Діяльність викладача в процесі навчання (115024)

Посмотреть архив целиком














Діяльність викладача в процесі навчання



Центральною фігурою процесу навчання є викладач, який виступає організатором усієї пізнавальної діяльності студентів. Головним учасником і суб'єктом процесу навчання визначається студент, заради якого створюється процес, у якому він виступає в суб'єкт-об'єктивні відносини з викладачем і довкіллям.

Викладач передусім виступає як організатор і керівник пізнавальної діяльності студентів, створює умови, за яких смороду можуть найраціональніше включитися в процес учіння. Контролюючи учіння, він винний бути готуємо допомогти студентам, коли в них виникають труднощі. Викладач усвідомлює загальну мету освіти і місце дисципліни в її реалізації, здійснює міжпредметні зв'язки. У процесі викладання демонструє глибоке, на сучасному рівні знання змісту навчальної дисципліни, якові викладає, а також з методики, психології та педагогіки. Успішному викладанню сприяє добрі знання особливостей студентів, педагогічна майстерність.

Діяльність викладача в процесі навчання складається з планування викладацької діяльності, потокового контролеві за навчальним процесом згідно до вимог навчального планові, його коригування, аналізу результатів своєї діяльності.

Ефективність процесу навчання залежить від соціально-психологічної підготовленості студента до учіння. Психологічна підготовленість означає, що студент усвідомлює мету навчання, є фізіологічно і педагогічно готуємо до нього, бажає вивчати навчальний матеріал, проявляє активність у процесі учіння, уміє зосередитися на навчально-пізнавальній діяльності та має належний рівень розвитку особистості.

Викладач не тільки використовує позитивне ставлення студентів до учіння, а постійно підсилює його й акцентує увагу на ті, що наукові факти викликають інтерес у студентів, коли смороду бачать їх практичну значущість. Правильно спланована й організована навчально-пізнавальна діяльність студентів є джерелом емоцій, бажання, потреб долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом, а висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційно-вольовий тло учіння . Позитивне ставлення до навчання забезпечує почуття власної гідності і справедлива оцінка здобутків в учінні.

Навчально–пізнавальна діяльність складається з наступних етапів:

  • сприймання – відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у певний момент на органи почуття людини.

Щоб цей процес був ефективним, необхідно стимулювати психічну готовність студентів, створювати їх мотиваційний тло, формувати активно-позитивне ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, спираючись на попередні знання й досвід, зосереджуя увагу на предметі пізнання, вивчення;

  • осмислення і розуміння навчального матеріалу - розумова діяльність, спрямована на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формування теоретичних зрозуміти, ідей, законів, яка досягається шляхом аналізу, синтезові, порівняння, індукції, дедукції тощо.

  • узагальнення – процес логічного переходові від загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак явищ дійсності.

Підсумовуючи навчальний матеріал, викладач звертає увагу на суттєві ознаки предметів, явищ, процесів та добирає варіанти методів і прийомів, які найповніше розкривають у них істотне;

  • закріплення знань, умінь і навичок – спеціалізована діяльність викладачів щодо реалізації дидактичного принципові міцності засвоєння навчаємими навчального матеріалу.

Для закріплення навчального матеріалу важливе значення має первинне, поточне і підсумкове повторення. Повторення повинно здійснюватися цілеспрямовано, вмотивовано, правильно розподілено за годиною і розрахованим не на механічне запам'ятовування.

  • застосування на практиці - перехід у процесі навчання від абстрактного до конкретного, що досягається різноманітними вправами, самостійною роботою на практичних і лабораторних заняттях, у будь яких формах повторення.

Ефективність засвоєння навчального матеріалу залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, яка виступає внутрішньою причиною спонукання студента вивчати навчальний матеріал, позначається на якості здобутих їм знань. Мотиви навчально-пізнавальної діяльності підрозділяються на:

  • пізнавальні – які закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба у вивченні, прагнення вдосконалити свої інтелектуальні здібності та інші

Пізнавальні мотиви можуть бути зумовлені змістом навчального матеріалу, активними формами і методами навчання, оцінками успішності студента.

  • соціальні - смороду пов‘язанні з тими відносинами, у які вступає особистість студента як громадянин суспільства (комунікативні, утилітарні, самовиховання та інші ).

Навчальний процес як загальна частина педагогічного процесу: навчання і виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам суспільства, винний забезпечувати виконання цього завдання реалізацією трьох функцій:

  1. Освітньої – яка забезпечує засвоєння студентами системи науково – теоретичних знань, формування вмінь і навичок їх застосовування.

Ця функція передбачає засвоєння студентами системи знань, умінь, навичок, змін і вдосконалень цієї системи протягом усього життя, тобто готовність особистості до постійного накопичення знань, їх перетворення й удосконалення. Важливим елементом освітньої функцій є знання. Знання - узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі реальної дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Освітню функцію забезпечують таки види знань:

  • основні терміни і поняття, без яких не можливо зрозуміти жодного текстові, будь якого висловлювання;

  • факти щоденної дійсності та наукові, без яких не можливо зрозуміти законі науки, формувати переконання, доводити й обґрунтовувати ідеї;

  • основні законі науки, без яких не можливо розкрити зв'язки й відношення між різними об'єктами і явищами реальної дійсності;

  • теорії, без яких не можливо зрозуміти систему наукових знань про сукупність об'єктів та методи пояснення і передбачення певної предметної галузі;

  • знання про способи діяльності, без яких не можливо зрозуміти методи пізнання й історії здобуття знань, тобто методологічні знання;

  • знання про норми становлення до різних явищ життя, без яких не можливо дати оцінку процесу вивчення об'єктивної дійсності та набуття суспільного досвіду.

Розглянуті види знань поділяють на теоретичні й фактичні. До теоретичних знань належить: поняття, абстракції, теорії, гіпотези, законі, методи науки та інші. Фактичні знання це одиничні поняття: знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події та інші.

Серед знань ,які мають засвоїти студенти в процесі навчання, особливе значення приділяється тім, що виражають способи діяльності і використовуються на практиці. У навчальних дисциплінах смороду оформлені у виді правил.

Освітня функція навчання забезпечує:

  • повноту знань, яка визначається засвоєнням передбачених навчальною програмою змістового матеріалу з кожної дисципліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв'язків;

  • системність знань, їх упорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і покладало шлях для наступного;

  • усвідомленість знань, що полягає в розумінні зв'язків між ними, прагненні самостійно поповнювати їх;

  • дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні способи застосування їх із зміною ситуації та інші.

Окрім засвоєння системи знань, освітня функція виконує завдання, що спрямоване на формування в студентів умінь і навичок. Уміння в педагогічній літературі розглядаються, як здатність особистості на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок. Навичка визначається, як психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.

У педагогічній літературі вміння поділяються на первинні та вторинні. Первинні уміння визначаються як дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила у своєї основі й передбачають елементи творчості і дані уміння включають навички, але не зводяться до них.

У навчанні смороді підлягають повній автоматизації і входять як автоматизовані елементи до складних вторинних умінь. Так написання літер стає навичкою, без якої не можливо набувати уміння викладати свою думку на письмі, а під година оволодіння грамотою написання літер є первинним умінням, пізніше воно перетворюється на навичку. Другу первинне вміння, таке як узгодження слів, може статі навичкою, але може залишитися і первинним умінням.

Серед умінь і навичок розрізняються: теоретичні, це такі в основі яких лежати правила оперування поняттями і смороду визначаються за результатом аналізу–синтезу; практичні, це дії, що регулюються за допомогою формул, зразків, моделей та іншим.

  1. Розвиваючої-яка виявляється в розвитку мислення в студентів, формуванні волі, емоційно–почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей.


Случайные файлы

Файл
106776.rtf
10978.rtf
157224.rtf
43637.rtf
115276.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.