Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Олени Пчілки (116057)

Посмотреть архив целиком














Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Олени Пчілки


Вступ


Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач-Драгоманова) посідає значне місце у розвитку української культури кінця XIX – початку ХХ ст. Але той внесок, що вона зробила для суспільства – автор багатьох прозових, поетичних і драматичних творів, критик, публіцист, перекладач, фольклорист та етнограф, редактор і видавець, громадський діяч – став відомим широкому загалові лише недавно. Упродовж майже семи десятиліть можновладці намагалися стерти той слід, який залишала ця видатна жінка, бо не могли їй вибачити той безкомпромізм, який виявила в усьому, що стосувалося України (а це і протести національних утисків і русифікації, і послідовне обґрунтування спроможності української культури посісти гідне місце у світовій культурі, і пропагування української історії, що будила в нащадків національну свідомість, і виховання свідомої української молоді на національних та демократичних засадах).

Слід зазначити, що, якщо взагалі про літературну творчість Олени Пчілки та про її внесок у скарбницю української культури вже написано низку критичних розвідок, то праця її на ниві дитячої літератури майже не досліджена. Хоча її роздуми про національне виховання, методи якого нині модно шукати у досвіді інших націй, були б надзвичайно актуальними, адже після довгих років шовіністичної русифікаторської політики ми зіткнулися з проблемою, подібною до тої, яку намагалася розв'язати у свій час письменниця.

Непересічна постать Олени Пчілки потрібна нам особливо сьогодні, коли у боротьбі за національне самоутвердження ми знову і знову надихаємося невгасимим світочем національної ідеї, що її виплекали минулі покоління. Як громадський і політичний діяч вона поклала міцні основи для відродження своєї нації. Особливу роль вона покладала саме на молоде покоління, і тому величезне значення надавала вихованню дітей в національному дусі, „щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикали вони шанувати своє рідне” [8, 140].

Саме тому метою цієї роботи стало дослідження творчості Олени Пчілки для дітей, виявлення її специфічних особливостей, Адже різноманітна за тематикою і жанрами творчість Олени Пчілки для дітей і тепер не втратила свого педагогічного, культурного, естетичного значення і тому може активно використовуватись у справі виховання підростаючого покоління.


Громадська діяльність Олени Пчілки як педагога та просвітителя


Дослідники займалися аналізом літературної, публіцистичної, редакторської спадщини Олени Пчілки, але оскільки об’єктом нашого вивчення стали педагогічні погляди авторки, то, перш за все нас цікавлять дослідження, присвячені саме просвітительській діяльності Олени Пчілки. Серед критичних розвідок, присвячених творчості Олени Пчілки як дитячої письменниці, варто згадати статтю О.М.Таланчук та Л.Ф.Дунаєвської „Олена Пчілка і дитяча література”. У цій роботі автори проаналізували декілька віршів Олени Пчілки для дітей, наголошуючи на їх виховному змісті. Також у статті наведені приклади використання письменницею у своїх творах для дітей багатого фольклорного матеріалу. Зокрема, аналізується обробка Оленою Пчілкою таких народних казок, як „Казка про Козу-дерезу” та „Коржик”. Стаття також порушує питання участі Олени Пчілки у діяльності товариства „Просвіта", сподівань, які покладала письменниця на цю організацію в аспекті виховання молодого покоління в національному дусі.

У статті „Олена Пчілка та українські діти” Л.Новаківська стверджує, що найбільше педагогічний талант Олени Пчілки виявився у редагуванні нею дитячого журналу „Молода Україна”. У статті розповідається про тематику часопису, про різножанровість творів, що друкувалися в ньому, про те, як ретельно Олена Пчілка добирала авторів журналу. Авторка статті також подає відомості про рубрики журналу, про багатство зібраного в ньому фольклорного матеріалу для дитячого читання.

Пропагування рідної мови Олена Пчілка вважала надзвичайно важливим своїм завданням. Одним із доказів піклування письменниці про повноцінне функціонування та розвиток української мови може бути її перебування у складі делегації до прем'єр-міністра Вітте у справі скасування заборон на українську мову. У 80-х роках XIX ст. Олена Пчілка разом із М.Старицьким, М.Комаровим та іншими діячами культури працювала над укладанням українсько-російського та російсько-українського словників. В одній із наукових статей Ольги Петрівни читаємо такі рядки: „Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову” [3, 51]. На жаль, цей вислів актуальний і сьогодні.

Розглядаючи великий творчий доробок Олени Пчілки як дитячої письменниці, насамперед вважаємо за необхідне звернути увагу на її педагогічні погляди і ті принципи, які вона покладала в основу виховного процесу.

Свій великої сили педагогічний талант Олена Пчілка в першу чергу виявила у своїй родині, у вихованні власних дітей.

Прагнучи, щоб діти виросли справжніми патріотами, вона створила для них – Михайла, Лесі, Ольги, Оксани, Миколи, Ісидори – затишний український мікросвіт. Але він був не герметизований, а відчинений навстіж у люди і народи. Любов до рідної мови, шану до народних українських звичаїв Ольга Петрівна прищепила дітям на все життя. А разом з тим – величезну спрагу знань, знання кількох іноземних мов, захоплення зарубіжною літературою та культурою.

Слід зазначити, що Ольга Петрівна намагалася виховувати своїх дітей справедливо, не вдаючись до покарань, і, мабуть, цим також сприяла укоріненню в їх душах кодексу демократизму. Наймолодша донька Олени Пчілки Ісидора Косач-Борисова так писала про матір: „Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми, говорячи завжди, що така суворість дорослих з дітьми „пригащає” дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати у відносинах з членами своєї родини ніжність, жартівливість і пестощі з неухильним виконанням обов'язків. І тому, коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови тощо), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі й провини не карала” [5, 28].

Ольга Петрівна організувала домашній український драматичний і ляльковий театр, виконувати ролі у якому запрошувались діти з інших родин, а також селянські діти.

У вихованні дітей на національних традиціях зустрічались усілякі перешкоди, які Олені Пчілці все ж таки вдавалося успішно подолати. Насамперед, бракувало українськомовних підручників: їх треба було створювати самій. Вона сама перекладала найкращі зразки творів іноземної літератури.

Та найбільшою проблемою, яка дуже непокоїла Олену Пчілку, була шкільна наука. Вона була впевнена, що русифікована школа зведе нанівець усі її намагання у національному вихованні дітей. І тому вона відважилася на немалий ризик - на початку зовсім ізолювати дітей від російськомовної школи і самостійно дати їм початкову освіту. У своїй „Автобіографії” Ольга Петрівна так писала про це: „Мені тоді здавалось, що школа зараз же зруйнує моє змагання виховати дітей в українській мові. Це був даремний страх, бо потім я побачила, що коли дітей добре вправлено в українській мові, то тоді школа цієї мови не руйнує” [1, 143].

Про те, яку високу оцінку сучасників здобула материнська школа Олени Пчілки, свідчать вітальні листи, спогади близьких людей, а найбільше – сама реальність навдивовижу освічених, винятково талановитих дітей. З нагоди 25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки редакція „Літературно-наукового вісника” в особі М.Грушевського, І.Франка, В.Гнатюка серед великих заслуг ювілянтки наголосила на її педагогічно-материнській першості: „Ви дали Україні перший приклад освіченої сім'ї, в якій плекається рідна українська мова і українська літературна традиція в найкращому розумінню цього слова”. А Л.Старицька-Черняхівська, порівнюючи з Михасем та Лесею себе, інших однолітків, які навчалися у гімназії, приходить до висновку про незрівнянну перевагу вихованців материнської школи: „... вони були далеко серйозніші і освіченіші за нас. Одрізнялися вони від нас і мовою, і одежею. Балакали і ми по-українськи, але се вже була якась мішанина з російщиною, що затопляла нас у гімназії, – Леся ж і Михайло балакали добірною мовою, бо вони і вчилися на ній, що ж до одежі, то й тут вони відрізнялися від нас; скільки пам'ятаю Лесю та Михайла – все пам'ятаю їх у доброму українському вбранню – Михайла в сірій чумарочці, Лесю в спенсері, у вишиваній сорочці, білява голівка гладенько перев'язана стьожкою” [1, 143].

Олена Пчілка справді продовжила і увічнила себе у своїх дітях. Однак її педагогічні заслуги не вичерпуються лише фундацією основ української школи родинного виховання. Успішно здійснивши великої ваги експеримент на власних дітях, вона вийшла зі своїми ідеями виховання поміж люди.

Педагогічною діяльністю Олена Пчілка займалася наполегливо і серйозно, бо вважала цю працю своїм патріотичним обов'язком. У той час, коли все поступове українство бачило шлях до щасливого майбутнього лише через зміну зовнішніх обставин, Олена Пчілка вважала, що, передусім, слід самоудосконалитися, зміцніти духом, пройнятися національною ідеєю і пронести її крізь життя.


Случайные файлы

Файл
7923-1.rtf
103663.rtf
116513.rtf
152805.rtf
Remer.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.