Легкая промышленность Украины (rps)

Посмотреть архив целиком

Легка промисловість України



До галузі легкої промисловості України належать двадцять підгалузей. Проте виробництво товарів не задовольняють пртреб населення України. Тому слід збільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економічного витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси.

Виробництво товарів легкої промисловості характеризується випуском непродовольчих товарів.

Обсяг виробництва не продовольчих товарів у 1980 – 1995 рр. подано у таблиці 1.



Таблиця 1. Виробництво товарів легкої промисловості у 1980–1995 рр.

продукція

1980

1990

1992

1993

1994

1995

Тканини всіх видів, млн м2

У тому числі:

Бавовняні

Вовняні

Льнені

Шовкові

Панчішно-шкарпеткові, млн пар

Трикотажні вироби, млг шт.

Взуття, млн пар

985


481

75

82

258

353

293,7

177,2

1212


564

72

98,2

283

443,1

350,9

196,4

926


467

65

68

190

380,9

240,6

144

597


238

51

58

147

297,1

153

104,5

282,9


130

21

40

46

161,1

64

39,1

169


78

15

20

14

118,6

27

20,6




З таблиці 1 видно , що у 1992 – 1995 рр. виробництво основних видів товарів легкої промисловості знизилося. Така сама ситуація спостерігається в 1996 р., що пов'язано з гострою нестачею сировини і матеріалів, порушенням господарських зв'язків між підприємствами-партнерами ти відсутністю валютних коштів для закупівлі сировини за кордоном.

Товарів легкої промисловості надходить на внутрішній ринок менше, ніж їх виробляють в Україні, оскільки з метою подальшого завоювання ринків збуту і розширення обсягів виробництва екпортної конкурентної продукції урядом дозволено збільшити експорт до 30% виробництва взуття, одягу, трикотажних виробів та ін.

Легка промисловість є однією із найважливіших галузей витобництва непродовольчих товарів (див. на картосхему), яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а промисловість – кордом, технічними тканинами та ін.

В
иробничий потенціал легкої і текстильної промисловості України давав можливість виготовляти 11,3 м
2 тканини, 5,6 пари панчішно – шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на кожну людину.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємств, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 – орендними, 116 – колективними.

Проте значні потенційні можливості галузі використовується недостатньо внаслідок значних недопоставок сировини за міждержавними угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється в галузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників та ін. Підриємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави монополісти–постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993 р. до початку 1995 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 77 разів.

Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання – формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

У розроблених проектах програм розвитук легкої промисловості України передбачено роширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвиток машинобудування для лкгкої промисловості, а токож механізм відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в 30–50-х роках. Заслуговує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розвитку виробництва барвників і дубильних речовин.

У зв'зку із значними можливостями забезпечення промисловості України власним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.

Хімічна промисловість України має можливість вже використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капромлактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідоно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості – чоловіки. При розміщенні галузей враховується забезаеченість трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково врахувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням та хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.

У розміщені хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле–джутова, сітко–в'язальна, текстильно–галантерейна, трикотажна, валяно–повстяна підгалузі.


Текстильна промисловість України почала розвиватись ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Киві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно–сумвольний – у Чернігові, Дарницький ( Київ ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівневський льонокомбінати, бавовонопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності чернігівського текстильного комбінату, Донецької ( Хмельницька обл. ) і Богуславської ( Київська обл. ) сукнових фабрик.

Бавовоняна промисловість для виробництва тканини є першрю серед голузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловімть у своїй структурі має прядильне, ткатське, крутильно–ниткове і фарбувальне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішками синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємсива розміщені у Херсоні і Тернополі ( бавовняні комбінати ) , Донецьку ( бавовонопрядильний комбінат) , Нововолинську ( бавовняна фабрика ) , Полтаві ( прядильна фобрика), Києві ( ватноткатська), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі ( ткацькі фабрики ), Нікополі (ниткова фобрика).

Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловасть. Вона виробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробнитство майжен не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях ( Хмельницька обл.) , Бонуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природній шовк-сирець. Вона виробляє 20,5% усіх тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють карпадишен і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини зі штуіного і синтетичного волокон, у Луганську – маланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3% тканини на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини ( волокна конопель ) , використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продуецію цієї галузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.


Случайные файлы

Файл
19760.rtf
19493-1.rtf
118765.rtf
139291.rtf
91121.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.