Формування особистості в сучасному світі (114801)

Посмотреть архив целиком

Сучасна психолого-педагогічна наука і виховна практика свої прагнення щодо вдосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості пов'язують із особистісно орієнтованим підходом до дитини. Цей підхід має суттєво гуманізувати виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити взаємини справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно розвивальної творчості.

Особистісно орієнтований підхід як нова модель виховання потребує розробки відповідної психологічно виваженої і соціальне продуктивної корекції, здатної бути міцним науковим підґрунтям у створенні високоефективних виховних технологій і методів. З огляду на це, пропонуємо ряд інваріантів як усталених і незмінних наукових вимог, на основі яких і має реалізуватися особистісно орієнтований підхід до виховання дитини.

Інваріант 1. Формування у суб'єкта здібності і бажання усвідомлювати себе як особистість.

Допомогти дитині усвідомити себе як особистість ключове завдання педагога як організатора виховного процесу. Адже тільки через усвідомлення можливий процес оволодіння складовими компонентами внутрішнього світу, тобто формування вихованця як суб'єкта власного морально-духовного розвитку. Але що означає усвідомити себе як особистість стосовно дитини, яка ще має нею стати, у якої ще не розвинені базові особистісні цінності? Тут слід виходити з того, що структура образу Я дитини переважно емоційно-чуттєва. І чим молодший вік, тим ця особливість яскравіше проявляється. У дитини Я-боязке, Я-захоплене, Я-радісне тощо. Причому, почуття ці значною мірою ситуативні.

Враховуючи цю особливість, слід створювати такі виховні ситуації, які б вимагали від вихованця вияву широкої емоційної палітри, але позитивної спрямованості, оскільки негативні емоції особистісно руйнівні.

Спеціальні психологічні дослідження засвідчують, що совість, як система суспільне значущих моральних цінностей, розвивається з того емоційного матеріалу, який робить індивіда психологічно сильним. Почуття ж страху, слабкості тощо блокують розвиток повноцінної особистості.

Усвідомлення вихованцем своїх почуттів, прагнень, намірів відбувається за допомогою внутрішнього мовлення. Можна стверджувати, що воно є процесом оснащення свого Я. Основна функція внутрішнього мовлення створення впливу швидше на своє Я, ніж на інших людей. Коли дитина починає більше усвідомлювати себе як особистість, вона звертається безпосередньо до себе, не прагнучи вступити в спілкування з іншою людиною.

Використовуючи внутрішнє мовлення для представлення самому собі своїх почуттів стосовно різних подій, вихованець внаслідок такої внутрішньої праці визначає і спосіб взаємин з іншими людьми. Власне, дитина таким чином створює свій життєвий світ, у якому вона має виявити себе, працюючи постійно над своїм власним особистісним проектом. Саме почуття вихованця щодо себе організовують його життєвий світ, визначаючи його емоційну атмосферу і ціннісну спрямованість.

Інваріант 2. Культивування у вихованця цінності іншої людини.

Шкільний вік виявляється сприятливим для виховання у дитини такого фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким є здібність цінувати особистість людини. Ця моральна здібність передбачає сформованість у дитини відповідних знань про конкретну людину і прагнення їх реалізувати у поведінці.

Якщо таке прагнення стає стійким, набуває ознаки поведінкової звички, то воно перетворюється у почуття любові до людини і виявляється в різноманітних добродійних вчинках. Це почуття має бути безумовним, таким, що не пов'язане з якоюсь вигодою для його носія.

Формування у дитини здібності цінувати особистість людини здійснюється двома шляхами. Перший із них детальне розкриття дитині позитивних сторін оточуючих її людей: дорослих, старших дітей чи ровесників.

Слід звертати увагу на те, чим саме вихованець відрізняється від людей, які ставляться йому за приклад для наслідування, що йому бракує, щоб зрівнятися з ними в особистісному зростанні. Треба підкреслювати, якою важкою морально-духовною працею дається людині та чи інша суспільне значуща якість чи цінність. Якщо вихованець переконуватиметься в обсязі й мірі тих внутрішніх зусиль, які мобілізує і витрачає людина у процесі свого морального вдосконалення, то у нього створюватимуться реальні підстави для об'єктивної оцінки, для виникнення почуття її значущості для себе.

Тільки у процесі формування у вихованця цінності людської особистості можна сформувати у нього й адекватне оцінювання власної значущості, без якої неможливе його моральне вдосконалення.

Другий шлях формування у дитини здібності цінувати особистість людини це застереження зневажливого ставлення до неї. Таке явище за недоцільних виховних дій може набрати загрозливого характеру. Часто формуванню у дітей зневажливого ставлення до інших сприяють батьки, які демонструють перед ними своє неповажливе ставлення до тих, хто завдає комусь із них певне занепокоєння. Деяких батьків лякає стрімке зростання кола спілкування дитини, і тому вони проявляють зневагу до вчителів та інших людей, порівняння з якими, на їхню думку, може бути не на їхню користь. Такими неадекватними діями батьки завдають непоправної шкоди своїм дітям: нав'язуючи презирливе ставлення до людей (дорослих і дітей), вони втручаються в процес розвитку почуття величі людини як «міри всіх речей», блокують формування уявлень про людську гідність.

Виховуючи у дитини здібність цінувати особистість людини, педагог має пам'ятати про деструктивну дію такого захисного механізму як самоствердження за рахунок приниження інших. Він і сам не повинен його проявляти, і запобігати його прояву у своїх вихованців.

Цей механізм свідчення особистісної недосконалості, а то й примітивності людини, коли вона замість професійно-морального самовдосконалення як основи для розвитку почуття власної значущості, підтримує його, доводячи, наскільки непорядні люди, що оточують її.

Інваріант 3. Утвердження педагогом позитивної особистісної сутності вихованців як альтернатива аналізу, шо викриває його негативні риси.

Психологічно зрозуміле прагнення педагога стати у позицію, що знаходиться ніби «над» дитиною. Адже він має незрівнянно більший за дитячий життєвий досвід, володіє знаннями, здібностями, якостями,

Однак педагогу слід зважати на ск.:ї;: – . ~«-evy яка полягає у тому, що, з одного боку, ніякі sm: – – неможливі, доки людина не визнала своєї відпобігз/^-ності, а, з іншого, – таке визнання лише збільшує тягар неблагополуччя. Якщо сказати: «Ти злий, вередливий, дратівливий, неприємний хлопець – ось чому товариші ставляться до тебе вороже», то цим ми лише підтвердимо неблагополучну позицію хлопця і доб'ємося, що він стане ще злішим, вередливішим, дратівливішим і неприємним, – або ж наші слова викличуть у нього глибоку депресію.

Така реакція індивіда на дії іншої людини, яка викриває його певні особистісні вади, пояснюється узагальненим ототожненням ним різноманітних за змістом і цінністю внутрішніх утворень (рис, якостей, властивостей) зі своїм Я. Тож вказівка на негативні риси психологічно розцінюється індивідом як зазіхання на його Я, на самооцінку, як образу особистості, як удар по його самолюбству. Психологічно дійовою у цьому плані має бути робота педагога, спрямована на вичленення вихованцем і фокусування його уваги на певних аспектах свого Я. Йдеться про формування у дитини здатності диференціювати власний образ Я. Вона має знати про наявність у собі істинного, вищого Я як джерела альтруїстичних почуттів, вищих потенційних можливостей, духовної енергії. Вихованець має осягнути певною мірою своє істинне Я \ його чистій сутності. Крім того, у людини є і свідоме Я. до складу якого входять якості й цінності з високою суб'єктивною особистісною значущістю і дещо нижчою. Це Я також має бути диференційовано усвідомлене дитиною.

Потрібне постійне піклування педагога, щоб дитина ототожнила, пов'язала свою особистість саме з вищим Я. У цьому й полягатиме сенс утвердження педагогом позитивної особистісної сутності вихованця. Для підростаючої особистості істинне Я – це швидше її морально-духовний проект, ідеальний образ досконалої людини, але якщо воно стає предметом усвідомлення і прагнення, то відтак впливає на її загальний психічний розвиток.

У дитини, яка під впливом копіткої виховної роботи педагога психологічно ототожнила себе лише з істинним Я, створюються сприятливі внутрішні умови для безпристрасного сприйняття своїх негативних рис, а отже для переведення їх у конструктивне русло, тобто надання їм позитивної спрямованості як процесу перевиховання. Ця безпристрасна позиція надзвичайно важлива у корекційно-виховному плані, оскільки перетворює певні негативні утворення у нібито чужі, немовби зовнішні природні явища. В результаті цього вихованець встановлює між собою і ними психологічну дистанцію, що дає змогу спокійно аналізувати, а згодом і позбутися їх.

Сказане прояв фундаментального психологічного закону, згідно з яким над людиною панує все те, з чим вона себе ототожнює.

Ми можемо володарювати над тим і контролювати все те, з чим ми себе розототожнюємо. Цей закон нині широко використовується у психотерапевтичній практиці, але він має стати науковим підґрунтям і виховних дій педагога. Враховуючи його, ефективнішим буде вплив вихователя (ніж у вищенаведеному прикладі), коли він заявить: «Ти справедливий і чуйний хлопець, але тебе намагається подолати злість, вередливість, дратівливість і це призводить до конфлікту, незадоволення тобою».


Случайные файлы

Файл
64268.rtf
22340.rtf
37021.rtf
161302.rtf
114155.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.