Праця як основа життєдіяльності та провідний чинник виробництва (101776)

Посмотреть архив целиком
















Праця як основа життєдіяльності та провідний чинник виробництва




1. Поняття і сутність категорії “праця”


Праця є важливою і універсальною категорією, вивченням якої займаються всі галузі людського пізнання, адже місце праці визначається її значенням для існування і розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому. Результатом процесу праці є виробництво споживчих вартостей. Люди з допомогою знарядь праці впливають на предмети природи, створюють продукти, необхідні для їх життя.

Аналіз процесу матеріального виробництва показує, що праця – це перш за все процес, який відбувається між людиною і природою, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою.

Широко відоме твердження про те, що саме праця створила людину і вона є джерелом усякого багатства. Але зміст процесу праці не може обмежуватися механічним поєднанням людини і предметів природи. Між людьми завжди були і залишаються тісні зв’язки з приводу організації праці, розподілу, обміну та споживання результатів їх спільної діяльності. Люди так чи інакше працюють один на одного, а тому їх праця, зв’язки і відносини, що виникають при цьому, набувають суспільної форми.

В науковій літературі є декілька підходів до визначення економічної категорії “праця”. Праця – це цілеспрямована діяльність людей щодо створення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому. Інші вчені економісти вважають, що праця – це цілеспрямована діяльність людини, яка спрямована на видозміну та пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Або є ще таке визначення: праця – це діяльність людини щодо створення життєвих благ, при цьому вона спрямована на оточуючу природу і має осмислений цілеспрямований характер.

Працюючи, людина використовує свою робочу силу, тобто здатність до праці, яка визначається сукупністю фізичних і духовних сил, завдяки яким людина може працювати. У процесі праці відбувається споживання робочої сили.

Наведені визначення дозволяють зробити висновок, що праця – це складна соціально-економічна категорія, яка є не просто взаємодією людини і природи, працею взагалі, а суспільною формою праці.

Процес праці можливий лише при наявності трьох основних елементів – предмета праці, знаряддя праці та працівника.

Кожний з названих елементів відіграє свою роль у процесі праці.

Предмет праці – те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ. Засоби праці – це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для перетворення їх у споживчі вартості. До засобів праці відносять знаряддя праці (інструменти, машини, механізми, обладнання тощо), землю – основний засіб праці, виробничі будівлі, споруди, транспортні засоби і комунікації тощо. Засоби і предмети праці разом становлять засоби виробництва.

Розвиток предметів і засобів праці є лише необхідною умовою для здійснення процесу праці, а вирішальним елементом цього процесу є людська праця, тобто сама людина, яка постійно удосконалюється, збагачує свої знання, досвід, виробничі навички. Це дає змогу їй удосконалювати засоби праці і самих людей. Кожне покоління людей передає наступному поколінню весь обсяг знань і виробничого досвіду. Цей процес відбувається безперервно по висхідній лінії.

Суспільна форма праці передбачає відповідні зв’язки і відносини між людьми, які змінюються залежно від економічного устрою суспільства. Такі відносини отримали назву - виробничі відносини, що складаються між людьми об’єктивно, тобто незалежно від їхньої волі та свідомості.

Між продуктивними силами суспільства і виробничими відносинами повинна існувати відповідність. Але продуктивні сили внаслідок науково-технічного прогресу зростають і змінюються значно швидше, ніж виробничі відносини і на певному етапі соціально-економічного та історичного розвитку суспільства між ними виникає невідповідність, суперечність, що призводить до конфлікту, який вирішується шляхом соціальних революцій. Основна мета і призначення соціальних змін – привести у відповідність виробничі відносини з характером розвитку продуктивних сил. При цьому змінюються відносини між людьми, тобто змінюється суспільна форма праці, суспільний устрій праці.

Суспільна форма праці виражає собою не лише економічні, а й соціальні відносини між людьми в процесі їх спільної праці.

Пізнання різних сторін соціальних відносин людей, у тому числі і відносин, пов’язаних з працею, вивчення законів та закономірностей процесу праці, механізму їх дії і форм їх прояву дозволяє виявити у соціальних явищах і процесах на виробництві причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності, забезпечити системний підхід до вивчення і розв’язання проблем праці.

Праця і робота – поняття не рівнозначні, і їх не можна ототожнювати. Праця – це явище суспільне, яке притаманне тільки людині. Як неможливе життя людини поза суспільством, так і не може бути праці без людини і поза суспільством.

Робота – це поняття фізичне, вона може виконуватись і людиною, і твариною, і машиною. Праця вимірюється робочим часом, а робота – фізичними одиницями.


2. Соціально-економічна роль праці в історичному розвитку


Становлення праці та її удосконалення відбувалось на протязі багатьох тисячоліть разом з розвитком самої людини і суспільства. Цей процес триває і сьогодні.

В первісно-суспільну епоху, коли в умовах палеоліту з’явилась сучасна фізична людина, склалась і родова громада, яка нараховувала 40-50 членів і функціонувала майже в повній залежності від природного середовища. До цього часу люди вже навчились добувати і зберігати вогонь, застосовувати примітивні знаряддя різноманітного призначення з дерева, каменю та костей, поступово переходячи від бродячого (кочівного) життя до осідлості.

Спільна діяльність людей в той час практично співпадала з процесом праці і направлялась переважно на добування їжі.

Перехід від привласнюючого господарства до виробничого супроводжувався зростанням чисельності людей і появою більших поселень. Поряд з вирощуванням культурних рослин і розведенням тварин люди освоювали різні ремесла.

Зміна характеру господарства і змісту роботи тягла за собою і нові можливості для розвитку праці.

Зростаюча результативність трудових зусиль і розподіл занять створювали передумови для отримання додаткового продукту. Можливість виробляти більше, ніж необхідно для виживання, поява додаткового продукту і підвищення цінності людської робочої сили привели до розкладу родових відносин і визначили великий суспільний розподіл праці.

На зміну родовому устрою приходило рабство – історично перша форма примусової праці і експлуатації.

Але використання рабів як робочої сили в сільському господарстві, ремісництві, будівництві мало свої межі. Воно залишалось вигідним лише до тих пір, доки раби виконували прості трудові операції, і бажаний результат досягався їх прямим примушенням до роботи. З ускладненням знарядь праці, удосконаленням агрономії і ремісничої справи вже не приходилось розраховувати на високу віддачу навіть спеціально вивчених рабів.

Намагання зацікавити невільників матеріально вели до відмови від безпосереднього вилучення додаткового продукту. Виділення рабам земельних ділянок з умовою здавання господарям частини вирощеного врожаю, передача в оренду ремісничих майстерень і торгових лавок свідчили на ділі перехід до іншого соціально-економічного укладу – феодального. Відкривався більший, ніж в умовах рабовласності, простір для розвитку продуктивних сил. Безпосередньо виробник міг самостійно займатись землеробством, скотарством чи ремеслом. Ведучи своє господарство він, на відміну від раба, отримував деяку особисту зацікавленість в результатах роботи, деякий стимул до того, щоб на ділі проявити ініціативу і винахідливість. Тому праця селян і ремісників, не дивлячись на феодальний тягар, була вдвічі продуктивнішою рабських зусиль.

Одним з найважливіших періодів в розвитку праці став Новий час, який обчислюється з середини XVII і до початку XX століття. Тоді людство піднялось на ступінь капіталізму, який замінив феодалізм. Історія Нового часу підтверджує ту закономірність, що капіталізм як господарський уклад, як суспільний устрій базується повністю на взаємодії особистої власності і найманої робочої сили.

Історично новий засіб виробництва починався з того, що той чи інший власник капіталу давав роботу одночасно багатьом найманим робітникам в одному і тому ж процесі праці. При спільній роботі витрачалось менше засобів виробництва, досягалась їх економія; колективна робота підсилювала суперничество (змагання), що також позитивно відображалось на продуктивності праці.

Розширення мануфактурного виробництва підготувало вступ капіталізму в наступну стадію його розвитку – крупну фабрику. Використання різноманітних машин і механізмів кардинально змінювало технологію, сам процес виробництва. Машинна індустрія вела до звуження функцій безпосереднього робітника, ставила його в залежність від техніки, в положення живого придатку до механізмів, що в кінцевому разі закріплювало владу капіталу над працею, підпорядкування найманого робітника володарю капіталу.

З розширенням і укріпленням індустріального виробництва відбувалось об’єднання раніше розрізнених малих та середніх капіталів, виникали акціонерні товариства, більш голосніше заявив про себе банківський капітал. Отримав права громадянства і термін “підприємець”. Роль стимулятора капіталів виконувала конкуренція.


Случайные файлы

Файл
73896-1.rtf
183034.rtf
1902-1.rtf
coursework.doc
103688.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.