Міністерство науки і освіти України

Херсонський Національний Технічний Університет

Кафедра бухгалтерського обліку та аудиту








Реферат на тему:

"Кластери"





Виконала:

студентка групи 3Б2,

Шпак Анна

Перевірила:

ст. викладач Бойко Л.І.








Херсон 2008


1. Кластери – різновид кооперації


Кластер, на перший погляд абсолютно нове і незрозуміле поняття для українця, виявляється не таким вже й загадковим. Найбільш відомі і успішні сьогодні системи кластерного типу кооперації компаній у світі, мабуть, знають всі. Кластер – група компаній та організацій, які географічно наближені й інтеграційно взаємодіють між собою, а також функціонують в певній галузевій (багатогалузевій) сфері і взаємодоповнюють один одного. Це взаємодія в галузі комп’ютерної техніки й інформаційних технологій в Силіконовій долині в Америці, в галузі зв’язку і телекомунікацій в Хельсінкі, аерокосмічної промисловості в Московському регіоні. Та й всім відомий Голівуд також кластер, найуспішніший у світовому кіновиробництві за всі часи його існування.

Останнім часом стала помітною тенденція, за якої малі промислові підприємства поступилися своєю традиційною роллю найбільшого інвестора в секторі малого підприємництва підприємствам торгівлі й громадського харчування. Фахівці впевнені, якщо не переламати цю тенденцію, то український бізнес не зможе вийти на якісно новий рівень інтеграції всього підприємницького середовища. Тому все більш актуальним є створення цілісних виробничо-інтегрованих систем, одним з типів яких є промислові кластери, що включають і малий бізнес. На відміну від звичайних форм коопераційно-господарської взаємодії малого, середнього і великого бізнесу, кластерні системи мають свої особливості. Наприклад, обов’язковим є наявність великого підприємства-лідера, що визначає довготривалу господарську, інноваційну й іншу стратегію всієї системи. Ефективним механізмом інтеграції малого і великого бізнесу в промисловості є субконтрактація, що передбачає створення механізмів залучення малих підприємств для виконання роботи за окремими контрактами. Застосування механізму субконтрактації дозволяє великим підприємствам скорочувати непродуктивні витрати і концентрувати ресурси на впровадженні нових технологій, оновленні модельного ряду і технічному переозброєнні, а малим підприємствам – забезпечує доступ до необхідних ресурсів (виробничих площ, обладнання) і довгострокових замовлень великих підприємств Як показує досвід, більшість підприємств зацікавлені в створенні системи такої кооперації: Але, на думку керівників великих підприємств, є певні чинники, що можуть перешкодити цьому. Зокрема, це ризик невиконання замовлення в термін, відсутність достатньої кількості малих підприємств, низькі якість продукції та рівень кваліфікація працівників малих фірм.

Певні праобрази сучасних промислових кластерів існували в нашій країні ще й за радянських часів. Варто лише пригадати створення науково-виробничих об’єднань. географічно локалізованих та взаємопов’язаних компаній - постачальників, виробників, сервісних, наукових і проектних організацій. Перехід економіки до принципів ринкового господарювання спричинив руйнування колишньої системи таких об’єднань, почався процес відокремлення підприємств в самостійні господарюючі суб’єкти. Як показує практика, за ринкових взаємовідносин між контрагентами, та ще й враховуючи мале завантаження потужностей, відсутність державного замовлення і фінансування подібна практика стала малоефективною. Тривалий час існувала така тактика, коли підприємства прагнули знижувати витрати і ліквідувати непрофільні види діяльності й активи, не враховуючи, що такі непрофільні види діяльності можуть мати істотний ринковий потенціал і бути ефективно використані як самостійні господарюючі суб’єкти.

Існує і зворотнє бачення ситуації – багато холдингів і конгломератів відчувають необхідність нарощувати конкурентні переваги бізнес-системи, відчуваючи дефіцит нових ідей, нових продуктів, нових технологій. Керівники таких компаній, розуміючи короткотерміновість життєвого циклу своїх продуктів, відчуваючи загострення конкурентної боротьби і жорсткі цінові війни, готові піти на започаткування підрозділів і підприємств, що відповідають за створення нових конкурентних переваг. У той же час вони розуміють високі ризики таких дій і побоюються вкладати істотні кошти без явно певних і зрозумілих результатів.

Реструктуризація великих промислових підприємств шляхом розділення їх на кластер з окремих підприємств, що надають послуги, або що виробляють продукцію для своїх колишніх колег, стала вельми популярною наприкінці минулого століття. Така реструктуризація проводилася під лозунгом позбавлення від непрофільних активів, що, з урахуванням натуральних господарств, які бурхливо розрослися при промислових підприємствах, виглядало вельми виправдано.

Нові власники, виводячи за рамки бізнес-систем непрофільні елементи, такі як житлово-комунальні господарства, міні-м’ясокомбінати, міні-пивзаводи, профілакторії, ферми, стадіони, лікарні і піонерські табору, фактично проводили реструктуризацію зі скороченням невиробничих витрат. Такі перетворення, безсумнівно, дали позитивний ефект. Друга хвиля реструктуризації промислових компаній, яку ми спостерігаємо останні декілька років, фактично реалізовує концепцію самостійних господарюючих суб’єктів – бізнес-одиниць, які виконують не лише функції, що характерні підрозділам розділеної бізнес-системи, але і працюють із зовнішніми контрагентами.

Проте, для багатьох організація такої співпраці – зовсім непроста справа. Малі фірми, як правило, процвітають за рахунок індивідуалізму і заповзятливості. Так що для них тісна співпраця з конкурентами, постачальниками або клієнтами може здатися реальною загрозою. Ось чому в таких підприємствах співпраця, безсумнівно, вимагає більш високого рівня стратегічного мислення керівників малих підприємств, ніж звичайно. Малим фірмам доводиться вирішувати, до якої міри вони готові йти на тривалу тісну співпрацю, які знання їм треба мати і вносити зі свого боку, а які вони хотіли б притримати. Все це вимагає високого рівня внутрішньої організації. Виходить, що з одного боку співпраця стає все більш необхідною, але з іншого несе певну небезпеку – можливість втрати якщо не формальну самостійність, то здатності до проведення самостійної лінії поведінки на ринку, до самостійного освоєння нових продуктів (послуг), нових технологій. Тут можуть допомогти лише справді ефективні кластерні стратегії.

Процес формування кластерів, як зазначають експерти, має декілька основних помилок. По-перше, збереження старої середньої менеджерської ланки. Адже хороший начальник цеху навряд чи стане хорошим підприємцем. По-друге, часто кластерна взаємодія зводиться просто до створення декількох бізнес-одиниць під одним дахом або на базі однієї технології. За такого підходу боротьба за ресурси корпоративного центра загострюється, всі сили, зрештою, починають витрачатися не на розвиток бізнесу, а на перекладання витрат по загальних основних фондах на конкурента. Третя помилка – застосування трансфертного ціноутворення. Трансфертні ціни з одного боку, безсумнівно, прогнозують економічні показники діяльності бізнес-одиниці і всієї кластерної системи загалом, але з іншого боку, можуть бути джерелом дуже серйозних проблем. Якщо трансфертні ціни будуть вищими ринкових, бізнес-одиниця не буде прагнути до розвитку, і ефективність її виділення в самостійний господарюючий суб’єкт сумнівна. Якщо ж трансфертна ціна буде нижче ринкової, то, як самостійно господарюючий суб’єкт, що несе відповідальність за ефективність своєї діяльності, така бізнес-одиниця почне працювати швидше на ринок, ніж на кластер.

Розвиток механізмів інтеграції малого і великого бізнесу, передусім, в промисловості, є сьогодні вимогою часу і ринку. Особливо перспективним, за оцінкою фахівців, є механізм взаємодії малого і великого бізнесу через застосування кластерних технологій.

Значні ресурси для розвитку української економіки є в сфері взаємодії малого і великого бізнесу. Великі підприємства володіють могутніми основними фондами, більш сучасним обладнанням, значними виробничими площами і в ряді випадків можуть виступати як замовники для малих підприємств в сфері виробництва, торгівлі і послуг. Однак сьогодні взаємодія малого і великого бізнесу перебуває в зачатковій стадії, розвивається суперечливо, стихійно і не дозволяє в повній мірі використати взаємний потенціал для спільного розвитку. Часто виникають ситуації, коли представники великого бізнесу використовують домінуюче положення на ринку, не враховуючи інтересів малих підприємств, не завжди виступають як добросовісні партнери при взаєморозрахунках і операціях. При цьому малі підприємства на практиці не володіють реальними можливостями для захисту своїх прав.

Зрозуміло, що невеликі структури, більш гнучкі, менш забюрократизировані, легше йдуть на контакт з ринком, краще задовольняють запити споживача. Багато таких компаній утворюють класичний ланцюжок постачання на основі кластерної взаємодії. Такі компанії в сучасній практиці, як правило, організуються у вертикально-інтегровані холдинги згідно з технологічним ланцюжком. Привабливим аспектом такого розукрупнення є легкість і законність застосування різних схем відходу від оподаткування - за рахунок трансфертного ціноутворення, комісійних операцій, організації "вексельного клубу" тощо. Корпоративний центр розвантажується від зайвих витрат і починає консолідувати чистий прибуток, який може бути акумульований і за потреби спрямований на інвестиційні проекти для підтримки виробничого потенціалу.


Случайные файлы

Файл
32890.rtf
НПБ 110-99.doc
33445.rtf
177537.rtf
_!!.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.