Глобалізація та Європейський Союз (97307)

Посмотреть архив целиком
















Глобалізація та Європейський Союз




Ідея глобалізації, без сумніву, широко розповсюдилась у сучасному світі, але разом із тим її трактують по-різному. Цю ідею використовують, щоб пояснити безліч явищ і процесів, які зустрічаються практично в будь-якій сфері економічного, політичного й культурного життя. Вони виникають як у відносинах між країнами, так і в окремих країнах. Деякі з них були несумісними і навіть заважали одне одному. Більш того, велику кількість різноманітних структур і гравців було залучено до процесів глобалізації. Європейський Союз - вочевидь, найважливіший із них.

Ми не намагаємось сконцентруватися на ролі ЄС як особливого учасника міжнародних відносин, чиї специфічні риси відрізнятимуть його як від будь-якої окремої держави, так і від будь-якої класичної міжнародної організації. Проте той факт, що Європейський Союз було залучено до процесів глобалізації, як одного з провідних акторів світової сцени, потребує декількох аналітичних кроків. Перш за все, необхідно зазначити основні міжнародні умови, які впливають на ці процеси, потім - штучно визначити, в чому полягає глобалізація, й, нарешті, розглянути, якою мірою Європейський Союз задіяно в ній.

Оскільки загальна перспектива сучасних міжнародних відносин неспокійна, слід уточнити, перш за все, характер стосунків між основними учасниками міжнародних відносин. Іншими словами, необхідно розглянути, що саме слід вважати світовою домовленістю сил, яка також має назву міжнародної системи, устрою або угоди. Це суперечить розповсюдженій передумові, що може відбутися спроба більш визначено протиставити Європейський Союз загальній картині міжнародних відносин в контексті глобалізації.

Міжнародний розклад сил, який простежується в міжнародних відносинах, спочатку може здатися анархічною системою. З цього твердження можна зробити два висновки. По-перше, це значить, що всі, хто теоретично належить до системи, мають рівні права, тобто згідно з логікою вікової традиції Вестфальської угоди, ніколи не було ані офіційної вищої влади, ані субординації в ній. Інакше кажучи, „ключовим атрибутом членів спілок держав виступає їх суверенність - незалежність від будь-якого вищого джерела влади" (Армстронг, 1993, с. 14). Це свідчить про те, що категорія „учасник міжнародних відносин" досі залишається невизначеною.

Для визначення статусу Європейського Союзу могла би використовуватися категорія політичної організації, під якою розуміють (згідно з ідеєю, яку представив Р. Арон) „територіально організовану політичну спільність" (Агоп, 1995). Зазначимо: це стосується не тільки країн, але й наднаціональних структур на кшталт ЄС.

По-друге, під анархічним характером системи також мають на увазі те, що не існувало центрального органу, який мав би повновагу використовувати владу й здатність керувати таким міжнародним суспільством. А це означає, що треба використовувати стандарти поведінки або контролювати, яким чином ці стандарти виконуються. Щоб описати це, Бужан використовує поняття „зріла анархія", яке розуміється як „система, яка складається з сильних держав (за умов їх високого ступеня соціально-політичної єдності) у межах добре розвиненого міжнародного суспільства (щільна мережа прийнятих стандартів, принципів та інститутів)" (Бужан, 1995, с.205).

Для аналізу такого широкого питання корисним може стати така важлива категорія, як „міжнародний баланс", яку взято з галузі науки міжнародних відносин. Вона дозволяє класифікувати окремі держави згідно з їх відносною важливістю - як за взаєминами, так і за глобальною перспективою. З цього можна зробити висновок, що необхідно враховувати існуючу ієрархію країн, яку Кохен назвав "ієрархічною інтеграцією". Міжнародна система розглядається на базі даної перспективи як горизонтально (глобально), так і вертикально (у регіональному плані) впорядкована структура (Бїєлен, 1995). Такий порядок може бути представлений згідно з різноманітними критеріями, які більш-менш перевіряються, наприклад: розмір держав, ступінь їх взаємозалежностей, демографічний потенціал і т. д. Інший можливий критерій стосується того, що зветься статусом влади в одному або в декількох регіонах (Кенеді, 1999; Мрозек, Бієлен, 1996; Сулек, 2001). Крім того, стосунки між учасниками міжнародних відносин досить часто регулювалися завдяки щільному ланцюгу взаємних обов'язків, переважно юридичного характеру (договори, угоди, конвенції і т.п.), прийнятих у двосторонньому, багатосторонньому порядку й/або в межах діяльності великої кількості різноманітних інститутів, в першу чергу різноманітних міжнародних організацій.

Таким чином, нам доводиться мати справу з системою "впорядкованої анархії", яка має комплекс різних питань. Доречно назвати лише ті з них, які стосуються еволюції категорій державного суверенітету й національного інтересу. Через тс, тю дані категорії дуже важливі, дана значущість розкривається в їх тлумаченні держави як основного учасника міжнародних відносин. Відповідно, вони не завжди можуть застосовуватися для дослідження Європейського Союзу. Тим не менш, слід зауважити, що еволюція в розумінні цих категорій (як й інших ключоеих категорій, таких, як безпека) призводить до розширення їх значення. Унаслідок це збільшує їх значимість, охоплює також інші суб'єкти міжнародних відносин, у тому числі й Європейський Союз.

Таким чином, у контексті даних міркувань з'являються деякі цікаві питання стосовно ступеня впливу категорій інтересу й суверенітету на поведінку держав - членів Європейського Союзу (які є суверенними суб'єктами міжнародного права) й інститутів Спільноти. У цьому контексті необхідно пам'ятати, що юридичний і міжнародний суб'єктивізм останніх - досить складне питання. Іншими словами, виникають питання стосовно того, чи має Європейський Союз власні міжнародні інтереси, незалежні від інтересів його держав-членів, і чи може концепція його суверенітету виступати окремо від концепції держав-членів (Ьезгсгупзкі, 2005; Зуітюшсіез, 2002; Сгаріішкі, 1999)? Через те, що дані питання не будуть розглянуто в цьому дослідженні, слід акцентувати на тому, що відповіді на них залежать не тільки від прийнятих дослідницьких припущень, але також (або головнім чином) від політичних й ідеологічних переконань авторів.

Оскільки основні допущення системи формування сучасних міжнародних відносин відомі, можна спробувати визначити її основні характеристики. Це завдання не з легких, тому що було б дуже поверхово просто припустити, що не існує єдиного опису або однорідних ознак сучасного світу. Можливо, зустрічається стільки точок: зору на міжнародні відносини, скільки існує вчених, експертів і політиків, що беруть в них участь. З іншого боку, це не означає, що не може бути зроблена спроба створити більш-менш перевірений перелік основних характеристик, що визначають найбільш важливі події, явища і процеси, що зустрічаються в межах таких стосунків.

Необхідно зауважити, що існуюча система міжнародних відносин нестабільна. Вона була схильна до серйозних змін прямо на наших очах, і вона щойно почала розвиватися. її еволюція була результатом взаємодії багатьох основних факторів політичного, економічного, воєнного, соціального й культурного характеру. Таких, як глобалізація, промислова і технічна революція (з урахуванням зростаючої ролі інформаційних технологій й засобів масової інформації), розвиток принципів демократії й прав людини, еволюція міжнародної безпеки й т.п. Під впливом цих факторів світ насправді стає „глобальним селом", як пророкував Мак Лухан. Цей Еіираз не має на увазі однорідність, а передбачає величезний зріст взаємозалежить остей між різними гравцями (у багатьох випадках виступаючих більш і більш індивідуально), які відігравали різні ролі в різних взаємодіях.

Одним з ключових факторів, що сформували сучасні міжнародні стосунки, виступає величезне (в історичному масштабі) прискорення загального розвитку людства як цивілізації. Ще раз, замість того щоб продовжувати поглиблюватися в аналіз настільки широкого предмету, необхідно уявити масштаб і темп такого розвитку, ілюструючи аргументи, що запропонував Й. Шумпетер (Куклінськи А., 1999, с.23). Можна зробити висновок, що починаючи з кінця 18 століття успішні досягнення в галузі науки й техніки, що робилися на підставі послідовних „хвиль", більшою мірою сформували вигляд нашої цивілізації. Якщо перша „хвиля" тривала протягом 60 років (1785-1845), четверта зайняла тільки 40 (1950-1990), а теперішня, п'ята, що спричиняє розповсюдження революційних технологій, триватиме, згідно очікуванням, лише 30 років (враховуючи те, що вона займає період до 2020 року, цей час може виявитися ще коротшим).

Тим не менш, наслідки, викликані прискоренням й масштабами розвитку цивілізації одночасно з впливом інших факторів, вже визначені. З одного боку, в багатих, добре розвинутих країнах суспільство сформувалося на постіндустріальній інформаційній основі. Воно широко

використовує майстерні методи накопичення й передачі знань та технологій (через Інтернет та ін.) і схильне до процесу глобалізації. З іншого боку, диспропорції в умовах розвитку все більш охоплюють нові сфери й набувають розміру, який лякає. Цей процес зумовлює те, що все більше людей мешкає в країнах, що тільки розвиваються, ще не мають можливості користуватися досягненнями прогресу цивілізації повною мірою через скруту, голод, воєнні конфлікти й усі види гострих соціальних проблем. Крім інших важливих проблем, таких, як перенаселення й деградація навколишнього середовища, це викликає ситуацію, яка вкрай небезпечна для майбутнього нашої планети. Це викликає великі суперечки, диспропорційність й глибоку розбіжність між багатою і всебічно розвиненою Північчю й бідним Півднем, який відсунуто за лаштунки розвитку людства.


Случайные файлы

Файл
186518.rtf
8306.rtf
RESH.DOC
14490-1.rtf
69339.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.