Естетичний світ педагога (115946)

Посмотреть архив целиком












Естетичний світ педагога




Можна беззастережно стверджувати, що в сьогоденній Україні немає такої політичної сили чи громадського діяча, котрі з певною долею відстороненості не констатували б: освіта, як і суспільство в цілому, знаходиться в кризовому стані. Вони переживають затяжний «культурний шок», як означив подібний стан суспільства Е. Тоффлер. Шок (сукупність загрозливих ознак), спричинений розривом з традиційними цінностями та заклопотаністю постійного вибору в умовах соціокультурних інновацій11. Нове суспільство в особі влади ще не запропонувало педагогу такого належного та бажаного, яке б співвідносилося з значущими для нього цінностями, що сприяють формуванню особистості. У ринкових умовах став домінуючим матеріально-грошовий мотив та сумнівні стимули накопичення, водночас знецінюються традиції культури, дискредитуються ідеологічні засади. А це означає, що суспільство ще не вступило в постіндустріальну стадію свого розвитку, в якому духовні чинники гармонізують світ людини.

У запропонованій роботі я спробую увести в науковий обіг систему нових понять, простежити діяльність педагога під кутом зору естетичної науки як форми духовного життя особистості й нації. Думаю, мені й тим авторам, яких я буду запрошувати у свої спільники, вдасться довести, що жорсткі закони повсякденних реалій слід «пом’якшувати» красою та добром, розвиваючи на їх основі значущі для особи й держави ціннісні орієнтири.

Справді, естетика несе в собі такий потенціал, завдяки якому можна не те що підвищити рівень культури, а й прискорити процес переходу від людини до Особистості, що під силу лише релігії та мистецтву, віруючі вказали б на першу, як безпосередньо пов’язану з образом Бога, а на другу – як таку, що вступає в конкуренцію з його діяннями. На жаль, сьогодні, як і в часи недалекого минулого, ні програми навчальних дисциплін, ні навчальні посібники не спонукають педагога вживати засоби виховання красою, а отже, на чуттєвому рівні не консолідують народ у націю. Люди – не особистості ще ніколи не досягали цивілізаційно-культурних форм життя. Людина не особистість не може виховати Особистість, бо, працюючи за єдиними програмами, стандартизує розумові здібності дітей, не піднімає до того морально-духовного рівня, до тих достоїнств, які притаманні ідеалу досконалої особистості.

До виросту дитина живе в трьох різновекторних інституціях – сім’ї, школі, вулиці, кожна з яких нагадує Лебедя, Щуку й Рака з відомої байки. І сім’я, і школа, і вулиця тягнуть воза дитячого світу в різні широти аж до того часу, поки законодавці не ухвалять на рівні свідомості реальні закони, оті суспільно ідеальні принципи розгортання гуманістичних тенденцій того чи іншого історичного періоду розвитку народу. З суспільних законів і формуються правила виховання, які спрямовують бурхливо розвинену вдачу дитини в русло соціуму. Це, вочевидь, перші закони, з якими зустрічається людина, йдучи в широкий світ. Писані й неписані закони-правила стають надбанням свідомості, коли перебувають у контексті уявлень про організуючі функції людини, держави та юридичних норм.

Керує отим світом, що розширюється аж за виднокрай, учитель, який нещодавно закінчив університет, де виконував функції дещо подібні до учнівських. Університетська структура, з якої вийшов учитель, досить точно визначена Карлом Ясперсом: «перше – дослідження, навчання й здобування певних професій, друге – освіта та виховання, третє – базоване на спілкуванні духовне життя, четверте – космос наук»2.2 Набувши вправності дослідження і здобувши професію (за К. Ясперсом), учорашній студент займається освітою та вихованням (2), організовує духовне життя (3), залучає учнів до космосу наук (4).

Пункти 2, 3, 4, означені К. Ясперсом, потребують, скоріше за все, емоційно-художнього хисту, ніж цілковито раціонального, адже виховання – це одне з найвитонченіших мистецтв. Саме тому всією своєю духовною та фізичною сутністю треба відповісти на громові гуркоти нового часу й, особливо, вирішити внутрішні конфлікти, спричинені складністю пошуку особистісного «Я».

Іншими словами, у процесі свого становлення учень бере від учителя й «привласнює» певні способи сприйняття дійсності, мислення та поведінки. Через засвоєння національної культури він соціалізується. Його свідомість набуває певної «структури», коли в її поле потрапляють культурно-історичні факти. І вчитель (здатний мислити) з’ясовує (чи хоча б намагається це робити), яким чином проходять зміни та які закономірності випливають у процесі становлення, беручи до уваги певні фізіологічні й неврологічні умови, а також оточуюче середовище.

Отже, ми підійшли до питання: хто ж він, випускник вузу, що акумулює в собі стільки проблем майбутнього нації?

У буквальному значенні слова, випускник вузу теоретично не може бути посереднім чи хорошим. Він повинен бути досконалим, "виготовленим" за особливими, індивідуально зорієнтованими рецептами, спрямованими на кінцевий результат ідеал.

Знову ж таки, шлях дитини до ідеалу, до розуміння проходить через дії, які найбільш близькі до досконалості. Такі дії, що наближають до досконалості, означені подвижницьким служінням українському народові, його споконвічній боротьбі за незалежність. Сократівська чаша з цикутою і його останні слова до афінського суду «та вже пора йти звідси, мені – щоби померти, вам – щоби жити, а що з того краще, нікому не відомо, окрім Бога» (Платон. Апология Сократа, 42), нехай будуть прикладом служіння правді, а високим взірцем відданості ідеї самопожертви заради людей – хресні муки Ісуса і його моління в Гетсиманському саду: «Овва, Отче! Все можливо Тобі, пронеси чашу сію повз мене, та не чого Я хочу, а чого – Ти».

Якщо перед очима вчителя будуть височити подібні приклади, у нього розвивається внутрішній слух, ознакою якого є не лише вміння вслухатися в самого себе, а передовсім здатність вслухатись у ритм пульсації душі й серця учня (джерело змін мислення та свідомості дитини), розвивається спроможність чути всі ті порухи, які відбуваються з його батьківщиною та його народом.

Досконалий педагог тією чи іншою мірою є естетичний педагог, тому що професійно-естетичне завжди виступає в якості досконалого. Іншими словами, "досконале" та "естетичне" при визначенні особистісних і професійних якостей учителя знаходяться в одному синонімічному ряду й виражають повноту буття, духовні, соціальні й інші ознаки. У цьому названі теми дискурсивно-родинні. Разом з тим, вони різні. Це різні логічні, культурні проекції ставлення вчителя до справи виховання і навчання, у центрі яких височить зростаюча людина. Очевидно, при визначенні естетичного й досконалого педагога варто мати на увазі їхню специфічну особливість. Але ми не ставимо перед собою мету чітко окреслити коло названих особливостей. Це практично й неможливо. Навряд чи розумно вимагати математичної точності у визначенні й будь-якого іншого терміна в неточній науці естетиці чи ще менш точної – педагогіці. Ми висуваємо й обґрунтовуємо ці терміни тому, що поняття "досконалий педагог" і поняття "естетичний педагог" при всій єдності та розходженні вкладеного в них змісту дають підстави для з'ясування, скажімо, інших понять: людського спілкування, задоволеності педагога своєю працею і т. ін. Терміни, що вводяться, крім усього іншого, відкривають обрій для огляду всієї складності педагогічної діяльності. Вона, ця складність, як буде показано в книзі, здається простою. Але вся її простота полягає насамперед у тому, що дається вона вчителю відразу, базуючись на всьому комплексі його діяльності: досвіді, любові до дітей, особливому чутті на красу. Звідси можна зробити висновок, що питання соціального статусу естетичного педагога вирішується на користь прекрасно-доброго, загальнолюдського: об'єктом праці вчителя виступає не загальна ідея, а конкретна людина чи група людей. Як зауважував І. Кант, "тільки людина ... може бути ідеалом краси, так само, як серед усіх предметів у світі тільки людство ... може бути ідеалом досконалості"3.3

У часи відходу естетичної науки від класичних норм проблема досконалого, як естетичної категорії, набуває неабиякої актуальності. У цілому, досконале – вище оціночне поняття. Воно слугує поцінуванню соціальних і природних якостей, які чи сприяють, чи не сприяють задоволенню людських потреб. У нашому випадку говорити про досконалість педагогічних дій – означає вести розмову про максимальне задоволення потреб суспільства.

Педагогічні явища, які відрізняються певними позитивними набутками й є досконалими, здебільшого знаходяться за межами наших понять про естетичне. Але, як побачимо в роботі, сукупність благочинностей (любов, ерудиція, працездатність і т.ін.) неодмінно формує в суб’єкті спочатку загальні цінності, які з часом набувають естетичних форм (у результаті естетичного відношення).

Як було сказано, досконалість означає найвищу позитивну оцінку. У суспільних відносинах (якими і є педагогічна праця) поняття «досконале» стоїть в одному синонімічному ряду з поняттям «ідеальне», останнє трактується як досконалість людського життя, яке буде, а не те, яке є.

Таким чином, маємо три види досконалого – реальне досконале (краса), духовне досконале (піднесене). Поєднання першого й другого формує поняття прекрасного (суб’єктивний образ реального й піднесеного). Усі три види досконалого притаманні педагогічній діяльності, в якій, можливо, як ні в якій іншій, співпадає ідеал з прекрасним. Окрім того, у педагогічній діяльності «досконале» виступає більш узагальнюючою категорією, ніж окремо взяті «прекрасне» й «піднесене», ідея та дійсність, бо виступає основою естетичної цінності. У педагогічній теорії і практиці краса, «піднесене», «прекрасне» залишаються підвішеними в повітрі, якщо вони не спираються на досконалість. Досконалість є сутнісний момент педагогічної діяльності, яка залучає у своє силове поле міру, завершеність, доцільність.


Случайные файлы

Файл
96381.rtf
131234.rtf
75760-1.rtf
referat.doc
93191.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.