Психолого–педагогічні проблеми спілкування викладача та студента (113716)

Посмотреть архив целиком


















Реферат

з дисципліни "Педагогіка вищої школи"



на тему:

"Психолого–педагогічні проблеми спілкування викладача та студента"





























2009



Зміст


1. Зміст і структура педагогічного спілкування

2. Особливості педагогічного спілкування у вузі

3. Стилі і моделі спілкування викладача вищої школи

4. Викладач і студент (практика спілкування)

5. Проблеми спілкування викладача і студента на іспиті

6. Психолого-педагогічні проблеми спілкування при дистанційному навчанні

7. Технологія організації продуктивної взаємодії викладача і студентів

8. Характерні причини конфліктів у взаємодії студентів і викладачів

9. Теоретико-методологічні основи психологічної проблеми взаємин викладачів і студентів

10. Оптимізація взаємин викладачів і студентів як чинник становлення особистості майбутнього фахівця

Висновок

Список використовуваної літератури


«Навчання – це не механічна передача знань. Це надзвичайно складні людські взаємини!»

В.О. Сухомлинський


  1. Зміст і структура педагогічного спілкування


Дослідження в області педагогічної психології показують, що значна частина педагогічних труднощів обумовлена не стільки недоліками наукової і методологічної підготовки викладачів, скільки деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування.

Педагогічне спілкування – специфічна форма спілкування, що має свої особливості і що в той же час підкоряється загальним психологічним закономірностям, властивим спілкуванню як формі взаємодії з іншими людьми, що включає комунікативний, інтерактивний і перцептивний компоненти.

Педагогічне спілкування – сукупність засобів і методів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань виховання і навчання і що визначають характер взаємодії педагога і що вчаться.

Людські взаємини, в т.ч. і в учбовому процесі, повинні будується на суб'єктній для суб'єкта основі, коли обоє сторони спілкуються на рівних, як особи, як рівноправні учасники процесу спілкування. При дотриманні цієї умови встановлюється не міжролевий контакт «викладач – студент», а міжособовий контакт, в результаті якого і виникає діалог, а значить, і найбільша сприйнятливість і відвертість до дій одного учасника спілкування на іншого. Створюється оптимальна база для позитивних змін в пізнавальній, емоційній, поведінковій сферах кожного з учасників спілкування. Т.ч., заміна міжролевого спілкування спілкуванням міжособовим сприяє відходу від формалізму і догматизму в навчанні.

Основні форми педагогічної діяльності протікають в умовах спілкування. Вміст спілкування складає обмін інформацією, але цим спілкування не вичерпується. Найважливішою стороною спілкування є прагнення зберегти подобу однієї людини в іншому, транслювати себе в іншого через спільну діяльність. Це вже особове спілкування. Люди, що спілкуються, прагнуть поділитися своїм буттям з іншими, обговорити якісь події, обоє сторони, що хвилює. Це - особова взаємодія в спільній діяльності викладача і студента. У цьому сенсі спілкування виступає як найважливіший інструмент вирішення учбово-виховних завдань.

Спілкування виступає в трьох аспектах:

  • як засіб вирішення учбових завдань;

  • як система соціально-психологічного забезпечення виховного процесу;

  • як спосіб організації взаємин викладачів і студентів, в якому поєднуються навчання і виховання;

  • як процес виховання особи і творчої індивідуальності.

Викладач вузу з'являється як ініціатор і керівник процесу спілкування, суть якого складають система, прийоми і навики взаємодії педагога і студентського колективу, вмістом якого є обмін інформацією, учбово-виховна дія, організація взаємин і трансляція особи педагога виучуваним.

Дослідження проблем комунікації в учбовому процесі дають можливість виділити наступну структуру педагогічного спілкування, органічно пов'язану з творчою роботою викладача.

Етапи педагогічного спілкування:

  1. Прогностичний етап: в процесі моделювання педагогом спілкування з групою, потоком в процесі підготовки до педагогічної діяльності здійснюється планерування комунікативної структури майбутньої діяльності відповідно:

    • педагогічним цілям і завданням;

    • загальній педагогічній і етично-психологічній ситуації в аудиторії;

    • творчій індивідуальності самого педагога;

    • індивідуальним особливостям студентів;

    • пропонованій системі методів навчання і виховання.

  2. Початковий період спілкування: організація безпосереднього спілкування з аудиторією, групою. Найважливішими елементами цього етапу є:

    • конкретизація спланованої моделі спілкування;

    • уточнення умов і структури майбутнього спілкування;

    • здійснення початкової стадії безпосереднього спілкування.

  3. Управління спілкуванням в педагогічному процесі, що розвивається. Окрім дидактичних і методичних вимог до лекції, існує ряд соціально-психологічних вимог до неї:

    • становлення психологічного контакту з групою для передачі інформації і її особового сприйняття студентами;

    • розробка психологічно обґрунтованої партитури лекції;

    • створення обстановки колективного пошуку і спільних роздумів;

    • управління пізнавальною діяльністю студентів;

    • єдність ділового і особового аспектів;

    • цілісна, педагогічно доцільна система взаємин педагога і студентів.

  4. Аналіз здійсненої системи спілкування і моделювання спілкування в майбутній діяльності.


  1. Особливості педагогічного спілкування у вузі


Вуз відрізняється від школи вмістом навчання і виховання, зміною їх форм. Основна функція вузу – формування особи фахівця. І цій меті має бути підпорядковане спілкування викладачів і студентів. Система вузівського педагогічного спілкування в ланці «викладач – студент» якісно відрізняється від шкільного самим фактом їх приєднання до загальної професії, а це значною мірою сприяє зняттю вікового бар'єру, що заважає плідній спільній діяльності.

У системі вузівського педагогічного спілкування поєднуються два чинники:

  1. взаємини ведений – ведучий;

  2. взаємини співпраці виучуваної і повчальної.

Основні вимоги до стосунків «викладач – студент», «студент – студент» можна сформулювати таким чином:

    1. взаємодія чинників співпраці і відомості про організації виховного процесу;

    2. формування духу корпоративності, колегіальності, професійної спільності з педагогом;

    3. орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненою самосвідомістю і тим самим подолання авторитарної виховної дії;

    4. використання професійного інтересу студентів як чинника управління вихованням і навчанням і як основи педагогічної і виховної роботи.

Такий стиль формується під впливом двох активних чинників:

  • захопленості наукою, предметом;

  • прагнення перетворити зону наукового пошуку на матеріал педагогічної дії, так званого педагогічного відчуття.


  1. Стилі і моделі спілкування викладача вищої школи


Вища школа пред'являє високі вимоги до психологічного клімату кафедри, факультету, вузу в цілому, що реалізовується в повсякденному педагогічному спілкуванні. Формування власного індивідуального стилю спілкування із студентами пов'язане з розвитком творчої індивідуальності професорів, доцентів, викладачів.

Важливим завданням початкуючого вузівського педагога є пошук оптимального для цілей виховання власного індивідуального стилю спілкування із студентами. Його виробленню сприяють такі прийоми:

  • включення студентів в початкові форми дослідницької діяльності;

  • створення форм спільного спілкування для кращої особової соціалізації студентів, участь в засіданнях кафедри, конференціях, лекціях серед населення, виступи у пресі і т.д.;

  • спільна науково-дослідна робота

  • спільні контакти, що не регламентуються, неофіційні, бесіди про науку, мистецтво, професію, книги;

  • участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі (огляди, олімпіади, конкурси, «круглі столи»).

Педагогічна дія має бути систематичною і безперервною, переходячи від учбово-орієнтованого до науково-пошукового, від офіційно-регламентованого до неофіційно-довірчого спілкування. Особливі вимоги пред'являються до етико-психологічної основи взаємодії ученого-педагога і студентів. У цьому плані важливу роль грають індивідуально-типологічні характеристики або стиль спілкування. У стилі знаходять вираження:

  • особливості комунікативних можливостей педагога;

  • досягнутий рівень взаємин;

  • творча індивідуальність педагога;

  • особливості студентського колективу.

Стиль спілкування втілює соціально-етичні установки суспільства, вузу, він відображає особовий і педагогічний рівень педагога, його емоційно-психологічні особливості. Оптимальний стиль спілкування – це спілкування, що ґрунтується на захопленості викладача і студентів спільною діяльністю, відображає саму специфіку формування особи фахівця у вузі і взаємодію соціально-етичних установок педагога і навиків професійно-педагогічного спілкування, що втілює в собі.

4. Викладач і студент (практика спілкування)


Головне завдання вузівського викладача — розкриття особи що вчиться — вирішується в ході його спілкування із студентом. Тому в поняття “Професійний педагог ” входить не лише знання конкретного предмету, але і педагогічна майстерність, тобто уміння збудувати виклад, увійти до контакту із студентом, зацікавити його, виховати потрібні якості, перетворити студента з об'єкту навчання в суб'єкт учення.

В воспитании все должно основываться на личности воспитателя, потому что воспитующая сила изливается только из живого источника человеческой личности. Никакие уставы и программы... не могут заменить личности в деле воспитания. Только характером можно образовать характер” (К.Д. Ушинский).


Случайные файлы

Файл
185373.rtf
16562.rtf
105041.rtf
14666-1.rtf
123742.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.