Роль соціального педагога в адаптації підлітків (114081)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Погляди вчених на проблему прав дітей

2. Правовий аспект роботи соціального педагога

3. Роль соціального педагога в соціальній адаптації підлітків

4. Проблема жорстокості у шкільному середовищі

5. Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в дитячому будинку

6. Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в школі

7. Система роботи з сім’єю і важкими дітьми

8. Вулична соціальна робота

Висновки

Додатки


Прийнявши у серпні 1991 року акт проголошення незалежності, Україна стала на шлях побудови демократичної, правової, соціальної держави. Людина, її права і свободи, проголошені стратегічним конституційним пріорітетом нашої країни.

Повага прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей, тобто права і свободи дітей, як членів суспільства у значній мірі визначають напрями діяльності державних органів та громадських організацій. На фоні стихійних спроб окремих інституцій, громад і приватних осіб до пожвавлення роботи щодо поліпшення ситуації з соціально-економічним захистом дитини в Україні, держава, в особі владних структур і апарату управління, недостатньо активно наращує зусилля в цьому напрямі.

Нині в Україні спостерігається спалах інтересу до такої проблеми як права дитини. Причиною цього є загострення питання про сучасне становище дітей в Україні, соціальний статус дитини, способи її життєдіяльності, внутрішній світ, інтереси, побажання. Отже, існують чинники, які актуалізують проблему прав дитини і спонукають суспільство активно її розглядати, обговорювати і врешті-решт розв´язувати. Це ідеологічно-суспільний, соціальний і психолого-педагогічний аспекти. Вони тісно пов´язані один з одним, бо всі грунтуються на ціннісних орієнтаціях суспільства, адже діти – це наша історія і наше майбутнє. Тому ми, студенти, соціальні працівники, вихователі, вчителі, повинні формувати рівноправних, вільних, високоосвідчених, високоморальних особистостей шляхом піклування про дітей, а саме: оберігати їх здоров´я, забезпечити їхню гідність, створити умови, за яких кожен зможе повною мірою розкрити свої здібності, а також проведення просвітницької роботи серед учнів, щодо ознайомлення їх з правами дітей, які чітко визначилися лише у ХХ столітті.

Під правами дитини маються на увазі чітко окреслені, установлені принципи, положення, закони, які регулюють її життєдіяльність. У міжнародних документах, які підписала Україна, це насамперед, Конвенція ООН «Про права дитини»(1989), Указ Президента України від 19 березня 1996 року № 63/96, яким затверджено національну программу «Діти України», Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Сподіваємося, що саме нормативно-правові акти, що регулюють питання соціального-правового захисту дітей, допоможуть вирішити та чітко усвідомити права дітей та застосувати положення цих документів при захисті конституційних прав та законних інтересів неповнолітніх.


  1. Погляди вчених на проблему прав дітей


Нині в Україні спостерігається спалах інтересу до такої незвичної для вітчизняного суспільно-гуманітарного контексту проблеми, як права дитини. Висунення на передній план політичного, педагогічного і соціального аспекту дитячого життя зумовлене багатьма причинами. Науковці небезпідставно стверджують, що дитинство вимагає історичного підходу до свого розуміння, бо воно є біосоціальним феноменом, має двофакторну природу розвитку, великою мірою є продуктом історії, розвитку людського суспільства. Розглядаючи проблему прав дитини в історико-генетичному контексті, вчені користуються такими поняттями як моральність, свобода, обов´язок, захоплення, переконання, примус, дисципліна, відповідальність, самовиховання, совість, оцінювання, добро, зло, щастя, любов, страх, сором, ненависть, терпимість, взаєморозуміння тощо. Міркування й думки педагогів саме з цих проблем у поєднанні з суспільними й соціально-культурними умовами створили такий загальний контекст, який зрештою привів до розробки суспільством правових і юридичних норм, правил, положень стосовно життєдіяльності дитини.

Ще французські філософи, мислителі і педагоги (Жан-Жак Руссо, Філіп Ар´єс) зауважували, що необхідним є новий підхід до дитини - не як до майбутнього дорослого, а як до самодостатньої особистості, і взагалі до дитинства, як до важливого самостійного окремого періоду життя. І відповідно до цих поглядів суспільство має створити належні умови.

Завдяки цим відкриттям, було зламано закони, поставивши на перше місце автономію і самостійність дитини, право на вільний розвиток, а з боку дорослих – високогуманного ставлення до дитини. Ці ідеї визріли як протест проти авторитарно-схоластичної освітньої системи, що регламентувала й суворо дисциплінувала кожен крок дитини, не враховувала її бажань, інтересів, схильності, не давала прав на вільний розвиток.

Паралельні погляди злилися в потужному реформаторському русі кінця ХІХ століття. Наступне, ХХ століття, реформаційно налаштовані педагоги проголосили «Століттям дитини», що означало в контексті прав дитини вільний розвиток здібностей, нахилів, свідому дисципліну, обмеження, або зведення нанівець примусу і покарань, створення суспільних (шкільних, середовищних) умов для її повноцінного розвитку, увагу до фізичного і психічного розвитку дітей, їхнього екологічного виховання. Цей період і ця потужна реформаційна хвиля породили й підняли на вершину педагогічних здобутків цілу плеяду діячів освіти і культури. Це і Джон Дьюк, який проголосив дитину «сонцем, навколо якої обертаються засоби виховання, де вона – центр, навколо якого вони організовуються…», і Селестен Ферре, який створив оригінальну систему виховання на засадах демократизму й гуманізму, вилучив із життя дитини примус, покарання, підкорення чужій волі, розкрив її особистість, через вільну творчу працю, (як інтелектуальну, так і фізичну), багато дбав про фізичне здоров´я своїх вихованців. До представників реформаторської, гуманістичної педагогики належить і Януш Корчак, образ якого в багатьох ототожнюється з жертовним служінням дитині, з організацією соціального захисту тих, хто цього найбільше потребує, - знедолених дітей вулиці й притулків. Януш Корчак з особливою переконливістю доводив право дитини бути самій собою, право на індивідуальність і повагу.

Перелік можна продовжувати, бо зарубіжна педагогіка та шкільна практика сприйняли багато із зазначених ідей, успішно втіливши в житття сучасної школи різних країн світу. Більшість педагогів певною мірою ознайомлені з цими ідеями. Інша ситуація склалася з ідеями про права дитини і взагалі про дитину, що розвивалася на вітчизняному грунті. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, в Російській імперії почався рух за визволення дитини від надмірної опіки сім´ї, держави, школи. Одним з найяскравіших представників цього руху був Костянтин Вентцель, який заявив про право кожної людини на вільний розвиток, право на виховання та освіту. Українські педагоги не стояли осторонь цієї проблеми. Це передусім стосується таких непересічних постатей, як Тимофій Чубенець, Яків Чепіга, Яків Мамонтов, а пізніше - Василь Сухомлинський та інші. За тих умов відносної демократизації суспільного життя і відповідно системи освіти, вони обстоювали те, що права дитини в контексті прав держави, батьків і суспільства мають посідати перше місце, бути альфою і омегою виховного процесу, вони зверталися до проблем прав дитини як до проблеми свободи її самовираження, всебічного розвитку, прищеплення навичок критичного мислення, виховання політичної і моральної зрілості, фізичної досконалості.


2. Правовий аспект роботи соціального педагога


У дітях - майбутнє кожної країни, перспективи її економічного, соціального і демографічного розвитку. У «Програмі дій Міжнародної конференції по народонаселенню і розвитку» (1994 р.) підкреслюється, що діти є найважливішим ресурсом майбутнього, і вкладення в них з боку батьків і суспільства мають ключове значення для сталого економічного зростання і розвитку. Однією з найважливіших цілей світової спільноти і окремих держав є забезпечення охорони їхнього здоров'я, добробуту і розширення їхніх можливостей відповідно до обов'язків щодо дітей, підлітків і молоді, ухвалених на Всесвітній зустрічі на найвищому рівні в інтересах дітей у Нью-Йорку (1990 р.), де було прийнято Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та План дій щодо її здійснення, відповідно до Конвенції про права дитини. Виходячи з особливостей своїх цілей: захищати найнезахищенішу частину людства - дітей, міжнародні документи встановлюють високий віковий ценз у визначенні дитини - це “кожна людська істота, яка ще не досягла 18 років”.

Діти є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства. А тому і поступальний розвиток суспільства значною мірою обумовлений ставленням до дітей, розумінням їхніх проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити крок їм назустріч. Специфіка і основна спрямованість соціальної та правової політики стосовно дітей в Україні в сучасних умовах має сприяти зменшенню впливу на них негативних наслідків, що виникають у ході реформування суспільства, а також створенню умов для оптимізації діяльності існуючих і заснування нових соціальних інститутів, метою діяльності яких є задоволення потреб та реалізація інтересів дітей.


Случайные файлы

Файл
38058.doc
110537.rtf
2733.rtf
7876-1.rtf
96434.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.