Діти–індиго та особливості їх виховання (115022)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

Ім. В. Гнатюка





Кафедра соціальної педагогіки



РЕФЕРАТ


на тему:

Діти–індиго та особливості їх виховання



Виконала:

Студентка групи СП-51

Василишина В.М


Перевірила:

КалаурС.М








Тернопіль 2009


Зміст


1.Діти–індиго, як феномен сучасного суспільства.

2. Особливості навчання дітей – індиго.

3. Типологія дітей – індиго та моделі їх поведінки.

4. Психологічний аспект виховання дітей – індиго

Література



1. Діти–індиго, як феномен сучасного суспільства


Однією з причин кризи сучасної освіти є поява у нашому житті дітей, поведінка яких докорінним чином відрізняється від стандартизованої, прийнятої у педагогіці типової поведінки дитини-дошкільника чи першокласника. Проблема взаємостосунків дитини і таких соціальних інституцій, як дошкільний навчальний заклад чи початкова школа, є настільки важливою, що вирішення її може стати наріжним каменем у побудові нової системи освіти. Проте для цього необхідно з’ясувати, які особистісні риси характеризують сучасних дітей і на яких засадах має будуватись навчальна взаємодія дорослого з малюком.

В педагогічному обігу нещодавно з’явився новий термін: „діти-індіго”. В українській педагогічній науці він широко не використовується. Хоча на заході ряд вчених у галузі психології, педагогіки, філософії та мистецтва серйозно розглядають проблему взаємодії з дітьми-індіго на різних рівнях: побутового спілкування, навчання, розвитку мистецьких здібностей тощо.

Діти індиго — це люди, які від народження мають особливі здібності, наприклад, можуть бачити енергетичне поле людини, так звану ауру, володіють даром передбачення, їм дуже легко даються іноземні мови, вони надзвичайно талановиті — співають, малюють, пишуть вірші, танцюють, підбирають мелодії на музичних інструментах та багато всього іншого. Більше того, люди, які вірять у те, що діти індиго справді існують, а не є новітнім міфом сучасного світу, кажуть, що в деяких з цих дітей змінено генний код. При цьому діти зі зміненим кодом мають імунітет проти раку, СНІДу та інших важких та практично невиліковних на сьогодні хвороб.

За даними досліджень іноземних спеціалістів, людей зі зміненим генетичним кодом зараз є близько одного відсотка від усього населення землі. І їх число постiйно збільшується. Отже сучасні нестандартні діти, або діти-індіго, як їх назвали Н. Тепп, Л.Керолл, Дж.Тоубер, це діти, яких перш за все характеризують такі риси:

гіперактивність (вони весь час перебувають в русі, стояння в черзі чи строю для них проблема, так само як спокійне сидіння під час занять чи приготування уроків);

високий рівень інтелекту, нестандартність мислення (вони часто знаходять кращий шлях розв’язання поставленої задачі чи практичної ситуації); • розвинена інтуїція, гостро відчувають фальш

впевненість у собі, віра у власні можливості (як наслідок – повна відсутність страху);

почуття власної гідності (самоповага для них не просто почуття, це умова нормального розвитку)

високий рівень самооцінки;

самостійність;

емоційна неврівноваженість; неприйняття авторитету дорослих, якщо він не підкріплений практичними діями і уважливим ставленням дорослого до дитини;

здобувають знання емпіричним шляхом, погано реагують на пасивне навчання та зубріння (багаторазове повторення) матеріалу.

Якщо спробувати порівняти сучасну дитину-дошкільника і дитину шестидесятих років ХХ століття, то очевидно педагоги із значним досвідом роботи чи батьки, що вже мають дорослих дітей та малих онуків, можуть констатувати що:

- залишити дома сучасного малюка, навіть на короткий строк, неможливо, в той час як колись така практика була широковживана у побуті; дитина обов’язково буде шукати собі забавлянку поза колом доступних іграшок, прагнучи замінити їх побутовою технікою, посудом, хімічними рідинами тощо. В кращому разі вона стягне зі стіни килим і розмалює стіни, приб’є цвяхами килим, що лежить на підлозі (до того ж так рівненько, що про те, що килим прибито ви дізнаєтесь лише тоді, коли захочете зняти його і почистити);

- поговорити з сусідкою чи подругою у магазині, на вулиці, чи деінде, якщо з вами малюк дошкільного чи молодшого шкільного віку – неможливо. Дитина весь час буде сіпати вас за одяг, говорити, крутитися – усіма силами звертати увагу на себе. А років 20-30 тому дитина спокійно чекала б завершення розмови;

- у колі однолітків чи навіть дорослих людей буде впевнено і наполегливо відстоювати власну думку, якщо вона висловлена. У ситуації спілкування, коли поряд немає дитини з подібним образом мислення чи дорослого, що розуміє дитину, може вдатися до антисоціальних вчинків або ж „згорнутися всередину себе”, відчуваючи, що її не розуміють ;

- дуже негативно реагує на слова „Йди вибачайся!” Може набурмоситись і не вимовити й слова, навіть коли є винною. Вважає себе винятковою, має почуття гідності і не бажає принижуватись;

- на заняттях у дошкільному закладі чи школі, якщо знає відповідь на поставлене питання буде активно тягти руку, підстрибувати, вигукувати: „Мене спитайте, мене!” „Я знаю! Я!” Якщо ж не надати дитині можливості висловитись – ображається, інколи настільки, що не бажає надалі вчитися і відповідати такому „поганому” педагогу.


2. Особливості навчання дітей–індиго


Про особливості сучасних дошкільнят і молодших школярів багато можуть розказати їх педагоги. Основна трудність, яку вони відчувають, це надзвичайна складність в організації індивідуально-диференційованого, особистісно-орієнтовного навчання і виховання в умовах роботи з великим колективом дітей. Кожна дитина потребує концентрації усіх зусиль педагога і за умови коли їх у навчальній групі (класі) 25-30 осіб, здійснювати якісне навчання дуже важко. Тож очевидно, що настав час переглянути наповнюваність дошкільних груп та шкільних класів. Мова про це ведеться ще з 70-х років минулого сторіччя, та, як говориться „А віз і нині там”. Очевидно, що лише спільними зусиллями батьків і педагогів – людей, зацікавлених у створенні оптимальних умов для розвитку особистості дитини, можна вирішити цю проблему.

Сучасні діти потребують самостійності, як умови розвитку і свободи вибору, як його джерела. Навчальна взаємодія з ними може будуватись лише на засадах ділового партнерства, взаємодовіри і поваги. А серед методів навчання перевагу слід віддавати практичним: грі, спільній діяльності з дорослим чи однолітками, моделюванню, експериментуванню, вправлянню тощо. Якщо у дитини, щось не виходить і вона відчуває нестачу знань для розв’язання певної практичної задачі, то активно прагне до отримання цих знань, виявляючи не абияку наполегливість.

При підготовці у вищих навчальних закладах майбутніх вихователів до роботи з дітьми, ми наголошуємо на тому, що сувора регламентованість з боку дорослого всієї діяльності дитини може призвести до виникнення серйозних проблем дитини у школі. Адже за таких умов обмежується і пригнічується самостійність, тобто саме та якість, яка необхідна школяреві, виникають проблеми з розвитком почуття відповідальності. Завдання педагогів і батьків дітей полягає у забезпеченні умов, що сприяють формуванню умінь дитини довільно регулювати власну поведінку у відповідності з особистими та соціальними потребами. За умов підпорядкування і регламентації вільного часу дитини необґрунтованим бажанням та амбіціями дорослих, покроковому керівництві всіх видів діяльності дошкільника такі уміння розвинутись не зможуть.

Отже, насамперед, дитині необхідно надати можливість якомога частіше діяти самостійно. Здійснюючи опосередкований вплив на мотиваційну та вольову сферу дошкільника, вихователь здатен сформувати у нього основи цілісної системи знань про оточуючий світ у всьому багатстві взаємозв’язків та залежностей. При цьому, враховуючи вік і характер мислення дитини (наочно-дійове, наочно-образне), доцільно використовувати для навчання повсякденні реальні ситуації, гру, казку, а не організовувати навчання у вигляді шкільних уроків.

Практика спілкування з сучасними дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку показує, що як тільки батьківська сила і громадська роздратованість перестають пригнічувати їх, вони роблять крок вперед у своєму розвитку. Пам’ятаючи про те, що саме ці діти творитимуть майбутнє людства, очевидно слід подбати про можливості якомога більшої гуманізації їх взаємин з оточуючим світом, формування довіри до нього на основі почуття захищеності, яке може дати лише батьківська любов і взаєморозуміння. Багато в чому сучасні діти мудріші за нас. Вони мають свою місію в цьому світі і ми повинні надати їм всі можливості для самореалізації.

По суті в душі кожної людини присутній колір індіго – колір пізнання і творчості. Різним є лише ступінь його насиченості. Якщо у когось з тих, хто прочитає дану статтю, виникне думка про те, що діти-індіго це просто звичайні діти, то поміркуємо над питанням: чи не здається, що словосполучення „звичайна дитина” таке ж загадкове як „звичайне диво”?


3. Типологія дітей – індиго та моделі їх поведінки


Останнім часом усе частіше й частіше можна почути від досвідчених педагогів - діти стали якісь не ті, інші стали діти, не те, що були раніш...


Случайные файлы

Файл
181753.rtf
10056-1.rtf
23848-1.rtf
70096.rtf
38762.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.