Видатні постаті французького та німецького менеджменту (103580)

Посмотреть архив целиком














Видатні постаті французького та німецького менеджменту



Дюпін Шарль


Шарль Дюпін (1784-1873) – французький інженер, який створив власні навчальні плани і протягом 12 років за ними провадив навчання з геометрії, механіки, прикладних мистецтв. Крім того, в програму навчання входили питання добробуту, освіти, етики робітників, прогресу вітчизняної промисловості. Ш. Дюпін не був розробником нових принципів менеджменту, його внесок – організація курсу індустріальної освіти як основних засад навчання менеджменту.

Він зазначав, що робітників необхідно як навчати геометрії та механіки, так і давати спеціальні знання щодо шляхів економії їхніх зусиль. Для людини, яка управляє іншими, ручна праця має другорядне значення. Її високий стан досягається завдяки інтелектуальним здібностям і знанням, які дають змогу розвинути ці здібності.

Ш. Дюпін визнавав роль чітких та коротких інструкцій робітникам, наголошував на необхідності створення бажаного рівня праці із найменшими витратами енергії робітника. Він визначив потребу у вивченні кожної галузі промисловості з метою пошуку та використання кращої індустріальної практики. Намагався знайти компроміс між робітниками та менеджментом щодо проблем впровадження механізації на підприємствах, закликаючи знайти позитив у цьому процесі як для себе особисто, так і для суспільства в цілому.

Ш. Дюпін писав, що той, хто удосконалює машини, намагається дати їм переваги перед робітниками, вдосконалює і робітників, дає їм шанс примусити машину служити їх добробуту замість того, щоб страждати від змагання з нею.



Сей Жан-Батіст


Жан-Батіст Сей (1767-1832) – французький економіст, популяризатор ідей А. Сміта.

Народився в сімї ліонського купця. Освіту здобув у Великобританії. Був службовцем у конторі страхового товариства у Парижі. Брав участь у Великій французькій революції до приходу влади якобінців. У 1794-1799 рр.- головний редактор паризького журналу "Decade philosophique, literaire et politique", в 1799 р. – чиновник департаменту фінансів. У 1803 р. опублікував свою головну працю "Трактат політичної економії". З 1805 по 1813 р. здійснював підприємницьку діяльність. У 1817 р. побачив світ "Катехізис політекономії" – короткий виклад "Трактату політичної економії". З 1819 р. – професор політичної економії Паризького університету та інших навчальних закладів Франції. У період 1828-1830 рр. написав шеститомний "Курс політичної економії". В останні роки життя очолював спеціально створену для нього кафедру політичної економії в Колеж де Франс, став засновником власної школи економічної думки.

У працях Ж.-Б. Сея політична економія поділена на три самостійні частини: 1) виробництво багатства; 2) його розподіл; 3) споживання вироблених благ. Він наголошував, що предметом вивчення політичної економії є передусім проблематика матеріального добробуту суспільства, а джерело багатства вбачав у виробничому потенціалі нації. "Курс політичної економії" Сея починається з аналізу виробництва, яке, на його думку, є натуральним процесом впливу людини на природу, в результаті якого створюється багатство. Багатством вчений називав вартість або "цінність" товарів і тому ототожнював товарну форму багатства з сумою корисних речей. Змішуючи вартість зі споживчою вартістю, він, як і його вчитель А. Сміт, вважав, що будь-який товар має дві властивості: мінову вартість і споживчу вартість. Акцентував увагу на взаємозв’язку корисності та цінності предметів (товарів), зазначаючи, що цінність є мірилом їх корисності, отже, допускав можливість вимірювання вартості не лише кількістю затраченої праці, а й ступенем корисності продукту праці.

Водночас набагато більшого значення у створенні вартості товару Сей надавав запропонованій ним теорії трьох факторів виробництва, з якою нерозривно пов’язана його теорія розподілу. Праця, земля, капітал, на його думку, беручи участь у процесі виробництва, надають послугу щодо створення вартості. Триєдина формула, що випливає з теорії трьох факторів Сея, відповідно до якої фактор праці забезпечує заробітну плату як дохід робітників, фактор капіталу – прибуток як дохід капіталістів, а фактор землі – ренту як дохід землевласників, за своєю сутністю є своєрідною інтерпретацією поглядів А Сміта і хибною у науковому сенсі.

Ж.-Б. Сей зазначав, що робітники не можуть претендувати на весь продукт праці через те, що у виробництві вони беруть участь не одні. Їхній дохід має бути обмежений заробітною платою. Він намагався довести, що низька заробітна плата вигідна всім – і робітникам, і суспільству. Прибуток розглядав як підприємницький дохід і відсоток. Якщо відсоток – це оплата послуг капіталу, то підприємницький дохід визначається як винагорода за ризик, талант, висококваліфіковану працю (фактично трактується як своєрідна заробітна плата підприємця). Відмінність між підприємцем і робітником зводив до лише до рівня заробітної плати: більший дохід підприємця пояснював вищим рівнем його відповідальності, складнішою діяльністю щодо управління виробництвом. З оптимізмом дивися у майбутнє, стверджуючи, що зі зростанням капіталів становище "нижчих класів" поліпшиться, вони дедалі більшою мірою поповнюватимуть "вищі класи". Рух до "світлого" майбутнього, за Сеєм, забезпечується гармонійністю та безкризовим економічним зростанням суспільства. Вчений зробив спробу пояснити це положення теорією ринків, відомою в економічній літературі як закон Сея.



Файоль Анрі


Анрі Файоль (1841-1925) – відомий французький дослідник і фахівець у галузі менеджменту, засновник так званої класичної, чи адміністративної, школи менеджменту.

Народився у м. Константинополі 29 липня 1841 р. Після закінчення ліцею і Національної вищої школи гірничої справи в м.Сент-Етьен з 1860 р. по 1918 р. працював у гірничодобувній і металургійній компанії "Комментрі-Фуршамболь-Деказвіль" ("Комамболь"). Будучи керівником середнього рівня, набув певної відомості завдяки публікаціям результатів досліджень геологічних проблем, а працюючи генеральним менеджером, допоміг врятувати свою компанію від банкрутства і перетворив її на одне з провідних підприємств Франції. Після 1918 р. А.Файоль був радником французького уряду з питань управління промисловістю; викладав у Національному військовому інституті Франції і заснував Центр адміністративних досліджень.

А.Файоль вважається одним з найвидатніших першої половини 20 ст., який зробив значний внесок у розвиток теорії наукового менеджменту. В книзі "Загальне і промислове управління" (1916) всі операції, які виконуються в організаціях, він розподілив на шість груп:

  1. технічні (виробництво, виділка, обробка);

  2. комерційні (купівля, продаж, обмін);

  3. страхові (страхування та охорона майна і осіб);

  4. фінансові (залученні фінансових коштів і розпорядження ними);

  5. облікові (бухгалтерія, калькуляція, облік, статистика);

  6. адміністративні (передбачення, організування, розпорядництво, координування, контроль).

Незалежно від складності виробництва та розмірів підприємства ці шість груп операцій виконуються в них завжди і перебувають у тісному взаємозв’язку. Із всіх операцій він виділяє адміністративні. А.Файоль сформулював 14 принципів управління, від застосування яких залежить успіх управління організацією, використовував їх у своїй практиці:

  1. розподіл праці, мета якого – підвищити кількість і якість виробництва за постійних витрат зусиль;

  2. поєднання влади як права віддавати розпорядження і відповідальності в управлінні;

  3. дисципліна як дотримання правил, вимог, угод працівниками і роботодавцями;

  4. єдиноначальність (підпорядкованість тільки одному безпосередньому керівнику, виконання його розпоряджень і звітність перед ним);

  5. єдність керівника (один керівник і єдиний план для групи людей, що діють в межах єдиної мети);

  6. підпорядкування індивідуальних інтересів загальним (інтереси працівника, службовця чи групи працівників не повинні ставитися вище від інтересів підприємства);

  7. винагорода персоналу (повинна бути справедливою і задовольняти інтереси працівників та роботодавців);

  8. оптимальне співвідношення централізації та децентралізації в управлінні;

  9. ієрархія (керівні посади в організації від нижчої до вищої); документи, звіти, розпорядження повинні проходити шляхом ієрархії керівних посад;

  10. порядок (матеріальний порядок – кожна річ повинна знаходитися на відведеному для неї місці; соціальний порядок – кожен працівник має бути на своєму місці);

  11. справедливість (вимогливе, але справедливе ставлення адміністрації до підлеглих забезпечує лояльність персоналу до підприємства);

  12. стабільність складу персоналу (надмірна плинність працівників негативно впливає на ефективність розвитку підприємства; водночас є причиною і наслідком неефективного управління);

  13. ініціатива (менеджери повинні заохочувати підлеглих висувати ідеї);

  14. корпоративний дух (необхідно створювати дух єдності та спільних дій, розвивати колективні форми праці).

Вчений підкреслював, що застосування принципів управління у практичній діяльності повинно мати гнучкий характер і завжди залежати від ситуації. Основними елементами управління вважав:


Случайные файлы

Файл
32827.rtf
26542.rtf
100299.rtf
73969.rtf
184492.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.