Болонський процес - сутність, концепції, методика (112080)

Посмотреть архив целиком






Болонський процес: сутність, концепції, методика




Зміст


  1. "Болонський процес": його місце у сучасних процесах соціально-економічного та культурного розвитку європейського співтовариства

    1. Політичні аспекти "Болонського процесу"

    2. Економічні аспекти "Болонського процесу"

  2. Особливості вітчизняної системи вищої освіти та розмаїття систем вищої освіти в європейських державах

  3. Основні історичні етапи "Болонського процесу"

  4. Концептуальні положення "Болонського процесу".

  5. "Болонський процес" в Україні. Правові, організаційні та методичні проблеми його розгортання в вітчизняних умовах

  6. Система ECTS та особливості її впровадження в вітчизняну вищу школу

Бібліографія

Додатки



1. "Болонський процес": його місце у сучасних процесах соціально-економічного та культурного розвитку європейського співтовариства


1.1 Політична життєдіяльність сучасного суспільства і Болонський процес


У останнє десятиріччя стають все більш звичними словосполучення "європейська інтеграція" та "глобалізація". На жаль, сприйняття цих понять та проблем, які вони визначають, на основі поверхневого тлумачення засобами масової інформації не завжди є адекватним. Після розпаду СРСР Україна є державою, на яку впливають найбільш сильні та активні субєкти міжнародної політичної, правової, економічної та культурної діяльності. Це, з одного боку, США, а з іншого – європейське співтовариство. Термін "глобалізація" фактично позначає ні що інше, як експансію США в усіх сферах життедіяльності людства. Процесам так званої "глобалізації" протистоять процеси європейської "інтеграції" в різних формах їхнього розгортання. Однією із складових європейської інтеграції є Болонський процес. Термін "Болонський процес" позначає комплекс форм міждержавної діяльності на рівні уряду, міністерств освіти та науки, так званих "Міністерств по справам Європи", ЮНЕСКО, інших позаурядових організацій, спрямованих на виробку загальних для всіх європейських країн методів управління системою вищих навчальних закладів. "Болонський процес, - підкреслює В. Кремінь, - спрямований на перетворення Європи на найбільш конкурентноспроможній і розвинутий простір у світі". (В.Кремінь: “Інтеграція системи освітньої та навчальної діяльності є фактором, якій впливає на хід політичного протистояння між США ї Європою: "Європа знань" тепер уже широко визнана").

(Інши конструктивні агенти розпочатої реформи такі: Асоціація європейських університетів; Європейська асоціація університетів (EAU), створена в Болоньї 2000 року; Національні студентські спілки Європи (ESIB); Європейська асоціація міжнародної освіти (EAIE); Конфедерація спілок ректорів ЄС; Союзи ректорів Данії, Іспанії; Асоціація студентів Австрії; Французький національний фонд освіти у сфері управління (FNEGE); Асоціація політичних інститутів Фінляндії; Європейське товариство інженерної освіти (SEFI); Європейська асоціація вищих навчальних закладів - коледжів, політехнічних інститутів та вищих навчальних закладів професійної освіти (EURASHE); Генеральна дирекція ЄС з освіти та культури; Університет у м. Саламанка; Європейська мережа організації контролю якості (ENQA); робочі групи мережі NARIС/ENIC за підсумками Болонської декларації тощо).


1.2 Економічна життєдіяльність сучасного суспільства і Болонський процес


Швидке розгортання на протязі останнього десятиріччя Болонського процесу має свої економічні причини. Заходи, зв’язані з проведенням зустріч, конференцій фінансуються не тільки з державних фондів, але й підтримуються багатьма монопольними виробничими кампаніями, промисловими підприємствами, крупними фірмами. Ця щедрість має свою глибоку мотивацію: сфера матеріального виробництва зацікавлена в кадрах з вищою освітою – висококваліфікованій інтелектуальній робочій силі. Вартість робочої сили фахівців з вищою освітою в державах Заходу завжди висока в порівнянні з робочою силою робітників. На сьогодні, крім того, існує глибока диференціація в оплаті труда фахівців в залежності від того, якій навчальний заклад вони закінчили і який мають тип диплома. Очікується, що зближення форм організації навчальної діяльності вищих навчальних закладів в деякій мірі приведе до подолання їхнього традиційного розподілу на "престижні" і "непрестижні". Диплом загальноєвропейського зразку позначає юридичну рівність дипломованих фахівців в правах при прийомі на роботу і право на рівну оплату. Внаслідок цього здійснюється вирівнювання оплати інтелектуальної робочої сили і в цілому зниження її вартості для підприємців.

Щодо особливостей вітчизняного варіанту розвитку процесів матеріальної оцінки вартості інтелектуальної робочої сили, то, за нашим поглядом, вони в перший період трансформації діяльності вищої школи виявляються зовсім по-іншому. Внаслідок особливостей нашої економічної системи та механізму адміністративно-бюрократичного управління оплатою труда фахівців, існуючого протиріччя між рівнем оплати праці робітників розумового та фізичного труда є можливим очікувати підвищення рівню оплати інтелектуальної робочої сили.


2. Особливості вітчизняної системи вищої освіти та розмаїття систем вищої освіти в європейських державах


К початку 21-го століття в Європі склалися такі різноманітні та несумісні національні системи вищої освіти (і організації шкільного навчання теж), що саме для європейського співтовариства проблема їх інтеграції є більш гострою, ніж для України та Росії.

До Великої Жовтневої соціалістичної революції на території України, як і Росії взагалі, існувало декілька типів шкільної та післяшкільної освіти. Тільки система навчальної освіти складалась із приблизно 60-ти типів навчальних закладів, які мали різні устави ти програми, рівень викладання, освітній ценз вчителів, відомчу належність. (Це були, наприклад, сільські одно- та двокласні училища Міністерства народної просвіти, церковноприходські школи та школи писемності Святішого Синоду, міські училища під керуванням Попечителів навчальних округів, учбові заклади в казачьх войсках, училища для дітей залізничників. Приватні школи також находились під керуванням Міністерства народної просвіти. Існували також літні школи для ліквідації безписемності під керуванням земських управ тощо. В системі середніх навчальних закладів центральне місце займали чоловічі класичні гімназії, закінчення яких давало право для вступу до університетів. "Другосортним" типом середнього навчального закладу були реальні училища. Крім того, існували військові гімназії, кадетські корпуса, жіночі міністерські гімназії, гімназії і інститути для жінок відомства імператриці Марії, духовні, комерційні училища, та ін.

Основу системи вищої освіти в Росії та Україні добі імперіалізму складали державні навчальні заклади (всього – 124, з яких 65 були державними, 59 – громадянськими та приватними). Державні заклади були підвладними різним міністерствам, Головним управлінням, Святішому Синоду, Канцелярії по закладам імператриці Марії Федорівни, та фінансувались казначейством. Середи недержавних вищих навчальних закладів перебувала значна кількість жіночих Інститутів та Курсів, з 1912 р. прирівняних до розряду університетів, так звані Народні університети, та ін.

В Україні в 1914–1914 рр. існувало 27 вищих навчальних закладів. Спеціалістів вищої кваліфікації готували Київський, Харківський, Одеський університети, Київські Політехнічний та Комерційний інститути, Фребелівський педагогічний інститут, Консерваторія, Вищі жіночі курси, Київсько-Могілянська духовна академія; Харківській Технологічний та Ветеринарний інститути, Жіночий медичний інститут, Вищі жіночі курсі Спілки жінок-робітниць, Вищі сільгосподарчі курси; Ніжинський історико-філологічний інститут, Єкатеринославський Вищий гірничий інститут, Глухівський, Полтавський і Федорівський вчительські інститути.

В 1940–1941 рр. на території Украйни існувало 173 вищих навчальних заклади, в 1963–1964 рр. – 131 вищій навчальний заклад. [ Див.: 34; 100 - 137, 318 – 319].

На території Радянського Союзу ще з перших років існування радянської влади була створена єдина загальнодержавна система управління, програмного забезпечення та контролю якості знань. Відповідно з Декретом від 9 листопаду 1917 р. було створено Державну комісію з просвіти. Управління навчальними закладами на місцях було передано Радам робочих, солдатських та селянських депутатів. 11 грудня 1917 р. було прийнято постанову "Про передачу справи виховання та освіти із духовного відомства до відому Народного Комісаріату з просвіти". Всі учбові заклади, які находилися в веденні церкви, перетворювалися на світські та переходили в ведіння Наркомпросу. 5-го червня 1918 р. було прийнято декрет СНК про передачу в ведення Наркомпросу всіх інших навчальних та загальноосвітніх , а також професійних навчальних закладів. [ Див.: 32, 334 –336].

Саме тоді покладено начало створенню системи загальнодержавной єдиної, уніфікованої початкової та середньої школи, а також процесу послідовної державної централізації управління та контролю за ідеологічним, світоглядним, науковим змістом навчальних програм у вищій школі. К 1991 р. всі вищі навчальні заклади Радянського Союзу (і, відповідно, України) працювали в умовах єдиного централізованого програмного та методичного забезпечення та контролю. Ця система в Україні частково була руйнована в період з 1992 по 1995 р, коли в звязку з розгортанням трансформаційних процесів пострадянського періоду розпочалось швидке стихійне формування нових форм організації навчання на всіх його ступенях. Але в наступній період система державного управління та контролю неухильно здійснюється її розбудова.


Случайные файлы

Файл
115932.rtf
113454.rtf
35949.rtf
168304.rtf
161826.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.