолідації. Дана технологія в порівнянні із процедурами, що передбачають установлення значення окремих змінних з досліджуваної безлічі показників (univariate analysis), розглянутого авторами як має більші переваги, з погляду можливості виявлення певних детермінант консолідації, виключення другорядних й інших, менш значимих факторів. До останнього віднесені всі інші фактори, пов'язані з політичною культурою й структурою, що формується, демократичних інститутів суспільства. До даної сукупності віднесені компоненти політичної культури, пов'язані із традиційними інститутами, нормами й цінностями католицизму, ісламу, латиноамериканських традицій, інкорпорованих у політичній культурі (проте, це не віднесено авторами до всієї цілісної структури політичної культури з її загальною системою цінностей).

Відповідно політична стабілізація зв'язується багато в чому не стільки з характером внутрішньої політичної культури, скільки із впливом норм глобальної цивільної культури, більше того, скоріше з характером політичного тиску з боку глобального співтовариства, здійснюваного в тому числі, через регіональних політичних акторів, що саме по собі означає незначні можливості цивільного суспільства, (що формується) конкретної країни впливати на процеси політичної консолідації в суспільстві. При всій очевидності недосконалості використовуваних технологій й індексу політичної консолідації, заслуговує на увагу установка авторів на проведення інтегральних досліджень, що враховують вплив на процеси політичної консолідації, а також формування цивільного суспільства (як одного зі стабілізуючих детермінантів) - структурних факторів, пов'язаних з характеристиками конкретних соціальних, економічного й міжнародного політичного контекстів, що впливають на характер і спрямованість консолідації суспільства.

У сучасній компаративній політичній науці в рамках системно-структурного аналізу оформилася ще одна традиція дослідження проблем політичної стабілізації, пов'язана з вивченням ризиків. У центрі уваги тут перебуває вектор, протилежний консолідації: ризики політичної поляризації (Political Polarization), а також причини виникнення й соціальних і політичних розламів (розбіжності і конфлікти), обумовлених як політичні кліведжі (Political Cleavages).

Політичними кліведжами прийнято вважати відносно стабільні стандарти політичної поляризації (Patterns of Polarization), що виступають, у свою чергу, основою розбіжностей, невідповідностей і конфліктів у співвідношенні преференцій у цивільному суспільстві, що формується.

Структуралістський підхід до концептуалізації в країнах, що розвиваються, Африки, зокрема, характеризується акцентом на демографічних і економічних змінних. Сукупність демографічних факторів включає такі параметри, як расова приналежність, віднесеність до категорії сільських або міських жителів; релігійна приналежність, які з'являються основною групою факторів, що визначають характер етнічних розбіжностей й їхній вплив на формування із цими структурними факторами виникнення етнічних, релігійних й інших ліній. Інтенсивно розробляється питання про етнічну ідентифікацію (Ethnicity and Ethnic Identification), його впливу на виникнення етнічних ліній політичної поляризації. У рамках структуралістського підходу зложилося три перспективи в розумінні етнічних аспектів політики в країнах Африки. З позицій інструментального структуралізму (Instrumentalist approach) народність трактувалася як інструмент, застосовуваний у політичній боротьбі за владу й такий який має на увазі активізацію структур, заснованих на етнічній солідарності. Точка зору прімордалиської школи (Primordialist school), що бачила в народності якесь споконвічне, характеризується розумінням народності, що як має відношення до сфери несвідомого. Народність сприймається тут не стільки раціональним, скільки афективним й емоційним фактам агресивного поводження, що може бути використаний при розробці відповідних політичних стратегій. Конструктивістський структуралістський підхід (Constructivist approach) позбавляє народності стабільності, оскільки відносить її до складного і мінливого, багато в чому ментального, утворення, підданого впливу постійно, що змінюється стосовно контексту.


Случайные файлы

Файл
32910.rtf
books Ushinski.doc
73065.rtf
85539.rtf
187196.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.