Традиційні методи викладання народознавства в школі (114518)

Посмотреть архив целиком











РЕФЕРАТ З УКРАЇНОЗНАВСТВА

НА ТЕМУ:

ТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДОЗНАВСТВА В ШКОЛІ”


ПЛАН


1. Традиційні методи викладання народознавства в школі

2. Прийоми навчання


1. Традиційні методи викладання народознавства в школі


Неможливо перейти від принципів до методів викладання, не встановивши між ними логічного зв’язку. Принципи навчання є основоположними щодо ефективної організації педагогіки народознавства. Знання їх дають змогу вибрати необхідні методи навчання. Принципи викладання українського народознавства визначають його мету. Але ж треба знати спосіб, з допомогою якого можна досягти цієї мети, тобто - метод. Коріння методу бере свій початок у практичній діяльності людини з перетворення дійсності. Душею методу є людська внутрішня сила, природне почуття, природний і гострий розум. Але метод має й матеріалістичну основу, бо сплямований на творче ставлення до об’єкта діяльності. Тому він залежить не лише від бажань і дій учителя, а й від того, хто отримує знання і яка природа предмета що вивчається. Застосовуючи ті чи інші методи навчання, учитель сприяє пізнанню учнями об’єктивної реальності. Отже, методи навчальної діяльності є різновидами методів пізнання. У педагогіці народознавства всі компоненти навчально-виховного процесу закономірно пов’язані між собою. Методи, в свою чергу, визначають вибір засобів і форм організації навчальної діяльності. Мета, як закон, визначає зміст і методи навчання. Ця взаємопов'язана єдність усіх компонентів навчання забезпечує визначені результати навчання. Які ж головні завдання методів? 

1. Стимулювати навчання. 

2. Організовувати навчання. 

3. Контролювати навчання. 

Ці завдання не зводяться лише до навчання. Вони обов'язково включають виховання й розвиток. Тому можна стверджувати, що існує ще три завдання: навчальне, виховне, розвивальне. Досвід роботи показує, що вчителю слід спрямовувати увагу на якусь одну групу методів навчання, тоді результат буде найоптимальнішим. Відтак на кожному уроці та навіть на кожному етапі уроку завжди має бути певний домінуючий метод, то відповідає основній меті даного етапу чи уроку. Наприклад, коли на даному уроці увага приділяється відпрацюванню практичних навичок, то провідним буде метод практичної роботи, якому можуть допомогти словесний і репродуктивний. Таким чином: провідний метод педагогічного комплексу не дає всім іншим методам особливої специфіки та виконує функції всієї групи, всього комплексу. Усі інші методи теж не стоять окремо один від одного, а взаємодіють. Однак лише домінуючий метод утворює систему, що в ній всі інші теж виконують свої функції. Спинімось спочатку на методах, які пройшли багатовікову апробацію і можуть бути використані в процесі реалізації народознавства в школі. Без них навчально-виховний процес не досягатиме належних результатів. Їх не можна замінити якоюсь режисурою тому, що вони організовують і здійснюють навчально-пізнавальну діяльність. На досвіді перевірено, що без них учитель народознавства не може обійтися. Вони є старими, але не застарілими, а навпаки, поруч з новими методами створюють ефективні можливості уроку.

Словесні методи

Це методи передавання й слухового сприймання навчальної інформації.

 Метод розповіді. Його застосовують як розповідь, котру не треба записувати в зошиті. Тема уроку народознавства в сьомому класі „Вітряк. Використання сили вітру в господарстві українців. Народні пісні, легенди про вітряк”. 

Мета уроку: ознайомити учнів з використанням вітряка та працею людини в ньому, розвивати пізнавальні інтереси учнів, виховувати повагу до праці мірошника, хлібороба. 

Етап "Мотивація навчальної діяльності". 

Учитель розповідає: 

- коли 960-го року князь Володимир Святославич у Києві створював пантеон київських богів, то до найголовніших потрапив Стрибог - володар вітрів. Стрибог вважався дідом вітрів, бо мав на землі 67 численних намісників. Народ поділяв вітри на різні види: горішній, долішній, степовий, грозовий, буревій, смерч, лускавець, дмухач, шярпун, крутій тощо. 

У житті людини вітри відігравали особливу роль. Toмy наші пращури відповідно й намагалися умилосердити їх. Старші люди застерігали, що нічний шарпун може накликати тяжку хворобу /мабуть, і термін "вітрянка" лікарі взяли неспроста/. А ще остерігалися вітрів улітку, коли проходили жнива. Бурі, які називали буревіями, буреломом, штормом, повітрицею, завдавали численних збитків - нищили хлібостої, ламали дерева, калічили людей. Небажаним явищем був і вихор що має різні діалектні назви: смерч, труба, бігун тощо. "Труба" захопить людину та й може завести її світ за очі. Бігун призводить до головного болю. Чималі незручності приносили людям і зимові вітри /студений, зимний горішнець, хайна, сіверний, москаль тощо/. Вони, намітаючи кучугури, паралізували шляхи, загрожували життю мандрівників. На морі ці шквали називали штурмою, накотом. Одначе вітер не завжди завдавав лиха. Двадцять восьмого липня в народі відзначали день святого Кирика, або день Кирика-Вітрогона. Влаштовували на його честь різноманітні ритуали - сценічні дійства, пісні, заклинання та благання, "щоб ні вітер, ні туча, ні блискавка, ні градобій не ушкоджували збіжжя, житло, тварин та людей". Цей день святкують на честь вітру: можна все робити, лише коло сіна не можна працювати, "бо вітер розмете його". Ще донедавна сталі люди відводили грозові хмари численними заклинаннями та молитвами. Перед тим, як з'явитися грозі, селяни обходили обійстя, житло й посіви з іконою та страсною свічкою. Деінде кидали коцюбу на поріг, або підпалювали свячену вербу, проказуючи молитву. Відзначали свято вітру люди тому, що вітер нерідко є добрим і безвідмовним помічником у господарській діяльності. Скажімо, а яким нетерпінням чекають хлібороби половію - легкого весняного відерця, що "провітрює грунт", "тужавіє землю", "пестить збіжжя", коли воно цвіте, а отже й самозапилюється /звідки й поетичний вислів жито половіє"/. На теплому весняному вітерцеві селяни сушили й вибілювали пряжу пряжу та полотно, провітрювали одяг, збіжжя, я влітку віяли зерно. Особливо бажаним був він, коли засіки повнилися зерном нового врожаю. Адже, крім млинів, які будували на річках, збіжжя здебільшого мололи у вітряках, що приводились у дію за допомогою "стрибожних онуків". 

Метод лекції. Сьомий клас. Тема уроку "Зовнішній вигляд українських поселень. Основні зони й типи поселень. Єдність і локальне розмаїття народного житла".

 Етап "Сприйняття й усвідомлення нових знань".

 Учитель викладає учням лекційний матеріал, який вони коротко занотовують. 

Метод бесіди. Сьомий клас. Тема уроку "День поминання. Культ предків у слов’ян. Обряд пошанування померлих у нашому краї". 

Етап "Актуалізація опорних знань".

 Бесіда проводиться за навідними запитаннями вчителя. Коли поминають померлих? Як проходять Проводи? Як готуються до поминок у вашій сім’ї? Які квіти насаджують на могилах? Як повинна людина поводитися на цвинтарі? Чи бачили Ви коли-небудь як люди нехтували правилами поведінки на цвинтарі? Чи засуджуєте Ви таку поведінку й чому? 

Наочні методи

Це методи наочної передачі та зорового сприйняття інформації. 

Метод ілюстрації. Восьмий клас. Тема уроку "Мисливство. Об'єкти мисливства. Способи полювання. Пристосування для полювання. Мисливство в обрядових піснях та переказах". 

Етап "Засвоєння нового матеріалу".

Учитель розповідає й показує пристосування для полювання.

 Метод демонстрації. Сьомий клас. Тема уроку "Лірники та кобзарі в Україні". 

Етап "Сприйняття й усвідомлення нових знань". 

Учитель показує кобзу й розповідає про будову цього музичного інструменту, демонструючи всі його деталі: - Кобза - дерев’яний інструмент, який робиться з верби, або з клену, і то з одного шматка. Спочатку виготовляють видовбану, великого розміру деталь з короткою ручкою, з потовщеними краями, що, власне, стає основою кобзи і зветься спідником. Спідняк, різко звужуючись, переходить у ручку, або гриф, на якому кріпляться струни та який часто буває також видовбаний. Боки ручки тек дерев’яні, звуться щоками. Верхня частина кобзи, що робиться з ялини, має назву верхняка, або дейки. а той круг, де сходяться верхняк зі спідняком - брямки. Від ручки на долину по правому боці брямки поставлені дерев’яні чи металеві кілочки, на які чіпляють приструнки. Нижня частина кобзи має зроблений з бляхи струнник, до якого зачіплюють баси та приструнки. Скінчується струнник двома, трьома й більше "хвостами", що утримують його при кобзі. "Хвости" прикріплені до спідняка одним чи кількома дерев’яними або металевими ґудзиками - "пупками". Посередині верхняка вирізується різної форми отвір - голосник, або рока. Між голосником і струнником лежить підставка, зроблена з міцного дерева, це "кобилка", через яку йдуть баси й приструнки. Під верхняком наклеюється кілька (2, 3 чи більше) тоненьких паличок з прукного дерева, які звуться пружинами. Вони передають вібрації по всьому верхняку. Між верхняком і спідняком, ставлять одну чи біліше дерев’яних підпірок - "душ", які об’єднують як спідняк, так і верхняк в одне вібруюче тіло. Кобзарі поділяють струни на баси - бунти, що йдуть по пучці, та приструнки, що з правого боку кобзи прикріплені до спідняка. Кобза має різну кількість струн, але здебільшого 20-30, хоч були колись кобзи тільки на 12 струн. 


Случайные файлы

Файл
175463.rtf
136421.rtf
186370.rtf
82990.rtf
167643.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.