Процес і методи навчання (115217)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

  1. Процес навчання та його структура

  2. Методи, прийоми і засоби навчання як дидактичні категорії

  3. Класифікація методів навчання

  4. Основні методи навчання

  5. Методи активного навчання

  6. Засоби навчання та їх види

Висновки

Література


Вступ


Для того, щоб дійсно чомусь навчитись необхідний певний час, на протязі якого і відбувається навчання. Отже, навчання, як і будь яка інша діяльність, є процесом, тобто відбувається протягом певного часу. Основна особливість процесу навчання – це його двобічність, оскільки в ньому поєднуються і взаємо перетинаються два компоненти – викладання і учіння. Це означає, що процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, котрі не змінюють послідовно одна іншу, а діють одночасно.

Основним компонентом процесу навчання є учіння – діяльність того, хто навчається (учня, студента), спрямована на пізнання оточуючого світу, засвоєння необхідних знань, вмінь і навичок, зміну наявного досвіду учня. Конкретно учіння виступає у формі внутрішніх, психічних дій і операцій, які виконує учень у процесі навчання (сприйняття, запам’ятовування, розумове опрацювання, відтворення і т.п.) та зовнішніх, практичних дій з предметами, які включені у навчальний процес у якості його матеріальних засобів (підручники, посібники, допоміжні матеріали і т.п.).



1. ПРОЦЕС НАВЧАННЯ ТА ЙОГО СТРУКТУРА



Викладання – це діяльність того, хто навчає, спрямована на забезпечення умов пізнання, тобто успішне здіснення учіння. На відміну від учіння, викладання є різновидом трудової, професійної діяльності.

І учень, і викладач – є суб’єктами навчальної діяльності, якщо в них присутні відповідні цілі і мотиви. Якщо учень вчиться лише для того, щоб запобігти покарання батьків, а викладач працює лише заради матеріальної винагороди, вони не є суб’єктами навчання.

Виходячи з двобічного характеру процесу навчання його структуру можна представити наступним чином (схема 1).

Отже, діяльність учня і викладача в чомусь співпадає, а в чомусь є розбіжною. Викладач повинен забезпечити зовнішні умови навчання учня через організацію його учіння у різних формах, за допомогою різних методів та засобів навчання.



ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРОЦЕСУ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Етапи навчання

Діяльність викладання

Діяльність учіння

  1. Підготовчий

  • аналіз умов навчання


  • формулювання навчальних цілей


  • підготовка змісту навчання


  • вибір форм і методів навчання


  • складання орієнтовного плану чи сценарію роботи


  • підготовка матеріалів, приміщення, умов


  1. Вступно-мотиваційний

  • вступна організація

  1. Настрій до роботи, вгамування, самоорганізація

  • повідомлення теми, навчальних цілей і плану роботи

  1. Ознайомлення з темою, ..., їх записування

  • вступне мотивування

  1. Усвідомлення особистої значущості навчання, приведення у стан готовності до навчання

  1. Операціонально-пізнавальний

  • повторення (актуалізація) попереднього матеріалу

  1. Пригадування основної інформації, встановлення зв’язків з новою темою

  • перевірка домашнього завдання (ср)

  1. Перевірка і самоперевірка готовності до подальшої роботи

  • попередній контроль і оцінювання

  1. Самоконтроль і самооцінювання можливостей до вивчення теми

  • інформування

  1. Вивчення і засвоєння необхідної інформації

  • первинна перевірка

  1. Повтор і систематизація інформації, її закріплення

  • організація формування вмінь та навичок використання отриманої інформації на практиці

  1. Формування вмінь та навичок використання отриманої інформації на практиці

  • поточне керування і корекція навчання, поточне мотивування

  1. Підтримання своєї зацікавленості, готовності до роботи на необхідному рівні

  1. Контрольно-оцінний

  • заключний контроль і оцінювання

  1. Перевірка і самоперевірка досягання навчальних цілей.

  • обговорення ходу і результатів навчання (рефлексія)

  1. Осмислення ходу навчання, особистих перешкод.

  • надання домашнього завдання (чи завдання для СР)

  1. Отримання домашнього завдання (завдання для СР)

  • завершальне мотивування

  1. Настрій на подальшу роботу.


2. МЕТОДИ, ПРИЙОМИ І ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ЯК ДИДАКТИЧНІ КАТЕГОРІЇ


З грецької “metodos” буквально перекладається як шлях до чогось. Тому найпростіше можна визначити метод навчання як спосіб досягання навчальних цілей.

Наприклад, щоб отримати необхідну інформацію з сьогоднішньої теми можна діяти декількома способами (тобто використати різні методи):

  • самостійно прочитати матеріал в літературі;

  • прийти на лекцію;

  • розпитати викладача;

  • звернутись за конспектом до одногрупника і т.д.

Поняття методу характеризує змістовно-процесуальну або внутрішню сторону навчального процесу. Це відповідь на запитання: “Що зробити для досягнення навчальної цілі?”. Приклади методів навчання: лекція, аналіз ситуації, читання підручника, спостереження, експеримент, демонстрація, дидактична гра та інші.

Для вірного розуміння поняття “метод” слід відрізняти його від поняття “прийом”. Прийом – є складовою частиною методу, він не має самостійного значення для реалізації цілі навчання.

Наприклад, метод “читання лекції”, може включати прийом “зміна інтонації для підтримання уваги слухачів”. Для досягання цілі лекції - передачі інформації - цей прийом не має прямого значення, але він сприяє ефективності цього процесу. Маючи більш вузьке і конкретне призначення, прийоми забезпечують поглиблене засвоєння окремих питань, теми та навчальної дисципліни в цілому. Кожен метод може включати багато різних прийомів (як правило, їх більше у досвідченого викладача). Але і один і той же прийом може входити до складу різних методів. Деякі прийоми застосовуються у викладанні всіх навчальних дисциплін, інші – лише у викладанні однієї навчальної дисципліни. Нерідко за провідним методичним прийомом може називатись весь метод (наприклад, “прийом комунікативної атаки” в спілкуванні в навчанні можна вважати методом, о ефективно забезпечує початок заняття). В окремих випадках прийом може виступати методом, і тоді він входить у деякі інші методи. Наприклад метод інструктажу одночасно є прийомом, необхідним при проведенні дидактичної гри, аналізі проблемних ситуацій.

Крім того, до складу методів часто включають і засоби навчання, наприклад методи: робота з книгою, робота на ЕОМ, на тренажері і т.п. Засоби навчання – це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки використанню яких успішне і швидше досягаються навчальні цілі


3. Класифікація методів навчання



Для вибору того чи іншого методу навчання зручно користуватись якоюсь класифікацією. В основу класифікації методів навчання можуть бути покладені різні підвалини. Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці нема. І причина цього – складність навчально-пізнавальної діяльності, взаємопов’язаність її складових елементів, важкість винайдення найсуттєвішого критерію такої класифікації.

В якості критеріїв класифікації методів навчання можуть виступати будь-які компоненти навчальної діяльності: ціль, зміст, процес, засоби, суб’єкти і т.д. Наведемо декілька відомих класифікацій (табл.).

Класифікації потрібні для того, щоб наочно побачити різні методи навчання і обрати необхідний метод роботи.

Найбільш невдалим є поділ методів на активні і пасивні. По-перше, метод не є живою істотою, отже не може бути активним. По-друге активність учнів може бути досягнута при всіх методах роботи за рахунок використання спеціальних активізуючи прийомів.

Найбільш вдалим є поділ методів за етапами діяльності і навчальними цілями, оскільки при цьому зручно в залежності від висунутих цілей або етапу роботи обрати необхідний метод.

Гарна класифікація сучасних методів навчання студентів наведена в підручнику “Педагогика и психология высшей школы” колективу авторів (схема).

При виборі методів і прийомів навчання доцільно користуватись принципом оптимальності, висуненим Ю.К.Бабанським. Методи і прийоми навчання вважаються обраними оптимально, коли дозволяють з найбільшим успіхом вирішувати висунені задачі за відведений час. При виборі методів навчання необхідно враховувати їх відповідність:

  • принципам навчання.

  • цілям і задачам навчання.

  • змісту даної теми.

  • навчальним можливостям та інтересам навчальної групи (віковим особливостям, рівню підготовленості, структурним параметрам групи).

  • наявним умовам і часу, відведеному на навчання.

  • можливостям самих вчителів (їх попереднім досвідом, рівнем теоретичної і практичної підготовки, особистими якостями та інш.).


НАЙВІДОМІШІ КЛАСИФІКАЦІЇ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

Критерій класифікації

Групи методів

  1. Рівень активності (за Є.Я.Голантом)

  • пасивні: розповідь, лекція, пояснення, демонстрація;

  • активні: методи самостійної роботи учнів: робота з книгою, лабораторний метод

  1. Рівень включення учня в продуктивну (творчу) діяльність (за М.Н.Скаткіним та І.Я.Лернером)

  • пояснювально-ілюстративні або інформаційно-рецептивні: розповідь, лекція, пояснення, робота з підручником, демонстрація;

  • репродуктивні: вправи, досліди, вирішення задач (за зразком);

  • проблемного навчання: проблемна лекція, дискусія, вирішення проблемних ситуацій, завдань;

  • частково-пошукові (евристичні): евристична бесіда;

  • дослідницькі (наукового пізнання): пошук і систематизація інформації, планування і програмування, прогнозування, проектування, моделювання, експеримент.

  1. Джерело отримання знань (за Є.І.Петровським і Д.О.Лордкіпанідзе)

  • словесні: лекція, розповідь, пояснення, бесіда, робота з книгою, рольова гра;

  • наочні: ілюстрація, демонстрація, показ, спостереження;

  • практичні: вправи, досліди, експерименти.

  1. Етап процесу навчання (за Ю.К.Бабанським)

  • організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

  • стимулювання і мотивації навчання;

  • контролю і самоконтролю за ефективністю навчання

  1. Етап процесу навчання (за М.А.Даниловим, Б.П.Єсиповим та І.Ф.Харламовим)

  • отримання нових знань: розповідь, пояснення, лекція, ілюстрація, демонстрація;

  • закріплення нового матеріалу: бесіда, робота з підручником;

  • самостійної роботи учнів з осмислення і засвоєння нового матеріалу: робота з підручником, лабораторні роботи;

  • застосування знань на практиці і виробки умінь та навичок: письмові і практичні вправи, лабораторні заняття;

  • перевірки і оцінювання знань, вмінь і навичок учнів: спостереження, усне опитування, виставлення поурочного балу, контрольні роботи, перевірка домашніх робіт, програмований контроль.

  1. Навчальні цілі (за В.А.Козаковим)

  1. Інформаційно-презентативні:

  • усні: лекція, міні-лекція, проблемна лекція, розповідь, пояснення, читання вголос, опис, доведення і переконання, повторення, систематизація, огляд, інструктаж, консультування, переказ, виступ, презентація;

  • письмові: конспектування, реферування, анотування, план тексту, таблиці, схеми, аналіз, синтез, класифікація, порівняння, узагальнення, конкретизація, інтерпретація, підсумки, висновки, переклад, виклад, твір, диктант, резензування, повідомлення, доповідь, звіт, пояснювальна записка, стаття, тези;

  • наочно-усні: ілюстрація, демонстрація, показ, спостереження;

  1. Алгоритмічно-дійові:

  • діалогічні: бесіда, дискусія, опитування;

  • предметно-групові: вправа, дослід, діагностика, вирішення задач, робота з ЕОМ, експеримент, кейс-метод, анкетування, тестування;

  • групові: мозковий штурм, синектика, метод проектів, ігрове моделювання, аналіз ситуацій, гра, тренінг

  1. Самостійно-пошукові:

  • індивідуальна робота: спостереження, проекти, моделювання, дослідження

  • самостійна робота: пошук і систематизування інформації, планування і програмування, прогнозування, проектування, моделювання.


основні методи організації навчання

Лекція

  • історично – метод викладу матеріалу шляхом точного читання завчасно написаного тексту (конспекту), в сучасному розумінні – тривалий, послідовний, систематизований виклад вчителем значного за обсягом навчального матеріалу

Проблемна лекція

  • метод навчання, при якому вчитель не лише повідомляє учням готові знання (кінцеві висновки науки), а й відтворює певною мірою шлях їх відкриття через вирішення проблемних завдань, постановку дослідів, відповіді на проблемні запитання.

Розповідь

  • живий, образний, емоційний виклад будь-якого питання, недовгий за часом, що містить переважно фактичний матеріал

Пояснення

  • метод усного викладу навчального матеріалу, метою якого є аналіз, тлумачення й доказ різних положень матеріалу, що викладається, шляхом розкриття причинно-наслідкових та інших зв’язків та закономірностей

Ілюстрація

  • показ конкретних предметів і явищ в натурі чи у вигляді зображень, які сприймаються за допомогою органів відчуттів, у статичному вигляді (макети, моделі, фотографії, картини, малюнки, діаграми, графіки, таблиці, схеми, формули, математичні моделі економічних процесів, географічні карти); надання усного матеріалу, який активізує уявлення (факти, приклади, аналогії, афоризми, цитати).

Демонстрація

  • показ конкретних предметів і явищ в натурі чи у вигляді зображень, які сприймаються за допомогою органів відчуттів, у динаміці (кіно-, телефрагменти, діюча модель, дослід, процес утворення схеми, таблиці)

Показ

  • метод демонстрації певного способу дій

Бесіда

  • діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом вдало поставлених питань спонукає учнів міркувати і аналізувати в певній логічній послідовності факти і явища, що вивчаються, і самостійно підходити до відповідних теоретичних висновків та узагальнень; відтворювати раніше набуті знання.

Дискусія

  • історично – спір, суперечка окремих осіб, співбеседніків, в сучасному розумінні – широке публічне обговорення якогось спірного питання під керівництвом ведучого.

Аналіз конкретних ситуацій

  • глибоке і деталізоване дослідження реальної чи імітованої ситуації, що виконується для виявлення її окремих чи загальних характерних властивостей, пошуку найоптимальнішого способу її вирішення.

Дидактична гра

  • будь-яке змагання або протиборство поміж гравцями, дії яких обмежені певними умовами (правилами), яке спрямоване на досягання певної мети (виграшу, перемоги, винагороди)

Вправа

  • метод здійснення учнями багаторазового дій з застосування матеріалу, що вивчається, на практиці

Дослід

  • проведення експериментів, тобто створення умов, які дозволяють виявити будь-яке явище для дослідження причин його вияву, протікання, наслідків та інш.

Вирішення задач

  • здійснення певних розрахунків, пошук виходу з ситуації, вирішення проблеми

Спостереження

  • метод самостійного виявлення та аналізу певного наочного матеріалу

Робота з підручником

  • організація самостійної роботи учнів над друкованим текстом.



4. ОСНОВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ



До основних методів навчання більшість авторів підручників педагогіки (незалежно від обраної класифікації) відносять такі: лекція, проблемна лекція, розповідь, пояснення, ілюстрація, демонстрація, показ, бесіда, дискусія, аналіз конкретних ситуацій, дидактична гра, вправа, дослід, вирішення задач, спостереження, робота з підручником (табл.). Всі ці методи добре описані в навчальній літературі. При виборі таких методів слід чітко усвідомлювати їх призначення, витрачання часу, а також ефективність засвоєння.

За результатами досліджень, проведених Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х рр.. було побудовано схему ефективності різних методів навчання (так звана „Піраміда навчання”).



5. МЕТОДИ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ



Хоч класифікація методів на активні і пасивні і є не зовсім вдалою (про це вже йшла мова), традиційно методи, що найбільше сприяють підвищенню інтересу, самостійності і творчої активності учнів у навчанні, називаються методами активного навчання (або активними методами). Тим самим мов би проводиться їх розмежування з традиційними догматичними методами, де учень – лише пасивний спостерігач і приймач інформації, що надається викладачем.

Поняття “активного навчання” виникло у 70-ті роки ХХ ст. і було пов’язане з періодом застою у вітчизняній освіті, зниженням її якості. І хоч з тих часів було запропоновано багато різноманітних методів активізації роботи учнів, криза системи освіти триває.

Для ілюстрації можна навести дані світового банку щодо освітніх тенденцій, виявлених у підготовці учнів 13-ти років з математики та природничих наук щодо 19-ти країн світу.

Освітні тенденції (середні бали для 8-ми країн світу): 1 – Великобританія, Ізраїль, Канада, Франція; 2 – Росія, Словаччина, Угорщина, Україна.

Ці дані свідчать про те, що в нашій системі освіти традиційно більша увага приділяється відтворенню наявної культури, в той час як в інших країнах – можливостям її оновлення і вдосконалення.

Сьогодні часто пишуть, що причиною такої ситуації є менталітет, специфіка західної і східної культури. Для західної культури більш притаманним є особистісний, індивідуальний підхід, учень завжди має свою думку стосовно того, що він вивчає, може відмовитись вчити те, що йому не потрібне, не цікаве. Отже застосування активних методів навчання – єдино можливий шлях навчання. Для східної культури навчання – це просвітлення, те, що надається “зверху” і не може змінюватись принаймні у навчанні. Учень не має права власної думки, він повинен лише відтворювати надане йому знання. За таких умов застосування спеціальних активних методів – непотрібне. Достатньо лише інформаційно-презентативних і репродуктивних методів. Цікаво, що навіть самі студенти східної культури часто відмовляються від активних методів роботи, лякаються виказати свою думку, щось продемонструвати.

Наша країна знаходиться в особливому положенні – на зіткненні двох культур, двох підходів. Отже, саме на нас може бути покладеною місія поєднання цих двох підходів, оскільки навіть традиційна перевага якогось одного з них – це обмеження, або гальмування розвитку, або слабка база, основа. І доцільним є доречне застосування і традиційних і активних методів навчання.

До основних методів активного навчання традиційно відносять: різноманітні дискусії, аналіз ситуацій, ігри. Оскільки саме ці методи розкриті в навчальній літературі не завжди повно, надамо їх коротку характеристику.

Слово "дискусія" походить з латинської "discussio" - дослідження і означає суперечку, обговорення якого-небудь спірного питання (проблеми) з метою правильного його розв’язання. Дискусія може виконувати у навчальному процесі значну кількість функцій:

  • подання суперечливого матеріалу, в якому група самостійно обирає правильну точку зору,

  • демонстрація різних підходів до тих чи інших явищ, обговорення та вирішення складних теоретичних і практичних проблем,

  • обмін досвідом між слухачами,

  • розробка єдиного підходу до дослідження певного явища,

  • швидкий, всебічний розгляд проблеми і знаходження нетрадиційного рішення,

  • формування інтелектуальних вмінь, навичок конструктивного вирішення суперечок,

  • надання можливості прояву творчих здібностей, ініціативності,

  • зацікавлення аудиторії, стимулювання і мотивація навчальної діяльності та інші.

Метод дискусії широко розповсюджений у зарубіжних країнах, про що свідчить велика кількість розробок різноманітних видів групового обговорення. Різні форми дискусій визначаються особливостями організації взаємодії учасників обговорення, їх складом, правилами поведінки та керівництва дискусії, попередньою підготовкою учасників.

Найпростішою формою організації дискусії є фронтальна дискусія, яка часто виникає в аудиторії спонтанно. Невимушеність такої дискусії, її природний характер, коли студенти самі відкликаються на цікаву для них проблему, відсутність потреби у попередній організаційній підготовці як з боку тих, хто навчається, так і тих, хто навчає, призводять до широкої розповсюдженості саме цієї форми дискусії у вітчизняній практиці викладання. Але її стихійний характер, непередбаченість виникнення, залежність від певного емоційного стану учасників робить таку дискусію недостатньо ефективним способом навчання.

Існують і інші форми дискусій, які потребують попередньої підготовки, але за умов добре розробленого сценарію і стимулюванні відповідної діяльності студентів здатні бути досить ефективними формами навчання: диспут, “круглий стіл”, засідання експертної групи, форум, симпозіум, дебати, техніка “акваріуму”, мозкова атака (мозковий штурм), синектика, висування проектів та інші.

Диспут – спір на наукову, літературну чи іншу тему, що відбувається перед аудиторією (ведеться певними попередньо підготовленими особами).

Круглий стіл” – дискусія, в якої “на рівних” приймає участь невелика група учасників і відбувається обмін думками як поміж ними, так і з аудиторією (рештою групи).

Засідання експертної групи – 4-6 учасників з обраним керівником спочатку обговорюють певну проблему, а потім повідомляють її решті групи.

Форум – обговорення, аналогічне засіданню експертної групи, в ході якого ця група вступає в обмін думками з аудиторією.

Симпозіум – більш формалізоване обговорення, при якому учасники спочатку виступають з повідомленнями, представляючи їх точки зору, після чого відповідають на запитання “аудиторії”.

Дебати – явно формалізоване обговорення, побудоване на основі попередньо зафіксованих виступів і спростовань учасників-представників двох команд (груп), що протистоять і змагаються одна з одною.

Техніка “акваріуму” – після обговорення певної проблеми у підгрупах, представники кожної підгрупи збираються в центрі класу, щоб висловити та відстояти позицію своєї групи у відповідності з отриманими в групі вказівками. Після такого обговорення проводиться його критичний огляд всім класом.

Мозкова атака (мозковий штурм) – групове вирішення творчої проблеми шляхом некритичної генерації ідей.

Синектика – різновид мозкового штурму, де шляхом порівняння даного завдання з не пов’язаними з ним системами створюється серія залежностей та аналогів, серед яких обираються придатні для розв’язання конкретного завдання.

Висування проектів – висунуті ідеї втілюються в конкретні завдання – проекти.

Ігрове моделювання - поєднання дискусії з аналізом ситуації та розігруванням ролей, коли групи спочатку розробляють певний проект вирішення ситуації, а потім представники кожної підгрупи публічно його захищають, виконуючі певні ролі (наприклад, судове засідання – обговорення, яке імітує судовий розгляд (слухання справи)).

В залежності від типу дискусія може тривати з 30 хвилин до декількох часів і включати такі етапи:

  1. Підготовка до дискусії (виклад теми та мети дискусії, формулювання проблеми (ситуації), яку необхідно розв’язати, розподіл на підгрупи, вибір експертів, спостерігачів для фіксування ідей, ознайомлення учасників з правилами пошуку розв’язання проблеми та обов’язками та інше).

  2. Тренувальна розминка – вправи у швидких пошуках відповідей на запитання, для позбавлення впливу психологічних бар’єрів.

  3. Збирання інформації з теми обговорення (виявлення думок всіх учасників з певного приводу – письмове чи усне, аргументів, взаємні запитання, суперечка, генерація ідей та інше.

  4. Впорядкування отриманої інформації (робота в підгрупах по аналізу висунених думок, відбору найкращих, виявлення точок зору.

  5. Представлення інформації (доповіді представників підгруп, запис на дошці).

  6. Обговорення, оцінка та вибір найкращих ідей організаторами, експертами чи всією групою, прийняття рішення, представлення результатів.

Виділяють такі умови ефективного здійснення дискусій: кількість учасників (не більше п’ятнадцять осіб у підгрупі), комунікативні зв’язки (ніхто з учасників не повинен мати просторових, комунікативних та інформаційних переваг), наявність правил-інструкцій для забезпечення конструктивної взаємодії під час дискусії, оптимальне керування (забезпечення умов проведення дискусії і мінімальне втручання у хід обговорення), тривалість дискусії (з 30 хвилин до декількох годин).

Метод аналізу ситуацій є похідним від дискусії, але найчастіше розглядається окремо, бо має певні особливості. Цей метод полягає у глибокому і деталізованому дослідженні реальної чи імітованої ситуації, що виконується для виявлення її окремих чи загальних характерних властивостей, пошуку найоптимальнішого способу вирішення відповідної проблеми. За сферою життя, до якої відносяться ситуації, що аналізуються, виділяють аналіз життєвих (побутових) чи виробничо-професійних ситуацій (в педагогіці - педагогічних ситуацій, в економіці - економічних і так далі). За ступенем розгляду ситуації цей метод можуть називати аналізом чи вирішенням ситуацій. Коли прагнуть підкреслити реалістичність чи конкретність ситуацій, що підлягають аналізу, використовують назву "метод аналізу конкретних (чи реальних) ситуацій", а коли проблемність умов аналізу - "аналіз проблемної ситуації". Особливим різновидом аналізу ситуацій є так званий кейс-метод – розповідь про реальну управлінську проблему чи ситуацію, що може виникнути у керівника підприємства, організації чи певного адміністративного підрозділу і яка, як правило, вимагає прийняття управлінського рішення.

Метод аналізу ситуацій дозволяє наблизити навчання до реальних умов життя чи професійної діяльності, привертає своєю практичною спрямованістю.

Основна вимога до обраних для аналізу ситуацій - достатня складність їх вирішення і частота виникнення у реальній життєдіяльності (ситуація, яка зустрічається рідко або, навпаки, є досить тривіальною і легко вирішується, менш цікавить студентів). Для більшої активізації розумової діяльності учасників обговорення застосовуються деякі прийоми.

Прийом інциденту – утворення несприятливих умов для прийняття рішень – дефіцит інформації (чи її надлишок), часу, аварійні обставини – фактори, що викликають напруженість.

Прийом критичних випадків – побудований на аналізі екстремальних ситуацій з реального досвіду, які призвели до непередбачених результатів.

Прийом “лабіринту дій” – коли надається готовий перелік можливих вирішень ситуації, а учасники знаходять вірне вирішення, проаналізувавши наслідки всіх вирішень.

Аналіз ситуації може тривати з 30 хвилин до декількох часів і звичайно включає етапи:

  1. Підготовка до обговорення: розподіл на підгрупи, вступ у ситуацію, що розглядається (повідомлення (усне чи письмове), демонстрація), постановка завдання: що робити, як робити, час на обговорення.

  2. Обговорення ситуації у підгрупах.

  3. Виступ представників підгруп з повідомленням про результати роботи.

  4. Загальна дискусія: обговорення різних підходів, вибір найкращого вирішення.

  5. Підсумкова бесіда: підведення підсумків, формулювання висновків, рекомендація літератури та інш.

Під “грою” у загальному плані розуміють будь-яке змагання або протиборство між гравцями, дії яких обмежені певними умовами (правилами), яке спрямоване на досягання певної мети (виграшу, перемоги, винагороди). Педагоги висувають досить велику кількість класифікацій навчальних ігор. Найбільш узагальнено всі ігри можна поділити на такі види: рольова гра (гра-драматизація, розігрування ролей чи рольове проектування), ділова гра (імітаційно-моделююча чи професійна).

Рольова гра (гра-драматизація) - виконання учнем ролі в продуманій ігровій ситуації (у формі монологу, діалогу, дискусії, відтворення подій та інш.).

Ділова (імітаційно-моделююча) гра - форма створення предметного й соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин, характеристик для певного виду практики. Для активізації уявлення учнів (про певні історичні події, літературних героїв та інш.).

Призначення ігор у навчанні може бути найрізноманітнішим (як і їх певні модифікації): для активізації уявлень студентів (про певні історичні події, літературних героїв та інш.), для формування професійних вмінь і навичок спілкування, для кращого розуміння психології людей певної діяльності, що моделюється (важливо при профорієнтації), аналізу власних відчуттів, для набуття вмінь творчого розв’язання практичних завдань, вирішення певних проблем, науково-дослідної роботи, для формування різних індивідуально-психологічних властивостей людини.

Проведення гри може тривати з 10 хв. до декількох днів і включати такі етапи:

  1. Підготовка до гри (ознайомлення з теоретичним матеріалом, правилами і ходом гри, самопідготовка учасників, вибір ролей та інше).

  2. Вступ до гри (ознайомлення з ситуацією, інструктаж, отримання завдань, пояснення та інше).

  3. Проведення гри.

  4. Підготовка звіту з гри (анкетування учасників гри).

  5. Підведення підсумків (вибір групи-переможця, нагородження).

  6. Аналіз результатів гри.



6. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ


Вибір і застосування того чи іншого методу часто неможливі без певного дидактичного забезпечення, матеріалів та знарядь. Засоби навчання можна розглядати і класифікувати по-різному:

  • як матеріальні засоби-інструменти і інтелектуальні засоби здійснення розумової діяльності, що забезпечують можливість пізнання;

  • як матеріальні і матеріалізовані засоби і ідеальні засоби - те, що існує на рівні думки, образу, слова.

  • як засоби конкретного заняття, предмету і всього процесу навчання у певному освітньому закладі.

Відповідно до цього можна представити класифікацію засобів навчання наступним чином (табл.).

Матеріальні засоби навчання детальніше можна представити таким чином (схема).

Навчання вважається ефективним, коли застосовуються і комбінуються різноманітні засоби навчання, доповнюючи і підтримуючі один одного. Необхідно враховувати недоліки і переваги кожного засобу, психологічні особливості учнів і викладача, фізичні параметри місця проведення заняття і т.п.


КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ (ЗА В.В.КРАЄВСЬКИМ)

Ідеальні засоби навчання

Матеріальні засоби навчання

На ріні окремого заняття

  • язикові системи знаків, що використовуються в усній і письмовій мові;

  • твори мистецтва та інші досягнення культури (живопис, музика, література);

  • засоби наочності (схеми, малюнки, креслення, діаграми, фото,...);

  • навчальні комп’ютерні програми з теми;

  • організуючо-координуюча діяльність вчителя;

  • рівень кваліфікації і внутрішньої культури вчителя;

  • форми організації навчальної діяльності на занятті.

  • окремі тексти з підручників, посібників і книг;

  • окремі завдання, вправи, задачі з підручників, задачників, дидактичних матеріалів;

  • тестовий матеріал;

  • засоби наочності (предмети, діючі макети, моделі);

  • технічні засоби навчання (ТСО);

  • лабораторне обладнання.

На рівні предмету

  • система умовних позначень різних дисциплін (нотна грамота, математичний апарат та ін.);

  • штучне середовище для накопичення навичок з даного предмету (басейн для плавання, спеціальне мовне середовище для вивчення іноземних мов у лінгафонних кабінетах);

  • навчальні комп’ютерні програми, що охоплюють весь курс вивчення предмету.

  • підручники і навчальні посібники;

  • дидактичні матеріали;

  • методичні розробки (рекомендації) з предмету;

  • книги-першоджерела.

На рівні всього процесу навчання

  • система навчання;

  • методи навчання;

  • система вимог.

  • кабінети для навчання;

  • бібліотеки;

  • їдальні, буфети;

  • медичний кабінет;

  • приміщення для адміністрації та педагогів;

  • службові приміщення і т.п.



ОСНОВНІ ВИСНОВКИ



  1. В навчанні потрібно забезпечувати послідовність і стадіальність, реалізуючі основні етапи, обираючи відповідні форми, методи, прийоми і засоби навчання на кожному етапі.

  2. При виборі певного методу, прийому чи засобу навчання необхідно враховувати ряд об’єктивних і суб’єктивних факторів, але, перш за все, прагнути до повнішої реалізації навчальних цілей найкоротшим і найзручнішим шляхом.

  3. При здійсненні процесу навчання застосовувати різноманітні методи, прийоми і засоби навчання, їх можливі комбінації, не зупинятись на звичних способах роботи, а шукати нових ефективніших шляхів досягнення мети.

Творчо-репродуктивні

Рішення задач (в тому числі з застосуванням ЕВТ – розрахунково-обчислювальних, проектно графічних, інформаційно-пошукових, оптимізаційних)

Аналіз виробничих ситуацій

Ділові ігри та інші імітації професійної діяльності

Твори,

варіативні вправи



Література



  1. Балаев А.А. Активные методы обучения. – М.: Профиздат, 1986. – 95 с.

  2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – С. 261-269, 275-324.

  3. Давыдов Н.А., Бойченко Н.А. Как быстро научиться интересно и эффективно обучать специалистов: Элементы педагогического менеджмента в процессе обучения специалистов. – Симферополь: «Таврия», 1992. – С.40-102.

  4. Загвязинский В.И. Теория обучения: Современная интерпретация : Учеб пособ. для студ. высш.пед.учеб.завед. - М.: «Академия», 2001. - С.68 - 74.

  5. Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры и модели: Анализ зарубежного опыта. - М.: Наука, 1997. - 223 с.

  6. Козаков В.А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение: Учебное пособие. – К.: Вища школа, 1990. – 248 с.

  7. Куписевич Ч. Основы общей дидактики: Пер. с польского.– М.: Прогресс, 1986. – 164 с.

  8. Лозова В.І., Москаленко П.Г., Троцко Г.В. Педагогіка. Розділ “Дидактика”: Навчально-методичний посібник для викладачів, аспірантів, студентів педагогічних інститутів, учителів шкіл. – К.: ІСДОУ, 1993. – 140 с.

  9. Никитина Н.Н., Железнякова О.М. Петухов М.А. Основы профессиональной педагогической деятельности: Учеб. пособие для студ. учреждений сред.проф.образования. – М.: Мастерство, 2002. – С. 119-145, 195-222.

  10. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб.пособие для студ.сред,пед.учеб.зав./ Под ред. С.А.Смирнова. - М.: «Академия», 1998, С.253-280.

  11. Педагогика и психология высшей школы. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 1998. - С.152-211.

  12. Педагогика: Учеб. пособие для студ. пед. учеб. завед./ Под ред. П.И. Пидкасистого. – М.: Пед.об-во России, 1998. – С. 234-284.

  13. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1. – С. 469-510.

  14. Смолкин А.М. Методы активного обучения: Науч.-метод. пособие. – М.: Высш. шк., 1991. – 176 с.

  15. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник для студ. вищих пед. закладів освіти. – Тернопіль: Навч. кн.. – Богдан, 1997. – С. 131-145.

  16. Черниловский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе: Учеб, пособие для вузов. - М.: Юнити -Дана, 2002. - С. 159-162.


Случайные файлы

Файл
180316.rtf
71744.rtf
27764.rtf
ads for e-x1.doc
47281.rtf