Механізм функціонування соціально-трудових відносин як організаційної системи (100816)

Посмотреть архив целиком












Реферат

на тему:

"Механізм функціонування соціально-трудових відносин як організаційної системи"



  1. Держава і соціально-трудові відносини


Розглянемо обов'язки кожного суб'єкту соціально-трудових відносин.

В сучасних умовах держава перетворюється в суб’єкт макроекономічної діяльності, що повинен забезпечувати рівновагу економіки країни у відповідності з державними законами. Логічно припустити, що кінцевим результатом діяльності держави має бути підвищення рівня життя всіх верст населення. Це витікає з взаємозв’язку виробництва та споживання: будь-яка виробнича та інша діяльність людини спрямована на задоволення потреб цієї людини та її розвиток відповідно до розвитку економічної діяльності.

Взаємодія суб’єктів соціально-трудових відносин представлена на рис. 1.









Рис. 1. Взаємодія елементів соціально-трудових відносин


Негативний соціально-політичний фон, що створився в ході ринкового розвитку економіки в Україні, поширення таких явищ, як підвищена диференціація прибутків, бідність, слабе врегулювання та контроль ринкової діяльності, поглиблене сприйняття більшістю населення соціальних традицій, майже повна відсутність розвитку громадянського суспільства, неспроможність державної влади налагодити достатній контроль за економічною та соціальною діяльністю – все це ускладнює розв’язання соціальних проблем, налагодження соціально-трудових відносин.

Ще одним складним питанням в політиці держави щодо формування соціально-трудових відносин є таке: на чию користь в першу чергу повинні орієнтуватися ці відносини. Умовно населення поділяють на 3 класи: «бідні», «середняки», та «багаті». «Бідні» споживають соціальну допомогу, а створюють для цього кошти «середняки». Тобто, в будь-якому випадку на сучасному рівні економічного розвитку держави про справедливість соціально-трудових відносин мова йти не може. Сучасна політика держави в цьому питанні є ліберальною, тому не задовольняє жодну з верст населення: бідні не отримують достатньої допомоги, а середні та багаті версти населення, що виконують вимоги законодавства, несуть непомірний економічний тягар.

Тому головним питанням в сучасних умовах є перегляд соціальних обов’язків держави за обсягом та змістом. На даний момент внесок держави в соціально-трудові відносини має три основних напрямки: соціальне страхування, соціальна допомога, законотворча функція. Більш наглядно соціальні обов’язки держави краще за все розглядати за схемою, наведеною на рис. 2.

Соціальне страхування включає: пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття, соціальне страхування, медичне страхування. Кожен з цих видів страхування спрямований на забезпечення населення грошовою підтримкою у відповідності з третьою групою соціальних обов’язків держави (забезпечення соціальних гарантій) за рахунок коштів відповідних фондів, створених державою. При цьому держава забезпечує надходження коштів у відповідні фонди завдяки продуманому бюджету, податковій політиці, врегулюванню операцій з коштами цих фондів, тощо.


















Рис. 2. Обов'язки держави як суб'єкта соціально-трудових відносин


Соціальна допомога включає надання конкретної допомоги незахищеним верстам населення. Вона може виступати в матеріальній та натуральній формі, у вигляді безкоштовного харчування, одноразових виплат малозабезпеченим, зменшення обсягів обов'язкових платежів та ін. В обов’язки держави входить створення, підтримка та контроль діяльності організацій, що виявляють та контролюють стан відповідних верст населення, сімей, осіб, визначають першочерговість надання відповідної допомоги. В Україні цим займаються відділи соціального забезпечення, пенсійні фонди, служби зайнятості населення різних рівнів (обласні, міські, районні).

Законотворча функція включає створення правової системи, що законодавчо підтримує державні та організаційні соціальні гарантії, надає право відповідним органам проводити перевірки виконання цих зобов'язань, обумовлює заходи щодо порушників прав сторін при соціально-трудових відносинах. Цим питанням приділяють увагу: Кабінет Міністрів, Президент, Верховна Рада, що закріплюється відповідними законодавчими актами: законами, постановами, наказами.

Державні заходи щодо підтримки соціально-трудових відносин можна поділити на прямі, непрямі, а також виділити монетарні. Але їх зміст залежить безпосередньо від виду соціально-трудових відносин (наприклад, державні гарантії зайнятості населення).

До прямих методів впливу віднесемо законодавчу підтримку цього питання – врегулювання процесу прийому-звільнення робітників, їх зайнятості на робочих місцях, обов'язків працівників та роботодавців; заходи щодо стимулювання створення нових робочих місць та ін.

До непрямих методів віднесемо державну фінансову політику, державні інвестиції, субсидії, замовлення, державний вплив на науково-технічний розвиток окремої галузі, політичний та економічний стан в державі та в світі, підтримку освіти та ін.

До монетарних методів можна віднести політику держави щодо кредитування окремих напрямків економічного розвитку, заходів щодо боротьби з інфляцією, зі стабілізацією грошової одиниці країни, фіскальну, податкову політику, зміст бюджету та ін.

Встановлення розмірів деяких виплат – пенсій, мінімальної заробітної плати, неоподатковуваного мінімуму – можна віднести як до прямих, так і до монетарних методів впливу на суб'єкти господарювання.

Також до соціальних обов’язків держави відносять забезпечення соціальної злагоди шляхом вирішення таких складних питань як зайнятість населення та підвищення рівня його життя. Поки що не знайдено шляхів повного вирішення цих питань в країні.


  1. «Організація» і соціально-трудові відносини


В обов’язки організації щодо соціально-трудових відносин в першу чергу входить поліпшення своєї соціальної сфери, виконання вимог, що затверджені в цій сфері законодавчо. Тому обов’язки організації можна поділити на загальні або зовнішні (ті, що регламентуються законодавством держави, обов’язкові для виконання будь-якою організацією, не підлягають обговоренню та зміні з її боку) та внутрішні (ті, що організація бере на себе у відповідності із своїми інтересами та можливостями, регламентуються розпорядженнями керівництва організації). Тобто зовнішні обов’язки можна віднести до соціальної відповідальності організації, а внутрішні – до соціальної взаємодії або благодійності (в залежності від того, що розраховує отримати організація в разі їх виконання).

Так, до зовнішніх обов’язків організації перед робітниками в першу чергу ми відносимо своєчасну виплату заробітної плати в розмірі, не меншому за затверджені державою тарифи, виплату всіх доплат у відповідності з умовами праці, створення належних умов праці та відпочинку, та інше.

До зовнішніх обов’язків організації перед державою можна віднести проведення своєчасних виплат в усі фонди соціального захисту населення, поліпшення своєї діяльності, що призведе до підвищення таких виплат, зайнятості робітників, збільшення ВНП, тобто підвищення добробуту держави та поліпшення соціально-трудових відносин, їх вихід на вищий рівень.

До внутрішніх обов’язків організації віднесемо виплату заробітної плати за тарифами, вищими за державні, надання додаткових пільг, виплат, послуг своїм робітникам, достатнє задоволення їх соціальних потреб в будь-якій сфері (житловій, трудовій, культурній, оздоровчій та інших).

До внутрішніх обов’язків організації перед державою можна віднести поліпшення якості своїх трудових ресурсів, використання технік та технологій, що забезпечують охорону природного середовища, мінімізацію використання природних ресурсів, тощо.


  1. Людина і соціально-трудові відносини


Людина як суб’єкт соціально-трудових відносин виступає у якості найманого працівника.

Найманий працівник – це громадянин, який уклав трудову угоду (договір) з роботодавцем (керівником підприємства або окремою особою), що визначає соціально-трудові відносини між його учасниками, і безпосередньо виконує передбачену договором трудову функцію. Наймані працівники є носіями первинного права у соціально-трудових відносинах, тобто вони можуть як безпосередньо реалізувати свої права, так і делегувати їх представницьким організаціям (наприклад, профспілкам) для колективного захисту своїх інтересів.

Наймані працівники як особи відрізняються якостями, що визначають їх трудову поведінку: віком, статтю, станом здоров’я, освіченістю, професійною належністю, місцем проживання та ін. Як суб’єкти соціально-трудових відносин наймані працівники відрізняються своїм положенням у соціально-професійній структурі, направленістю інтересів, мотивації труда та ін. Незалежно від наявності перелічених та інших відмінностей головними умовами участі найманого робітника у соціально-трудових відносинах є здатність та бажання до особистої участі в цих відносинах.

У економічній теорії здатність людини (найманого працівника) приймати участь у соціально-трудових відносинах визначається таким показником, як якість робочої сили. Якість робочої сили – це сукупність якостей особи, що виявляються в процесі труда.


Случайные файлы

Файл
17243-1.rtf
46232.rtf
90540.rtf
165901.rtf
125557.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.