Формування духовності учнів у навчальному процесі (111874)

Посмотреть архив целиком





ЗМІСТ


ВСТУП………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

    1. Зміст поняття, "духовність", його критерії та рівні сформованості у старшокласників…………………………

    2. Література - як важливий засіб формування духовності в учнів……………………………………………………………..

    3. Педагогічні умови формування духовності у навчальному процесі………………………………………………………………

Висновки до першого розділу


РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА УМОВ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1 Визначення вихідного рівня сформованості духовності учнів до учня……………………………………………………………………..

2.2 Дослідно-експериментальна програма формування духовності в учнів у навчальному процесі………………………………

2.3 Результати дослідно-експериментальної роботи по формуванню духовності в учнів…………………………………………..

Висновки до другого розділу……………………………………….

ВИСНОВКИ…………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………...


3





7


16


19







25


30


38

41

44

45





ВСТУП



Проблема формування духовності учнів є актуальною, і належить до проблеми соціального характеру, оскільки пов`язана с таким поняттям, як формування особистості. В наш час дуже часто можна почути заклики про підняття національної свідомості людини, та виховання справжнього громадянина. А поштовхом і основою для цього є, в першу чергу, виховання духовної особистості. Школі потрібно змалку турбуватися про духовний світ дитини. Саме тоді країна буде бачити молодь – як майбутнє нашої нації, рушійну силу, яка спроможна вирішити проблему держави не на свою користь, молодь із своїми вищими моральними, естетичними канонами та ідеалами. Адже від її ставлення до надбань культури залежить нині духовне оновлення нашого суспільства, зміст її цінних орієнтацій і майбутнє.

Наше суспільство переживає період стрімких. далекосяжних змін: технологічний прогрес, міжнародну торгівлю, розвиток комунікацій, світову конкуренцію. Усе це вимагає дотримання високих моральних чеснот. Тому духовний розвиток молоді дуже важливий у наш час. Адже ми спостерігаємо, що світ став бездуховним. Як показали дослідження, 65% сучасних батьків не мають найменшого уявлення про педагогіку. Вся їх турбота про дітей зводиться лише до матеріальних здобутків, а звідси духовна деградація молоді. У неї зовсім немає поваги до минулого та надбань наших предків, зараз для учня вчитель не авторитет. Головне для молоді – розваги, а не прочитання книги, перегляд вистави у театрі. Сучасні учні зовсім не живуть за моральними законами, не прагнуть досягти високих цілей. І тому виховання людини, яка б протистояла економічним труднощам, духовній деградації, моральному та фізичному виснаженню має на себе взяти школа. Авжеж школа – це той єдиний осередок, який зможе вплинути на учня духовно.

Проблема формування духовності учнів – одна з головних проблем нашої держави. Тому, що успішний розвиток демократичних процесів в Україні залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце посідає духовне відродження громадян, гармонізація соціального життя нації. Адже саме духовність надає надзвичайності усім психічним характеристикам людини.

Духовність – творча спрямованість, наснага, енергія людини. Особистість має право на самостійність, на індивідуальність. Однак для пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови. І питання це – надзвичайно важливе, оскільки духовність визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості.

Пріоритети у домінуючих рисах майбутнього покоління – ця дилема все гостріше постає перед освітою. Вивчаються і пропонуються різні варіанти, що до формування духовності в учнів. Наприклад, духовна реабілітація особистості може бути здійснена засобами культури, зокрема, через проникнення у світ мистецтва. Якщо спиратись на положення висловлене Г.Силач, що діяльнісне перетворення культури у внутрішній духовний світ людини визначає міру духовності людини, її духовне багатство, істинне єство як “духовної істоти”.[6;170]

Проблема духовності належить також до числа основних психологічних проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією – це подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи – а це потребує (корінного) перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства. А сьогодні дуже важливо для нашої держави, щоб кожен її громадянин, піднявся над своїми власними проблемами, і намагався збагатитися духовно.

На сьогодні ми вже можемо спостерігати активний процес оновлення змісту освіти й удосконалення систем духовного виховання учнів. Тому головною метою загальноосвітньої школи є переосмислення й переорієнтація та вплив на формування високоморальної громадської позиції, національної свідомості, потяг до прекрасного.

І в свою чергу сучасний вчитель повинен переосмислити й переорієнтуватися, тобто відійти від усталених канонів у суспільстві щодо моральних цінностей. Оновити свої форми й методи вивчення того чи іншого предмету.

Це ми можемо побачити на прикладі вчителя – літератора. Якщо раніше вчителі віддавали пріоритет тільки знанням учнів, то тепер вчитель-словесник стає ще й на бік виховання морально-естетичного і духовного поряд з вивченням художнього твору.

Взагалі проблеми духовності торкалися багато років тому. Про це свідчать праці педагогів минулого: Я.А.Каменського, Г.Г.Песталоці. А.Дистервега, В.О.Сухомлинського. Вони одностайно виділили головні фактори. які впливають на духовне виховання учнів: праця. сім`я, школа, вчитель.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко. Саме тому ми обрали тему: “Формування духовності учнів”, тому ця проблема є однією з головних у нашій державі. Адже суспільство й держава не можуть існувати, нормально виконувати свої функції без певної системи гуманістичних. духовних цінностей. Оволодіння учнівською молоддю духовними цінностями підносять свідомість особистості на вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку. Саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.

Об`єкт дослідження – формування духовності старшокласників у навчальному процесі.

Предметом дослідження є педагогічні умови, що забезпечують формування духовності у старшокласників.

Мета – виявити та методом експерименту перевірити педагогічні умови, що забезпечують формування духовності старшокласників у навчальному процесі.

Гіпотеза – формування духовності учнів у навчальному процесі буде успішним, при створенні таких педагогічних умов:

  • врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів;

  • організація колективної діяльності учнів;

  • врахування активності учнів;

  • застосування активних форм навчання, та різноманітних ситуацій, які формують духовність учнів;

  • використання міжпредметних зв`язків.

Висунуте припущення зумовило необхідність вирішення таких завдань:

  1. Вивчити стан проблеми формування духовності учнів у науковій літературі, та в практичній діяльності школи.

  2. Теоретично розробити, та методом експерименту перевірити систему роботи школи по формуванню духовності учнів.

  3. Виявити та експериментально перевірити комплекс педагогічних умов, що забезпечують необхідний рівень сформованості духовності учнів.

  4. Спираючись на дослідження, розробити методичні рекомендації вчителю української мови й літератури.

Методи дослідження:

  1. Емпіричні методи: бесіда, спостереження, анкетування, метод експертних оцінок, діагностика робіт.

  2. Педагогічний експеримент.

  3. Методи якісного й кількісного аналізу експертних даних

Основний метод – педагогічний експеримент.

Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі колегіуму №1 м. Кривого Рогу й охопила 64 учня 9-х класів.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ


    1. Зміст поняття “духовність”, його критерії та рівні сформованості у старшокласників


Проблема духовності цікавила людство в усі часи. Це проблема досліджувалась багатьма науками. До визначення цього поняття у вчених не має одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття “духовність” по-різному.

Поняття “духовність” завжди мало у філософії важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух" (лат. “spirit” та грец. “pneuma”), що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія життя.

Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Але це поняття ще не розмежовувалось від тілесної суті. Вперше Платон відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність – це специфічна людська властивість, а тілесне – це нижче, те, що закладене природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й духовне як рівно необхідні.

Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут духовність наділяється новим обличчям, і вважається, що духовність притаманна людині розумній, що виділяє її з тваринного світу, та уподібнює Богу.

Проблема духовності стала провідною і в російській релігійній філософії кінця XIX – початку XX ст. Її розробка пов'язана з іменами Федора Достоєвського, Володимира Соловйова, Івана Ільїна, Павла Флоренського, Миколи Федорова. Тут духовність розумілась подвійно. З одного боку:

Духовність – це одухотворення тваринності, сутнісна характеристика людини, що виділяє її зі світу тварин [34, 507]

Інше розуміння:

Духовність – це ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності [34; 507] .

На думку вчених поняття “духовність” – це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність. [25; 23]

В сучасній некласичній та посткласичній філософії проблема духовності набуває дедалі актуальності. Це пов`язано з загальним антропологічним зворотом, що стався у сучасній філософії, і прагненням подолати раціоналізм та ірраціоналізм у розумінні людини, з обміркуванням підстав глобальної духовної кризи, що вразила людство в XX ст., пошуком шляхів її подолання. Значний внесок у розробку проблеми духовності зроблений у філософії, притаманний таким філософам, як Мартін Бубер, Макс Шелер, П`єр Тейяр де Шарден, Хосе Ортега – і – Гассет, Альберт Швейцер, Еріх Фром, Віктор Франки. Провідною ідеєю цих вчених є: людина розумна на зламі епох виявилась нездатною подолати всілякі кризи життя, зокрема глобальні, тому їй на зміну повинна прийти людина духовна. І за визначенням цих науковців:

Духовність – це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істині і красі [24, 120]

Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській філософії. Публікуються дедалі більше праць присвячених різноманітним її аспектам. Українські дослідники, як і їх попередники, наполягають, що: духовність – це спосіб розбудови особистості [11, 203]. На думку Бориса Кримського духовність – це зустріч з самим собою, своєю душею, внутрішнім Я. Це – вихід до вищих цінних інстанцій формування, конструювання особистістю самої себе. Це провідний фактор розумової гармонізації світу зовнішнього та внутрішнього, їх узгодження з моральними законами. Це цінний зміст та спрямованість буття людини [10, 32]

Філософський словник подає нам таке поняття духовності: духовність – це ідеальний початок з якого походить творча сила, яка удосконалює і піднімає людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному світі існує любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.

І.Д.Недальний пропонує своє бачення духовності, і вважає що духовність це:

  • світ ідеального;

  • особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний світ, духовне життя;

  • духовні цінності, світогляд;

На погляд Недальнього духовне життя – це завжди діалектична єдність індивідуального й суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.

Філософ В.І.Вернадський як і М.Бердяєв, В.Соловйов, П.Флоренський уявляє людину сутністю Всесвіту, головною цінністю світобудови, а шлях до високої духовності, вбачає у злитті з Космосом. Духовна людина живе творчо, піднесеною діяльністю і реалізовує себе згідно з універсальними законами природи й космосу, гармонізуючи життя на планеті, прагнучи уникнути глобальної катастрофи [27; 104].

Проблема духовності ще в період античності мала вагоме значення. Більшість вчених: Алкемеон, Геракліт, Демокріт, Анаксимен, Арістотель, Декарт вважали, що основою поняття духовності є душа. Поняття душі вони розуміли, як віддзеркалення історичної зміни впливу на психіку людини. У багатьох цих вчених саме душа представлялась однією із видів речовин. Для Геракліта і Демокріта – душа це вогонь. Анаксимен пов`язує душу з сонцем.

В психології проблемою “духовність” займалися такі вчені – Гордон В., Оллпорт Г., З.Фрейд, А.Маслоу, С.Рубінштейн. Наприклад вчені визначають поняття духовності так:

Духовність – це пізнання світу, себе, змісту призначення себе в світі [40; 103]

Психологічний словник подає нам таке визначення духовності:

Духовність – це індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб, ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити, діяти “для інших”[40; 105].

Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих його людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити радість й горе. Об`єктивна користь духовної діяльності людини діалектично пов`язується з її суб`єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення, під час пізнання навколишнього світу; карою цьому є почуття.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються І.Зеліченко і Б.С.Братусь. Ці вчені – психологи вважають, що основним поняттям духовності є дух. І визначають дух – як джерело енергії і саму енергію психологічної діяльності. Дух прагне піднести світ, а психологічним органом рефлексії духу виступає свідомість. [40; 50]

В свою чергу за їх визначенням “духовність - це тяжіння до любові, гармонії, до прекрасного”. [54; 102]

О.І.Зеліченко подає оригінальну концепцію духовного світу, який є вищим щаблем у ієрархії. Духовну кризу автор розуміє як нездатність зробити наступний крок у своєму розвиткові, який виявляється перш за все у дезорієнтації та спустошенні.

Психічними проявами духовності, на думку О.І.Зеліченка, є любов, творчість, пошук, розвиток.

Б.С.Братусь правомірно визнає, що духовність – це сутнісна якість людини, яка втілює в собі активне прагнення знайти найвищий смисл свого існування, співвіднести своє життя з абсолютними цінностями, до духовного універсалу загальнолюдської культури.

Проблема духовності є однією з головних проблем сучасної педагогіки. Це питання висвітлено у працях таких вчених: С.Соловейчика, І.А.Зязюна, Г.М.Сагача, В.М.Сагоновського. Але розуміння цієї проблеми подають кожен по-різному.

С.Соловейчик стверджує, що складовою частиною “духовності” є “дух”. І зазначає, що дух, це:

- основа всього найкращого, що є в людині;

- людське в людині;

- сутність людини, прагнення до правди, добра й краси.

Педагог зазначає, що духа немає поза людиною, дух існує лише в кожній людині. І з цього основною поняття про дух ми можемо конкретно визначити, що таке духовність.

Духовність – це одна з характеристик людини, а головне, вона визначає усі його матеріальні якості, її цінність [32; 13].

Якщо сучасний педагог С.Соловейчик обов`язково пов`язує поняття “духовність” з поняттям “духу”, то такі сучасні педагоги І.А.Зязюн, Г.М.Салач пов`язують духовну людину з розумною. На їхню думку, “людина розумна” на сучасному етапі виявилася нездатною подолати усякі кризи життя , а тому загострився інтерес до людини духовної, яка по-новому ставиться до цих проблем; усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи.

На думку цих же науковців, без культу духовності людство загине. То що ж таке духовність?

Духовність - це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустрічі з самим собою - своєю душею, внутрішнім "я" [30; 87].

Духовність - це вихід до цих інстанцій формування, конструювання особистості та її менталітету [30; 8]

В сучасній педагогіці виникло таке поняття, як "духовний потенціал особистості". Це поняття треба розуміти, як здатність інтегрувати дії, спрямовані на внесення гармонійної впорядкованості в оточуючий світ.

У своїй подальшій роботі ми будемо користуватись таким визначенням духовності.

Духовність - це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб; ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших [39; 104].

З визначення можна зробити висновок про структуру духовності. Структурними компонентами духовності ми вважаємо:

  • індивідуальну вираженість людини;

  • духовні потреби людини;

  • пізнавальні потреби людини;

  • соціальні потреби людини;

  • потреба самоактуалізації людини;

  • потреба діяльності людини

Розкриємо суть кожного компонента духовності. Для цього треба визначити, що ж ми розуміємо під поняттям "потреба".

Потреба - це стан нужди в об`єктивних умовах, предметах, без якої неможливий розвиток та існування живих організмів, їх життєдіяльності [33; 102]

Потреби людини треба розглядати як особливий психологічний стан індивіда, як не співвіднесеність в психіці особистості внутрішніх і зовнішніх умов діяльності. Потреба - це джерело активності людини.

  1. Індивідуальна вираженість - це життєвий шлях людини у суспільстві, це свідомість і самопізнання людини, це коли особистість, як свідомий суб`єкт розуміє не тільки оточуючих, але й себе у своєму ставленні до оточуючих.

  2. Духовна потреба людини - це внутрішній світ людини, її морально-етичні цінності. Це пошук істини і сенсу життя людиною. Це пізнання людиною свого "я", потреба людини слухати класичну музику, читати книги, ходити до театру. Вміння людини оцінювати навколишній світ, людське оточення.

  3. Пізнавальні потреби - це рівень розумового розвитку особистості, її жага до пізнання, підвищення свого інтелекту. Потреба людини у навчанні.

  4. Соціальні потреби - це соціальний успіх людини, а звідси впевненість в собі у суспільстві. Це ще й потреба у аффіліації, тобто прагнення людини допомогти іншим. Це вміння людини жити в суспільстві за його законами і водночас проявляти інтерес чуйність, допомогу іншим.

  5. Потреба самоактуалізації - це потреба в розумінні особистого шляху, це реалізація своїх можливостей і здібностей. Людина, яка досягає рівня самоактуалізації, повністю реалізувавши свої здібності і можливості, постає як свідома особистість. Потреба самоактуалізації це і розуміння людиною своєї мети в житті і шляхів її досягнення.

  6. Потреба діяльності - це потреба в організаційній роботі, розуміння задач, які ставить перед людиною суспільство, і в свою чергу виконання обов`язків, які постають перед людиною.

Таким чином, критерії духовності, це:

  • орієнтація людини на вищі естетичні цінності, вчинки по совісті;

  • ставлення людини до громадської діяльності;

  • прагнення особи до пізнання;

  • розуміння людиною сенсу буття

Для характеристики критеріїв, об`єднуємо їх у табл. 1.1










Таблиця 1.1


Критерії духовності

Критерії

Показники

Морально-етична культура

Моральні норми, моральний ідеал. Любов і повага до ближнього

Соціальний

Ставлення до громадської діяльності, громадських доручень. Ставлення до Батьківщини, відчуття людини в собі справжнього громадянина своєї держави

Пізнання

Творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань, рівень інтелектуального розвитку учня.

Розуміння сенсу буття

Життєва позиція учня, своєї мети, і свого призначення в житті


Тож з`ясуємо, що ж притаманно для кожного рівня сформованості духовності учнів.

Якщо людина з високим рівнем сформованості духовності, то вона володіє системою умовностей та регламентацій поведінки, має такий рівень культури, при якому спрямовує свою власну природу, свої думки, дії й діяльність на збереження. створення добра, гармонії, прекрасного в житті інших людей ( тобто високий рівень сформованості).

Якщо людина з середнім рівнем сформованості духовності, то вона теж озброєна і системою регламентацій, і високим рівнем звичних потреб у їх дотриманні, але спрямовує все це та породження й реалізацію злого духу, негативної духовності (антидуховності).

І лише та людина, котра не володіє ні певною системою ні бодай мізерною кількістю умовних регламентацій, ні системою будь-яких потреб дотримуватися хоча б яких-небудь приписів в цілому (тобто людина не культурна зовсім), ні поняттям про добро та зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне, може вважати повністю бездуховною (низький рівень сформованості).

Навіть особа, коли в арсеналі своєї свідомості й змінить певну кількість регламентації своєї поведінки (тобто, якоюсь мірою ця людина культурна), але вона діє за всіма правилами й законами на користь чи задоволення лише своїх фізичних та фізіологічних потреб, не може вважатися духовною особою. Це також по-своєму бездуховна людина.

Тобто, спираючись на попередні визначення, зрозуміло, що людина може багато читати, ходити до театру, спілкуватися з розумними людьми, мати тактовність, але її не можна назвати духовно вихованою. Тому що, весь її розум та вади свідомо направлені на користь собі, а не на альтруїстичні вчинки.

Відомий психолог, професор Московського університету Б.С.Братусь пропонує розрізняти чотири рівні сформованості духовності у старшокласників - принципові рівні в структурі особистості, які характеризують ступінь її моральності, духовності:

  • егоцентричний - особа прагне до власної значущості, вигоди, престижу.(Ставлення до себе є самоцінним, а до інших суто прагматичним, залежить від понять "вигідно-не вигідно".) Тут йдеться не про моральність особи, а про наявність егоцентричної моралі;

  • групоцентричний - особа ототожнює себе з певною групою (родина, народ, нація, клас, партія тощо), які є для неї цінними приналежністю до неї. Усі інші можуть сприйматися як "вороги", "опоненти", "чужі", які не варті поваги, співчуття, допомоги, любові. Тут діє не моральність, а групова мораль;

  • просоціальний (гуманістичний) - кожна людина виступає самоцінною, рівною з точки зору прав, свобод, обов`язків. Ця людина спрямована на досягнення таких результатів (продуктів праці, спілкування, пізнання), які принесуть рівне благо іншим, навіть "чужим", "далеким", "незнайомим". Лише з цього боку можна говорити, що ця особа виконує "золоте правило" етики: чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою;

  • духовний - людина починає усвідомлювати себе та інших не як кінцеві, смертні істоти, а як істоти особливого роду, пов`язані між собою, співвідносні з духовним світом. У цих рамках людина встановлює суб`єктивні стосунки з Богом через пошуки особистої формули зв`язку з Ним.

Усі ці рівні тим чи іншим способом властиві кожній особі, а в якісь моменти ситуативно перемагає якийсь із цих рівнів "сформування духовності". Тож не можна чітко віднести певний рівень до кожної окремої особистості [11; 87].

Згідно наших спостережень щодо сформованості духовності у старшокласників та концепції Б.С.Братуся, ми уклали таблицю, яка є результуючим фактором існуючих поглядів на цю проблему. У педагогіці є традиційним розглядати три рівні сформованості: високий, середній, низький. Для характеристики рівнів сформованості духовності об`єднуємо їх в табл. 1.2

Таблиця 1.2

Рівні сформованості духовності старшокласників

РІВНІ

ПОКАЗНИКИ

Високий

Сформований моральний ідеал: доброта, порядність, чесність, правдивість, справедливість, працелюбність, вміння давати морально-етичну оцінку оточуючим явищам і вчинкам, активність, любов до Батьківщини, наявність мети життя, творчі здібності, рівень розумового розвитку, патріотизм,творчі здібності учнів

Середній

Сформований моральний ідеал добра, порядність, чесність, правдивість, працелюбність, активність, рівень розумового розвитку.

Низький

Не має сформованого морального ідеалу, злість, зрада, підступність, егоїзм, жорстокість, низький розумовий розвиток, не має пізнавального інтересу, патріотичних почуттів, чуйності, мети життя


Таким чином, проведена нами робота забезпечила теоретичне обґрунтування оціночної системи, без якої неможливим було б проведення практичного дослідження.

Однак, перш ніж вдатися до цього, нам необхідно визначити сукупність виховних можливостей навчальних дисциплін, щоб підвищити ефективність роботи духовного виховання, які вже утвердилися у практиці і стали надбанням наукової теорії. Саме цьому і буде присвячено нами наступний етап дослідження.























1.2. Література - як важливий засіб формування духовності у старшокласників.


Українська література вивчається в усіх школах нашої держави. І саме література є одним з найдоступніших для школярів видів мистецтва, а тому вчителі літератури мають чи не найбільшу можливість вплинути на формування духовного світу кожної дитини, вплинути на її емоційну сферу, а й відповідно й формування системи цінностей підростаючого покоління.

Як зазначає Є.А.Пасічник, література як шкільний предмет ”...є багато функціональним, інтегральним за своїм призначенням, одним з найважливіших завдань, які необхідно розв`язати у процесі вивчення літератури, є забезпечення ідейно-естетичного впливу художніх творів на учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно розвиненої особистості, громадянина України, якому притаманна висока культура, широкий кругозір, творчі здібності, загальнолюдські цінності, високі моральні ідеали .

Література здатна пробуджувати в людині художника, розвивати в неї вміння естетично освоювати світ” [36; 31].

Звичайно, люди далеко не завжди усвідомлюють значення того чи іншого твору у своєму духовному розвитку, але мистецтво в цілому і література як один з його видів відкриває перед читачем унікальні можливості для виховання культури почуттів і переживань, що є основою здорової людської поведінки.

На сьогодні проблема розвитку духовності полягає в першу чергу у розумінні кожною людиною тих критеріїв, що складають основу поняття "духовність". Відповідно й проблема розвитку духовної особистості полягає на сьогодні не стільки в тому, що недостатньо продукується цінностей та ідеалів, скільки в їх розумінні до них кожного з нас.

Ми виділяємо такі критерії духовності школярів, як морально-етична культура учня, ставлення його до громадської діяльності, пізнавальний інтерес, розуміння ним сенсу буття. Кожен з цих критеріїв духовності має відповідні показники, які свідчать про рівень сформованості в людини того чи іншого критерію духовності.

Так морально-етична культура учня вимірюється в першу чергу наявністю в нього морального ідеалу, вмінням давати моральну й естетичну оцінку явищам, вчинкам тощо, а також вмінням роботи самооцінку.

Ставлення учня до громадської діяльності вимірюється рівнем усвідомлення ним місця окремої людини в суспільстві, а також ставленням учня до громадських доручень, наявністю в учня внутрішньої свободи, його ставлення до батьків, однолітків та інших людей, наявністю в нього патріотичних почуттів, почуття власної гідності..

Пізнавальний інтерес вимірюється наявністю в учня інтересу до навчання рівнем загальної допитливості, загальним рівнем розумового розвитку, а відповідно до цього й рівнем усвідомлення школярем потреби у навчанні.

Одним з найважливіших і одночасно найскладнішим критеріїв духовності є розуміння людиною сенсу буття в цілому, а відповідно до цього й визначення людиною сенсу свого особистого існування. Показниками цього критерію духовності є наявність в учня суспільних якостей, прагнення знайти найвищий сенс свого існування, мету життя реалізація чи принаймні спроби реалізації учнем своїх творчих здібностей й різноманітних інших можливостей тощо.

Зазначені нами вище критерії та показники духовності є далеко не єдиними аспектами оцінки рівня духовності окремої особистості, але на наш погляд вони є одними з основних аспектів за якими вчитель в практиці роботи зможе оцінити рівень духовності учнів.

Величезна роль у формуванні усіх цих показників і критеріїв духовності належить літературі, адже саме на уроках літератури вчитель має найбільше можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу дитини й до того ж зробити це непомітно чи майже непомітно для неї, що має чималу вагу, адже кожен вчитель знає, що дуже важливо у вихованні дитини уникати надмірності уваги, уникати моралізаторства й відкритої та частої критики у бік тих чи інших якостей дитини. На уроці літератури вчитель має змогу впливаючи в першу чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей, розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало підібрані твори для прочитання та відповідні методи й прийоми роботи над ними здатні успішно впливати на формування з кожного названих вище критеріїв духовності людини. Проте, на нашу думку, вчитель на уроці літератури здатен вплинути на перший і останній з названих критеріїв духовності, оскільки в дитячому та юнацькому віці людина найбільш підвладна впливу емоцій.

Художні твори впливають на людину через образи. В істиному мистецтві зміст і форма художнього образу злиті воєдино. Художній образ виростає з образів чуттєвих, первинних, подібно тому як із них виникає поняття. Художній образ неповторний і, не дивлячись на це, являє собою стійке утворення: він живе у віках. Саме через образи люди знайомляться з минулим свого народу, з добром і злом, з красивим і потворним, з моральним і аморальним.

Проблемою духовного виховання учнів на уроках української літератури займалися такі вчені-методисти як: Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф., Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р., Пасічник В.А.

Степанішин В.Р. зазначає, що нові підходи до викладання українського мистецтва слова ґрунтуються на загальній концепції літературної освіти, себто на філософських, історичних естетичних, літературознавчих і мовних засадах.

Автор чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на сучасному етапі. Такими є:

  • виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;

  • формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;

  • розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення, відтворюючої уяви, образного мислення;

  • плекати сучасного кваліфікованого читача з аналогічним підходом до літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту та форми;

  • розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів, цілеспрямованість і твердість переконань.

Саме на таких методах навчання на уроках літератури, повинен будуватися урок. В. А. Пасічник зазначає, що систему викладання не можна розглядати як застиглу норму. Викладання літератури у школі – “це постійний пошук, творчість”.[36,102]

У процесі роботи на уроках літератури ставляться завдання, пов’язані з духовним вихованням учнів, - розуміння учнем мети і сенсу буття, красу людської душі, природи, творів літератури, моральних ідеалів письменника.














    1. Педагогічні умови формування духовності у навчальному процесі


На формування духовності підростаючого покоління впливає чимало різноманітних умов. Одні вчені розглядають ці умови як фактори, що впливають на розвиток особистості, а інші як обставини. І та і інша точки зору мають своє наукове обґрунтування, саме тому ми зупиняємося на такому визначенні, яке охоплює обидві точки зору, адже та чи інша умова за якої формується духовний світ особистості є одночасно і фактором, який впливає на це формування.

Ми виділяємо такі основні умови формування духовності особистості:

  • обов`язкове врахування вікових особистостей учнів;

  • врахування особистостей суспільної природи людини, відповідно вихованню особистості в колективі і через колектив та врахування особливостей колективної пізнавальної діяльності;

  • активне використання міжпредметних зв`язків для підвищення ефективності навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку особистості;

  • обов`язкове використання принципу активності учнів.

Розглянемо першу з умов. На врахуванні вікових особливостей школярів вже тривалий час наголошують і психологи, і педагоги.

За класифікацією вікових груп, яку подає нам А.В.Петровський, старший шкільний вік, або ж рання юність починається приблизно у 14,5 років і триває до 17-ти років. Але інші вчені неодноразово наголошують на тому, що подібні вікові рамки є доволі умовними. Ось як характеризують вік науковці:

"Юноша занимает промежуточное положение между ребенком и взрослым… с усложнением жизнедеятельности у юноши происходит не только количественное расширение диапазона социальных ролей, но и качественное их изменение, появляется все больше взрослых ролей с вытекающей отсюда мерой самостоятельности и ответственности… общие умственные способности человека к пятнадцати - шестнадцати годам, как правило уже сформированы, и такого быстрого роста их как в детстве, уже не наблюдается. Однако они продолжают совершенствоваться…”[43,18]

Юность - завершающий этап созревания и формирования личности. Большие изменения в собственном организме и внешности, связанные с половым созреванием, известная неопределенность положения (уже не ребенок, но еще и не взрослый), усложнение жизнедеятельности и расширение круга лиц, с которыми личность должна сообразовывать свое поведение, - все это вместе взятое резко активизирует в юношеском возрасте ценностно-ориентационную деятельность. Идет ли речь о познании собственных качеств, усвоении новых знаний, об отношениях со старшими или сверстниками - юноша особенно озабочен их оценкой и стремится строить свое поведение на основе сознательно выработаных или усвоенных критериев и норм…" [15; 144 - 145].

Виходячи із зазначених вище особливостей віку можна говорити про юність, як один з найбільш сприятливих періодів у формуванні духовних цінностей особистості, у формувані школи її цінних орієнтацій.

"Ранняя юность - не только возраст самоанализа, но и самый "коллективный " возраст. Младшему подростку достаточно просто учавствовать в коллективной жизни, быть с другими. Старшекласснику важнее всего быть принятым сверстниками, чувствовать себя нужным группе, иметь в ней определенный престиж и авторитет. Низкий статус в коллективе как правило, коррелирует с высоким уровнем тревожности, юноши, не популярные у сверстников, гораздо чаще, чем остальные, хотели бы изменить свою личность"[18; 151].

А ось як говорить про колективне виховання і його особливості педагог І.П.Подласий: "Форма воспитания - это внешнее выражение процесса воспитания, содержание и форма неразрывно связаны между собой - изменение содержания влечет за собой изменение формы. Ведущая роль принадлежит содержанию. По количеству охватываемых процессом общей социальнозначимой целью, деятельностью, имеющая общие выборные органы и отличающаяся сплоченностью, общей ответственностью, взаимной зависимостью при безусловном равенстве всех членов в правах и обязанностях" [39; с. 63-65].

А до всього сказаного слід додати, що сформований учнівський колектив є не лише об`єктом педагогічного впливу, а й сам перебирає на себе деякою мірою виховну функцію.

Пошуки шляхів удосконалення освіти в загальноосвітній школі та гімназії зокрема спричинилися до відродження такого методичного явища, як інтеграція навчання - відомого ще з часів К.Ушинського (метод навчання грамоти шляхом інтеграції письма і читання), яке перейшло нині з царини дискусії у практику.

Ось як трактуються міжпредметні зв`язки у педагогічному словнику: "Межпредметные связи - взаимная согласованность учебных программ, обусловленная системой наук и дидактическими целями". [37; 68]

Далі автори наводять приклади використання математичних понять у фізиці і тому подібне.

На сьогодні поняття інтегрованого навчання трактується більш широко, хоча в той же час ми забуваємо про тотожність понять інтеграція та міжпредметні зв`язки.

Інтеграція (від лат. integer - повний, цільний) - це створення нового цілого на основі виявлення однотипних елементів і частин із кількох раніше розрізнених одиниць (навчальних предметів, видів доцільності та ін.)" [19; 99].

"Реалізація ідей інтеграції і гуманітарізації передбачає докорінну перебудову не лише педагогічного мислення, а й усієї системи освіти - вихід учителя за межі власного предмета. Настав час осмислювати матеріал з позицій філософії, здійснювати міжпредметні зв`язки , усвідомивши місце своєї дисципліни в загальній системі культури" [19; 50].

Як зазначає В.А. Пасічник, література як шкільний предмет "… є багатофункціональна, інтегральна за своїм призначенням" [36; 19].

Саме тому слід, на нашу думку, звернути увагу на цю специфічну особливість літератури як шкільного предмета, адже на важливості й доцільності використання у повній мірі міжпредметних зв`язків наголошує чимало фахівців. Це Усатенко, В.Вернадський, Н.Светоловская.

"Нині ідея інтеграції навчання приваблює, багатьох учених і вчителів у нашій країні й за кордоном. Предметом наукового інтересу багатьох дослідників (О.Біляєв, О.Савченко, П.Донченко, В.Тимченко, Ю.Колегін та ін.), є проблема інтегрованого уроку в школах різних типів" [19; 106].

Але ми вважаємо за доцільне звернути увагу на інтегральність літератури як шкільного предмета, від самого початку, адже ця її особливість дає, порівняно з іншими предметами, неймовірно широкий простір для плідного використання набутків інтегрального навчання.

Активність учнів на сьогодні вважають дуже важливою для ефективності навчально-виховного процесу.

"Активность в обучении - дидактический принцип требующий от учителя такой постановки процесса обучения, которая способствует воспитанию у учащихся инициативности и самостоятельности, прочному и глубокому усвоению знаний, выработке необходимых умений и навыков, развитию у них наблюдательности, мышления и речи, памяти и творческого воображения…".[39.104]

Цей принцип знаходиться, за словами авторів словника у тісному й безпосередньому зв`язку з іншими принципами дидактики зокрема з принципом свідомості. Щоб дати простір природній дитячій активності, як фізичні й так і мисленнєвий, автори радять педагогам заохочувати різнобічну самостійну дітей, прагнути так організувати процес навчання, щоб у них виникав інтерес до цього процесу, , щоб діти розмірковували, робили висновки, діяли.

"Познавая в процессе активной деятельности дети не только лучше применят знания на практике, у них развивается исследовательские устремления и навыки, воспитывается воля, характер, способность преодалевать препятствия…" [39; 33].

На сьогодні принцип активності в навчанні знайшов своє колективне вираження в найрізноманітніших формах і методах викладання: лабораторні заняття, постановка різноманітних дослідів, спостереження, екскурсії, заняття з ботаніки та певних дослідних ділянках, вимірювальні роботи в класі й на місцевості, самостійна робота учнів з книгами та іншими джерелами, а також залучення учнів до активної участі в обговоренні тих чи інших тез лекції викладеної вчителем (лекція з елементами бесіди) тощо.

Активність у навчанні досягається за допомогою багатьох дидактичних прийомів. Наприклад, вчитель запитує весь клас і відповідно всі учні мають обдумувати його, готуватися до відповіді. Під час викладу матеріалу, вчитель може окремими питаннями підтримувати увагу учнів. Іноді може бути корисним чергувати виклад матеріалу вчителем учнями. Але, залежно від наявного в учнів, рівня розвитку вмінь і навичок самостійної роботи необхідна відповідна підготовча робота з боку вчителя.

Виняткове значення в активізації навчання, на думку науковців, має поєднання принципу активності в навчанні з практичною роботою, що створює можливість для застосування знань на практиці, а відповідно вмотивовує для учнів подальшу навчально-пошукову роботу.

На важливості активності у навчанні наголошували такі науковці як Тряпицина А.П., Грєбєнкіна Л.К. та багато інших.

На особливій важливості цього принципу в середньому і старшому шкільному віці наголошують і психологи. Зокрема, звертав на це увагу і такий видатний психолог, як А.В.Петровський.

Враховуючи усе зазначене вище, ми вважаємо за доцільне у своїй подальшій роботі із учнями старшого шкільного віку.


Висновки до першого розділу.

Виходячи з аналізу науково-педагогічної літератури, можна зробити такі висновки:

  1. Проблема, яка піднімається в роботі, має давню історію, але на сучасному етапі оновлюється і потребує подальшого дослідження.

  2. Теоретичним обґрунтуванням поняття “формування духовності учнів” присвячені праці філософів: В. Соловйова, І. Ільїна, А.Швейцара, Е. Фрома; психологів: З. Фрейд, А. Маслоу, С.Рубінштейн; педагогів: С. Соловейчик, І. Зазюна, Б Лихачова, Г.Сагача.

  3. Існує багато визначень поняття “духовність”, але ми зупинились на такому: “Духовність – це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших.”

  4. Критеріями духовної сформованості учнів є: моральна етична культура (моральні норми, моральний ідеал, любов і повага до ближнього), соціальний критерій (ставлення до громадської діяльності, доручень. Любов до батьківщини, відчуття справжнього громадянина своєї держави), пізнавальний критерій (творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань), розуміння сенсу буття (життєва позиція учнів, розуміння своєї мети, і свого призначення в житті).

  5. За яскравістю вираженості духовної сформованості учнів визначено 3 рівня: високий, середній, низький.

  6. Особливий вплив літератури як частини мистецтва вивчають у своїх роботах Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф., Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р., Пасічник В.А.

  7. Педагогічні умови формування духовності вивчали такі педагоги: Б. Т. Лихачов, І. П. Підласий, В. А. Сухомлинський. Кінцеву мету духовного виховання вони вбачають у високому рівні сформованості духовності учня.

  8. Аналіз наукової літератури, спрямований на визначені педагогічних умов і виховних можливостей навчальних дисциплін які впливають на формування духовності учнів, переконує у тому, що вирішення проблеми потребує застосування педагогічних умов у навчально-виховному процесі.

  9. Виховувати через навчання” – це головний шлях вирішення проблеми.

  10. Аналіз психолого-педагогічної літератури та методичних праць дає змогу зробити висновок про те, що успішність формування духовності вимагає:

  • гуманізації навчально-виховного процесу;

  • врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, використання міжпредметних зв’язків, врахування активності учнів;

  • поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів.






























РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА УМОВ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ


2.1. Визначення вихідного рівня сформованості духовності учнів до учіння


В нашому дослідженні ми виходили з того, що формування духовності учнів буде більш ефективним, якщо в процесі викладання української літератури використовувати спеціально розроблені завдання, ситуації, які ставлять старшокласників в умови розвитку морально-емоційної особливості.

Дослідницька і експериментальна робота проводилась на базі колегіуму №1 м. Кривого Рогу серед учнів 9-х класів.

Експеримент складався з:

а) констатуючого експерименту;

б) формуючого експерименту

Констатуючий експеримент заключався в тому, щоб об`єктивно виявити вихідний рівень сформованості духовності учнів на уроках української літератури, аналізу використання вчителями методів, прийомів, ситуацій, які сприяють розвитку цієї складної особистої освіти.

В процесі констатуючого експерименту були використані такі методи:

  • бесіда з учнями, бесіда з вчителями;

  • спостереження;

  • анкетування учнів з метою виявлення доцільності існуючої системи, подання навчального матеріалу з позиції розвитку духовності у молоді і перевірки вивченого:

  • педагогічний експеримент;

  • анкетування вчителів з метою виявлення доцільності використання ситуації, завдань, методів та прийомів духовного розвитку учнів на уроках української літератури;

  • тестування учнів та визначення їхніх потреб.

На основі отриманих даних нами було виділено рівні, які оприділяли сформованість духовності старшокласників.

Низький рівень - характеризується відсутністю культури спілкування, людина не прагне кращого в житті, учень не розуміється на поняттях добро і зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне.

Середній рівень - свідчить про присутність певного рівня культури, але тільки прагне до особистої значимості, вигоди та престижу, вимагає до себе великої уваги й потребує стимулювання своєї діяльності.

Високий рівень - присутність культури, знань моральних, етичних норм поведінки, дії учнів спрямовані на збереження добра, прекрасного, висока пізнавальна активність.

В своєму досліджені ми прагнули з`ясувати як самі учні відносяться до використання на уроках української літератури спеціально створених ситуацій по розвитку духовності. З цією метою проводились індивідуальні бесіди і була проведена анкета, яка включала в себе такі питання: Чи цікаві вам уроки, на яких ви розглядаєте ситуації пов`язані з мораллю? Хотіли б ви, щоб уроки проводились у формі рольової гри? Чи подобаються вам уроки-дискусії, де розкриваються поняття добро і зло?

Окрім анкети учням запропоновано відповісти на питання тесту з метою виявлення рівня інтересу до української літератури як навчального предмету:

1). Подобається вам читати?

2). Чи багато ви читаєте?

3). Яких українських письменників ви знаєте? (наприклад)

4). Твори яких письменників вам запам`ятались?

Опрацювавши отримані дані (бесіди, тесту, анкети), й отримавши результати ми вмістили їх у табл. 2.1

Таблиця 2.1

Рівні сформованості духовності учнів 9-х класів


Показники

Рівні

низький

середній

високий

Морально-етичні цінності, вміння бачити добро і зло, прекрасне-огидне, вчиняти по совісті

30

39

31

Потреба розвивати свій інтелект, читати художню літературу, розвивати пізнавальну активність

39

37

24

Соціальне ведення ситуацій, вміння прикласти свої сили, вміння досягти успіху

37

42

21

Потреба у саморозвиткові духовного боку особистості

40

34

26

Загальний показник рівнів сформованості

36,5

38

25,5



Із поданого в таблиці можна зробити висновок, що переважає низький (36,5%) та середній (38%) рівні сформованості духовності у дев’ятикласників.

У багатьох (40%) відсутня потреба у саморозвитку своїх духовних якостей особистості.

Тривожить той факт, що 39% старшокласників не мають потреби розвивати свій інтелект, читати художню літературу з предмету. Аналіз таблиці, довів, що загальний показник 38% відноситься до середнього рівня, а це в свою чергу створює передумови для подальшої роботи над підвищенням рівня духовності старшокласників.

Ми впевнились, що учні зазвичай звертають увагу на зв`язок літературних героїв (проблематика, ситуації "добра-зла", "прекрасне-огидне") з сучасним життям, не співвідносять себе з літературними героями, не можуть дати аналіз з позицій сучасності. Дев`ятикласники не оперують тими знаннями, які отримують під час інших предметів (історія, українська мова, російська мова та література, історія України, географія та інші), а звідси низька пізнавальна активність їх на уроці.

Для з`ясування того, яке відношення самих вчителів до даної проблеми, їм було запропоновано відповісти на запитання анкети:

1). Як на вашу думку, що таке духовність?

2). В якому осередку вона виховується?, підкресліть

а) школи, б) сім`я, в) суспільство?

3). Під час яких навчальних дисциплін треба формувати духовність учнів?

4) Що ви пропонуєте змінити у навчальних планах з метою підвищення рівня сформованості духовності учнів?

Аналіз анкет, бесід з вчителями довів, що у більшості вчителів виникають труднощі відповісти, що таке "духовність". На уроках рідко акцентують увагу на розвиток складної освіти особистості, пояснюють це браком часу. Частина вчителів (18%) використовують навчальний матеріал предмету для показу, аналізу й синтезу ситуацій успіху: "добро-зло", "прекрасне-огидне", "щедрість-жадібність", "життя-смерть" і таке інше.

Вчителі наголошують на тому, що проблема духовності пов`язана з соціальною сферою суспільства, економікою країни, інфляцією, нестатком підручників, посібників, низькими заробітками. Спостереження за учнями під час педагогічної практики у колегіумі №1 м. Кривого Рогу довели, що багатьом учням колегіуму притаманна моральна конфліктність (47%), емоційна напруга (61%), агресивність (39%), егоїзм, заздрість.

Замість прагнення до творення домінує пристрасть до розподілення і перерозподілення. Як абстрагують вчителі, учні засвоїли лише дві арифметичні дії - відняти і поділити, а не навчилися додавати і множити.

Аналіз бесід та анкетування, дав підстави виділити фактори, які негативно впливають на формування духовності молоді:

  1. відчуження особистості від суспільства, від національної культури;

  2. відчуження від національних традицій;

  3. низький статус освіти та інтелектуальної діяльності;

  4. заклад моралі серед дорослих та молоді;

  5. криза сім`ї чи сімейного виховання;

  6. погіршення здоров`я учнів;

  7. соціально-політичні і економічні протиріччя.

Спостереження за старшокласниками доводить, що загрозою для них є ще й психологічне налаштування: песимізм, прагнення жити сьогоднішнім днем, не прагнення наполегливо вчитися.

У нашому дослідженні, ми намагались з`ясувати потреби молоді в духовному розвиткові, і як вони реалізуються в культурно-дозвільній активності.












Таблиця 2.2

Культурно-дозвільна активність молоді в балах

Види культурно-дозвільної активності

Самооцінка

1

2

3

4

5

Домашні види культурно-досвідних занять:

  1. перегляд телепередач;

  2. читання художньої літератури;

  3. комп`ютерні ігри;

  4. прослуховування музики;

  5. читання газет





+



+



+


+





+

+






+

Активні види культурно-досвідних занять:

  1. ранкова гімнастика;

  2. біг, оздоровчі прогулянки;

  3. прикладна творчість;

  4. художня творчість



+

+


+




+

+




Публічні види культурно-дозвільних занять:

  1. відвідування церкви;

  2. відвідування кінотеатру;

  3. відвідування бібліотеки;

  4. відвідування спортзалу, басейну, стадіону;

  5. громадська робота




+




+



+


+

+




За результатами таблиці, ми можемо зробити висновок, що учні поставили собі 1, 2, 3 бали за розвитком активності і потреб у духовному становленні своєї особистості. Жахливим є той факт, що отримані самооцінки свідчать про примітивізм життя молоді.

Виходом з цієї ситуації. на наш погляд є зміна навчальних програм з курсу української літератури, і введення в шкільну практику багатьох ситуацій, які сприяли б духовному розвиткові учнів.






2.2. Дослідно-експериментальна програма формування духовності в учнів у навчальному процесі.


В основу дослідної роботи ми поклали результати констатуючого експерименту, що розкривають причини низького рівня сформованості духовності учнів на уроках української мови.

При визначенні змісту дослідної роботи ми виходили з того, що підвищити рівень сформованості духовності можливо шляхом використання на уроках різноманітних ситуацій, активності учнів, нестандартних форм організації навчання.

Під час дослідно-експериментальної роботи слід звернути увагу на дотримання умов в організації діяльності учнів:

  • врахування рівня знань учнів;

  • обов`язкове врахування вікових особливостей учнів;

  • активне використання міжпредметних зв`язків;

  • використання активних форм навчання.

Формуючий експеримент проводився з учнями 9-х класів м. Кривого Рогу.

В ході експерименту ми намагалися вирішити такі завдання:

  • підвищити рівень сформованості духовності учнів;

  • розвивати інтерес до уроків української літератури;

  • формувати в учнів розуміння краси рідної мови, національних традицій, моральних якостей українського народу;

  • вміння аналізувати ситуації і бачити "добро-зло", "прекрасне-огидне", "щедрість-жадібність";

  • розробити систему уроків за творчістю Т.Г.Шевченка.

Метою дослідницької роботи є:

а) підвищити рівень знань учнів;

б) підвищити інтерес до вивчення української літератури;

в) формування духовності учнів.

В табл. 2.3 подано розподіл навчального матеріалу за темами, підібрані завдання, форми проведення.


Таблиця 2.3


Дослідно-експериментальна програма

Тип уроку


Тема уроку

Ситуації, які сприяють формуванню духовності учнів

Ознайомлен-ня з новим матеріалом

"Життєвий та творчий шлях Т.Шевченка. Дитячі та юнацькі роки. Перші поетичні твори”

Налаштування на роботу, оптимізм, активність. Ситуації - життєвий шлях Т.Г.Шевченка, проблеми, співвіднесеність з сьогоденням. Робота з класом в цілому, емоційність розповіді. Особисте ставлення до людини

Урок-бесіда

Ліро-епічна, соціально-побутова поема Т.Шевченка "Катерина".


Активність учнів, вміння вислухати різні точки зору; співтовариство, демократичний стиль спілкування; прагнення взяти до уваги індивідуальні здібності та особистий досвід школярів; а також і потреби учнів. Ситуації - правильно вести діалог і розуміти учнів

Урок - рольова гра

Тема: "Гайдамаки"

Ситуації, які дозволяють розкрити причиново-наслідкові зв`язки. Зіставити добро і зло. Вміння внутрішньо-особисто зрозуміти вчинки літературного героя: особистий підхід до учнів. Ситуація взаємодопомоги

Урок-діалог

Автобіогра-фічність повісті "Музикант"

Ситуації, які дозволяють аргументувати вчинки літературного героя, співвіднести їх зі своїми вчинками в сучасному житті; визначитися в потребах: матеріальні, соціальні. Визначити потребу в почутті захищеності(робота,почуття, стабільності, помешкання, одяг) і потреба в статусі (впевненість у собі. повага з боку інших), потреба у самореалізації

Урок - моделювання ігрових ситуацій

Викриття самодержавного, кріпосницького гноблення в поемі "Сон", "Кавказ"

Вираження свого відношення, щирість висловлення ситуації "довіра-кривда", ситуація вибору, який привів до невдачі, ситуація милосердя

Узагальнення і систематиза-ція знань

Бойова програма поета-демократа. Поезії "Заповіт", "І мертвим і живим"

Ситуація створення успіху й забезпечення підвищення досягнень


У своїй роботі ми виходили з того, що в сучасному житті потрібні люди, які можуть швидко адаптуватися у різних умовах. Які спроможні на риск, самостійність, спроможні швидко виходити з непередбачених ситуацій, й тому ми ввели в нашу програму різні ситуації. На нашу думку релігійна мораль спроможна протидіяти злу.

Запропоновані нами уроки здатні сформувати в учнів почуття патріотизму, любов до Батьківщини. відродженню національних традицій. оптимізації майбутньої молоді. відповідальності рефлексії. самооцінка. Розроблені нами уроки здатні утверджувати загальнолюдські моральні принципи на прикладі творчості Т.Г.Шевченка, формують активність молоді. духовність.

Успіх проведення уроків такого напрямку, в більшості залежав і від готовності вчителя. Треба зауважити, що більшість часу займала саме підготовка до уроків.

Нижче наводяться розроблені нами уроки.

Конспект 2


Тема: "Ліро-епічна, соціально-побутова поема Т.Шевченка "Катерина"

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Мета: домагатися усвідомлення учнями змісту поеми, розібратися ідейно-художнього змісту поеми, навчити учнів обґрунтовано висловлювати свої думки щодо художнього твору; розвивати навички аналізу художнього твору; критичність суджень; виховувати об'єктивність у ставленні інших людей, шляхетність

Форми, методи, прийоми: проблемний семінар, аналіз художнього твору, бесіда, обговорення дій і вчинків образів-персонажів.

Обладнання: записи на дошці, тексти творів. ілюстрації до поеми.


Хід уроку.

На дошці - ілюстрації до поеми.

Вступне слово вчителя.

Поема "Катерина" - найвизначніший художній твір у поетичній спадщині Т.Г.Шевченка. Яка складається з II-ох розділів. Поема починається зверненням-застереженням до дівчат, не кохати москалів-паничів. Після ліричного вступу йде розповідь нещасливе кохання Катрі. Ця розповідь і становить сюжетну основу поеми. У II розділі розповідається про драматичність життя головної героїні. Ми з вами спробуємо розібратися і визначити ідейно-художній зміст поеми. Розібратися у вчинках і діях персонажів, у конфлікті.

Питання.

1). Який на вашу думку, виступає конфлікт у поемі: соціальний чи психологічний?

2). Як ви думаєте треба засудити Катерину за її поведінку?

3). Як ви гадаєте, розв`язка п`єси така трагічна? Хіба не могло бути інакше?

4). Як на ваш погляд, хто винен у трагічній долі Катерини: вона, батьки, москаль?

5). Чи вірно вчинили батьки зі своєю донькою?

6). Чому Т.Шевченко висловлює таке застереження "… москалі чужі люди, знущаються з вами."?

7). Завдяки чому твір такий мелодичний?

(Учні відповідають на проблемні запитання)


Вчитель: Т.Г.Шевченко показав трагічну долю жінки-кріпачки. Понад 150 років минуло з часу написання "Катерини", а популярність її все зростає. Секрет довголіття поеми в художній досконалості форми, в народності змісту, ідейного спрямування. Цей твір примушує людей задуматися.

"Катерина" одержала музично-сценічне продовження свого "життя". Ще в 1858 році існувала романтична опера "Катерина Шевченкова" , та на жаль, вона не дійшла до нас. Микола Аркас написав однойменну оперу, яка була поставлена вперше у 1899 році театром Кропивницького і мала надзвичайний успіх. В наш час опера йде в новій редакції композитора І.Таранова. В образотворчому мистецтві образ Катерини втілили художники І.Ужакевич, М.Дерегус, О.Слстьон і скульптори М.Манізен. Ще в 1842 році картину "Катерина" створив сам Т.Шевченко.


Конспект уроку 3


Тема: підсумковий урок за життям і творчістю Т.Г.Шевченка.

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань.

Мета: перевірити, як дев`ятикласники опанували навчальний матеріал з теми "Життя і творчість Т.Г.Шевченка", визнати найкращого ерудита, домогтися узагальнення і систематизації знань; розвивати ерудицію, увагу, мислення; виховувати почуття товариськості.

Форма проведення: гра.

Обладнання: конверти з запитаннями, обертовий диск, дошка, портрет письменника .

Для проведення гри слід заздалегідь підготувати добірку питань ( для вчителя), пронумеровані конверти з цими ж питаннями (для учнів) , обертовий диск з номерами питань і нерухомою стрілкою на стрижні, 2 жеребки для визначення черговості виступів призи.


Хід уроку.

  1. Повідомлення мети заходу.

  2. Організаційний момент;

а) знайомство з капітанами команд;

б) з`ясування правил гри;

в) розігрування черговості виступів (жеребкуванням);

г) обмовлення деталей.

  1. Продовження гри.

  2. Підбиття підсумків (підрахунок балів, визначення переможців, вручення призів)

Правила і хід гри.

  1. На столі розкладаємо конверти з питаннями.

  2. Представник команди, яка відповідає і креслить на дошці клітинки для слова чи слів, які потрібно відгадати. Кожна клітинка відповідає одній літері.

  3. Представники обох команд по черзі обертають диск. щоб визначити номер питання.

  4. Починається відгадування літер невідомого слова.

  5. У разі помилки хід переходить до іншої команди.

6. Капітан команди визначає черговість виступу учасників своєї команди, має вирішальне слово у визначенні відповіді.

7. При невдалій спробі вгадати ціле слово гравець позбавляється права голосу до наступного запитання.

8. Відгадавши одразу все слово, гравець одержує додаткових 0,5 бала.

  1. За некоректну поведінку знімається бал із команди, так і окремого гравця.

  2. Підраховують бали спеціально визначені представники обох команд (це викликає можливість навмисних і ненавмисних помилок у підрахунку).

  3. Коли більшість питань, позначених на диску, розгадані, гравці відповідають на те питання, номер якого знаходиться найближче до стрілки за ходом диска.


Орієнтовні питання.

І. Біографія письменника (Т.Г.Шевченка)

  1. Назва села, в якому народився Т.Г.Шевченко.

  2. З якої родини походить Т.Г.Шевченко?

  3. У якому році Т.Г.Шевченко став великим? Як це сталося?


II. Поетична спадщина.

  1. Перша поетична збірка поета.

  2. Назва твору, яким відкривається збірка "Кобзар".

  3. 1845 рік - це був час розвитку творчих сил поета. Які поеми було написано за цей рік?

  4. До якої політичної організації належав поет? Ціль цієї організації.

  5. В якій Т.Шевченко проголошує "славу" царям, згадуючи їх поруч з псарями і гончими?

  6. В яку пору року загинула Катерина з ознайомленої поеми Шевченка і з яких рядків це видно?

  7. Назвіть поему Т.Шевченка, присвячену декабристам.

  8. У яких творах для зображення кріпосницької дійсності Шевченко використовує форму сну?

  9. У якій поемі поет стає на захист пригнічених царизмом народів?

  10. У якій поемі, про яке місто поет говорить:

"Там ніч, як день. Дивлюся:

Палати, палати

Понад тихою рікою,

А берег ушитий

У весь каменем. Дивилось,

Мов несамовинний!

Як то воно зробилося

З калюжі такої

Таке диво…?

  1. До кого звернені слова Шевченка:

"А може й сам на небесі

Сміється, батечку, над нами,

Та може радишся з панами,

Як править миром?"

  1. В якому творі Т.Шевченка героїнею є квітка і яка?


III. Прозові твори.

  1. Які повісті Шевченка написані російською мовою?

  2. У яких повістях й однойменних поемах Шевченка діють одні й ті ж герої і висвітлюються одні й ті ж події?

  3. У якому творі Шевченка дійові особи - поет Жуковський, художники Ширяєв, Брюллов, Венеціанов?

  4. Який талановитий музикант змушений був подавати панам страву і розважати їх музикою?













2.3. Результати дослідно-експериментальної роботи по формуванню духовності в учнів.


Отримані результати дослідно-експериментальної роботи по формуванню духовності учнів на уроках української літератури, доводять про позитивний результат нашої роботи, та про позитивні якості формуючого експерименту.

Основними показниками, за якими ми визначали рівень сформованості духовності учнів є такими:

  • ставлення до громадської діяльності;

  • культура мовлення (письмова, усна) ;

  • духовні, пізнавальні потреби;

- вміння виходити із складних ситуацій, які сприяють духовному росту учнів;

  • відношення школярів до уроків української літератури;

  • пізнавальна активність учнів

Зіставляючи результати формуючого експерименту з констатуючим, приходимо до висновку, що запропонована програма створює умови для формування духовності учнів, та ріст стійкого інтересу до предмету. Останнє було визначено шляхом підсумкового опитування, в якому дев`ятикласникам пропонувалося відповісти на питання: "Чи подобаються вам уроки української літератури?" Результати відображені у табл. 2.4








Таблиця 2.4


Відношення до уроку української літератури

До експерименту

Після експерименту

Позитивне

13%

65%

Негативне

28%

-

Байдуже

59%

35%


Отримані результати говорять про збільшення числа школярів, які позитивно відносяться до уроків української літератури, зниження байдужого і зникнення негативного відношення до предмету - це свідчить про результативність дослідно-експериментальної роботи.

На ефективність пропонованої програми вказують і такі фактори:

  • підвищення ефективності учнів на уроці;

  • систематична, ґрунтовна підготовка домашнього завдання;

  • інтерес до нового матеріалу;

  • питання, що виникають в учнів в ході вивчення нового матеріалу;

  • зацікавленість в отриманні гарних оцінок.

Окрім навчальних навичок, дана програма внесла значні зміни у виховний процес. А саме:

  • покращились стосунки між учнями;

  • учні стали більш згуртовані;

  • розвинулось почуття колективу;

  • помітились стосунки між батьками.

В процесі формуючого експерименту, як відомо з табл. 2.5, у учнів експериментального класу (9-А) підвищується рівень якості знань, у порівнянні з звичайним класом.




Таблиця 2.5

Рівень якості знань учнів

Клас

Рівень

До експерименту

Після експерименту


9 - А

низький і середній

47,61%

19,7%

високий

52.38%

80,3%


9 - Б

низький і середній

28%

31,5%

високий

72%

68,5%


Аналізуючи результати, можемо сказати. що в експериментальному класі значно підвищився показник високого рівня знань і навичок, і знизився показник низького і середнього рівня, а у звичайному класі рівень знань залишився без суттєвих змін.

Про ріст сформованості духовності учнів свідчать результати спостережень над ними, опитування, анкетування. Отримані дані вносимо в табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Динаміка росту сформованості духовності учнів (%)


Показники

Кількість відповідей

До експерименту

Після експерименту

Морально-етичні цінності

36,5

40,4

Потреба розвивати свій інтелект

39

43,2

Соціальне ведення ситуації, вміння прикласти свої сили

37

39,7

Потреба у саморозвиткові духовного боку особистості


40


41,2

Середній показник %

36,5

41,12


З таблиці помітно про підвищення рівня сформованості духовності учнів з 36,5% до 41,12%. Треба відзначити, що за період проходження педагогічної практики, результати вплинули і на ставлення учнів один до одного, до вчителів, батьків.

Старшокласники стали більш терплячими, щирими, гуманними. Відповіді на уроках стали більш розширеними, вагомими. У більшості учнів виник інтерес до читання. Дані дослідження свідчать про те, що введення в навчальний процес ситуацій, які сприяють рухливому росту учнів, допомогли підвищити пізнавальну активність учнів. Примножилась кількість старшокласників, які позитивно почали відноситись до вивчення української літератури, в тому числі й до творчості Т.Г.Шевченка (65%).

Запропоновані нами в процесі формуючого експерименту ситуації (успіху, відповідальності та таке інше), активні форми навчання при влучному їх використанні активізують творчу роботу учнів на уроках української літератури. Дозволяють глибше вивчити теми уроків за творчістю Т.Г.Шевченка, підвищують якість знань, а головне у дев`ятикласників формується духовність, виникає бажання вчитися. підвищується емоційний настрій, покращується атмосфера у колективі..

Важливо відзначити, що запропонована програма допомагає розвивати в учнів взаєморозуміння і творчу співдружність, завдяки програмі, молодь засвоює культурні традиції свого народу, а головне моральні ідеали.










Висновки до другого розділу


Аналіз дослідно-експериментальної частини дипломної роботи, яка присвячена проблемі формуванню духовності старшокласників, дає нам можливість виділити таке:

  1. Констатуючий експеримент об`єктивно висвітлив низький рівень сформованості духовності учнів (36,5%), середній (38%) та високий рівень, а загалом 25,5%.

Аналіз анкет і спостережень за учнями на уроках літератури довів, що в учнів переважає моральна конфліктність (47%), емоційна напруга (61%), агресивність (39%), егоїзм, заздрість.

Також були виявлені фактори які негативно впливають на духовний ріст молоді:

  1. відчуження особистості від суспільства, від національної культури;

  2. національних традицій;

  3. низький рівень освіти та інтелектуальної діяльності;

  4. занепад моралі серед дорослих та молоді;

  5. криза сім`ї та сімейного виховання;

  6. погіршення здоров`я учнів;

  7. соціально-політичне й економічне протиріччя .


  1. Формуючий експеримент вирішує нашу проблему. Ми керувались тим, що застосування різноманітних ситуацій, нестандартних форм організації навчання дає можливість проводити нашу роботу систематично, послідовно, викликати інтерес до учення.

На уроках вирішувались такі ситуації:

а) вираження свого ставлення до людини (літературного героя);

б) ситуації успіху;

в) правильно й тактовно вести діалог і розуміти один одного;

г) ситуації допомоги і взаємодопомоги;

д) ситуації приниження;

є) ситуації відповідних вирішувань

Дослідно-експериментальна робота по проведенню розроблених нами уроків, різноманітних ситуацій, довела ефективність нашої програми, про що свідчить аналіз результатів формуючого експерименту. Значно покращилось відношення учнів до уроків української літератури, збільшилося число школярів, які позитивно відносяться до предмету (13% - 35%), знизилося число байдужості і зникло негативне ставлення до предмету (59% - 35%). Внаслідок проведеної роботи, в учнів експериментального класу, порівняно з звичайним класом, значно підвищився рівень сформованості духовності.

На ефективність запропонованої програми вказують і такі навчально-виховні фактори:

  • підвищення ефективності учнів на уроках української літератури;

  • ґрунтовна підготовка учнями домашнього завдання;

  • покращення стосунків між учнями;

  • формування почуття колективу;

  • взаємодопомога, співчуття, доброчинність один до одного, до вчителів, батьків

У програмі наведені уроки, зміст яких сприяв формуванню духовності учнів на уроках української літератури.

  1. Активні форми роботи в себе включають: ігрові ситуації, урок рольової гри та інше, які допомагають формувати духовність дев`ятикласників. Учні-дев`ятикласники гарно засвоювали матеріал. Система розроблених уроків включала в себе нові, різноманітні завдання, розкривала перед учнями нові можливості, перспективи по формуванню духовності.


ВИСНОВКИ


Духовність - це одна з характеристик людини. яка включає в себе поняття "душа", внутрішнє "я". конструювання особистості. Структура духовності нами відзначається:

  1. індивідуальною вираженістю людини;

  2. духовними потребами;

  3. пізнавальними потребами;

  4. само актуалізацією людини;

  5. соціальними потребами;

  6. потребою в діяльності

В основу дослідної роботи була покладена програма середньої школи з української літератури для 9-х класів. Ми ставили перед собою мету, сформувати духовність в учнів за допомогою вміння аналізувати ситуації "добро-зло", "прекрасне-огидне", "щедрість-жадоба" та інші. Уроки будувались з погляду на формування в учнів поваги до рідної мови, національних традицій, моральних якостей українського народу. Уроки проводились у формі уроків-диспутів, уроків моделювання ігрових ситуацій, уроків рольової гри, уроків-діалогів та інші.

Отже на основі фактичного матеріалу, можемо говорити про ефективність розробленої нами програми по підвищенню рівня сформованості учнів шляхом впровадження на уроках літератури активних форм навчання, різноманітних ситуацій, які розкривають структуру духовності.

Але така робота не претендує на вичерпний аналіз даної програми, яка складна і багатогранна.

В подальших дослідженнях потрібно приділити увагу таким питанням:

  1. соціальна потреба молоді;

  2. консультаційні центри за питаннями міжособистісних відносин самопізнання