Пізнавальний інтерес, його структура і особливості дослідження (113459)

Посмотреть архив целиком










ПІЗНАВАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС, ЙОГО СТРУКТУРА І ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ

(реферат)



Якість навчання і виховання зумовлюється багатьма психолого-педагогічними чинниками: рівнем методичної роботи, майстерністю вчителів, взаєминами їх з батьками та дітьми, стилем керівництва, загальною атмосферою шкільного життя та ін. Проте навіть найзразковіша організація шкільної роботи, найактивніша діяльність усього педагогічного колективу приречені на невдачу, якщо учні байдужі до навчання, коли фактичні знання не збуджують їхньої фантазії, не впливають на почуття, не викликають радості пізнання. Завдяки інтересу дитяча думка послідовно проникає в суть явища чи предмета, наполегливо відшукує зв'язки і, переборюючи перешкоди, досягає радісного осяяння, коли невідоме відкривається в усій логічній цілісності й красі. А це означає, що досягнуто основної мети навчання: не тільки збагатився знаннями учень, а й розвивається і формується його особистість.

Вивченню інтересів дітей, особливо інтересу до навчання присвячено багато психолого-педагогічних праць. Проблема пізнавального інтересу в основному розроблялась у таких напрямках: дослідження психологічної природи інтересу; вивчення інтересу як ставлення особистості або як мотиву навчальної діяльності. У ряді праць пізнавальний інтерес розглядається як засіб навчання й виховання.

Насамперед треба зазначити, що вивчення пізнавального інтересу відбувалося в контексті філософії. У філософській літературі інтерес розглядався і розглядається як форма вияву потреб людини і є важливою категорією для встановлення реальних причин та основних стимулів її діяльності й соціальної активності. Пізніше інтереси розглядались як такі, що зумовлюються самою природою людини, або як вияв психіки, свідомості (однак поза суспільними взаєминами) чи лишалися як результат діяльності надлюдських духовних сил.

До педагогічної науки категорію інтересу відніс Я.А.Коменський, який вважав, що завдяки інтересу учень прагне вчитися, не лякаючись ніяких труднощів, засвоюючи знання. Після Я.А.Коменського ґрунтовний психолого-педагогічний аналіз категорії інтересу зробив у свій час Й.Ф. Гербарт. Він визначав інтерес як вид розумової діяльності, зумовлений навчанням і вважав, що інтерес в педагогіці відіграє подвійну роль: з одного боку, - це мета виховання, з другого - принцип, який значною мірою визначає методику і дидактику. Розвиток його найближче завдання навчання. Водночас інтерес впливає на розв'язування виховних завдань. Він є також ефективним засобом формування характеру особистості.

Наприкінці XIX - на початку XX століття посилилась увага до цього питання. Типовою на той час була думка, що пізнавальний інтерес закладений у дитині природою виявляється поступово з роками. Е. Клапаред, наприклад надаючи величезного значення навчальним інтересам розглядав їх як внутрішні іманентно властиві дитині рушійні сили її духовного розвитку.

Проте широке вивчення проблеми пізнавальних інтересів розпочалось з середини XX ст. В психологічній і педагогічній літературі з'явилися дослідження, в яких висвітлювалась роль інтересу в навчально-виховному процесі (С.Л. Рубінштейн, Г.І. Щукіної, Л.І. Божович, Н.Г. Морозової та ін.).

Як форма вияву матеріальних і духовних потреб людини інтерес відіграє істотну роль у будь-якій її діяльності. Пізнавальні потреби, що виявляються в інтересі, спонукають особистість активно відшукувати способи і засоби їх задоволення, стимулюють пізнавальну активність у здобуванні знань. Сприяють поглибленню світогляду, викликають прагнення працювати.

Маючи завжди вибірковий характер, інтерес зумовлює загальну тенденцію: звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності. Він впливає на всі, без винятку, психічні процеси, спрямовує їх у потрібному напрямі. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосереднішою, з'являються роздуми щодо проблем, важливих для учнів.

Саме поняття "інтерес" трактується в літературі по-різному. Одні автори трактують його широко і ототожнюють з спрямованістю особистості в цілому, з її зосередженістю на певному об'єкті, представляють інтерес описово як сукупність проявів активності учня (його запитання, відсутність відволікань; позитивні, емоційні прояви, високий темп роботи). Інші автори розуміють інтерес не на стільки широко і зближують його з окремими стимулами, що входять в мотиваційну сферу, інтерес — це актуальний мотив, це активне пізнавальне відношення або переживання, це емоційне вираження потреби. Різні точки зору на інтерес відображені в роботах Л.І. Божович, О.М. Леонтьєв, Н.Г. Морозової, А.В. Петровського, С.Л. Рубінштейна, Г.І.Щукіної, А.К.Маркової і інших.

З психологічної точки зору пізнавальний інтерес є складною синтетичною властивістю особистості, до складу властивості входять інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Найбільш суттєве значення у функціонуванні пізнавального інтересу має зв'язок з інтелектуальними запитами та інтелектуальними почуттями особистості, а також з її моральними настановами і матеріальними потребами.

На взаємозв'язок інтелектуальних, емоційних і вольових процесів у пізнавальному інтересі вказують багато вітчизняних психологів (С.Л.Рубінштейн, Л.І.Божович, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна та ін.). Є також тенденція трактувати інтерес як вибіркову спрямованість особистості. "Пізнавальний інтерес виступає перед нами як вибіркова спрямованість особистості, що звернена до області пізнання, до її предметної сторони і до самого процесу оволодіння знаннями", - писала Г.І.Щукіна.

Такої ж думки притримуються Н.Г.Морозова: "Інтерес (в тому числі пізнавальний) можна визначити як емоційно-пізнавальне відношення ... до предмету або до безпосередньо мотивованої діяльності, відношення, що переходить при сприятливих умовах в емоційно - пізнавальну спрямованість особистості".

Як специфічну рису пізнавального інтересу виділяють його відшукуючий характер. Інтерес спонукає людину до цілеспрямованої пізнавальної діяльності, пов'язаної з відшукуванням відповіді на поставлене запитання. У цій особливості пізнавального інтересу виявляється закономірність його впливу на активізацію мислительних процесів. Це яскраво в тих дослідженнях, де пізнавальний інтерес вивчався як засіб навчання (Г.І.Щукіна, Д.І.Грай так, Н.А.Бєляєва та ін.).

Він є складовим компонентом системи провідних мотивів особистості. Так, А.К.Маркова і її колеги розглядали інтерес як наслідок, як одне із інтегральних проявів складних процесів мотиваційної сфери (в якості іншого загального прояву стану мотиваційної сфери можуть виступати відношення особистості).

О.М.Леонтьєв, Н.Ф.Добринін, Л.І.Божович та ін. пізнавальний інтерес розглядають як важливий мотив навчальної діяльності учнів. Зокрема, О.М.Леонтьєв підкреслював, що інтерес є не більш ніж явище, сутність і основа якого ще повинні бути знайдені.

Таким чином, теоретичний аналіз проблеми дозволяє виділити основні аспекти її дослідження: філософський, психологічний, дидактичний і методичний.

Вчення про інтерес як соціальне явище посідало значне місце в усіх філософських системах. Так, Арістотель, Демокріт, Лукрецій, Спіноза визначають "нужду" як першопричину способу життя людей, вчинків окремої людини й розвитку суспільства в цілому. Найбільш значущою для розвитку проблеми була спроба створити теорію інтересу, яку здійснив Гельвецій, який назвав пізнавальний інтерес "пружиною духовного розвитку людини". Він поділяє інтереси на три види:

  1. інтереси індивідуальні (приватні, особисті);

  2. інтереси тих чи інших соціальних груп;

  3. інтереси загальні, суспільні.

Важливість роботи Гельвеція в тому, що він визначив інтерес як явище, що змінюється за певних історичних обставин.

Доповненням класичних традицій у тлумаченні природи інтересу стали погляди філософів, які розглядали його в структурі генезесного розвитку людини. Зокрема:

1. З точки зору "розумного егоїзму" (Гольбах). Інтерес ототожнювався з самолюбством, прагненням до задоволення особистих потреб, а не суспільних;

  1. У межах концепції "економічної людини", згідно з якою інтерес зводився до матеріальної вигоди, погоні за наживою (І.Бент, Дж.Міляк);

  2. У зв'язку з психологічним тлумаченням природи інтересу як емоційного процесу (В.Остеман, К.Штултер та ін.).

В умовах кардинальної зміни методологічних орієнтирів, а по суті -переходу від тоталітарної до демократичної системи, як визначають філософи, соціологи, став переважати тип людини, яка характеризується невизначеністю життєвих установок, інтересів (М.Барболін, П.Кравчук, Є.Головаха). Протиріччя, властиві суспільству, складні взаємозв'язки суспільного й особистого інтересу, різноманітний характер відображення в інтересі суспільного буття засвідчують складність цього поняття в суспільних галузях наук (психології, педагогіці).

Основою об'єктивного розуміння сутності пізнавального інтересу психологами були наукові відкриття в галузі фізіології, нейрофізіології. Розглядаючи сутність і походження інтересу дослідники спиралися на вчення І.Г. Шавлова, А.Г.Іванова-Смоленського про рефлекторну природу психіки. За Павловим, інтерес — "орієнтувально-дослідницький" рефлекс, який проявляється у вигляді цікавості. Стійкість, глибина інтересів в окремих людей пояснюється з точки зору законів іррадіації, концентрації та індукції нервових процесів у корі головного мозку. Вияв інтересу пояснюється наявністю ділянок кори, які мають оптимальний ступінь збудження (принцип домінанти А. Ухтонського), що зумовлює виникнення сильних емоцій, які характеризують інтерес.


Случайные файлы

Файл
2856.rtf
43124.rtf
7545-1.rtf
26963-1.rtf
3203.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.