Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0) (referat z politologii)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет


Кафедра соціології та політології







РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Політична доктрина більшовиків у

20-50 роках.




Підготувала: Лаворик Марія Юріївна.





Рівне 2000



У З0-ті роки остаточно оформилася та адміністративно-командна система керування радянським суспільством, що тісно зв'язана з функціонуванням державної партії, що володіє повноваженнями верховної влади в країні. Процес перетворення комуністичної партії Росії в державну партію почався в роки громадянської війни, коли поряд з Радами, покликаними після Жовтня 1917 року здійснювати владу в центрі і на місцях, стали створюватися в кожнім повіті, волості, губернії і партійні комітети. Досвід більшовицької партії, розрахований на екстремальну ситуацію, допоміг партійним комітетам успішно освоювати техніку державного керування і замінити Ради. Пропозиції опозиції про необхідність розмежування повноважень центра і місцевих органів, про підпорядкування центру, але автономії у виробленні засобів реалізації директив центру, відділенні партійних органів від радянських, забороні командувати Радами, перетворенні останніх у постійно працюючі наради ( свого роду малі парламенти), припиненні практики призначення (як тільки пройшов пік громадянської війни), не були почуті, тому що завжди спростовувалися ленінською аргументацією.

Обмеження демократії, викликані обставинами воєнного часу, згодом привели до обвального примусу, насильства. Більшовики витісняють з політичної арени Росії майже всі партії й у 20-і роки залишаються єдиною партією. Перетворенню більшовицької партії в державну структуру влади сприяли глибокі зміни усередині самої партії. У першу чергу до кінця 20-х років у результаті Ленінського і Жовтневого закликів вона стає масовою партією, що нараховує до 1927 року 1200 тисяч чоловік. Велика маса прийнятих тоді в партію - люди малограмотні, від яких було потрібно насамперед підкорятися партійній дисципліні. Комуністи, що пройшли через боротьбу проти опозиції, міцно засвоїли основи репресивного мислення: необхідність політичного відсікання ідейного опонента і придушення всякого інакомислення. Шар же старої більшовицької гвардії ставав усе тонше і тонше. До того ж його верхівка була утягнена в боротьбу за владу була розколота, а потім і зовсім знищена. Наступним важливим кроком на шляху перетворення в державну партію і твердження адміністративно-командної системи керування в країні з'явився XVII з'їзд ВКП(б). Резолюції з'їзду дозволили більшовицької партії безпосередньо займатися державним і господарським керуванням, дали необмежену волю вищому партійному керівництву, узаконили безумовне підпорядкування рядових комуністів керівним центрам партійної ієрархії. Насамперед з'їздом була введена нова структура партійних комітетів. Замість «функціоналки», як зневажливо був названий доти існував принцип організації парткомівських відділів, створювалися тепер «цілісні виробничо-галузеві відділи». Виникли в такий спосіб рівнобіжні відділи поряд з відділами, що існували вже при виконкомах Рад по промисловості, сільському господарству, культурі, науці і навчальних закладах і т.д. Однак функції цих однаково названих відділів мали істотне розходження. Політична роль партійних комітетів на ділі ставала вирішальною і приводила до підміни влади радянських і господарських органів партійними. Вростання партія в економіку і державну сферу з цього часу стало відмінною рисою всього радянського періоду. Наступним істотним рішенням XVII з'їзду з'явилося скасування колишньої системи партійно-радянського контролю запропонованого ще Леніним. З'їздом засновувалася нова децентралізована, позбавлена сили система контролю. Скасовуючи наркомат Робочо-селянської інспекції, з'їзд перетворив Центральну Контрольну комісію, що обирається з'їздом, у Комісію партійного контролю при ЦК ВКП(б). Керівник комісії призначався з числа секретарів ЦК. Одночасно була перетворена комісія виконання при СНК Союзу Сірий у намічувану з'їздом партії на затверджувану ЦИК і СНК Союзу Сірий комісію радянського контролю при СНК Союзу Сірий. Керівник і цієї комісії також призначався з числа заступників голови СНК Союзу Сірий. Таким чином, з'їзд заснував «зони поза критикою». Історичний досвід показав, що навіть ЦКК-РКП не зміг піднятися над ЦК партії і виявився знаряддям у боротьбі Сталіна за одноособову владу. Діяльність органів, що перевіряють, була узята під строгий контроль ЦК партії і Генсека. Піраміду партійно-державного керування, що вибудовується з'їздом, на вершині якої міцне місце займав Сталін як Генеральний Секретар ЦК ВКП(б), доповнило ще одою рішення з'їзду. У Статуті, прийнятому на з'їзді, принцип демократичного централізму був конкретизований 4 пунктами, запропонованими Сталіним: виборністю, звітністю, підпорядкуванням більшості й обов'язковостей для всіх комуністів прийнятих рішень. Якщо перші два пункти можна назвати декларативними, то два останніх дійсно строго і неухильно виконувалися. Усі комуністи додержували партійної дисципліни, що у першу чергу виражалася в підпорядкуванні будь-якої меншості будь-якій більшості, а також були зобов'язані виконувати рішення всіх , вищих партійних органів. Система керування на основі демократичного, а насправді бюрократичного, централізму була зведена з'їздом у закон, що поширив свою дію не тільки на партійну, але і на всі інші сфери керування в умовах радянської дійсності. Така система працювала в єдиному строго заданому напрямку, тільки зверху вниз і, отже, не могла сама по собі бути життєздатною без додаткових засобів і штучно створюваних стимулів. Ствердження влади адміністративно-командної системи партійно-державного керування супроводжувалося зміцненням силових структур держави його репресивних органів. Посиленню репресивних дій багато в чому сприяли події, що відбулися на XVII з'їзді партії, що ввійшли в її історію офіційно як «з'їзд розстріляних». Дійсно, факти свідчать про те, що з 1961 делегата з'їзду репресіям було піддано 1108, а з 139 членів ЦК, обраних на з'їзді, - 98. Головною причиною цих репресій, що були організовані Сталін, з'явилося розчарування в ньому як у Генеральному Секретарі ЦК ВКП(б) визначеної частини партійних працівників і комуністів. Вони засуджували його за організацію насильницької колективізації, викликаний нею голод, немислимі темпи індустріалізації, що викликали численні жертви. Невдоволення це знайшло вираження при голосуванні за список Центрального Комітету. 270 делегатів виразили у своїх бюлетенях вотум недовіри «вождю всіх часів і народів ». Більш того, вони запропонували С.М. Кірову посаду Генерального Секретаря, який пропозиції не прийняв. Однак це Кірову не допомогло: 1 грудня 1934р. він був убитий. І тоді багатьом, особливо в Ленінграді, було зрозуміло, хто убивця Кірова.

Наявність опозиції - це ознака демократичності і будь-яка спроба її знищення - це знищення демократії.

Це опір, виявившись не в силах протистояти сталінізму, разом з тим мав величезне моральне значення, готував наступний осуд цієї системи.

Таким чином, суспільство, що проголосило своєю метою досягнення вищих ідеалів соціальної справедливості, по суті справи виродилося в суспільства вищої соціальної несправедливості, терору і беззаконня - сталінську модель соціалізму. У її основі, як вважає академіки Раней та Кудрявцев, лежали наступні положення:

  • підміна соціалізації основних засобів виробництва їхнім одержавленням, придушення демократичних форм громадського життя - деспотизм й сваволя «вождя», хоча він і опирався на партійний і державний апарат, але фактично стоїть над партією і апаратом; адміністративно-командні методи (позаекономічної) організації праці, аж до державного терору;

  • нездатність до самокорекції, тим більше внутрішніх реформ через відсутність як економічних, так і політичних (демократичних) регуляторів громадського життя;

  • закритість країни, тенденції до автаркії у всіх сферах життя;

  • ідеологічний конформізм і слухняність мас, догматизм у науці і культурі.

Сталінізм по суті дискредитував соціалістичну ідею в очах трудящих усього світу.

Сучасні політичні погляди російського суспільства і відношення людей до історичних особистостей, так чи інакше вплинули на розвиток не тільки однієї країни, але й усього світу, перетерпіли за останні кілька років серйозні зміни. Однак не можна забути і зневажити історичним досвідом недавніх років хоча б тому, що все це було, залишило свій слід, а люди, що керували величезною країною, домагалися визначених результатів, тобто були досить сильними і розумними.

Не можна заперечувати і того, що серед усіх діячів, що направляла народи на шлях комуністичного розвитку, Ленін займає найперше місце по всіх позиціях. У цьому зв'язку особливий інтерес представляють його погляди саме в останній період життя, коли його діяльність уже дала визначені результати, а сам він уже повинний був бачити свої і чужі помилки і, якимсь образом, повинний був спробувати скорегувати курс «революційної боротьби», змінити з урахуванням практичного досвіду свої погляди на шляху побудови соціалізму. Останні роботи Леніна ввійшли в 45 том повного зібрання його творів під загальною назвою «Останні листи і статті В.И. Леніна».


Случайные файлы

Файл
CBRR1680.DOC
otshet.doc
5304-1.rtf
55480.rtf
70700.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.