Переконання в педагогіці (113435)

Посмотреть архив целиком

Переконання в педагогіці.



ПЛАН




1. Різновидність методів навчально-виховного процесу 3

2. Педагогічні вимоги до використання методу переконання 9

3. Особистий приклад педагога 12

Список використаної літератури 18



1. Різновидність методів навчально-виховного процесу


Будь-яка діяльність складається з трьох частин:

  • орієнтовно-мотиваційної;

  • операціонально-виконавчої;

  • рефлексивно-оцінної.

Відсутність першої частини перетворює діяльність у хаотичне скупчення окремих дій без ясної й усвідомленої мети, коли людин не бачить особистісного змісту в чинених діях, не сприймає їх як значимі, важливі, необхідні для себе. Відсутність же третьої частини також приводить до втрати мети діяльності, оскільки в людини не сформована при цьому здатність оцінити своє поетапне просування до бажаного результату, можливість його досягнення, перспективи і наслідки свого поводження надалі. Успішність діяльності, можливість її коректувати, розвиток своїх творчих здібностей і самовдосконалення в цілому стають дуже скрутними при відсутності чи невисокому рівні сформованості рефлексії.

Тому навчальна діяльність, як і будь-яка інша, повинна обов'язково містити всі три зазначених компоненти і найважливішу задачу освіти - навчити учнів будувати свою діяльність як повноцінну, розумну, у якій усі три частини збалансовані, досить розгорнуті, усвідомлені і цілком здійснені. При цьому мається на увазі, що всі дії, у тому числі контроль і оцінку, здійснює саме той, кого навчають.

Формування навчальної діяльності, як способу активного добування знань, є одним з напрямків розвитку особистості учня. Специфіка цього способу полягає в послідовному і цілеспрямованому відпрацьовуванні активності самих учнів (розуміння навчальної задачі, оволодіння способами активних перетворень об'єкта засвоєння, оволодіння способами самоконтролю). На цій основі постає задача формування усе більшої самостійності переходу учнів, від виконання одного компонента навчальної діяльності до інших, тобто формування способів самоорганізації діяльності.

У літературі по педагогіці часто плутають поняття методу і форми навчання. Дамо наступні визначення:

  • Форма - характер орієнтації діяльності. В основі форми лежить провідний метод.

  • Метод - спосіб спільної діяльності вчителя і учня, з метою рішення задач.

Форми навчання бувають конкретними (урок, домашня робота, факультативні заняття, курсові, консультації, додаткові заняття, форми контролю і т.п.) і загальними.

Існує безліч підходів до класифікації видів навчання. Далі будуть розглянуті три з них: традиційне, дистанційне і розвиваюче навчання.

Традиційне навчання. Цей вид навчання є самим (на сьогоднішній день) розповсюдженим (особливо - у середній школі) і являє собою навчання знанням, умінням і навичкам за схемою: вивчення нового - закріплення - контроль - оцінка. Цей вид навчання володіє цілим рядом недоліків, що будуть розглянуті нижче в порівнянні з двома іншими видами навчання. В даний час традиційне навчання поступове витісняється іншими видами навчання, тому що визначаються інші вимоги до особистості і процесу його розвитку в школі. Їхня суть у тім, що колишня освітня парадигма, заснована на думці, що можна визначити достатнім для успішної життєдіяльності запас знань і передавати його учню, себе вичерпала.

По-перше, збільшення наукових знань не може обійти і школу, проектуючись на зміст навчальних дисциплін. По-друге, учителя, зберігаючи орієнтацію на передачу, а не на самостійне освоєння необхідних учню знань, підвищують вимоги до обсягу засвоєних учнем знань. По-третє, спроби вчителів, школи передбачити різні варіанти життєвизначення учнів і забезпечити їх необхідним запасом знань також ведуть до збільшення й ускладнення навчального матеріалу. Усе це приводить до перевантажень учнів. Звідси можна зробити висновок, що в умовах сьогоднішнього дня школі необхідно від інформаційної орієнтації перейти до особистісної і перебороти велику інертність традиційного навчання в викладаннях дисциплінах. Цьому і служать розвиваюче і дистанційне (відповідно) навчання.

Дистанційне навчання. Дистанційна форма навчання (ДН) - це одержання освітніх послуг без відвідування ВУЗа, за допомогою сучасних інформаційно-освітніх технологій і систем телекомунікації, таких як електронна пошта, телебачення й ІNTERNET. Дистанційне навчання можна використовувати у вищій школі, а також для підвищення кваліфікації і перепідготовки фахівців.

Дистанційне навчання дозволяє одержати університетський диплом усім, хто по тим чи іншим причинам не може учитися очно. Дистанційне утворення відкриває великі можливості для студентів-інвалідів. Сучасні інформаційні освітні технології дозволяють учитися сліпим, глухим і страждаючим захворюваннями опорно-рухового апарата.

Комп'ютерні системи можуть проекзаменувати, виявити помилки, дати необхідні рекомендації, здійснити практичне тренування, відкрити доступ до електронних бібліотек, за лічені секунди знайти потрібну цитату, абзац, параграф чи главу книги, виділити в ній головне.

Розвиваюче навчання. Серед великого числа новацій, що впроваджуються сьогодні у школу, розвиваюче навчання (РН) займає досить стабільне положення і постає на одному з перших місць по значимості і чекань, що пов'язуються з ним, по підвищенню якості освіти. Разом з тим, теорія і технологія розвиваючого навчання далекі від завершення, особливо для середньої і старшої ланки. Більш того, поняття "розвиваюче навчання" існує на рівні досить розпливчастого образа і трактується далеко не однозначно навіть фахівцями.

Одне з перших визначень цього поняття пов'язано з роботами піонерів в області розвиваючого навчання, насамперед з роботами В.В. Давидова: "...розвиток являє собою відтворення індивідом історично сформованих типів діяльності і відповідних їм здібностей, що реалізується в процесі їхнього присвоєння. Тим самим присвоєння (його можна представити як процес виховання і навчання в широкому змісті) є загальною формою психічного розвитку людини".

Зміст сказаного вище в наступному конкретизується шляхом виділення двох типів мислення: розумового-емпіричного і теоретичного. При цьому, як випливає з подальшого викладу, розвиваюче навчання зводиться до формування теоретичного мислення. Останнє визначається в такий спосіб: "Отже, теоретичне мислення має свій особливий зміст, відмінний від змісту емпіричного мислення, - це область об'єктивно взаємозалежних явищ, що складають цілісну систему. Без її і поза її ці явища можуть бути об'єктом лише емпіричного розгляду.".

Є і більш прості формулювання цих понять. Емпіричне мислення - орієнтація на зовнішні, почуттєво сприймані властивості. Узагальнення, якщо воно виконується на матеріалі багатьох задач, так само базується на зовнішніх ознаках.

Теоретичне мислення - спосіб орієнтації, що забезпечує виділення загальних для цього класу задач відносин (це перший, аналітичний рівень узагальнення). Використання загального способу і здатність виділити особливі форми цього загального відношення, тобто істотних відносин, необхідних для побудови підкласів задач запропонованого класу (змістовне угруповання вирішених задач) - це рефлексивний рівень. Якщо додатково людина може запропонувати умови задачі нового підкласу розв'язуваного класу, тобто здатний вивести особливе відношення з загального, то він виходить на синтетичний рівень узагальнення.

Надалі, у міру розвитку технології РН, на перший план вийшло ще одне поняття: навчальна діяльність. А освоєння навчальної діяльності, поряд з розвитком теоретичного мислення, стало однієї з головних задач РН, принаймні на рівні початкової школи.

Інше трактування поняття розвиваюче навчання базується на структурних представленнях про знання людини.

Якщо взяти за основу наведений матеріал, то можна стверджувати, що процес розвитку - це процес формування визначеного набору когнітивних структур і операцій (правда неясно, яким повинний бути такий набір?). Відповідно до цього, навчання повинне бути спрямоване на формування таких структур і операцій.

Відзначені вище трактування не виключають, а доповнюють один одного: звичайно ж у процесі навчання повинна створюватися визначена система знань, повинний відпрацьовуватися визначений стиль мислення, повинна відпрацьовуватися прогресивна технологія діяльності по одержанню і використанню знань. Спираючи на таке, саме загальне представлення про розвиваюче навчанні, оборотна увага на деякі особливості традиційного і розвиваючого навчання.

Відомо зовні жартівливе, але визначення, що має глибокий зміст: освіта - те, що залишається в людини після того, як він забуває все те, чому його учили. Дійсно, більшість зберігає в пам'яті деяке з того, чому нас учили, але навряд чи хтось візьметься заперечувати корисність освіти в досягненні життєвих цілей. Гарна освіта допомагає людині орієнтуватися в новій для нього ситуації і знаходити в ній ефективні варіанти діяльності; здатність діяти подібним чином звичайно пов'язують з інтелектом.

Виходячи з цього, було б логічним вважати, поряд із засвоєнням визначеного обсягу фактів і алгоритмів, найважливішою задачею освіти розвиток інтелектуальних можливостей людини.

Як уже відзначалося, накопичені на сьогодні знання дозволяють стверджувати, що рівень інтелекту визначається досконалістю, насамперед ступенем структурованості й узагальненості, моделі світу людини і ступенем опрацьованості операцій на цій моделі. Іншими словами, знання людини - це не сума, а система. Створення такої системи і відпрацьовування на її базі когнітивних операцій, що забезпечують успішну діяльність у нестандартних ситуаціях - основна задача освіти.


Случайные файлы

Файл
Типарь3.doc
3001-1.rtf
ref-15961.doc
99864.rtf
73130-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.