Моніторинг соціально-трудових відносин (104003)

Посмотреть архив целиком









Реферат

З курсу: Економіка праці

Тема: "Моніторінг соціально-трудових відносин"


1. Сутність та зміст соціального моніторингу


Найбільш багаточисельний об’єкт управління на макрорівні – населення країни. В складі об’єкту, коли мова йде про ринкову економіку, прийнято виділяти чотири ієрархічних рівня:

група людей, яка безпосередньо зайнята виробництвом та перерозподілом необхідних суспільству продукції та послуг. Ця група найбільш чисельна. До її складу належать всі зайняти у суспільному виробництві;

люди, зайняті управлінням у виробництві та розподіленні, ті хто безпосередньо керує діяльністю представників першої групи – багаточисельна ланка менеджерів;

керівники, які управляють діяльністю інституту менеджерів – представники рад директорів, члени правління корпоративних об’єднань, акціонерних суспільств, сумісних підприємств;

зайняті у керівних органах влади. Це особи, які визначають стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни на вищому рівні управління.

При розгляданні принципів ефективного управління потрібно особливу увагу приділяти постійному обліку людських проблем, тому що людина – головний двигун соціально-економічного прогресу. Для реалізації цих принципів необхідна повна інформація, основу якої складають дані моніторінгу соціально-трудових відносин. У зв’язку з цим доцільно розглянути зміст соціального моніторингу.

Соціальний моніторинг вирішує задачі комплексного відображення всіх аспектів діяльності людей, які виступають як менеджери, виробники, споживачі матеріальних благ та послуг.

Соціальний моніторинг – це науково обґрунтована система періодичного збору, узагальнення та аналізу соціальної інформації і подання визначених даних для прийняття стратегічних і тактичних рішень на державному, регіональному і місцевому рівнях управління.

Об’єктами соціального моніторингу виступають соціальні процеси і явища, які мають змогу впливати на характер економічного розвитку, політичні ситуації, рух суспільних перетворень, які здійснюються у країні. У якості таких об’єктів можуть виступати відносини людей до органів влади та управління, політичним, державним діячам, соціальна диференціація населення, міжнаціональні відносини, соціальна мобільність, міграційні процеси, зайнятість, умови праці, діяльність сфер соціального обслуговування та інше.

Сутність соціального моніторингу полягає в комплексному використанні всієї кількості даних про соціальні процеси і явища, які можуть бути визначені за допомогою статистики, звітності, перепису, соціально-демографічних обстежень, а також на основі даних спеціально організованих досліджень, опитування населення.

Основні принципи моніторингу:

повнота, системність та вірогідність інформації;

оперативність отримання даних та їх систематична актуалізація;

зіставлення даних шляхом використання єдиної методології

збору та аналізу інформації;

сполучення узагальнених та диференційованих оцінок та

висновків.

Організація соціального моніторингу передбачає вирішення задач, пов’язаних зі створенням його предметної структури, системи показників, що отримуються із природно функціонуючих баз даних (дані поточного статистичного обліку та звітності) та шляхом проведення спеціальних обстежень.

Методологічне значення має також вироблення єдиних підходів до отримання первинних даних (результатів опитувань, інтерв’ю, анкетування), їх групуванню, аналізу, використанню єдиних принципів шкалювання інформації та інше. Одержані дані повинні бути однаково структуровані в залежності від визначених якостей, що дозволяє побудувати та простежити динаміку соціальних процесів у суспільстві.

Задачі соціального моніторингу можна сформулювати таким чином:

дослідження соціальної структури економіки та соціальної спрямованості реформ, що проводяться;

аналіз соціальної стратифікації населення та основних тенденцій її змін;

вивчення укладу життя людей (рівня, умов, якості, стилю життя);

дослідження основних рис свідомості (потреби, цінності, моральні позиції, погляди) і типів економічної поведінки людей;

характеристика всього комплексу соціальних відношень, які створюються між людьми як у суспільстві, так і в окремих регіонах країни.

Систематичне стеження за становищем соціальних об’єктів передбачає існування обґрунтованої та планомірної організації збору та аналізу даних, які необхідні для соціального моніторингу. Така організація може бути здійснена лише на основі побудови системи статистичних показників і соціальних індикаторів, які необхідні для комплексного аналізу соціальних явищ і процесів з метою управління ними.

Система статистичних показників будується виходячи з сутності основних обєктів соціального моніторингу. До кожного з таких обєктів можуть бути сформовані підсистеми (блоки) статистичних показників. Наприклад:

Державне управління.

Витрати на соціальні потреби.

Політична статистика.

Населення та соціальна стратифікація.

Соціальна інфраструктура.

Спосіб життя.

У підсистемі державного управління можна розглядати показники чисельності та структури органів влади, обсягів та структури виробленого та використовуємого національного прибутку, а також дані законів, указів та постанов.

У підсистемі витрат на соціальні потреби головне місце займають показники витрат державного бюджету на соціально-культурні заходи, показники витрат на соціальні потреби регіональних органів, підприємств та організацій.

У підсистемі політична статистика розглядаються показники “потужності” різних партій, їх представництво в органах влади та управління, виборчої системи.

У підсистемі населення та соціальна стратифікація можуть бути розглянуті показники соціальних аспектів природного, механічного та соціального руху населення, а також показники, що характеризують розподіл населення по соціальним верствам та групам (стратам).

Підсистема соціальної інфраструктури може бути представлена багатьма характеристиками галузей сфери соціального обслуговування, а також показниками зайнятості, ринку праці, екологічних умов життєдіяльності людей, криміногенної ситуації.

В структурі підсистеми спосіб життя розглядаються показники потреби матеріальних благ та послуг, цін, інфляції, освітнього, професійного, культурного рівня населення, показники здоров’я, бюджету часу, сім’ї, статистики суспільної думки.


2. Моніторинг соціально-трудових відносин як складова соціального моніторингу


Повернемось до соціально-трудових відносин та розглянемо формування моніторингу на прикладі визначення ролі профспілок по реформуванню законодавства у сфері соціально-трудових відносин.

Сфера труда – це головна сфера визнання, реализації та захисту основних прав людини і громадянина. Зміни в трудовому законодавстві є виразом соціальної політики держави. У відповідності до Конституції України вони повинні бути спрямовані на створення умов, що забезпечують достойне життя людини.

Політика держави впливає на формування та розвиток соціально-трудових відносин. Так, уряд може впливати на інститут колективного договору та на умови найма таким чином:

визначати умови найму за допомогою законів (наприклад, при визначенні мінімального розміру заробітної плати, шляхом регулювання тривалості відпустки або заборонення різних видів дискримінації);

здійснювати пенсійне забезпечення;

визначати основні правила регулювання поведінки сторін (наприклад, давати профспілкам право вести переговори, обмежувати умови, при яких можуть виникати страйки чи визначати рамки переговорів);

вирішувати суперечки, які сторони не в змозі вирішити (наприклад, медіація чи арбітраж).

Уряд як уповноважений представник суспільних інтересів, який хоче промислову згоду, стабільність цін, високу продуктивність праці та відсутність дискримінації при наймі, може здійснювати тиск на сторони законодавчим шляхом. У свою чергу, робітники та профспілки здійснюють відповідний тиск через політичні акції. Через це можна визначити уряд як третього учасника колективного договору, що поєднує у собі ролі спостерігача та учасника переговорів. Чим більший обсяг участі держави, тим менші можливості для укладання добровільного колективного договору для всіх сторін.

Можна визначити, що повного рівня сторін у трудових відносинах не існує. Тому сутність трудового законодавства полягала в тому, щоб забезпечити захист передусім робітника, як більш слабкого елементу та, через це, збалансувати його можливості з можливостями роботодавця. При цьому чітко визначалась роль держави, як гаранта додержання інтересів всіх соціально-економічних групп суспільства.

Для цього, з точки зору представників профспілок, відправними пунктами державного регулювання повинно бути:

по перше – встановлення обов’язкових стандартів в сфері трудових відносин;

по друге – регламентація механізмів та процедур, яким повинні слідувати учасники соціально-трудових відносин;

по третє - контроль та нагляд за виконанням законів та нормативних правових актів про працю.

При визначенні співвідношення державного та договірного регулюваня необхідно найти оптимальний механізм, при якому перехід до локального і індивидуального регулювання трудових відносин не потягне послаблення правового захисту робітників.

Ще одна важлива умова реформування трудових відносин, на думку профспілок – гарантія конституційних прав та свобод людини. При цьому реформування трудового законодавства повинно відповідати міжнародним правовим нормам та конвенціям та рекомендаціям Міжнародної організації праці.


Случайные файлы

Файл
46401.rtf
101038.rtf
38428.rtf
46934.rtf
work.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.