Виховання патріотизму на прикладах звичаїв козацтва (112158)

Посмотреть архив целиком









Виховання патріотизму на прикладах звичаїв козацтва



Світові процеси, глобалізація й інформатизація, відкритість пострадянських держав світовому співтовариству обумовлюють пильну увагу вчених до дослідження питань духовно-морального виховання підростаючого покоління. У суспільстві відчувається світоглядна порожнеча, що виникла після відторгнення старої ідеології; культ грошей, наживи, нав'язування аморальної думки про те, що всі способи збагачення прийнятні, що негативно позначається на моральності молоді. Засобу масової інформації здебільшого спотворюють духовну скарбницю - російська мова. Досить перелічити тільки назви телепередач: «Топ-гир», «Брейн-ринг», «Повний фейшн», «Дизайн-ревю», «Дог-шоу», часті газетні фрази типу: «ексклюзивне інтерв'ю про ноу-хау в маркетингу дав представник мерії». У програмі телепередач із 80 назв - 57 іншомовні. Рекламні вивіски усіяні новомодними словами, про значення яких багато хто й не думають.

Актуалізація проблеми підсилюється тим, що в умовах росту національної самосвідомості, сучасна педагогічна наука всі частіше звертається до історичних пам'ятників, культурним традиціям, зокрема, традиціям козацтва як засобам виховання підростаючого покоління. Традиція - поняття багатогранне. Вона проявляється в дії, що детермінує, минулого на сьогодення й майбутнє. На перший погляд створюється парадоксальна ситуація: минуле тому і є минулим, що воно вже існує, але разом з тим не можна не визнати, що минуле зберігається й у сьогоденні, впливає на дійсність й у такий спосіб живе. Тому в науковому змісті минуле варто інтерпретувати не як небуття, а, навпроти, як особливу форму буття. Традиція й виражає життя минулого в сьогоденні й майбутньому. Традиція виступає як історична передумова (підстави) і як засіб формування системної цілісності. Наявність традицій служить специфічно соціальною основою об'єднання людей у те або інше співтовариство - економічне, політичне, наукове, релігійне й т.д. Як закон інтеграції суспільних відносин традиція тісно зв'язана зі специфічними механізмами соціального спілкування, суспільної психології, ідеології. Дотримуючись звичаїв, дотримуючи ритуалів, люди тим самим поєднуються в певну спільність. Традиції, на наш погляд, не тільки зобов'язують, але й зв'язують, і ця їхня сторона не менш важлива, чим перша; правилами поведінки, способом дій спільність зв'язується й стабілізується. У традиціях виражається спільність й якоюсь мірою класифікація членів групи, тут індивід підкоряє себе спільності.

Більшість теоретиків культури затверджують, що самобутність культури країни є найважливішим чинником національної єдності й солідарності, що пропаганда принципу наступності культури, тобто зв'язку сьогодення з минулим - традиціями й надбанням суспільства сприяють самобутності, охороні культурної спадщини й з'єднанню їх з потребами розвитку суспільства. У своїх роботах ці вчені підкреслюють думку про те, що без дотримання традицій неможливо ні творчість, ні новаторство. Традиції з'являються в результаті кількаразового повторення, перевірки часом. Те, що зберегла в собі культура у вигляді традицій, підтверджує свою значимість для суспільства, користь для особистості. Усяка новація в культурі, що має глибокий зміст і цінність, перевіряється часом, заново оцінюється кожним наступним поколінням.

Виховання підростаючого покоління – це проблема, яка стала перед Українським суспільством не сьогодні. Як же ця проблема вирішується в Росії? Як і в Україні так і в Росії міцні традиції козацтва. Незважаючи на регіон ці традиції мають багато спільного. Розглянемо більш уважно культурну спадщину Уральського козацтва.

Сьогодні в культурології реально обговорюється питання про існування російської цивілізації. Усе більше ми звертаємося до історії, філософії, до добутків Н.А. Бердяєва, В.С.Соловйова, В.И. Вернадского, у яких обґрунтоване розходження ідеалів: ідеал Заходу - матеріальне благополуччя, ідеал Росії - перетворення душі (П.А. Флоренский).

Росія - багатонаціональна держава. На знанні джерел козацтва, його сакральних традицій, рідного фольклору виховується інтерес і повага до культури інших народів. Козацтво є хоронителем найвищих духовних і моральних цінностей. Козацтво сформувало сакральний компонент, що відсутній в інших соціальних системах. Воно має високу ідею у формі Свята Русь або Мати - Сиру Земля й зберегло цю константу, трансформувало через століття в сучасність. На безкрайніх просторах Росії сформувалося й залягало в духовно-психологічному коді націй на генетичному рівні істинно синівська любов і шанобливість до Матері - Сирий - Землі. Козаки ставилися до землі з найбільшою любов'ю, і всі сказання говорять, що Земля платила їм тим же. У травні справлялися «іменини землі»: у цей день її не можна було турбувати - орати, скопувати. Земля була свідком урочистих клятв: при цьому її стосувалися долонею, а те виймали шматок дерну й покладали собі на голову, містичним образом роблячи неправду неможливої: уважалося, що Земля не стане носити ошуканця. Був час на Русі, коли замість нинішньої присяги у звичаї було ходити по межі зі шматком вирізаного на спірному полі дерну на голові. Це було рівносильне кращому доказу законних прав людини.

Клятва над землею довгі роки зберігалася в народі: «Нехай прикриє мене Мати - Сиру Земля навіки!», - говорив що клянеться, правою рукою осіняючись хрещеним прапором, а в лівої тримаючи кому землі. Старі, що дотримуються дідівських завітів люди запевняли, що, якщо збирати на сімох ранкових світанках по жмені землі із семи могил добрих небіжчиків, те ця земля буде рятувати людину від усяких лих-напастей.

Багато чого коштує жменя рідної землі, що й у наш час беруть виїжджаючі із собою на чужину. Відношення до землі козака збереглося в прислів'ях і приказках, що дійшли до наших днів: «Від землі взятий, землею годуюся, у землю піду!»; «Мати - Сиру - Земля всіх годує, усіх напуває, усіх одягає, всіх своїм теплом пригріває!». Козак із благоговінням дивився на землю, іменуючи її святою, родною. Звідси й відношення: «На рідній землі хоч умри, але з її не сходь!»; «На якій землі народився - там і богові молися!»

Збереження й вивчення традицій козацтва необхідно, тому що ці традиції довели своє право на існування.

Однієї з дуже старих традицій козацтва на Південному Уралі, пов'язаної з підготовкою юнаків до військової служби, була традиція проведення військових ігор. Військові ігри регулярно проводилися на Південному Уралі, окремі елементи ігор ще довгий час зберігалися в станицях. Юнака із двадцяти, тридцяти й більше станиць на чолі з отаманами й старими прибували в призначене місце. Прибувала молодь на кращих конях і з покладеним озброєнням (пікою, рушницею, шашкою, луком й іншими предметами). Табір розбивався серед долини. Молоді козаки були розділені на окремі загони, одночасно всі загони займалися різними вправами. Одні учасники ігор брали участь у перегонах, інших - у стрілянині по мішенях, треті - демонстрували вміння володіти шашкою й рушницею на повному скаку. Верхи майстерності вважалося підняття якого-небудь предмета (на землі стелили бурку й клали на неї батіг, монету або інший предмет), коли кінь із сідоком стрімко йде навскач. Улаштовувалися двобої між окремими козаками, найбільш відважні зав'язували дійсний бій нагайками. Молоді козаки показували своє вміння на конях у всьому військовому спорядженні перепливати ріку. Важливо було досягти протилежного берега якомога швидше. По вечорах у дні проведення ігор улаштовувалися кулачні бої. Юнаки вступали в рукопашну сутичку, демонструючи витривалість, сміливість, силу, спритність, уміння постояти за себе й товаришів. На рани й травми в цих іграх уваги не обертали. Перемога в кулачних боях цінувалася не менше, ніж в інших видах змагань. Підсумки військових ігор підводив військовий отаман. Тих, хто відзначився моторністю, влучністю в стрілянині, умінням володіти шашкою, нагайкою й т.д. отаман обов'язково нагороджував особисто. Нагороди були невигадливими: вуздечки, прилади до сідла, зброя й інші речі. Успіхами синів дуже пишалися і їхні батьки, і родичі.

Після військових ігор, незадовго до заклику молодий козак ходив по будинках, запрошував на проводи в армію. Проводи влаштовувалися в будинку новобранця. Найважливішою дією на проводах уважалося батьківське благословення, під час якого батько благословляв іконою, а мати вішала на шию синові образок і мішечок з рідною землею. Одержавши благословення, козак виходив на двір і сідав на коня. Далі він їхав до церкви, де служили молебень. У церкви збиралися всі, хто йшов на службу. До околиці їх проводжало все село, співали пісні, а іноді й накривали столи. Коня до околиці під вузди могла вести дружина або наречена козака. Не менш цікавими були традиції зустрічі козаків, які відслужили. Молодих людей, що повертаються, зустрічала вся станиця на чолі з отаманом. Старший урядник рапортував отаманові про завершення служби. Потім усе відправлялися в храм, де відбувався вдячний молебень. Звичайно козаки приносили в храм ікони, хрест, Євангеліє. Відслужив молебень, усе йшли до станичного правління, де служивим підносили станичні хліб-сіль. У вихованні чоловіка-захисника, бійця, добувача - існували століттями сталі традиції. У вихованні дівчинок таких традицій не було: вони мінялися залежно від розуміння козаками ролі родини й жінки в ній.


Случайные файлы

Файл
112087.rtf
174141.rtf
4892-1.rtf
DOKLAD.DOC
23372-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.