Финансовый контроль и его роль (kursovik)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ



стор.


ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Поняття фінансового контролю та його значення у забезпеченні фінансової дисципліни 5

РОЗДІЛ 2. Організація і методи проведення фінансового контролю 10

РОЗДІЛ 3. Світовий досвід у сфері фінансового контролю держави 15

РОЗДІЛ 4. Роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни 20

РОЗДІЛ 5. Підвищення ролі фінансів в умовах переходу до ринкових відносин 25

ВИСНОВКИ 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 33

ДОДАТКИ 35

ВСТУП.



Зміни, що сталися протягом останніх років в економіці та фінансових відносинах України, впровадження нових принципів господарювання на основі ринкових відносин, розвиток ділової ініціативи і підприємництва потребують докорінної перебудови управлінських функцій держави, у тому числі контрольних. Виходячи з реальної дійсності, питання фінансового контролю є актуальним у наш час. Адже реформування народного господарства неможливе без фінансової дисципліни, що може бути забезпечена саме фінансовим контролем.

Недооцінка ролі фінансового контролю призводить до значних порушень і зловживань у сфері фінансових відносин у державі, що і спостерігається в останні роки. Україну у світовому співтоваристві сприймають як країну, яка має високий рівень корупції. Цей фактор є одним із наслідків недосконалості контролю з боку держави, в тому числі і фінансового контролю.

Отже, актуальність теми фінансового контролю полягає у сучасній необхідності створення досконалої системи фінансового контролю в Україні для забезпечення фінансової дисципліни під час проведення реформування народного господарства, що може стати запорукою ефективності намічених реформ у державі.

Питання фінансового контролю досліджувалось багатьма українськими економістами, серед яких особливо необхідно виділити: Василика О.Д., Єпіфанова А.О., Кириленко О.П. Такі українські науковці, як Калюга Є.В., Мельничук В., Стефанюк І.Б., Шевчук В.О., даній темі присвятили чимало своїх статей і видань. Взагалі ступінь вивчення теми фінансового контролю в Україні ще не досить високий, деякі питання висвітлені неповно і мають неоднозначне трактування.

Мета даної курсової роботи – висвітлення сутності фінансового контролю та визначення його ролі у забезпеченні фінансової дисципліни. Перед автором було поставлено наступні задачі:

  • Розкрити поняття фінансового контролю та його значення у забезпеченні фінансової дисципліни.

  • Охарактеризувати організацію та методи проведення фінансового контролю.

  • Висвітлити світовий досвід у сфері фінансового контролю держави.

  • Проаналізувати роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни.

  • Визначити шляхи підвищення ролі фінансового контролю на сучасному етапі розвитку економіки України.

Предметом дослідження курсової роботи є фінансовий контроль як елемент системи управління фінансами.

Серед джерел інформації було обрано законодавчі акти, що регламентують сферу фінансового контролю в Україні (Закони України „Про Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”), підручники та учбові посібники з теорії фінансів, статті і монографії з газет і журналів („Фінанси України”, „Вісник ПСУ”, „Банківська справа”).

При дослідженні даної теми використовувався метод аналізу, збір та обробка наявної інформації щодо фінансового контролю, статистичний метод прогнозування на основі лінії тренду.

Для оформлення роботи застосовувалися програми для ЕОМ, а саме Microsoft Word XP та Microsoft Excel XP.




РОЗДІЛ 1.

ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ТА ЙОГО РОЛЬ У

ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ.



В побудові нової економічної системи в Україні одне з провідних місць належить фінансовій сфері. Викликано це тим, що на базі фінансів і управління ними формуються відносини між усіма суб’єктами економіки.

Оскільки кінцевим призначенням фінансових ресурсів є забезпечення розширеного відтворення і задоволення суспільних інтересів та потреб, то кожний громадянин і держава в цілому надзвичайно зацікавлені в їх ефективному використанні. Звідси об’єктивно виникає потреба в управлінні фінансовими ресурсами (які виражають суть фінансів), а відтак і фінансового контролю.[16]

Метою фінансового контролю, перш за все, є зміцнення фінансової дисципліни, забезпечення економії матеріальних, трудових і грошових ресурсів, а також повного, своєчасного та доцільного використання грошових коштів у суспільстві для досягнення ефективного результату. [19]

Зміст фінансового контролю визначається фінансовою діяльністю держави, складовою частиною якої він є. Забезпечити своєчасне, найбільш ефективне, повне збирання грошових коштів, сприяти їх збільшенню, допомогти знайти нові джерела доходів – у цьому завдання і одне з основних призначень фінансового контролю.

Не менш важливе завдання стоїть перед фінансовим контролем при розподілі коштів, їх раціональному, доцільному, найбільш ефективному та економному використанні. [17]

Порівняно з іншими складниками управлінської системи контроль посідає центральне місце серед функцій менеджменту і відіграє інтегруючу роль, оскільки є, з одного боку, результатом прогнозування та обліку, з другого - передумовою аналізу та регулювання фінансових і грошово-кредитних процесів. [21]

Фінансовий контроль є засобом розв’язання проблеми фінансової безпеки, оскільки він може відвернути підрив: [20]

  • Фінансового суверенітету держави;

  • Цілісності фінансового простору;

  • Єдності фінансової політики і фінансового механізму.

Отже, фінансовий контроль є важливим елементом управлінської діяльності, організаційного керівництва, однією із форм втілення у життя прийнятих державними і недержавними органами рішень. [13]

Визначення поняття фінансового контролю змінювалося з розвитком суспільства. В більшості наукових джерел соціалістичного періоду фінансовий контроль визначається як одна із сфер, ланок, форм, галузей контролю за суспільним виробництвом і розподілом продуктів. З огляду на одержавленість власності дане поняття пов’язувалось тільки з державним контролем (Федосов).

Характерним також є ототожнення фінансового контролю з контрольною функцією фінансів. Особливо це спостерігається в працях, виданих після так званої перебудови. І.А.Бєлобжецький наголошує, що фінансовий контроль виступає як результат практичного використання державою контрольних функцій фінансів, тобто внутрішньо властивої їм риси – можливості служити засобом контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного продукту і національного доходу, хоча і зазначає при цьому, що однозначно трактувати поняття „контрольна функція фінансів” і „фінансовий контроль” не можна. Такої ж точки зору дотримується і В.М.Радіонова. [16]

Різні погляди на поняття і суть фінансового контролю мають і сучасні дослідники.

Так, О.Д.Василик трактує фінансовий контроль як функцію управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об’єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання. [5]

За О.П.Кириленко, фінансовий контроль – це один з елементів управління фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання фондів грошових коштів. [8]

Є.В.Калюга у своїй монографії „Фінансово-господарський контроль у системі управління” стверджує, що фінансовий контроль ґрунтується на використанні контрольної функції фінансів і виступає як один із проявів її важливого значення в розширеному відтворенні. Фінансовий контроль являє собою діяльність державних і громадських органів, спрямовану на перевірку обґрунтованості процесів формування та раціонального використання коштів з метою установлення вірогідності, законності й доцільності операцій. [7]

Воронова Л.К. пропонує таке визначення фінансового контролю: „...фінансовий контроль – це діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і зв’язаних з цим матеріальних цінностей”. [17]

Фещенко Л. вважає, що під фінансовим контролем слід розуміти багатоаспектну міжгалузеву систему нагляду державних, відомчих, внутрішньогосподарських та аудиторських органів, які наділені контрольними функціями, за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ, організацій з метою об’єктивного оцінювання економічної ефективності цієї діяльності, встановлення законності та доцільності фінансово-господарських операцій, а також за процесом витрачання бюджетних коштів. Як об’єкт фінансового контролю виступають грошові розподільні процеси формування та використання фінансових ресурсів за рівнями і ланками народного господарства країни та її регіонів. [19]

Оригінальне і, як на наш погляд, вичерпне визначення даного поняття пропонує І.Стефанюк. Фінансовий контроль, на його думку, – це система активних дій, що здійснюються органами державної влади, місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання та громадянами України, по стеженню за функціонуванням будь-якого об’єкта управління в частині утворення, розподілу та використання ним фінансових ресурсів з метою оцінки економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна і коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб, та удосконалення управління економікою. [16] Дане визначення досить оригінальне і найбільш точно характеризує поняття фінансового контролю.

Російські вчені визначають дане поняття, як контроль законодавчих та виконавчих органів влади усіх рівнів, а також спеціально створених установ за фінансовою діяльністю усіх економічних суб’єктів (держави, підприємств, установ, організацій) із застосуванням особливих методів. Він включає контроль за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі формування та використання грошових засобів; оцінку економічної ефективності фінансово-господарських операцій та доцільності проведених розходів. [18]

Неоднозначність визначення поняття фінансового контролю науковцями дає привід для того, щоб звернутися до законодавчих документів, які б могли узгодити погляди на дане питання.

Оскільки вся фінансова діяльність у державі регламентується законами і підзаконними актами, змістом фінансового контролю, у кінцевому рахунку, є забезпечення виконання і додержання законів і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. При цьому фінансова діяльність не тільки повинна відповідати закону, але бути доцільною. Таким чином, в перевірці законності і доцільності проявляється суть фінансового контролю.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні права і обов’язки державних органів і громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України „Про Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”[17].

В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить врегульоване, законодавча база у цій галузі відстає від економічної реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що до сьогодні залишається не прийнятим Закон України „Про фінансовий контроль в Україні”, який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю. [9]

Таким чином, можна зробити висновок про те, що фінансовий контроль є однією з найважливіших ланок у системі управління, що забезпечує повне і своєчасне використання фінансових ресурсів у суспільстві для досягнення ефективного результату. Але, перш за все фінансовий контроль є засобом розв’язання фінансової безпеки та суверенітету держави.

Спостерігається неоднозначність трактування поняття фінансового контролю різними вченими України, що пояснюється як змінами суспільної думки за останні роки, так і незавершеністю правової бази у цій сфері, а саме відсутністю відповідного закону, який би узгодив погляди на це питання. Однак, методи та організація фінансового контролю в Україні цілком сформовані, про що і буде йтися у наступному розділі.







РОЗДІЛ 2.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ.



Державний фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим визначаються вимоги до його організації.

В організаційному плані фінансовий контроль можна поділити на державний, відомчий, а також контроль місцевих органів самоврядування.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль при розгляді та затвердженні бюджету, а також при затвердженні звіту про його виконання. Вона також контролює законність і ефективність використання бюджетних коштів, доцільність витрат. Контроль здійснюється через комісії Верховної Ради.

Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його центральний апарат і контрольно-ревізійна та податкова служби. Вони здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій, господарських органів.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності. Даний вид контролю застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій. В останній час масштаби даного виду контролю значно скоротилися з появою підприємств нових форм власності. [8]

Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування здійснюють фінансові органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад народних депутатів насамперед через відповідні комісії Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи. Об’єктом фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності. [4]

Крім зазначених видів ще існує громадський фінансовий контроль, який здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації), а також аудит, що представляє собою незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. [8]

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації. Щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. [6]

За формами проведення розрізняють фінансовий контроль попередній, поточний і наступний.

Попередній контроль є основним, який здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів витрат. Його мета – попередження неправильного і нераціонального використання коштів, запобігання порушення законів, перекриття шляхів інших порушень і крадіжок.

Поточний фінансовий контроль провадиться всіма фінансовими й господарськими органами у процесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечити додержання норм витрат, запобігти безгосподарності та непродуктивним витратам. При даному виді контролю використовується аналіз, перевірка та обстеження діяльності підприємств і організацій.

Наступний контроль здійснюється після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільності витрачання державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансових операцій, ефективності витрачання коштів, а в результаті вживаються заходи щодо усунення порушень й притягнення винних до відповідальності. [6]

Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії, перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо). [8]

  • Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку й звітності, а також в разі виявлення спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. [6]

Ревізії є найважливішим методом фінансового контролю. При ревізії за бухгалтерськими документами перевіряють діяльність об’єкта за повний звітній період. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні, комплексні. За ступенем залучення інформації розрізняють ревізії загальні та вибіркові. [4]

Повна документальна ревізія потребує перевірки всієї фінансово-господарської діяльності.

При частковій ревізії перевіряються окремі ділянки фінансово-господарської діяльності або окремі затрати, наприклад інвентаризація товарно-матеріальних цінностей.

Тематична ревізія проводиться по кількох однотипних структурах, де перевіряються одні й ті самі питання, наприклад перевірка фінансових розрахунків підприємств і організацій, або перевірка установ охорони здоров’я по дотриманню натуральних норм харчування і т.п.

Комплексна ревізія включає широке коло питань і дає змогу глибоко перевірити діяльність організації, установи. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, як правило, проводить комплексні ревізії галузей освіти, охорони здоров’я, культури. При цьому ревізії поділяються на планові й позапланові. Практика роботи показує, що основний контроль ведеться по планах. Проте виникають ситуації, коли необхідна позапланова ревізія. Наприклад, надходження сигналів про зловживання, але, як правило, ці ревізії відбуваються на прохання слідчих органів, а останнім часом – і за проханням власників. [6]

За методами ревізії поділяються на суцільні і вибіркові. При суцільній перевіряються всі документи, або матеріальні цінності за весь ревізований період, а при вибірковій – тільки частина документів на вибірку за той чи інший період часу (квартал, місяць, декаду в кожному місяці). [6]

  • Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою чи доповідною запискою.

  • Обстеження на відміну від перевірки провадять за більш широким колом питань. Його мета – визначити становище, що склалося в окремих напрямах господарської діяльності об’єкта, що обстежується, і визначити перспективи їхнього поліпшення і розвитку.

  • Аналіз, як правило здійснюється регулярно по всьому колу питань діяльності господарського суб’єкта. Його мета – встановити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового становища. [4]

  • Фінансовий моніторинг – це проведення постійного контролю за фінансовим станом господарського суб’єкта.

Важливим для фінансового контролю є використання його різних методів, до яких належать:

  • Інвентаризація матеріальних цінностей і наявності грошових коштів;

  • Зустрічні перевірки;

  • Рахункової перевірки бухгалтерських звітів і балансів, а до недавнього часу – й аналіз фінансово-господарської діяльності.

Метод інвентаризації матеріальних цінностей і наявності грошових ресурсів використовується для перевірки відповідності даних бухгалтерського обліку фактичній наявності грошових і матеріальних цінностей, і в разі виявлення розходжень, вжиття заходів до ліквідації відхилень – лишки оприбутковуються, нестачі відшкодовуються. Причому інвентаризація наявності грошових коштів проводиться обов’язково методом раптової перевірки наявності грошових коштів у касі підприємства, організації або установи. Метод зустрічних перевірок потребує звірення записів у книгах і рахунках бухгалтерського обліку перевіюваної організації або установи з даними обліку організації, або установи, яка надає сировину, матеріали чи продукцію організації, що перевіряється. Більш широко даний метод застосовується при перевірці виконання робіт або послуг, що для організації здійснюють інші юридичні чи приватні особи.

Метод рахункової перевірки бухгалтерських звітів і балансів використовується для перевірки достовірності відображення у них звітних показників; виявлення і усунення приписок та інших помилок, що спотворюють показники виконання підприємствами державного замовлення; недопущення незаконного або неправильного використання коштів; забезпечення виконання обов’язків перед бюджетом і зміцнення звітної дисципліни. [6]

Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю в цілому. Так, застосування всіх видів фінансового контролю є важливим з погляду запобігання втрати контролю за діяльністю певних секторів економіки та утворення неконтрольованих сегментів у фінансовій сфері, а також з погляду попередження паралелізму та дублювання при здійсненні контролю.

Отже, зазначені види, форми та методи здійснення фінансового контролю в Україні дають змогу дійти висновку про його масштаби, рівень значущості та корисності, відносно до здійснення різними органами влади та управління. А також про цілком сформований характер, який відповідає наближеній до ринкової економіки Україні. Питання лише в тому, чи можна говорити про відповідність світовим нормам. Для цього необхідно, перш за все, звернутись до зарубіжного досвіду у цій сфері.

РОЗДІЛ 3.

СВІТОВИЙ ДОСВІД У СФЕРІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

ДЕРЖАВИ.



Вивчення зарубіжного досвіду організації фінансового контролю може стати корисним для вдосконалення вітчизняної системи контролю.

Основним міжнародним нормативним документом у сфері державного фінансового контролю є Декларація про керівні принципи фінансового контролю, яка була прийнята в жовтні 1977 року на ІХ конгресі INTOSAI - міжнародної організації вищих органів фінансового контролю, що діє під егідою ООН і об’єднує Незалежні державні органи фінансового контролю 174 країн світу, - у місті Ліма (Лімська декларація). У декларації йдеться про компіляцію та систематизацію загальноприйнятих основних принципів контролю за державними фінансами. Вона являє собою базовий, принциповий документ, що враховує різні системи фінансового контролю (а саме: монократичну та колегіальну), різне розуміння місця фінансового контролю в системі державних функцій і гілок влади, а також різні рівні розвитку, яких фінансовий контроль досяг в окремих регіонах. Хоча Лімська декларація, з точки зору міжнародного права, не має обов’язкового характеру, не можна недооцінювати її вплив на розвиток вищих органів фінансового контролю в окремих країнах. [22]

Нині в зарубіжних країнах існують дві основні форми господарського контролю - державний і аудиторський. Організаційна схема господарського контролю в зарубіжних країнах має такий вигляд:

  • Вищий орган державного фінансового контролю, який підпорядковується парламенту і на який покладено контроль за витрачанням коштів державного бюджету;

  • Державні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств, які підпорядковуються як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству або відомству. Вони здійснюють детальний контроль за правильністю витрачання державних коштів;

  • Незалежний аудиторський контроль, що проводить перевірку достовірності звітних даних балансу, законності господарських операцій та надає консультаційні послуги у сфері обліку та фінансів недержавного сектора економіки;

  • Податкове відомство, яке контролює надходження коштів до державного бюджету.

Органи державного контролю в зарубіжних країнах здійснюють контроль за витрачанням міністерствами та іншими органами управління коштів, відпущених на їхнє утримання та реалізацію державних програм, здійснюють оцінку їхньої результативності, перевіряють виробничо-фінансову діяльність приватних фірм із виконання замовлень.

Наприклад, Головне контрольне управління Конгресу США контролює здійснення різних державних програм у галузі науки і техніки, енергетики, освоєння космосу, охорони навколишнього середовища, сільського господарства, житлового будівництва та соціального розвитку, використання природних ресурсів, транспорту. При цьому перевіряється законність, доцільність та ефективність здійснених витрат. [10]

У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не лише бюджетно-фінансові питання, а, по суті, всю роботу державного апарату. В Японії, наприклад, таку функцію виконує Управління адміністративного контролю при канцелярії прем’єр-міністра. В його завдання входить підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи і структури державного управління, зміцнення службової дисципліни державних чиновників, боротьби з корупцією, бюрократизмом, розробка проблем окремих верств населення, для розв’язання яких потрібна взаємодія кількох відомств. [10]

Правомірне й раціональне використання державних коштів є важливою передумовою правильного управління державними фінансами та дієвості прийнятих відповідними установами рішень. Для досягнення цієї мети необхідний ефективно діючий вищий орган фінансового контролю, незалежний статус якого закріплений у відповідному законодавстві.

У країнах Європейського союзу існує чотири основних типи такого органу, а саме:

  1. Суд із судовими функціями або аудиторський суд (Франція, Бельгія, Люксембург, Португалія, Іспанія, Італія, Греція). У Португалії та Греції вищий орган фінансового контролю є складовою судової системи і конституційно існує на паритетних засадах з іншими судами. Наприклад, Аудиторський суд Бельгії було створено після проголошення незалежності країни в 1830 році. Його очолює рада, 12 членів якої обирає парламент на шість років. Суд є незалежним від парламенту та уряду і сам вирішує яким чином він буде розпоряджатися бюджетними коштами, виділеними для його діяльності. Сфера впливу суду поширюється на всі установи та відомства федерального та регіонального рівнів, а також на підпорядковані їм державні організації і підприємства. Однак Європейський суд аудиторів, попри свою назву, не виконує функцій суду.

  2. Колегіальний орган, який не має судових функцій (Нідерланди, Німеччина, Австрія). На таких засадах функціонують Рахункові палати Чехії, Польщі, Росії, України.

  3. Незалежний орган, котрий очолює Генеральний контролер-аудитор (Великобританія, Ірландія, Данія). Вищим органом фінансового контролю Великої Британії є Національне управління аудиту (НУА). Воно створене на початку ХІІ століття й очолює його генеральний аудитор, якого призначає королева. Незалежність НУА забезпечується тим, що воно отримує кошти, необхідні для роботи не від уряду, а від палати громад парламенту. Ніхто не може вказувати управлінню як воно має виконувати свої обов’язки.

  4. Орган контролю у складі уряду, який очолює також Генеральний контролер-аудитор (Швеція, Фінляндія). Як Швеція, так і Фінляндія мають два контрольних органи: перший – вищий орган фінансового контролю – здійснює детальні ревізії та звітує перед урядом, другий – ще один контрольний орган з невеликим секретаріатом, очолюваний членами парламенту і підзвітний йому. [14]

Поряд з інститутами зовнішнього контролю (вищих органів фінансового контролю) у більшості країн діють також урядові контрольно-ревізійні системи, які здійснюють внутрішній контроль. Перш за все це міністерства фінансів (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща, Угорщина тощо). Міністерства фінансів під назвою Державних казначейств функціонують у США та Великобританії, як Міністерство фінансів та економіки – у Франції. Є країни, де в системі виконавчої влади функціонує декілька фінансово-контролюючих відомств. [15]

Системи внутрішнього контролю дещо відрізняються в європейських країнах. Серед них можна виділити два підходи. Перший із них, який використовується в таких країнах, як Франція, Португалія та Іспанія, можна назвати „відповідальністю третьої сторони”. У країнах-членах ЄС, які використовують такий підхід, Міністерство фінансів не лише відіграє ключову роль у розробці проекту бюджету та розподілі коштів серед галузевих міністерств, а й також має право безпосередньо втручатися на стадії попереднього контролю через своїх службовців, які є при кожному галузевому міністерстві. Так, Португалія має централізовану Генеральну фінансову інспекцію, яка підпорядковується міністру фінансів і відповідає за фінансовий контроль усіх бюджетних витрат урядових установ за фактом їх виконання. Окрім Генеральної фінансової інспекції, галузеві міністерства мають свої власні контрольовані підрозділи.

Згідно з іншим підходом, який використовується в Нідерландах і Великобританії, відповідальність за контроль за витрачанням бюджетних коштів покладається на керівника галузевого міністерства. Цей підхід має назву „відповідальність керівництва”. У країнах, які використовують такий підхід, кожне галузеве міністерство несе повну відповідальність за витрачання власного бюджету й за запровадження відповідних перевірок і контролю. Наприклад, Служба внутрішнього контролю міністерства фінансів Великобританії не відповідає за безпосередній контроль за витрачанням бюджетних коштів галузевими міністерствами, а відповідає за те, щоб у кожній урядовій установі була запроваджена власна контрольна служба, яка здійснює ефективний фінансовий контроль. [22]

Основною формою контролю недержавного сектора економіки в зарубіжних країнах є аудиторський контроль. В основному аудиторство за кордоном – це високомонополізована галузь сфери обслуговування. Так, у США діє 8 великих аудиторських фірм із чималим штатом працівників, які встановили монополію в галузі контролю звітності великих концернів. Аудиторський контроль поширюється аж до утворення міжнародних аудиторських фірм, деякі з них можна розглядати як транснаціональні корпорації. Це відомі аудиторські фірми „Артур Андерсен”, „Маккінзі”, „Куперз енд Лайбранд”, „Пік Марвік Мітчел”, „Артур Янг”, „Прайс Уотерхауз” тощо. У своїй роботі вони використовують міжнародні норми аудиту та супутніх робіт.

Отже, в зарубіжних країнах чітко розмежовуються дві форми господарського контролю – державний і аудиторський. Державний фінансовий контроль здійснюється як вищими контрольними органами, що підпорядковуються парламенту або президенту, функціями яких є контроль за формуванням та ефективним витрачанням державного бюджету, так і контрольно-ревізійними підрозділами міністерств та відомств, які перевіряють діяльність підлеглих їм державних підприємств. Аудиторський контроль проводить перевірку недержавного сектора економіки, тобто приватних фірм і концернів. [10]

Зарубіжний досвід організації фінансового контролю в цілому може вплинути на вирішення основних українських проблем у цій сфері. Вивчення їхніх досягнень і помилок безперечно допоможе на нашому власному шляху до цивілізованого ринку та фінансового правопорядку. [15]

РОЗДІЛ 4.

РОЛЬ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

ФІНАНСОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ.



Недооцінка ролі контролю у фінансово-господарській діяльності негативно позначається на економіці. Це також призводить до того, що практичні засади організації системного забезпечення здійснення державних контрольних функцій стають недосконалими, викликаючи цілий ряд проблем. [11]

Якщо аналізувати ефективність фінансового контролю в Україні, то можна виявити низку серйозних проблем становлення державного фінансового контролю.

Найважливіша з них – методологічна проблема, пов’язана з недостатньою з’ясованістю природи внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю. Як показує світовий досвід, система дійового державного фінансового контролю має складатися із двох незалежних, але однаково важливих частин: внутрішнього державного фінансового контролю і незалежного – зовнішнього. У нашій державі спостерігаються спроби штучного об’єднання внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю або їх субпідпорядкування, що пояснюється нерозумінням суті питання. Взагалі зовнішній контроль, який має здійснювати Рахункова палата, відсутній в Україні через рішення Конституційного Суду, яке призупинило її діяльність. [14]

Наступна проблема полягає в тому, що сьогодні державний фінансовий контроль, як урядовий, так і парламентський, не поширюється на доходи Державного та місцевих бюджетів. В Україні такі функції покладені на податкову службу, що є неправомірним, адже ця служба стежить за сплатою податків, правильністю розрахунків, маючи свої власні функції. Підтверджують такий висновок і статистичні дані. В останні роки збільшується недоїмка, податки неможливо зібрати. Але одночасно із року в рік щорічно проводяться заліки - недоїмка списується в рахунок сплати платниками податків якихось заборгованостей, і це приносить прибутки не державі, а посередникам. [14]

Таким чином, у системі управління нашої держави практично повністю відсутня функція незалежного контролю та аудиту дохідної частини бюджетів України. А якщо немає такого аудиту, то є дефіцит необхідних фахових пропозицій щодо реальних джерел наповнення бюджетів України, розширення їх фінансової бази і поліпшення фінансового стану підприємств. На сьогодні це – найсерйозніша проблема державного фінансового контролю в Україні, оскільки такий контроль та аудит не здійснюють ні Головне контрольно-ревізійне управління України, ні Рахункова палата України.

Третя проблема – відсутність належного державного фінансового контролю за використанням державної та комунальної власності. У сфері управління центральних та місцевих органів влади перебувають сьогодні 4100 державних підприємств. І ще 2500 відкритих акціонерних товариств мають у своїх статутних фондах державні пакети акцій, із них 404 великих підприємства повністю контролюються державою, бо мають у статутному фонді більш ніж 50% державної власності. Як з’ясувалося, з боку їхнього власника – держави, керівництво і контроль за діяльністю таких підприємств, утворенням прибутку та його використанням фактично не здійснюється. Величезні фінансові потоки і кошти зовсім не контролюються. [14]

Державні підприємства не підлягають і аудиту Рахункової палати, за винятком бюджетних коштів, ними отриманих. Фінансовий аудит, наприклад, державних акціонерних компаній здійснює не Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ), а приватні аудиторські фірми. Але звіти про цей аудит, як і фінансові звіти державних підприємств, що пройшли аудит, не подаються ні Міністерству фінансів, ні уряду, ні Верховній Раді України. Така ситуація призводить до негативних наслідків. Наприклад, два державні підприємства нафтопроводів у 1999 році сплатили до бюджету 143 млн. грн. податків. Одночасно вони залишили у своєму розпорядженні понад 740 млн. грн. прибутку. Державі, як власнику, не виплачено жодної копійки дивідендів. Гроші пущено в оборот для сумнівних фінансових операцій. На момент перевірки прострочена дебіторська заборгованість за такими операціями перевищила 140 млн. грн. До речі, цих коштів вистачило б державі, щоб розрахуватись із заборгованістю за заробітною платою в усій бюджетній сфері. [14] Основи державного фінансового контролю в напрямі контролю власності могли б бути аналогічними основам державного контролю у сфері фінансів.

Четверта проблема – державний контроль за фінансовими ресурсами місцевих органів влади і самоврядування. В Україні зовсім немає зовнішнього, незалежного державного контролю за цією частиною публічних фінансів, яка сьогодні становить більш ніж третину Зведеного бюджету України. Повноваження незалежного державного фінансового контролю, в тому числі з урахуванням світової практики, мають поширюватись і на цю частину публічних фінансів. Інакше не можна вести мову про цілісність та завершеність системи внутрішнього і зовнішнього державного контролю за формуванням і використанням публічних фінансових ресурсів і державного майна України. [14[

Наступна проблема – яким має бути контроль фінансів підприємств державного сектору і фінансів комунальних підприємств або підприємств, що мають частку державного майна? Захопившись фіскальною стороною проблеми, держава втратила контроль за економічною діяльністю цих підприємств. [14] Оскільки фінанси державних і комунальних підприємств є складовою фінансів держави, то, безумовно, внутрішній контроль за їх формуванням і використанням є компетенцією уряду. Так само і зовнішній, незалежний контроль у цій галузі є компетенцією Рахункової палати України. Такий принцип діє в країнах Європейського Союзу, і не тільки там.

Шоста проблема – відсутність системи здійснення контролю за використанням державних коштів. Порушення чинного законодавства, нецільове витрачання коштів, марнотратство і навіть розкрадання стають, на жаль, нормою нашого життя. А це все – ознаки слабкості контролю. Факти порушень встановлюються сьогодні практично в кожній з перевірених установ. Але винні в порушеннях не несуть покарання. Координації взаємодії між органами, що здійснюють перевірки, немає, як і спільних дій щодо усунення причин, які породжують умови для порушення чинного законодавства. Між контрольними органами фактично немає обміну інформацією щодо методів виявлення порушень та встановлення способів розкрадання державних коштів та державного майна.

Сьома проблема – кадри органів державного фінансового контролю, стандарти їхньої діяльності, заробітна плата, умови праці та оплати відряджень. Через низьку заробітну плату на роботу залучаються робітники низької кваліфікації, є проблеми і в організації професійної підготовки та перепідготовки кадрів у відповідності з новими стандартами бухгалтерського обліку. [14]

Зовнішній, незалежний державний фінансовий контроль та аудит є новими для України і слабо відпрацьованими як у теоретичному, так і в методологічному плані. У Конституції України дане питання слабо розкрите. Стаття 98 виписана не досить чітко. Закон, який регулює діяльність Рахункової палати, надто недосконалий, особливо після прийняття рішення Конституційного Суду щодо призупинення його дії. [14]

Незважаючи на вищезазначені недоліки, наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю в нашій країні все-таки в основному склалася. Вона охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють державний контроль, та форми й методи контролю. [7]

Аналіз системи державного фінансового контролю дає змогу сказати на підставі статистичних даних, що останнім часом кількість виявлених фінансових порушень загалом по Україні зросла. Так, у 2001 році було виявлено фінансових порушень на суму 172553,3 тис. грн., тоді як у 1998 році – 14781,4 тис. грн. [12]

Таким чином, спостерігається тенденція до зростання у 11,6 рази, і це за 3 роки. (дод. А) На основі даних було зроблено прогноз на 3 роки вперед до 2004 р., який визначив даний показник на рівні приблизно 2013697,01 тис.грн. Таке зростання може бути віднесено на неефективність як фінансового контролю, так і органів, що його здійснюють, а також недосконалістю законодавчої бази.

За дорученнями вищих органів влади і правоохоронних органів органами контрольно-ревізійної служби загалом протягом 1994-1999 років проведено було 217,8 тис. ревізій та перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, якими виявлено незаконних, нецільових витрат та нестач на суму 3,9 млрд. грн., що становить 78,4 відсотка загальної суми виявлених службою за цей період незаконних і нецільових витрат та нестач. Показники результативності контрольно-ревізійної роботи у 1999 році вищі від середньорічних протягом останніх 6 років; у розрахунку на один суб’єкт підприємницької діяльності у 1999 році виявлено незаконних і нецільових витрат та нестач на суму 10,9 тис.дол. США при середньорічному показнику 7,7 тис.дол., в розрахунку на одного ревізора – 49,8 тис.дол. при середньорічному показнику 41,0 тис.дол. США. За 9 місяців ці показники становили відповідно 16,2 та 58,1 тис.дол. США. [7]

Згідно вищезазначених даних було побудовано графік і за допомогою лінії тренду зроблено прогноз щодо незаконних витрат на одного суб’єкта підприємницької діяльності на 2002 рік, за умов, якщо тенденція до зростання не зміниться. Прогнозне значення складає приблизно 35,78 тис.дол. США. (дод. Б)

Таким чином, зроблений аналіз стану фінансового контролю в Україні на сучасному етапі дає можливість дійти висновку про недооцінку ролі фінансового контролю в Україні для забезпечення фінансової дисципліни у державі. Такий стан призводить до значних фінансових порушень, які мають тенденцію до зростання протягом останніх років, що спричинено рядом проблем у цій галузі, серед яких - недосконалість законодавства, дублювання контрольних функцій органами управління, відсутність незалежного контролю та інші.

Наявність значних обсягів фінансових порушень визначає потребу в підвищенні ролі фінансового контролю на сучасному етапі розвитку економіки України.

РОЗДІЛ 5.

ПІДВИЩЕННЯ РОЛІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ НА

СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.


Відсутність стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки не дали змогу створити ефективну в умовах переходу до ринку цілісну систему фінансового контролю в Україні. Діюча система державного фінансового контролю потребує серйозного реформування. Сучасний стан державного фінансового контролю в Україні – це, на наш погляд, результат недооцінювання його ролі в успішному господарюванні та розв’язанні соціальних проблем. [7]

Реформування системи контролю має не тільки важливе соціально-економічне значення, а й відіграє провідну роль у становленні демократичного суспільства. Практично реформа системи державного контролю вже почалася, одночасно з процесами економічних реформ, реформ складових державного устрою. Однак подібне реформування державного контролю може й не привести до бажаних результатів, до формування цілісної системи контролю, оскільки поки що практично відсутня чітка стратегія, яка ґрунтувалася б на достатньо продуманій концепції.

Таким чином, проблеми удосконалення та посилення державного фінансового контролю залишаються актуальними й сьогодні у зв’язку з невирішеністю ряду як теоретичних, так і практичних питань. Для посилення функцій державного контролю, його подальшого становлення як повномасштабної системи, що охоплює інтереси держави і її громадян у фінансовій сфері, потрібно реально оцінити сучасний стан основних елементів цієї системи й розробити шляхи її удосконалення. [7]

Основною вимогою реформування системи фінансового контролю в Україні повинна бути її адекватність сучасним вимогам, тобто відповідність кожного з елементів системи визначеним параметрам суспільно-господарського розвитку. При цьому досить важливу роль в удосконаленні відіграє модифікація контрольних дій, оскільки вони віддзеркалюють методологічний аспект контролю.

Чинній в Україні системі фінансового контролю, яку можна вважати відповідною існуючим вимогам, бракує сучасного методичного та технологічного інструментарію виконання контрольних дій. Причиною цього є недостатня дослідженість методологічних аспектів проблеми, а відповідно – відсутність новітнього арсеналу прийомів і способів здійснення фінансового контролю. Це суттєво збіднює існуючу контрольну практику і значною мірою зумовлює низьку ефективність функціонування системи фінансового контролю держави. [20]

Розв’язання проблеми підвищення ефективності державного фінансового контролю слід здійснювати на засадах системного підходу, а саме:

  • Фінансовий контроль мусить розглядатися як важливий елемент загальнодержавного контролю, який у свою чергу є складовою системи суспільного контролю;

  • У процесі удосконалення державного фінансового контролю повинні враховуватися принципи такої структуризації контролю в суспільстві, яка означає необхідність розгортання взаємодії системи фінансового контролю із контролюючими органами місцевого самоврядування;

  • Доповнення фінансового контролю, виконавцями якого є органи державної влади та місцевого самоврядування, незалежним фінансовим контролем, який здійснюють аудитори та аудиторські фірми;

  • Дотримання субординації при побудові органів фінансового контролю в структурі загальнодержавних контролюючих інституцій. [20]

Виходячи із вищезазначеного, можна сформулювати основні напрямки підвищення ролі фінансового контролю.

  • Визначити поняття „система контролю”, складові якої мають бути взаємопов’язаними і діяти як єдиний організм на всіх етапах діяльності державних органів, включаючи й аудиторську діяльність.

  • Основні положення фінансового контролю (статус, компетенцію головних органів, їх систему) доцільно закріпити конституційно з урахуванням принципу розподілу законодавчої, виконавчої влади та особливостей державного устрою країни.

  • Закріпити у спеціальній статті Конституції України поняття державного контролю і визначити, які державні органи влади та посадові особи користуються правом контролю, в яких сферах і яким чином вони його здійснюють.

  • Визначити в спеціальному Законі „Про фінансовий контроль в Україні” основи державної системи контролю, права та обов’язки органів державної влади і управління, органів місцевого самоуправління підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян, структуру та організацію державної системи контролю.

  • Вирішити на законодавчому рівні питання, пов’язані з матеріально-технічним і соціальним забезпеченням працівників контролюючого апарату, стимулюванням праці та відповідно фізичним захистом.

  • Створити відповідну нормативно-правову, методологічну й інформаційну базу державного фінансового контролю із застосуванням сучасної технології контролю.

  • Наділити Головне контрольне управління Президента України функціями найвищого органу державного фінансового контролю з визначенням його статусу, місця, структури, компетенції, функцій, прав та обов’язків працівників. [7]

  • Посилення вимог до контролю за власністю держави, аналогічних основам державного контролю у сфері фінансів. [14]

  • Удосконалення статистичної звітності про роботу відомчого контролю та структури його органів. [12]

У контексті досліджуваної проблематики необхідно наголосити на важливості аудиту, тобто врегульованого чинним в Україні законодавством незалежного фінансового контролю, що здійснюється з метою захисту інтересів власників, які відіграють роль його ініціаторів. Аудит як одна з властивих ринковій економіці та історично апробованих форм фінансового контролю може і повинен бути плідно використаним з метою підвищення ефективності функціонування системи суспільного, в тому числі й державного, контролю. [20]

Одним із напрямків удосконалення аудиторського контролю в Україні є прискорення розробки якісної цілісної системи національних стандартів аудиту, базою для створення якої можуть бути 29 міжнародних нормативів аудиту та супутніх робіт. Крім того, важливим є впровадження положень Закону України „Про аудиторську діяльність” (дія якого призупинена) в практику роботи недержавного сектора економіки, а саме проведення обов’язкової аудиторської перевірки на недержавних підприємствах. [10]

Для України, яка стала на шлях побудови правової демократичної держави з ринковою економікою, з метою недопущення паралелізму та дублювання в діяльності контролюючих органів усіх рівнів особливої актуальності набуває розвиток інформаційної бази у сфері здійснення контролю. Саме про створення інформаційної бази державного фінансового контролю йдеться й в Указі Президента України „Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи”. І саме ця інформаційна база має відіграти значну роль у підвищенні ефективності державного фінансового контролю.

Також удосконалення контролю на сучасному етапі потрібно здійснювати згідно з державною програмою створення електронних систем контролю і управління товарним і грошовим обігом на 1994-2000 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України „Про впровадження електронних систем контролю та управління товарним і грошовим обігом”. Основне призначення даної програми – створити електронний обмін інформацією між державними контролюючими органами (Державною податковою службою, ГоловКРУ України та іншими) і правоохоронними органами. На підставі зазначеної програми потрібно створити можливість для розвитку і санкціонованого доступу до інформації багаторівневої автоматизованої системи управління фінансовими і матеріальними потоками держави (облік, аналіз, прогнозування, прийняття рішень) і на цій основі забезпечити раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів, а також стабільне і в повному обсязі надходження коштів до державного бюджету з усіх галузей народного господарства.

Створення в Україні такої системи електронного контролю забезпечить значний економічний ефект ще й завдяки скороченню витрат часу кваліфікованих працівників, сприятиме підвищенню якості роботи контрольних служб. [7]

Таким чином, можна дійти висновку про те, що реалізація зазначених напрямів надасть змогу реформувати в Україні систему державного фінансового контролю, підвищити його роль у забезпеченні фінансової дисципліни на сучасному етапі розвитку нашої держави. Адже фінансовий контроль стає засобом подолання кризових явищ, стабілізації та зростання національного доходу за умови, коли подальший його розвиток відбувається, спираючись на дійсні потреби в його застосуванні, коли його реформування буде здійснюватися правильно та доцільно.

Фінансовий контроль будь-якої держави світу має дуже важливе значення для розвитку демократії в ринкових умовах, його ефективність є свідченням високого розвитку економіки країни.







ВИСНОВКИ.



Фінансовий контроль держави – одна з найважливіших функцій державного управління, спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стандартів законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурсами та іншою державною власністю, а за наявності таких відхилень – на своєчасне вжиття відповідних коригувальних і запобіжних заходів. Від ефективності державного фінансового контролю залежить економічне і не меншою мірою політичне благополуччя нації.

Безумовно, коли Україна стоїть на шляху ринкових відносин, не можна недооцінювати роль фінансового контролю держави, яка полягає в забезпеченні фінансової дисципліни. Необхідно пам’ятати, що фінансовий контроль – це один із способів наповнення державного бюджету, що є важливим для такої країни як наша. Це також інструмент боротьби зі злочинами у сфері фінансових відносин, спосіб збереження державного майна і коштів, що особливо актуально останнім часом в Україні. Крім того, ефективність здійснення контрольних функцій є чинником підвищення авторитету держави у світовому співтоваристві

В результаті проведених досліджень по даній курсовій роботі можна зробити наступні висновки:

  1. Фінансовий контроль держави посідає одне з основних місць серед елементів фінансового управління і є важливим за умов перехідної економіки, тобто в Україні, він забезпечує дисципліну в фінансовій сфері, є гарантом суверенітету держави, її цілісності та економічного процвітання.

  2. Неоднозначність трактування поняття фінансового контролю є наслідком багаторічної історії розвитку України як держави, а також незавершеністю правової бази, тобто відсутністю відповідного закону.

  3. Наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю в нашій країні в основному склалася і охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють фінансовий контроль, форми й методи контролю. Класифікація в організаційному плані дала уявлення про масштаби здійснення контролю, про його рівень значущості та корисності.

  4. Вивчення світового досвіду організації фінансового контролю є важливим у зв’язку з реформуванням даної галузі в Україні, а також є свідченням необхідності впровадження ефективного фінансового контролю. У зарубіжних країнах чітко розмежовуються дві форми фінансового контролю – державний та незалежний.

  5. Аналіз стану фінансового контролю в Україні дозволив виявити ряд проблем у цій сфері, що спричиняють динамічний ріст кількості фінансових порушень у державі з кожним роком:

  • Методологічна проблема – недостатня з’ясованість природи зовнішнього та внутрішнього фінансового контролю.

  • Відсутність функції незалежного контролю та аудиту дохідної частини бюджетів України.

  • Відсутність належного державного фінансового контролю за використанням державної та комунальної власності.

  • Відсутність зовнішнього, незалежного державного контролю за фінансовими ресурсами місцевих органів влади і самоврядування.

  • Втрата державою контролю за економічною діяльністю підприємств державного сектору і фінансів комунальних підприємств або підприємств, що мають частку державного майна.

  • Відсутність системи здійснення контролю за використанням державних коштів.

  • Низька заробітна плата, оплата відряджень та умови праці, що спричиняють недостатньо високий рівень кваліфікації працівників органів контролю.

Основними проблемами можна визначити: відсутність незалежного контролю за різними сферами використання фінансових ресурсів у державі, а також дублювання органами управління контрольних функцій.

  1. Для підвищення ролі фінансового контролю в Україні, вирішення основних проблем у державі, що пов’язані з цим питанням необхідно реформування системи фінансового контролю шляхом таких основних напрямів:

  • Прийняття Закону України „Про фінансовий контроль”.

  • Створення необхідних умов для здійснення незалежного контролю за використанням фінансових ресурсів у державі.

  • Впровадження нової інформаційної системи, яка б забезпечила обмін необхідною інформацією між контрольними органами у державі.

  • Вирішити на законодавчому рівні питання, пов’язані з матеріальним забезпеченням працівників контролюючих органів.

  • Посилити вимоги до контролю за власністю держави, аналогічним основам державного контролю у сфері фінансів тощо.

Вирішення основних проблем може бути досягнуте лише завдяки розробленій стратегії удосконалення, яка повинна відповідати вимогам сучасності та спиратися на прийняті у всьому світі норми. Реформування контрольних функцій держави та досягнення їх ефективності дасть імпульс українській економіці для підвищення матеріального благополуччя усього народу України.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



  1. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.1993 р. №3125-ХП // Голос України – 1993. – № 16.

  2. Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26.01.1993 р.

  3. Про Державну податкову службу в Україні: Закон України від 24.12.1993 р. № 3813 – ХІІ.

  4. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 1997. – 383 с.

  5. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – 416 с.

  6. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навчальний посібник. – Київ: Наукова думка, 1997, с.302 .

  7. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія – Київ: Ельга, Ніка-центр, 2002. – с.320.

  8. Кириленко О.П. Фінанси: навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 1998. – 163 с.

  9. Фінансове право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів.// За ред. Воронової Л.К. – Київ: Вентурі, 1998.- 384 с.

  10. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов. // под ред Дробозиной Л.А., - Москва: ЮНИТИ, 1997, с.479

  11. Бречко О.В. Удосконалення контролю в системі управління фінансовими ресурсами регіону. //Фінанси України – 2002 - №9 - с.150.

  12. Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення. //Фінанси України - 1998 - №1 - с.47.

  13. Каленський М.М. Удосконалення фінансового контролю за витрачанням бюджетних коштів. // Фінанси України – 2001 - №5 - с.65.

  14. Калюга Є.В. Сучасний стан відомчого контролю та шляхи його реформування. // Вісник податкової служби України – 2002 - №20 - с.43.

  15. Ковалюк О.М. Роль контролю у фінансовому механізмі економіки. // Фінанси України – 2002 - №7 - с.151.

  16. Мельничук В.Г. Фінансовий контроль в системі державного управління. // Банківська справа – 2002 - №2 - с.26.

  17. Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку. //Фінанси України – 1999 - №8 - с.76.

  18. Стефанюк І.Б. Фінансовий контроль: визначення поняття і системи // Економіка. Фінанси. Право. – 2001 - №7 - с.3.

  19. Фещенко Л. Функціональна структура системи державного фінансового контролю в Україні. // Банківська справа – 2001 - №1 - с.12.

  20. Шевчук В.О. Становлення та розвиток системи державного фінансового контролю в Україні. // Фінанси України – 1997 - №11 - с.19.

  21. Шевчук В.О. Макроекономічний контроль фінансового та банківського секторів національного господарства України. // Вісник НБУ – 1999 - №5 - с.15.

  22. Юргелевич С.В. Система державного фінансового контролю. // Фінанси України – 2002 - №4 - с.138.












ДОДАТОК А. [9]







ДОДАТОК Б. [7]









Случайные файлы

Файл
14011.rtf
104249.rtf
20906-1.rtf
72656.rtf
163802.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.